П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
23 грудня 2020 р.м.ОдесаСправа № 420/5393/20
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Коваля М.П.,
суддів - Домусчі С.Д.,
- Кравця О.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одеса апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛАЙФЕКОСИСТЕМ» на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2020 року, прийняте у складі суду судді Катаєвої Е.В. в місті Одеса по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛАЙФЕКОСИСТЕМ» до Одеської митниці Держмитслужби про скасування картки відмови, зобов'язання вчинити певні дії,-
У червні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛАЙФЕКОСИСТЕМ» звернулось до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Одеської митниці Держмитслужби, в якому просило суд:
- - скасувати картку відмови від 03.06.2020 року №UА500020/2020/00280 про відмову в митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення;
- зобов'язати Одеську митницю здійснити митне оформлення (випуск) товару, визначеного у митній декларації UА500020/2020/215627 від 03.06.2020 на умовах законодавства, що діяло до введення в дію закону від 16.01.2020 №466-ХІ, тобто із звільненням відповідних товарів від оподаткування податком на додану вартість.
07 вересня 2020 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшли заява ТОВ «ЛАЙФЕКОСИСТЕМ» про зміну предмету позову, в якій позивач просив суд:
- визнати подачу митної декларації №UА500500/2020/503963 від 29.08.2020 із зазначенням ставки з податку на додану вартість у розмірі 20 % вимушеною, а зобов'язання щодо сплати податку на додану вартість у сумі 131 750,35 (сто тридцять одна тисяча сімсот п'ятдесят гривень, тридцять п'ять копійок) неправомірним.
- вважати безпідставним прийняття Рішення про коригування митної вартості № UА500500/2020/500012/2 від 28.08.2020 р; а саме рішення - визнати неправомірним,
- митне оформлення (випуск) товару, визначеного у митній декларації № UА500500/2020/503963 від 29.08.2020 визнати таким, що здійснено з порушенням застосування норм діючого податкового законодавства та конституційних норм, чим завдано матеріальні збитки позивачу;
- стягнути з Відповідача кошти на відшкодування шкоди, заподіяної її протиправними рішеннями, у сумі 180 792,19грн, яка складається з: витрат, пов'язаних із сплатою податку на додану вартість за ставкою 20% у розмірі 131 750,35грн; витрат, понесених у зв'язку із коригуванням Одеською митницею Держмитслужби митної вартості товарів у сумі 6 668,97грн витрат, пов'язаних із зберіганням на території порту відповідних товарів у розмірі 17 928,94грн, в тому числі: 14 940,78 грн (зберігання) та 2 988,16 грн. (ПДВ); витрат, пов'язаних із сплатою штрафних санкцій за наднормативне використання контейнерного обладнання (демередж на користь судноплавної лінії) у розмірі 24 640,00 грн.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2020 року відмовлено у прийнятті та повернуто заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛАЙФЕКОСИСТЕМ» про зміну предмету позову.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2020 року відмовлено у задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛАЙФЕКОСИСТЕМ» до Одеської митниці Держмитслужби про скасування картки відмови, зобов'язання вчинити певні дії.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛАЙФЕКОСИСТЕМ» звернулось до П'ятого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій вважає, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального і процесуального права, без всебічного з'ясування обставин по справі, тому просить суд апеляційної інстанції скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове рішення з урахуванням заяви про заміну предмету позову, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що позивач в процесі розгляду судом справи почав зазнавати збитки, у зв'язку із чим ним було здійснено заходи щодо митного оформлення належних йому товарів на протиправних та необґрунтованих умовах митниці. Апелянт вказує, що в процесі даного оформлення позивачем було подано митному органу нову митну декларацію, у зв'язку із чим у позивача виникли вже нові позовні вимоги, а задоволення попередніх вже не призвело б до поновлення порушених прав та інтересів. Таким чином, апелянт вважає, що оскільки обставини на яких ґрунтувались первісні вимоги не змінювались, висновки суду, що позивач замінив як предмет так і підстави позову у справі не відповідають обставинам справи, а справа повинна була розглядатись з урахуванням заяви про заміну предмету позову.
Апелянт, не погоджуючись із висновками суду першої інстанції, що податкова пільга, що діяла на час укладення контракту щодо поставки товару не може бути прийнята до уваги, оскільки податки сплачуються на час митного оформлення товару, вказує, що скасування даної пільги здійснено з порушенням норм діючого законодавства,при цьому на момент укладання відповідного контракту дана пільга діяла та позивач розраховував на неї при укладанні контракту відповідно до положень підпунктів 2, 3 ст. 30 Податкового кодексу України (далі - ПК України). Апелянт вважає, що подання митної декларації та виникнення відповідних податкових зобов'язань є саме результатом виконання контракту №1101320200131 від 31.01.2020 р. згідно якого відповідні товари і були ввезені на митну територію України, а отже доцільно розглядати митну декларацію у прямому взаємозв'язку із відповідним контрактом та застосовувати до них норми, що діяли на момент виникнення таких правовідносин. Апелянт вказує, що він мав законні очікування щодо власного майна, а отже неприйняття судом до уваги твердження Позивача про те, що він має право на податкову пільгу з посиланням на той факт, що на момент виникнення податкового зобов'язання вказана пільга вже не діяла є необґрунтованим. Крім того, апелянт погоджується із тим, що митний орган під час прийняття відповідного рішення діяв в рамках відповідних повноважень з урахуванням норм оподаткування, що введені в дію Законом України №466- IX від 16.01.2020 року, проте без урахування положень ст.4 ПК України, ст. 56 ПК України та Закону України №2628-VIII від 23.11.2018 року.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ТОВ «ЛАЙФЕКОСИСТЕМ» згідно з відомостями Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, зареєстроване як юридична особа 05.05.2017 року, номер запису: 12741020000013491; розташоване за адресою: Україна, 87515, Донецька обл., місто Маріуполь, вул. Грецька, будинок 40/42, квартира 32; знаходиться на обліку з 10.05.2017 року у ГУ ДПС У Донецькій області, Маріупольське управління, Центральна ДПІ.
В ході здійснення зовнішньоекономічної діяльності 31.01.2020 року позивачем (покупець) укладений з NINGВО RENELED HEW ENERGY CO.,LTD (продавець) контракт №RDLI120200131 на продаж сонячних модулей. Згідно з п.2 контракту ціна сонячних панелей та обсяг кожної поставки погоджується сторонами та вказується у відповідному інвойсі.
Відповідно до зазначеного контракту в Україну прибула партія товару. Позивач 03.06.2020 року здійснив декларування зазначеного товару, який ввезений в Україну за митну декларацію № UA500020/2020/215627 (а.с.63).
Відповідачем прийнято картку відмови від 03.06.2020 року № UА500020/2020/00280 в митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення, якою відповідачем відмовлено у митному оформленні (випуску) товарів у зв'язку з порушенням вимог Наказу Міністерства фінансів України від 30.05.2012 року №651 в частині заповнення графи 36, 47 в електронній митній декларації, а також порушення вимог ст. 185, 193 ПК України в частині несплати суми податку на додану вартість з товарів, ввезених на територію України суб'єктами господарювання до держбюджету. Роз'яснено позивачу, що рішення може бути оскаржено у порядку ст.4 Митного кодексу України (а. с. 12-13).
Позивач зазначив, що він оскаржив вказане рішення відповідача, проте 18.06.2020 року отримав відповідь, що товар за кодом УТКЗЕД 8541409000 виключений з переліку товарів, які тимчасово звільняються від оподаткування згідно із законом України №466-ХІ, якій набрав чинності 23.05.2020 року.
Позивач не погодившись з вказаними рішеннями відповідача, звернувся до суду з адміністративним позовом.
Вирішуючи спірне питання, суд першої інстанції дійшов висновку, що пільга щодо звільнення від оподаткування до 2022 року операцій із ввезення на митну територію України товарів, зазначених у товарній підкатегорії 8541 40 90 00 згідно з УКТЗЕД згідно із Законом України від 16.01.2020 року перестала діяти 25.05.2020 року, тобто на час здійснення митного оформлення товару позивачем 03.06.2020 року вказана пільга не діяла, при цьому податки сплачуються на час митного оформлення товару. Суд першої інстанції також дійшов висновку, що приймаючи картку від 03.06.2020 року №UА500020/2020/00280 відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб встановлений Митного кодексу України (далі - МК України), ПК України, при цьому відсутнє порушення балансу між публічним та приватним інтересом.
Вирішуючи дану справу в апеляційній інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
Так, доводи апелянта в частині неприйняття судом першої інстанції заяви про заміну предмету позову ґрунтуються на тому, що оскільки обставини на яких ґрунтувались первісні вимоги не змінювались, при цьому задоволення попередніх вимог вже не призвело б до поновлення порушених прав та інтересів.
Колегія суддів зазначає, що предметом позову є матеріально-правові вимоги позивача до відповідача, відповідно до яких суд має ухвалити рішення, а підставою позову - обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, які складаються із фактів, що тягнуть за собою певні правові наслідки: зміну чи припинення правовідносин.
Водночас предмет позову кореспондує із способами судового захисту права (змістом позову), які визначені статтею 5 КАС України, а тому зміна предмета позову означає зміну вимоги, що свідчить про обрання позивачем іншого, на відміну від первісно обраного, способу захисту порушеного права або його доповнення, у межах спірних правовідносин.
Отже, зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - зміну обставин, на яких ґрунтуються вимоги особи, яка звернулася з позовом. Зміна предмету або підстав позову може відбуватися лише у межах спірних правовідносин. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається. Наслідком розгляду заяви, зміст якої свідчить про одночасну зміну предмета і підстав позову є повернення такої заяви та розгляд раніше заявлених позовних вимог, якщо позивач не відмовляється від позову. Водночас у таких випадках позивач не позбавлений права звернутися з новим окремим позовом у загальному порядку.
При цьому колегія суддів враховує висновки щодо застосування норм права, викладені зокрема у постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року (справа №826/19197/16).
Так, звертаючись із позовом у червні 2020 року, позивач просив суд скасувати картку відмови від 03.06.2020 року №UА500020/2020/00280 про відмову в митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення; зобов'язати Одеську митницю здійснити митне оформлення (випуск) товару, визначеного у митній декларації UА500020/2020/215627 від 03.06.2020 на умовах законодавства, що діяло до введення в дію закону від 16.01.2020 №466-ХІ, тобто із звільненням відповідних товарів від оподаткування податком на додану вартість.
При цьому суд наголошує, що підставою для відмови в митному оформленні випуску чи пропуску товарів було порушення вимог Наказу Міністерства фінансів України від 30.05.2012 року №651 в частині заповнення графи 36, 47 в електронній митній декларації, а також порушення вимог ст. 185, 193 ПК України в частині несплати суми податку на додану вартість з товарів, ввезених на територію України суб'єктами господарювання до держбюджету.
Водночас, у заяві про зміну предмету позову позивач просив суд: визнати подачу митної декларації №UА500500/2020/503963 від 29.08.2020 із зазначенням ставки з податку на додану вартість у розмірі 20 % вимушеною, а зобов'язання щодо сплати податку на додану вартість у сумі 131 750,35 (сто тридцять одна тисяча сімсот п'ятдесят гривень, тридцять п'ять копійок) неправомірним; вважати безпідставним прийняття Рішення про коригування митної вартості № UА500500/2020/500012/2 від 28.08.2020 р; а саме рішення - визнати неправомірним; митне оформлення (випуск) товару, визначеного у митній декларації № UА500500/2020/503963 від 29.08.2020 визнати таким, що здійснено з порушенням застосування норм діючого податкового законодавства та конституційних норм, чим завдано матеріальні збитки позивачу; стягнути з Відповідача кошти на відшкодування шкоди, заподіяної її протиправними рішеннями, у сумі 180 792,19грн, яка складається з: витрат, пов'язаних із сплатою податку на додану вартість за ставкою 20% у розмірі 131 750,35грн; витрат, понесених у зв'язку із коригуванням Одеською митницею Держмитслужби митної вартості товарів у сумі 6 668,97грн витрат, пов'язаних із зберіганням на території порту відповідних товарів у розмірі 17 928,94грн, в тому числі: 14 940,78 грн. (зберігання) та 2 988,16 грн. (ПДВ); витрат, пов'язаних із сплатою штрафних санкцій за наднормативне використання контейнерного обладнання (демередж на користь судноплавної лінії) у розмірі 24 640,00 грн.
Водночас, як визнає апелянт в поданій апеляційній скарзі, в процесі даного оформлення позивачем було подано митному органу нову митну декларацію, у зв'язку із чим у позивача виникли вже нові позовні вимоги, а задоволення попередніх вже не призвело б до поновлення порушених прав та інтересів.
Колегія суддів наголошує на тому, що підставою для коригування митної вартості у рішенні № UА500500/2020/500012/2 від 28.08.2020 року виступали зокрема відсутність даних щодо включення вартості упаковки, вартості пакувальних робіт та матеріалів, пов'язаних з пакуванням до митної вартості товару; відсутність у поданих до митного оформлення банківських платіжних документах посилань на інвойс.
Таким чином, визначені у заяві про зміну предмету позову позовні вимоги та їх обґрунтування стосуються інших, ніж у первісному позові, спірних правовідносин. Позивачем не було наведено жодних доказів, які б свідчили про нагальну необхідність подання нової митної декларації у межах спірних правовідносин, водночас після подання позивачем декларації №UА500500/2020/503771 фактично між позивачем та відповідачем виникли нові спірні правовідносини.
До того ж, відповідно до частини 1 статті 47 КАС України, позивач має право збільшити або зменшити розмір позовних вимог шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання або не пізніше ніж за п'ять днів до першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
Водночас, згідно імперативних вимог ч. 7 ст. 47 КАС України, у разі подання будь-якої заяви, визначеної частиною першою або третьою цієї статті, до суду подаються докази направлення копії такої заяви та доданих до неї документів іншим учасникам справи. У разі неподання таких доказів суд не приймає до розгляду та повертає заявнику відповідну заяву, про що зазначає у судовому рішенні.
Разом з тим, у матеріалах справи містяться лише докази направлення на адресу відповідача доданих до заяви про заміну предмету позову документів (а.с. 120), проте доказів направлення самої заяви матеріали справи не містять, у наданому до суду поштовому описі вкладення відомості щодо направлення самої заяви про заміну предмету позову відсутні.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про наявність правових підстав для повернення заяви позивача про заміну предмету позову, оскільки її зміст свідчить про одночасну зміну предмету та підстави позову, стосується хоча і опосередковано пов'язаних, проте інших спірних правовідносин, при цьому доказів направлення вказаної заяви відповідачу до суду не надано.
Щодо доводів апелянта в частині відмови у задоволенні позовних вимог у первинній редакції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 4 МК України визначено, що митний контроль - сукупність заходів, що здійснюються з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку.
Також ст. 4 МК України передбачено, що митна декларація - заява встановленої форми, в якій особою зазначено митну процедуру, що підлягає застосуванню до товарів, та передбачені законодавством відомості про товари, умови і способи їх переміщення через митний кордон України та щодо нарахування митних платежів, необхідних для застосування цієї процедури; митна процедура - зумовлені метою переміщення товарів через митний кордон України сукупність митних формальностей та порядок їх виконання; митне оформлення - виконання митних формальностей, необхідних для випуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення; митні платежі: а) мито; б) акцизний податок із ввезених на митну територію України підакцизних товарів (продукції); в) податок на додану вартість із ввезених на митну територію України товарів (продукції).
Крім того, відповідно до ст.69 МК України, товари при їх декларуванні підлягають класифікації, тобто у відношенні товарів визначаються коди відповідно до класифікаційних групувань, зазначених в УКТЗЕД. Митні органи здійснюють контроль правильності класифікації товарів, поданих до митного оформлення, згідно з УКТЗЕД.
За вимогами статті 257 МК України, декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. Умови та порядок декларування, перелік відомостей, необхідних для здійснення митного контролю та митного оформлення, визначаються цим Кодексом. Положення про митні декларації та форми цих декларацій затверджуються Кабінетом Міністрів України, а порядок заповнення таких декларацій та інших документів, що застосовуються під час митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення, - центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.
Частина 8 ст.257 МК України містить перелік відомості, у тому числі у вигляді кодів,які вносяться декларантом залежно від митних формальностей, установлених цим Кодексом для митних режимів в митну декларацію. Такими відомостями є, зокрема: - заявлений митний режим, тип декларації та відомості про особливості переміщення; - відомості про декларанта, уповноважену особу, яка склала декларацію, відправника, одержувача, перевізника товарів і сторони зовнішньоекономічного договору (контракту) або іншого документа, що використовується в міжнародній практиці замість договору (контракту), а в разі якщо зовнішньоекономічний договір (контракт) укладено на підставі посередницького договору, - також про іншу, крім сторони зовнішньоекономічного договору (контракту), сторону такого посередницького договору; відомості про товари (найменування; торговельна марка та виробник товарів; код товару згідно з УКТЗЕД; митна вартість товарів та метод її визначення; відомості про нарахування митних та інших платежів, а також про застосування заходів гарантування їх сплати: ставки митних платежів; застосування пільг зі сплати митних платежів; суми митних платежів та інші).
Згідно зі ст.270 МК України правила оподаткування товарів, що переміщуються через митний кордон України, іншими (крім мита) митними платежами встановлюються ПКУ з урахуванням особливостей, що визначаються цим Кодексом.
Статтею 292 МК України встановлені випадки, коли митні платежі не сплачуються. Зокрема, митні платежі не сплачуються у разі, якщо відповідно до цього Кодексу, ПК України, інших законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України: щодо товарів надано звільнення або повне умовне звільнення від сплати митних платежів - у період дії такого звільнення і при дотриманні умов, у зв'язку з якими його надано.
Відповідно до ст.297 МК України, у разі ввезення товарів на митну територію України суми митних платежів, нараховані декларантом (уповноваженою ним особою) або митним органом, підлягають сплаті до Державного бюджету України платником податків до або на день подання митному органу митної декларації для митного оформлення, крім випадків, якщо відповідно до цього Кодексу товари ввозяться на митну територію України із звільненням від оподаткування митними платежами або випускаються у відповідний митний режим за спрощеною декларацією в межах спеціальних спрощень, наданих підприємству, яке отримало авторизацію АЕО-С
Митне оформлення згідно з ч.1, ч.55 ст.255 МК України завершується в найкоротший можливий строк, але не більше ніж чотири робочих години з моменту пред'явлення митному органу товарів, транспортних засобів комерційного призначення, що підлягають митному оформленню (якщо згідно з цим Кодексом товари, транспортні засоби комерційного призначення підлягають пред'явленню), подання митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та всіх необхідних документів і відомостей, передбачених ст.ст.257,335 цього Кодексу.
Митне оформлення вважається завершеним після виконання всіх митних формальностей, визначених цим Кодексом відповідно до заявленого митного режиму, що засвідчується митним органом шляхом проставлення відповідних митних забезпечень (у тому числі за допомогою інформаційних технологій), інших відміток на митній декларації або документі, який відповідно до законодавства її замінює, а також на товаросупровідних та товарно-транспортних документах у разі їх подання на паперовому носії.
Статтею 256 МК України визначено, що відмова у митному оформленні - це письмове вмотивоване рішення митного органу про неможливість здійснення митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через невиконання декларантом або уповноваженою ним особою умов, визначених цим Кодексом.
У рішенні про відмову у митному оформленні повинні бути зазначені причини відмови та наведені вичерпні роз'яснення вимог, виконання яких забезпечує можливість митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення. Зазначене рішення повинно також містити інформацію про порядок його оскарження.
Положеннями Порядку заповнення митних декларацій на бланках єдиного адміністративного документа, затвердженими Наказом Міністерства фінансів України від 30.05.2012 року №651 (далі - Порядок №651) передбачено, що графа 36 «Преференція» заповнюється при декларуванні товарiв, на якi встановлено вивiзне мито. Графа 47 «Нарахування платежів» заповнюється у разі сплати (необхідності застосування заходів забезпечення сплати відповідно до розділу Х МК України) вивізного мита та/або сплати плати за виконання митних формальностей поза місцем розташування митних органів або поза робочим часом, установленим для митних органів), за митними деклараціями.
Статтею 185 ПК України, на порушення якої вказується у картки відмови, зазначено, що об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст.186 цього Кодексу.
Статтею 193 ПК України встановлені розміри ставок податку. Ставки податку встановлюються від бази оподаткування в таких розмірах: а) 20 відсотків; б) 0 відсотків; в) 7 відсотків (наведений перелік операцій за вказаною вставкою).
З матеріалів справи вбачається, що позивач у митній декларації зазначив, що товар за кодом УКТЗЕД 8541 40 90 00 не оподатковується ПДВ, з чим не погодився митний орган.
Так, відповідно до п.64 глави XX Перехідних положень ПК України (в редакції, чинній на момент укладення позивачем зовнішньоекономічного контракту) операції із ввезення на митну територію України товарів за кодом 8541 40 90 00 тимчасово, до 31 грудня 2022 року, були звільнені від оподаткування податком на додану вартість.
Судом встановлено, що підрозділ 2 розділу ХХ доповнений пунктом 64 згідно із Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2018 році» №2245-VІІІ від 07.12.2018 року, яким було передбачено тимчасове до 31.12.2018 року звільнення від оподаткування ПДВ операції із ввезення на митну територію України та з постачання на митній території України транспортних засобів, оснащених виключно електричними двигунами, що зазначені у товарній підкатегорії 8703 90 10 10 згідно з УКТЗЕД (в тому числі вироблених в Україні).
В подальшому, Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо покращення адміністрування та перегляду ставок окремих податків і зборів» №2628-VІІІ від 23.11.2018 року, був продовжений термін звільнення від оподаткування до 2022 року та в пільгову категорію включені операції із ввезення на митну територію України товарів, зазначених у товарних підкатегоріях 8502 31 00 00, 8541 40 90 00, 8504 23 00 00, 8504 40 88 00 згідно з УКТЗЕД.
Таким чином, саме вказаним Законом були включені в пільгову категорії операції із ввезення на митну територію України товарів, зазначених у товарних підкатегоріях 8541 40 90 00 згідно з УКТЗЕД.
Разом з тим, Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України у зв'язку з прийняттям Закону України "Про електронні довірчі послуги"» №2725-VІІІ від 16.05.2019 року внесені зміни до п.64 глави XX Перехідних положень ПК України, цифри "8504 23 00 00" виключені.
Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» №466-ІХ від 16.01.2020 року (далі - Закон України №466-ІХ), п.64 глави XX Перехідних положень ПК України викладений у новій редакції: «Тимчасово, до 31 грудня 2022 року, звільняються від оподаткування податком на додану вартість операції із ввезення на митну територію України та з постачання на митній території України транспортних засобів, оснащених виключно електричними двигунами (одним чи декількома), що зазначені у товарній підкатегорії 8703 90 10 10 згідно з УКТЗЕД (в тому числі вироблених в Україні)", тобто фактично у первинній редакції з визначенням іншого періоду, на якій товари звільняються від оподаткування ПДВ.
Відповідно до Прикінцевих положень Закону України №466-ІХ від 16.01.2020 року він набирає чинність з дня, наступного за днем його опублікування, за виключенням статей, яким визначені окремі строки для введення їх в дію.
Закон України №466-ІХ набрав чинності 25.05.2020 року.
Таким чином, пільга щодо звільнення від оподаткування до 2022 року операцій із ввезення на митну територію України товарів, зазначених у товарній підкатегорії 8541 40 90 00 згідно з УКТЗЕД згідно із Законом України від 16.01.2020 року перестала діяти 25.05.2020 року, тобто на час здійснення митного оформлення товару позивачем 03.06.2020 року вказана пільга не діяла.
Посилання апелянта, що скасування даної пільги здійснено з порушенням норм діючого законодавства, колегією суддів оцінюється критично, оскільки Закон України№466-ІХ, яким було виключено пільги за кодом УКТ ЗЕД 8541 40 90 00 є чинним та неконституційним у встановленому законом порядку не визнавався.
Доводи апелянта, що застосуванню підлягали саме норми Закону, який діяв станом на момент укладення зовнішньоекономічного контракту, судом апеляційної інстанції до уваги не приймаються, оскільки відповідно до вимог ч.1 ст. 3 МК України, при здійсненні митного контролю та митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення, що переміщуються через митний кордон України, застосовуються виключно норми законів України та інших нормативно-правових актів з питань митної справи, чинні на день прийняття митної декларації митним органом України.
Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 15 травня 2019 року (справа №825/1496/17), рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, за загальним правилом, не можна визнати неправомірними якщо вони ґрунтуються на законі, чинному на момент прийняття відповідного рішення таким суб'єктом. Таким чином, відповідачу при реалізації владних управлінських функцій необхідно застосовувати ту норму права, яка була чинною на момент прийняття спірних рішень, що було дотримано митним органом в межах спірних правовідносин.
При цьому колегія суддів звертає увагу апелянта, що положення ст. 58 Конституції України, згідно яких закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи не підлягають застосуванню у межах спірних правовідносин, адже зобов'язання сплачувати податки не стосується притягнення особи до юридичної відповідальності, оскільки податок не є санкцією.
Щодо посилань апелянта, що митний орган під час прийняття відповідного рішення діяв в рамках відповідних повноважень з урахуванням норм оподаткування, що введені в дію Законом України №466- IX від 16.01.2020 року, проте без урахування положень ст.4 ПК України, ст. 56 ПК України та Закону України №2628-VIII від 23.11.2018 року, колегія суддів зазначені доводи оцінює критично, оскільки з огляду на фактичні обставини справи, спірна картка відмови прийнята відповідачем відповідно до чинного законодавства, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.
Водночас, судом першої інстанції вірно зазначено, що хоча платник податків не має права на позов про скасування законодавчих змін, однак може скористатись можливістю захистити на його думку порушене право та інтереси з огляду на доведеність чи реальність такого порушення в іншій спосіб, зокрема, пред'явленням позову про відшкодування шкоди.
Враховуючи викладене, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вони не спростовують висновків суду першої інстанції, яким повно та правильно встановлено обставини справи і ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладені обставини та з огляду на наведені положення законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 292, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛАЙФЕКОСИСТЕМ» на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2020 року - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2020 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛАЙФЕКОСИСТЕМ» до Одеської митниці Держмитслужби про скасування картки відмови, зобов'язання вчинити певні дії - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.
Головуючий суддя: М.П. Коваль
Суддя: С.Д. Домусчі
Суддя: О. О. Кравець