П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
23 грудня 2020 р.м.ОдесаСправа № 400/1344/20
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Коваля М.П.,
суддів - Домусчі С.Д.,
- Кравця О.О,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одеса апеляційну скаргу Чорноморської митниці Держмитслужби на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2020 року, прийняте у складі суду судді Лісовської Н.В. в місті Миколаїв по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївський глиноземний завод» до Миколаївської митниці ДФС, Чорноморської митниці Держмитслужби про визнання протиправними та скасування рішень від 21.10.2019 р., від 23.10.2019 р., карток відмови від 21.10.2019 р., від 23.10.2019 р.,-
У березні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Миколаївський глиноземний завод» звернулось до Миколаївського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Миколаївської митниці ДФС, Чорноморської митниці Держмитслужби про визнання протиправними та скасування рішень про коригування митної вартості товарів від 21.10.2019 року № UA504010/2019/000190/2, від 23.10.2019 року № UA504010/2019/000191/2 та карток відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи митному пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України від 21.10.2019 року №UA504010/2019/00241, від 23.10.2019 року №UA504010/2019/00242
Доводи позовної заяви ґрунтувались на тому, що під час декларування митної вартості імпортованого товару визначив його вартість відповідно до ціни контракту, всі необхідні документи були надані, проте відповідачем безпідставно застосовано резервний метод визначення митної вартості товару. За доводами позивача, не підтверджено належними доказами наявності в поданих позивачем документах розбіжностей, ознак підробки або відсутності всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за товар.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2020 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївський глиноземний завод» задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано рішення Миколаївської митниці ДФС про коригування митної вартості товарів від 21.10.2019 р. № UA504010/2019/000190/2, від 23.10.2019 р. № /2019/000191/2 та картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи митному пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України від 21.10.2019 р. № UA504010/2019/00241, від 23.10.2019 р. № UA504010/2019/00242.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Чорноморська митниця Держмитслужби звернулась до П'ятого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій посилається на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування норм матеріального права, тому просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що за результатом опрацювання документів встановлено, що подані декларантом документи не містили всіх даних, що підтверджують числові значення складових митної вартості, зокрема позивачем не було надано доказів страхування товару та документів про страхування відповідальності на випадок настання негативних наслідків перевезення небезпечних вантажів, а також відсутність підписів на контрактах та інвойсах. Апелянт вказує, що позивачем не надано документи, що підтверджують складові розрахунку ціни відповідно до формули FOB MED LOW мінус знижка 17 %), зазначеної у п. 4 додаткової угоди № 3 від 01.07.2019 до Контракту, таким чином при формуванні контрактної ціни не враховані положення визначення терміну «Франко борт», а ціна товару зменшена на 17%. Апелянт звертає увагу, що позивачем порушено строк оплати оцінюваних товарів, що згідно вимог п. 8.1 контракту вимагало від позивача сплату на користь постачальника оцінюваного товару неустойки в розмірі 0,1%, проте зазначена неустойка до митної вартості товару включена не була. Крім того, апелянт вказує, що валютою інвойсів був долар США, а валютою платежу російські рублі, тобто наявна розбіжність між умовами оплати, проте позивачем не надана інформація щодо курсу Центробанку РФ на день списання коштів з рахунку.
Представником позивача надано до суду відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначено про законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 10.12.2018 р. між позивачем та ТОВ ТД "ГалоПолимер" (Російська Федерація) укладено контракт № 20-Е-2018/18-353 на орієнтовну загальну суму 8000000,00 доларів США (а. с. 9-13). Продавець зобов'язався поставити, а покупець прийняти й оплатити товар: натр їдкий (гідроксид натрію). Ціна за одиницю товару вказується в специфікаціях.
Відповідно до п. п. 2.1, 3.1 контракту, Продавець зобов'язаний поставити товар на умовах СРТ ст. Жовтнева, Одеська з/д, відповідно до ІНКОТЕРМС-2010, при цьому, ціна на товар включає в себе всі витрати по доставці товару до вказаного місця.
Підпунктом 2.2 контракту передбачена знижка в розмірі 17%.
13.09.2019 р. сторонами було підписано специфікацію № 10 на поставку 700 т натру їдкого на суму 168371,00 доларів США (ціна за одиницю товару 240,53 доларів за 1 т) (а. с. 17).
По надходженню на територію України товару, позивач подав електронні митні декларації від 21.10.2019 р. № UA504010/2019/002620 і від 23.10.2019 р. № UA504010/2019/002632, в яких вартість за 1 т натру їдкого склала 240,53 доларів США (а. с. 18-19, 67-68).
На підтвердження митної вартості товару, заявленої за ціною контракту, позивач надав: контракт від 10.12.2018 р. № 20-Е-2018/18-353, специфікацію від 13.09.2019 р. № 10, інвойси, накладні СМГС, декларація країни відправлення (а. с. 20-40, 70-75).
21.10.2019 р. і 23.10.2019 р. Миколаївська митниця ДФС направила на адресу позивача електронні повідомлення про необхідність надання додаткових документів для підтвердження митної вартості товару (а. с. 41, 76), а саме: 1) бухгалтерську документацію щодо оплати складових митної вартості (страхування); страховий поліс; 2) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями; 3) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором про поставку товару, митна вартість якого визначається.
На вимогу митниці позивачем було надано доручення на право підпису комерційних документів, інформацію біржових котирувань та сертифікати якості. Крім того, позивачем повідомлено, що товар не страхувався, тому надати страховий поліс немає можливості. Ціна на товар включає в себе всі витрати по доставці. Договорів із третіми особами не укладалось, тому що позивач є кінцевим споживачем продукту. Платіжний документ не надано, оскільки оплата здійснюється протягом 21 календарного дня з дати відвантаження (а. с. 42-62, 77-82).
За результатами контролю правильності визначення митної вартості товару Миколаївською митницею ДФС прийнято рішення про коригування митної вартості товарів від 21.10.2019 р. № UA504010/2019/000190/2, від 23.10.2019 р. № /2019/000191/2, якими збільшено митну вартість товару до 632,20 доларів США за 1 т (а. с. 63, 83).
Митну вартість товару скориговано із застосуванням другорядного методу визначення митної вартості - за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів, зокрема за ціною товару, який ввозився на митну територію України за митною декларацією від 26.12.2018 р. № UA204040/2018/13499.
Крім того, винесено картки відмови у прийнятті митної декларації та митному оформленні (випуску) товарів від 21.10.2019 р. № UA504010/2019/00241, від 23.10.2019 р. № UA504010/2019/00242 (а. с. 64, 84).
З метою розмитнення товару позивач подав електронні митні декларації від 21.10.2019 р. № UA504010/2019/000190/2 і від 23.10.2019 р. № UA504010/2019/000191/2, в яких вартість ввезеного товару визначена відповідно до прийнятих Миколаївською митницею ДФС рішень про визначення митної вартості (а. с. 29-30, 57).
Водночас, не погоджуючись із правомірністю рішень про коригування митної вартості товарів від 21.10.2019 р. № UA504010/2019/000190/2, від 23.10.2019 р. № /2019/000191/2, а також карток відмови у прийнятті митної декларації та митному оформленні (випуску) товарів від 21.10.2019 р. № UA504010/2019/00241, від 23.10.2019 р. № UA504010/2019/00242, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
Вирішуючи спірне питання, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачі не спростували контрактну ціну товару, а також не підтвердили об'єктивну неможливість на підставі наданих позивачем документів визначити ціну та рівень митної вартості товару за ціною договору. Враховуючи надання декларантом митному органу достовірних відомостей про визначення митної вартості за ціною угоди, які базувалися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддавалися обчисленню, суд першої інстанції дійшов висновку, що вважає оскаржувані рішення є протиправними та підлягають скасуванню.
Вирішуючи дану справу в апеляційній інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовідносини щодо організації та здійснення митної справи в Україні, економічні, організаційні, правові, кадрові та соціальні аспекти діяльності митної служби України врегульовані положеннями Митного кодексу України (далі - МК України).
Згідно ч.1 ст.52 МК України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.
Як встановлено ч.2 ст.52 МК України, декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані: заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.
За правилами ч.1 ст.53 МК України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.
Перелік документів, які підтверджують митну вартість товарів, визначається ч.2 ст.53 МК України.
Відповідно до вимог ч.3 ст.53 МК України у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи, перелік яких визначений положеннями даної статті.
Декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару (ч.6 ст.53 МК України).
Як встановлено ч.1 ст.54 МК України, контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.
Відповідно до ч.ч.2, 3 ст.54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу. За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів орган доходів і зборів визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55цього Кодексу.
Згідно ч.4 ст.54 МК України орган доходів і зборів під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов'язаний здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Частиною 6 статті 54 МК України визначено, що орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; надходження до органу доходів і зборів документально підтвердженої офіційної інформації органів доходів і зборів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.
Відповідно до ч.1 ст.55 МК України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.
З наведеного вбачається, що митний орган у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, може витребувати додаткові документи для підтвердження заявленої митної вартості товару. Проте, такою імперативною умовою є наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів.
При цьому, в розумінні наведених статей МК України, сумніви митниці є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи, зазначені у ч.2 ст.53 МК України, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Тобто, наведені приписи зобов'язують митницю зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.
Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митниця повинна вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові, та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.
В свою чергу, ненаведення митницею в рішенні про коригування митної вартості товарів належних та допустимих доказів того, що документи, подані декларантом для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, витребування митницею додаткових документів без зазначення обставин, які ці документи повинні підтвердити, свідчать про протиправність рішення щодо застосування іншого, ніж основний метод, визначення митної вартості товарів.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом зокрема, у постановах від 13 лютого 2020 року (справа №812/1325/17), від 11 лютого 2020 року (справа №520/9544/18), від 12 лютого 2019 року (справа №808/1801/18), від 26 червня 2018 року (справа №814/1996/15), від 22 травня 2018 року (справа №808/178/16), від 23 жовтня 2018 року (справа №820/1761/17), постановах Верховного Суду України від 31 березня 2015 року (справа № 21-127а15), від 30 червня 2015 року (справа № 21-591а15), в яких зазначено, що наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов'язковою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Разом з тим витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені ст.53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.
Як встановлено колегією суддів, обґрунтовуючи свої сумніви у правильності зазначеної позивачем митної вартості товару заявленому у спірному випадку до декларування, апелянт послався на те, що в поданих декларантом документах, які підтверджують заявлену митну вартість, містяться розбіжності.
Щодо посилань апелянта, що позивачем не було надано доказів страхування товару та документів про страхування відповідальності на випадок настання негативних наслідків перевезення небезпечних вантажів, колегія суддів зазначені доводи оцінює критично з огляду на наступне.
За правилами п. 8 ч. 2 ст. 53 МК України декларант повинен надати страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування, лише якщо таке страхування здійснювалося.
Так, як вбачається з п. 3.1 Контракту №20-Е-2018/18-353 від 10.12.2018 року, наданих позивачем як під час митного оформлення, так і до суду першої інстанції специфікацій та інвойсів, товар поставлявся на умовах СРТ станція Жовтнева (Інкотермс 2010)
За офіційними правилами тлумачення торгівельних правил Інкотермс в редакції 2010 року термін СРТ означає, що продавець доставить товар названому їм перевізнику. Крім цього, продавець зобов'язаний оплатити витрати, пов'язані з перевезенням товару до названого пункту призначення. Це означає, що покупець бере на себе всі ризики втрати чи пошкодження товару, як і інші витрати після передачі товару перевізнику. За умовами терміна СРТ на продавця покладається обов'язок по митному очищенню товару для експорту. Даний термін може застосовуватися під час перевезення товару будь-яким видом транспорту, включаючи змішані перевезення.
Таким чином, відповідно до умов СРТ, у покупця немає обов'язку перед продавцем щодо укладення договору страхування. При цьому страхування може бути здійснено продавцем, покупцем, ними двома, або зовсім не здійснюватись. Отже, термін СРТ передбачає можливість, а не обов'язок страхування товару.
З аналізу наданих позивачем до митного оформлення документів вбачається, що у митного органу були відсутні жодні підстави стверджувати, що страхування товару взагалі здійснювалось.
Враховуюче викладене, якщо товар за контрактом не страхувався, про що товариством надана письмова інформація, твердження митного органу про відсутність інформації щодо страхування оцінюваного товару є безпідставним.
Аналогічні висновки викладені зокрема у постанові Верховного Суду від 06 серпня 2020 року (справа № 814/694/16).
Варто зазначити, що статтею 4 Закону України «Про страхування» передбачені такі види страхування: 1) особисте страхування, предметом якого є життя, здоров'я, працездатність та пенсійним забезпеченням; 2) майнове страхування, предметом якого майнові інтереси щодо володіння, користування і розпорядження майном; 3) страхування відповідальності, предметом якого є майнові інтереси з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди.
При цьому, пунктом 26 частини 1 статті 7 Закону України «Про страхування» до обов'язкового віднесено страхування відповідальності суб'єктів перевезення небезпечних вантажів на випадок настання негативних наслідків при перевезенні небезпечних вантажів.
За змістом Закону України «Про перевезення небезпечних вантажів» страхувальниками відповідальності на випадок настання негативних наслідків перевезення небезпечних вантажів можуть бути відправник, перевізник чи одержувач товару.
За своїм змістом витрати на обов'язкове страхування відповідальності при перевезенні небезпечних вантажів на території України є складовою частиною витрат на перевезення таких вантажів по території України.
Згідно пункту 5 частини 10 статті 58 МК України до переліку витрат, які мають включатися до митної вартості товарів, якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, входять витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України.
Відповідно до пункту 2 частини 11 статті 58 МК України витрати на транспортування товару після його ввезення не включаються до митної вартості за умови виділення їх з ціни, що була фактично сплачена за оцінювані товари, які документально підтверджено та які піддаються обчисленню.
В матеріалах справи відсутні докази того, що при транспортуванні задекларованого позивачем товару по території України здійснювалось страхування відповідальності такого перевезення згідно Закону України «Про перевезення небезпечних вантажів», а сторони на існування такого факту не посилаються.
При цьому, недотримання суб'єктами перевезення небезпечних вантажів вимог щодо обов'язкового страхування відповідальності на випадок настання негативних наслідків при перевезенні таких вантажів тягне відповідальність відповідно до статті 25 Закону України «Про перевезення небезпечних вантажів» та не є підставою для коригування митної вартості.
Аналогічні висновки викладені зокрема у постанові Верховного Суду від 23 січня 2020 року (справа №814/4609/13-а).
Щодо посилань апелянта, що на аркушах 1-9 контракту від 10.12.2018 № 20-Е-2018/18-353 (знизу) - відсутній підпис керівника ТОВ «МГЗ» і печатки підприємства колегія суддів зазначає, що на останньому аркуші Контракту від 10.12.2018 № 20-Е-2018/18-353 (а.с. 13), наявні усі обов'язкові реквізити, у тому числі підпис генерального директора ТОВ «МГЗ» ОСОБА_1 та печатка підприємства. Разом з тим, національне законодавство жодним чином не вимагає наявності підписів та печаток на кожній сторінці зовнішньоекономічного договору, в якості обов'язкового реквізиту господарського договору підпис та печатка на кожній сторінці договору не передбачені, чим спростовуються доводи апелянта у цій частині.
Доводи апелянта стосовно відсутності підписів керівника ТОВ «ТД Галополимер» на інвойсах від 04.10.2019 №681/1 та від 09.10.2019 №681/2 спростовуються наявною у матеріалах справи довіреністю 17.12.2018 №20-2019, чинною до 31.12.2019 року, згідно якої ТОВ «ТД Галополимер» надало право ОСОБА_2 та ОСОБА_3 підписувати від імені Товариства інвойси. Необхідно зазначити, що вказана довіреність надавалась позивачем під час митного оформлення товарів, проте відповідачем врахована не була.
Щодо доводів апелянта, що позивачем не надано документи, що підтверджують складові розрахунку ціни відповідно до формули FOB MED LOW мінус знижка 17 %), зазначеної у п. 4 додаткової угоди № 3 від 01.07.2019 до Контракту, таким чином при формуванні контрактної ціни не враховані положення визначення терміну «Франко борт», а ціна товару зменшена на 17%, колегія суддів зазначає наступне.
Слід зазначити, що апелянт помилково ототожнює умови поставки FOB згідно Інкотермс-2010 та формулу розрахунку вартості FOB MED LOW мінус знижка 17 %, де FOB MED LOW - нижня межа котирування, що публікується агентством ICIS.
Колегія суддів звертає увагу на те, що цінова знижка - це умова договору, що визначає розмір зменшення базової ціни товару, вказаної у договорі. Загалом - це частина ціни товару, яку підприємства можуть встановлювати з метою стимулювання та підвищення зацікавленості підприємств у придбанні їх продукції. Цінові знижки мають добровільний характер і не є обов'язковими, вони можуть надаватися у певному конкретному випадку.
Правила Інкотермс є стандартизованими та забезпечують тлумачення торговельних термінів у зовнішній торгівлі, регламентуючи, перш за все, момент передачі права власності на товар і всі пов'язані із цим ризики, встановлюючи правила, які регулюють питання пов'язані з доставкою товарів від продавця до покупця (перевезення, відповідальність за експортне та імпортне оформлення товарів). Питання ціноутворення Правила Інкотермс не регламентують.
Як слідує з тексту контракту, дані про біржові котирування вартості товару використовувались лише як базовий елемент формули визначення контрактної ціни. Знижка - 17 % є складовою частиною формули розрахунку вартості, а тому вона є невід'ємною частиною ціни. Погодження такої ціни є результатом переговорів, вільного волевиявлення сторін та взаємовигідного співробітництва.
Аналогічні висновки були неодноразово викладені Верховним Судом, зокрема у постанові від 26 березня 2020 року (справа №814/1047/16), від 06 серпня 2020 року (справа № 814/694/16), від 23 січня 2020 року (справа №814/4204/15) тощо.
Враховуючи викладене, оскільки вартість імпортованого товару, узгоджена в Контракті, співпадає з даними платіжного доручення, заявлена ТОВ «МГЗ» митна вартість товару відповідає ціні господарської операції та є сплаченою у повному обсязі, чим спростовуються доводи апелянта у цій частині.
Щодо доводів апелянта, що позивачем порушено строк оплати оцінюваних товарів, що згідно вимог п. 8.1 Контракту вимагало від позивача сплату на користь постачальника оцінюваного товару неустойки в розмірі 0,1%, проте зазначена неустойка до митної вартості товару включена не була, колегія суддів зазначає наступне.
Так, апелянт обґрунтовує свої висновки у цій частині тим, що позивачем не надано жодного банківського документа про здійснення передплати, що ставить під сумнів своєчасність виконання договірних обов'язків та наявність застосування санкцій, передбачених п. 8.1 Контракту.
Водночас, За умовами пункту 5.1 Контракту від 10.12.2018р. №20-Е-2018/18-353 оплата товару покупцем здійснюється банківським переводом в російських рублях шляхом перерахування грошових коштів на рахунок продавця згідно виставлених інвойсів на протязі 21 банківського дня з дати відвантаження товару зі станції відправника.
При цьому, колегія суддів враховує, що вказаний порядок розрахунків узгоджений між сторонами зовнішньоекономічного договору, а тому не підтвердження факту оплати товару на момент декларування товару не спростовує наявність у підприємства права на визначення митної вартості поставленого товару за ціною Контракту.
Посилання апелянта в поданій апеляційній скарзі на те, що не надані платіжні доручення можуть свідчити про несвоєчасність оплати товару, а також на те, що Продавцем могла бути нарахована неустойка у зв'язку з такою несвоєчасною оплатою, колегія суддів вважає безпідставними, з огляду на те, що це є лише припущеннями митного органу, на яких не можуть ґрунтуватись прийняті рішення.
Питання підстав стягнення неустойки в даному випадку дійсно врегульовано п. 8.1 Контракту та передбачає право, а не обов'язок продавця стягувати з покупця неустойку у разі затримки розрахунку. Сторони вільні у здійсненні господарської діяльності, а тому питання сплати штрафів та неустойки відноситься до відання господарюючих суб'єктів.
Доказів стягнення з ТОВ «МГЗ» будь-яких додаткових виплат, в тому числі, неустойки учасниками справи не надано, чим спростовуються доводи апеляційної скарги у цій частині.
Щодо доводів апелянта, що валютою інвойсів був долар США, а валютою платежу російські рублі колегія суддів зазначає, що зазначені обставини повністю узгоджуються із положеннями п.п. 2.3, 5.1 Контракту від 10.12.2018р. №20-Е-2018/18-353. Окрім того, вказані обставини взагалі в якості підстави для прийняття оскаржуваних рішень про коригування митної вартості не зазначались.
У зв'язку із цим, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що що відповідачі не спростували контрактну ціну товару, а також не підтвердили об'єктивну неможливість на підставі наданих позивачем документів визначити ціну та рівень митної вартості товару за ціною договор.
Колегія суддів вважає, що встановлення в судому порядку необґрунтованості коригування митної вартості товару в силу приписів норм митного законодавства є беззаперечною підставою для скасування рішень, що прийняті на підставі неправомірних висновків митного органу.
Враховуючи викладене, оскільки відповідачем необґрунтовано не враховано документи, за якими декларантом заявляється митна вартість, цим документам не була надана належна правова оцінка, коригування митної вартості та відмова у митному оформленні товару відбулись не у відповідності до норм митного законодавства, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено підстави для скасування оспорюваних рішень митниці.
Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, при цьому доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Відповідно до положень статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладені обставини та з огляду на наведені положення законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 292, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Чорноморської митниці Держмитслужби на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2020 року - залишити без задоволення.
Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2020 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївський глиноземний завод» до Миколаївської митниці ДФС, Чорноморської митниці Держмитслужби про визнання протиправними та скасування рішень від 21.10.2019 р., від 23.10.2019 р., карток відмови від 21.10.2019 р., від 23.10.2019 р. - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.
Головуючий суддя: М.П. Коваль
Суддя: С.Д. Домусчі
Суддя: О. О. Кравець