П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
23 грудня 2020 р.м.ОдесаСправа № 420/7188/20
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Коваля М.П.,
суддів - Домусчі С.Д.,
- Кравця О.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одеса апеляційну скаргу Територіального управління ДСА України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2020 року, прийняте у складі суду судді Єфіменка К.С. в місті Одеса по справі за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління ДСА України в Одеській області, за участю третьої особи Головного управління Державної казначейської служби України у м. Одесі про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Територіального управління ДСА України в Одеській області, за участю третьої особи Головного управління Державної казначейської служби України у м. Одесі, в якому просив суд:
- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області щодо нарахування та виплати судді Суворовського районного суду м. Одеса ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по день прийняття судом рішення у справі із застуванням щомісячного обмеження її нарахування сумою 47320 грн. згідно частини третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» із змінами та доповненнями, внесеними Законом України № 553-ІХ від 13 квітня 2020 року;
- зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Одеській області нарахувати та сплатити невиплачену суддівську винагороду судді Суворовського районного суду м. Одеса ОСОБА_1 на підставі статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді - 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що встановлений з 01 січня 2020 року, посадовий оклад судді 78825,00 грн. та надбавка за вислугу років 70% від посадового окладу - 55177,50 грн., за період з 18 квітня 2020 року по день прийняття судом рішення у справі.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2020 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області щодо нарахування та виплати судді Суворовського районного суду м. Одеса ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по день прийняття судом рішення у справі із застуванням щомісячного обмеження її нарахування сумою 47320 грн. згідно частини третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» із змінами та доповненнями, внесеними Законом України № 553-ІХ від 13 квітня 2020 року. Зобов'язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Одеській нарахувати та сплатити невиплачену суддівську винагороду судді Суворовського районного суду м.Одеса ОСОБА_1 на підставі статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді - 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що встановлений з 01 січня 2020 року, посадовий оклад судді 78825,00 грн. та надбавка за вислугу років 70% від посадового окладу - 55177,50 грн., за період з 18.04.2020 року по 28.08.2020 року.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Територіальне управління ДСА України в Одеській області звернулось до П'ятого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій вважає, що судом першої інстанції рішення суду першої інстанції не є обґрунтованим, тому просить суд апеляційної інстанції скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що відповідно до частин першої та третьої статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (у редакції Закону № 553-ІХ) нарахована заробітна плата, грошове забезпечення працівників, суддівська винагорода суддів обмежувались максимальним розміром 47 230 грн. на місяць. Зазначене питання було предметом розгляду Ради суддів України під час засідання, що відбулося 24.04.2020, за результатами якого прийнято відповідне рішення від 24.04.2020 № 22. Враховуючи викладене, апелянт вказує, що з 18.04.2020 відповідач не мав правових підстав для нарахування та виплати суддівської винагороди поза межами видатків державного бюджету та без застосування обмежень, встановлених Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік” (у редакції Закону № 553-ІХ), а отже висновки суду першої інстанції про протиправність дій Територіального управління є необґрунтованими.
Крім того, апелянт вважає, що Територіальне управління є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня та не має правових підстав для нарахування та виплати суддівської винагороди поза межами видатків державного бюджету за КЕКВ 2111 «Оплата праці» коштів передбачених кошторисом на 2020 рік за бюджетною програмою 0501020 «Забезпечення здійснення правосуддя місцевих, апеляційних судів та функціонування органів системи правосуддя. Враховуючи, що до кінця поточного року на виплату суддівської винагороди та постійних виплат працівників апарату суддів не вистачає 16475421 гривень, а також враховуючи що територіальне управління не є головним розпорядником коштів, апелянт вважає, що він не є належним відповідачем.
Позивач надав до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначено про незгоду з апеляційною скаргою з підстав її обґрунтування обставинами, які не заявлялись сторонами по справі.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, Указом Президента України від 29.12.2017 року ОСОБА_1 призначений на посаду судді Суворовського районного суду м. Одеса.
З 18.04.2020 суддівська винагорода нараховувалась позивачу з урахуванням обмеження її нарахування сумою 47320 гривень, відповідно до ст.29 Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».
Вважаючи, що розмір щомісячного грошового утримання судді з 18.04.2020 нараховувався йому не у повному розмірі, встановленому ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
Вирішуючи спірне питання, суд першої інстанції дійшов висновку, що суддівську винагороду позивачу нараховано та виплачено не відповідно до положень статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а в обмеженому розмірі згідно зі статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», що свідчить про протиправність дій територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області. З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що порушені права позивача підлягають відновленню шляхом зобов'язання Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області нарахувати та сплатити невиплачену суддівську винагороду судді Суворовського районного суду м. Одеса ОСОБА_1 на підставі статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» виходячи з базового розміру посадового окладу судді - 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що встановлений з 01 січня 2020 року, посадовий оклад судді 78825,00 грн. та надбавка за вислугу років 70% від посадового окладу - 55177,50 грн., за період з 18.04.2020 року по 28.08.2020 року - день прийняття рішення Конституційним Судом України у наведеній справі.
Вирішуючи дану справу в апеляційній інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Частиною 1 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини 2 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Згідно з пунктом 2 частини 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» базовий розмір посадового окладу судді становить: судді місцевого суду- 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Частиною 4 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти:
1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб;
2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п'ятсот тисяч осіб;
3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.
Відповідно до частини 5 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.
Частиною 9 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.
12 березня 2020 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», якою з 12 березня 2020 року на усій території України установлено карантин, кінцева дата якого з урахуванням внесених до вказаної Постанови змін неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину.
18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року № 553-IX, яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено статтею 29, відповідно до якої встановлено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року.
При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.
Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).
Виходячи з аналізу зазначених правових норм суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що будь-які обмеження судової винагороди не можуть бути застосовані до позивача іншими нормативно-правовими актами, окрім Закону України «Про судоустрій і статус суддів», з огляду на наступне.
Статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.
Конституційний Суд України в п. 4.1 рішення від 11 березня 2020 року в справі № 4-р/2020 з посиланням в тому числі на норми міжнародного права зазначив, що Конституційний Суд України неодноразово висловлював юридичні позиції щодо незалежності суддів, зокрема їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення Конституційного Суду України від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013, від 8 червня 2016 року № 4-рп/2016, від 4 грудня 2018 року № 11 -р/2018, від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020.
Конституційний Суд України послідовно вказував: однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід'ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виці матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому (перше речення абзацу третього пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, перше речення абзацу шостого підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, друге речення абзацу шостого підпункту 3.2., абзаци двадцять сьомий, тридцять третій, тридцять четвертий підпункту 3.3 пункту З мотивувальної частини Рішення від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018).
Відповідно до пункту 62 Висновку Консультативної ради європейських судів для Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів від 1 січня 2001 року № 1 (2001) у цілому важливо (особливо стосовно нових демократичних країн) передбачити спеціальні юридичні приписи щодо убезпечення суддів від зменшення винагороди суддів, а також щодо гарантування збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.
Європейська Комісія «За демократію через право» (Венеційська Комісія) наголосила, що зменшення винагороди суддів за своєю суттю не є несумісним із суддівською незалежністю; зменшення винагороди лише для певної категорії суддів, безсумнівно, порушить суддівську незалежність (пункт 77 Висновку щодо внесення змін до законодавства України, яке регулює діяльність Верховного Суду та органів суддівського врядування, від 9 грудня 2019 року № 969/2019 (далі - Висновок).
Гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосудця (ч. 1 ст. 124 Основного Закону України).
Наведені положення Конституції України, юридичні позиції Конституційного Суду України дають підстави стверджувати, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу» через інші законодавчі акти.
За таких обставин при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди відповідач мав керуватися виключно Законом України «Про судоустрій та статус суддів», при цьому застосування статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» прямо суперечить статті 130 Конституції України.
Відповідно до частини 1-4 статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
У такому випадку суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України.
Враховуючи те, що ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» в частині суддівської винагороди не відповідає Конституції України та нормам міжнародного права, суд першої інстанції вірно застосував до спірних правовідносин норми Конституції України як норми прямої дії.
Законом України № 553-ІХ від 13 квітня 2020 року про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» як і будь-яким іншим діючим нормативно-правовими актами не скасовані та не внесені зміни в чинні норми права, передбачені:
- ч.2 ст.135 Закону №1402 (визначає, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами);
- ст. 130 Конституції України (визначає, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій).
Норми права, які містяться у перелічених статтях є зрозумілими та доступними для зацікавлених осіб, чіткими та передбачуваними у своєму застосуванні, а також є спеціальними та мають найвищу юридичну силу і тому мають виконуватися.
Відтак, неможливо розглядати положення Закону України №553-ІХ від 13 квітня 2020 року про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», як такі, що відповідають принципам якості та правової визначеності закону, в сенсі застосування до правовідносин визначення розміру суддівської винагороди позивача.
Таким чином, вирішення питання щодо виплати суддівської винагороди судді є обов'язком відповідача і повинно вирішуватись у встановленому Законом порядку, оскільки є невід'ємним елементом гарантій незалежності суддів, які встановлені Конституцією України.
Право позивача на отримання суддівської винагороди у належному та повному розмірі не може бути поставлено в залежність від неналежного виконання обов'язків державними органами в частині внесення змін до законодавчих актів чи то до формування бюджету.
Враховуючи викладене, доводи апелянта, що з 18.04.2020 відповідач не мав правових підстав для нарахування та виплати суддівської винагороди поза межами видатків державного бюджету та без застосування обмежень, встановлених Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік, колегія суддів не приймає до уваги як безпідставні та необґрунтовані.
Рішенням Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року №10-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення:
- частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ зі змінами;
- абзацу дев'ятого пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ.
Отже положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ зі змінами, Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ, визнані неконституційними та втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Вказані обставини виключають необхідність звернення до Верховного Суду із клопотанням щодо внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності статті 29 Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік».
При цьому, суд апеляційної інстанції наголошує, що у п.4.3 рішення від 28 серпня 2020 року №10-р/2020 Конституційний Суд України зазначає, що обмеження відповідних виплат може застосовуватися й до суддів, однак після закінчення терміну його дії втрачені у зв'язку з цим обмеженням кошти необхідно компенсувати відповідними виплатами, оскільки суддівська винагорода є складовим елементом статусу судді, визначеного Конституцією України.
Суд апеляційної інстанції, приймаючи до уваги доводи апелянта, що він є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня та не має правових підстав для нарахування та виплати суддівської винагороди поза межами видатків державного бюджету, наголошує, що необхідність виконання відповідачем, як розпорядником бюджетних коштів, вимог чинного законодавства, не змінює правової природи таких дій, що за своєю суттю мають ознаки протиправності, оскільки порушують конституційні гарантії незалежності суддів.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїх рішеннях неодноразово констатував, що органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Окрім того, відповідно до рішень ЄСПЛ «Кечко проти України» (заява № 63134/00, пункти 23, 26) та «Ромашов проти України» (заява № 67534/01, пункт 43), реалізація особою права, яке пов'язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань, є безпідставними.
Зокрема, у справі «Кечко проти України» (заява № 63134/00) ЄСПЛ зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплати з державного бюджету, однак свідома відмова від цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (пункт 23). У пункті 26 вказаного рішення зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
У рішеннях ЄСПЛ у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» (заява № 70297/01) та у справі «Бакалов проти України» (заява № 14201/02) також зазначено, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання (пункти 48 та 40 цих рішень відповідно).
Колегія суддів також критично оцінює доводи апелянта, що він не є належним відповідачем по справі, оскільки зокрема відповідно до п. 4.3 Положення про Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Одеській області, саме апелянт здійснює функції розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення місцевих загальних судів Одеської області. Водночас, наведені апелянтом обставини, що виконання судових рішень, ухвалених на користь суддів, здійснюється у порядку черговості відповідно до вимог чинного законодавства України Державною судовою адміністрацією України, жодним чином не свідчать про наявність правових підстав для визнання позивача неналежним відповідачем у межах даної справи розрахунок та виплата суддівської винагороди позивача відноситься до компетенції Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області.
Враховуючи, викладене, колегія суддів дійшла висновку, що за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року суддівську винагороду позивачу нараховано та виплачено з порушенням положень статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» і це порушене право позивача підлягає поновленню, при цьому доводи апеляційної скарги зазначених висновків суду не спростовують.
Разом з тим, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, вірно застосувавши до спірних правовідносин норми матеріального права, допустив у резолютивній частині оскаржуваного рішення певні неточності, у зв'язку з чим резолютивна частина оскаржуваного рішення підлягає зміні.
Зокрема, суд першої інстанції, дійшовши у мотивувальній частині рішення вірного висновку, що порушені позивача підлягають відновленню саме за період з 18.04.2020 року по 28.08.2020 року - день прийняття Конституційним Судом України рішення №10-р/2020, у резолютивній частині оскаржуваного рішення вказав про протиправність дій щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по день прийняття судом рішення у справі. Крім того, суд, фактично задовольняючи позовні вимоги частково, не відобразив це у резолютивній частині оскаржуваного рішення.
При цьому судом першої інстанції при визначенні ефективного способу захисту порушеного права позивача не було враховано, що за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року, позивачу виплачувалась суддівська винагорода, проте в обмеженому обсязі, з огляду на що при зобов'язанні відповідача нарахувати та сплатити невиплачену суддівську винагороду підлягають врахуванню раніше виплачені суми щомісячного грошового забезпечення судді.
Судом першої інстанції також не було враховано, що розрахунок та виплата суддівської винагороди відноситься до компетенції Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області, а тому суд не може втручатися у вказані дискреційні повноваження та зобов'язувати відповідача виплачувати суддівську винагороду виходячи з посадового окладу судді 78825,00 грн. та надбавка за вислугу років 70% від посадового окладу - 55177,50 грн.
Згідно положень ст. 317 КАС України, зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
За таких обставин, оскільки судом першої інстанції правильно вирішено справу по суті та вірно застосовано до спірних правовідносин норми матеріального права, колегія суддів вважає за необхідне змінити резолютивну частину оскаржуваного судового рішення, а в іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2020 року підлягає залишенню без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 292, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Територіального управління ДСА України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2020 року - задовольнити частково.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2020 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління ДСА України в Одеській області, за участю третьої особи Головного управління Державної казначейської служби України у м. Одесі про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - змінити.
Викласти резолютивну частину рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2020 року у наступній редакції:
«Адміністративний позов ОСОБА_1 до Територіального управління ДСА України в Одеській області, за участю третьої особи Головного управління Державної казначейської служби України у м. Одесі про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області щодо нарахування та виплати судді Суворовського районного суду м. Одеса ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року із застосуванням щомісячного обмеження її нарахування сумою 47320 гривень, згідно ч.3 ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» із змінами та доповненнями, внесеними Законом України № 553-ІХ від 13 квітня 2020 року.
Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Одеській області здійснити перерахунок та виплату суддівської винагороди судді Суворовського районного суду м. Одеса ОСОБА_1 за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року, відповідно до ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», з урахуванням раніше виплачених сум.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.»
В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2020 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.
Головуючий суддя: М.П. Коваль
Суддя: С.Д. Домусчі
Суддя: О. О. Кравець