ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
16.12.2020Справа № 910/6701/20
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді - Приходько І.В.,
при секретарі судового засідання - Жалобі С.Р.,
розглянувши у судовому засіданні матеріали
позовної заяви ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "КАТЕНА"
до КИЇВСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: ДЕПАРТАМЕНТ ЗЕМЕЛЬНИХ РЕСУРСІВ ВИКОНАВЧОГО ОРГАНУ КИЇВСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ (КИЇВСЬКОЇ МІСЬКОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ)
про визнання незаконним та скасування рішення,-
за участю представників:
від позивача: Даниленко Є.В.
від відповідача: Баранов М.С.
від третьої особи: Філімончук І.М.
ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "КАТЕНА" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до КИЇВСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ про визнання незаконним та скасування рішення КИЇВСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ від 13.02.2020 №21/8191 про відмову ТОВ «Катена» в поновленні договору оренди земельної ділянки.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач прийняв спірне рішення про відмову ТОВ «Катена» в поновленні договору оренди земельної ділянки під час того, як тривало провадження у справі № 910/8858/19, за результатами розгляду якої судом, зокрема, було визнано поновленим договір оренди земельної ділянки від 04.04.2006, укладений між Позивачем та Відповідачем на той самий строк і на тих самих умовах.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.05.2020 року вказану позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення її недоліків у десять днів з дня вручення цієї ухвали.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.06.2020 (після усунення недоліків) прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі на 06.07.2020.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.07.2020 відкладено підготовче засідання у даній справі на 10.08.2020, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: ДЕПАРТАМЕНТ ЗЕМЕЛЬНИХ РЕСУРСІВ ВИКОНАВЧОГО ОРГАНУ КИЇВСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ (КИЇВСЬКОЇ МІСЬКОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ).
У підготовчому засіданні 10.08.2020 судом на підставі ч.5 ст.183 ГПК України оголошено перерву на 02.09.2020.
У підготовчому засіданні 02.09.2020 судом на підставі ч.5 ст.183 ГПК України оголошено перерву на 21.09.2020.
18.09.2020 через відділ автоматизованого документообігу суду від Товариство з обмеженою відповідальністю "КАТЕНА" надійшли додаткові пояснення.
Підготовче засідання, призначене на 21.09.2020, не відбулося у зв'язку із перебуванням судді Приходько І.В. на лікарняному.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.09.2020 призначено підготовче засідання на 28.10.2020.
Підготовче засідання, призначене на 28.10.2020, не відбулося у зв'язку із перебуванням судді Приходько І.В. на лікарняному.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.11.2020 підготовче засідання було призначено на 23.11.2020.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.11.2020, враховуючи відсутність клопотань та повідомлень учасників судового процесу про намір вчинити дії, строк вчинення яких обмежений підготовчим провадженням, судом закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 16.12.2020.
Представник позивача у судовому засіданні 16.12.2020 надав усні пояснення щодо предмету спору та просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Представники відповідача та третьої особи у судовому засіданні 16.12.2020 надали пояснення по суті спору та просили відмовити у задоволенні позову повністю.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,-
04.04.2006 між Київською міською радою (орендодавець) та товариством з обмеженою відповідальністю «КАТЕНА» (орендар) укладено Договір оренди земельної ділянки, посвідчений державним нотаріусом Першої київської державної нотаріальної контори Петровою Т.М. (зареєстрований в реєстрі за № 17-1762; зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис від 13.04.2006 №66-6-00348 у книзі записів державної реєстрації договорів).
Відповідно до п. 1.1 Договору орендодавець на підставі рішення Київської міської ради від 08.12.2005 №578/3039 за Актом приймання-передачі передає, а орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку, визначену цим договором.
Згідно з п. 2.1 Договору об'єктом оренди є земельна ділянка з наступними характеристиками: - місце розташування - вул. Березняківська, 30-В у Дніпровському районі м. Києва; - розмір - 4570 кв.м.; - цільове призначення - для будівництва житлового будинку з приміщеннями соціально-громадського призначення та підземним паркінгом; - кадастровий номер - 8000000000:90:137:0106.
У п. 3.1 Договору зазначено, що договір укладено на 5 років.
Відповідно до п. 6.1 Договору передача земельної ділянки здійснюється за актом приймання-передачі об'єкта оренди в день державної реєстрації цього договору.
Право на оренду земельної ділянки виникає після державної реєстрації цього договору (п. 6.2 Договору).
Згідно з п. 8.3 Договору після закінчення строку, на який було укладено цей договір, при умові належного виконання обов'язків відповідно до умов цього договору, орендар має за інших рівних умов переважне право на поновлення договору.
Пунктом 11.3 Договору передбачено, що він припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено.
Відповідно до п. 11.7 Договору після закінчення стоку, на який було укладено договір, орендар, за умови належного виконання своїх обов'язків, має за інших рівних умов переважне право на поновлення договору. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 3 місяці до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію; у разі поновлення договору на новий строк його умови можуть бути змінені за згодою сторін.
За актом приймання-передачі земельної ділянки від 13.04.2006 відповідач передав, а позивач прийняв у володіння і користування земельну ділянку: місце розташування вул. Березняківська, 30-В у Дніпровському районі м. Києва; розмір 4570 кв.м.; цільове призначення - для будівництва житлового будинку з приміщеннями соціально-громадського призначення та підземним паркінгом; кадастровий номер 8000000000:90:137:0106.
Постановою Вищого господарського суду України від 19.05.2014 у справі №5011-62/3230-2012 задоволено позов товариства з обмеженою відповідальністю КАТЕНА до Київської міської ради про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі від 04.04.2006; визнано укладеною між Київською міською радою та товариством з обмеженою відповідальністю «КАТЕНА» додаткову угоду до договору оренди від 04.04.2006 на умовах, вказаних у резолютивній частині постанови.
Зокрема, у додатковій угоді зазначено, що у відповідності із п. 11.7 договору оренди земельної ділянки від 04.04.2006 (зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 13.04.2006 року за № 66-6-00348) сторони дійшли згоди поновити договір оренди земельної ділянки від 04.04.2006 на новий строк (5 (п'ять) років).
Таким чином, зважаючи на те, що постанова Вищого господарського суду України від 19.05.2014 у справі №5011-62/3230-2012 набрала законної сили 19.05.2014, строк дії Договору оренди земельної ділянки від 04.04.2006 було поновлено до 19.05.2019.
Матеріалами справи підтверджується, що у лютому 2019 року позивачем направлялося на адресу відповідача звернення від 18.02.2019 № КОП-1333 про поновлення договору оренди земельної ділянки з доданими до нього документами.
Листом №05716-9336 від 16.05.2019 Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) було відмовлено у поновленні договору оренди.
В подальшому, у липні 2019 року ТОВ «КАТЕНА» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою про визнання поновленим договору, визнання додаткової угоди укладеною та вчинення дій.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.10.2019 у справі №910/8858/19 позов задоволено. Визнано поновленим Договір оренди земельної ділянки від 04.04.2006, посвідчений державним нотаріусом Першої київської державної нотаріальної контори Петровою Т.М., укладений між товариством з обмеженою відповідальністю "КАТЕНА" та Київською міською радою, на той самий строк і на тих самих умовах.
Спір у даній справі виник у зв'язку з тим, що під час перегляду судом апеляційної інстанції рішення Господарського суду міста Києва від 16.10.2019 у справі №910/8858/19, позивач прийняв рішення від 13 лютого 2020 року N 21/8191 «Про відмову товариству з обмеженою відповідальністю "КАТЕНА" в поновленні договору оренди земельної ділянки від 13.04.2006 N 66-6-00348 (зі змінами) для будівництва житлового будинку з приміщеннями соціально-громадського призначення та підземним паркінгом на вул. Березняківській, 30-в у Дніпровському районі м. Києва».
Зазначаючи про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 16.10.2019 у справі №910/8858/19 набрало законної сили, у зв'язку з чим спірний договір оренди земельної ділянки вважається поновленим на наступні 5 років, позивач вказує на те, що рішення Київської міської ради від 13.02.2020 р. №21/8191 порушує його права та інтереси, є незаконним та підлягає скасуванню.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, враховуючи наступне.
Статтями 13, 41 Конституції України передбачено, що від імені Українського народу права власника, зокрема, на землю здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.
Відповідно до ст.ст. 142 , 143 Основного Закону України до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, крім інших об'єктів, належить земля, управління якою здійснюють територіальні громади через органи самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень.
За змістом ст.12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин, належить розпорядження землями територіальних громад; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу .
Статтею 116 Земельного кодексу України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.
В силу ст.124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.
Згідно з ч.2 ст.126 Земельного кодексу України право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.
Відповідно до ч.1 ст.93 Земельного кодексу України та ст.1 Закону України Про оренду землі право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
Статтею 13 Закону України Про оренду землі встановлено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Статтями 18, 20 Закону України Про оренду землі (у редакції, чинній на момент проведення державної реєстрації договору) встановлено, що договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації. Укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Державна реєстрація договорів оренди землі проводиться у порядку, встановленому законом.
Згідно з ч.2 ст.125 Земельного кодексу України (у відповідній редакції) право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.
За приписами ст.202 Земельного кодексу України (у редакції, яка діяла станом на час проведення реєстрації права на землю) державна реєстрація земельних ділянок здійснюється у складі державного реєстру земель. Державний реєстр земель складається з двох частин: книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі із зазначенням кадастрових номерів земельних ділянок; поземельної книги, яка містить відомості про земельну ділянку.
За змістом п.1.2 Тимчасового порядку ведення державного реєстру земель, який затверджено наказом №174 від 02.07.2003 Держкомзему України , державний реєстр земель - це складова частина державного земельного кадастру, який складається з книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі із зазначенням кадастрових номерів земельних ділянок та поземельної книги, яка містить відомості про земельну ділянку і формується за допомогою АС ДЗК.
Таким чином, внаслідок укладання Договору оренди земельної ділянки від 04.04.2006 та проведення відповідних реєстраційних дій (запис від 13.04.2006 №66-6-00348 у книзі записів державної реєстрації договорів) позивач став законним користувачем у розумінні норм ст.ст. 116 , 124 , 126 Земельного кодексу України земельної ділянки площею 4570 кв.м по вул. Березняківській, 30 В у Дніпровському районі м. Києва.
Судом встановлено, що рішенням Господарського суду міста Києва від 16.10.2019 у справі №910/8858/19 визнано поновленим Договір оренди земельної ділянки від 04.04.2006, посвідчений державним нотаріусом Першої київської державної нотаріальної контори Петровою Т.М., укладений між товариством з обмеженою відповідальністю "КАТЕНА" та Київською міською радою, на той самий строк і на тих самих умовах.
Зокрема, рішенням Господарського суду міста Києва від 16.10.2019 у справі №910/8858/19 визнано укладеною Додаткову угоду до Договору оренди земельної ділянки від 04.04.2006, посвідченого державним нотаріусом Першої київської державної нотаріальної контори Петровою Т.М. (зареєстрований в реєстрі за № 17-1762; зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис від 13.04.2006 №66-6-00348 у книзі записів державної реєстрації договорів) у наступній редакції:
Київська міська рада, ідентифікаційний код 22883141, місцезнаходження: вулиця Хрещатик, будинок 36, місто Київ (далі - Орендодавець), з однієї сторони, та
ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "КАТЕНА", ідентифікаційний код 32961804, місцезнаходження: бульвар Лесі Українки, будинок 7-Б, офіс 155, місто Київ (далі - Орендар), з другої сторони, далі - спільно/окремо кожна - Сторони/Сторона,
уклали цю Додаткову угоду про поновлення Договору оренди земельної ділянки, 04.04.2006 посвідченого Петровою Т.М., державним нотаріусом Першої Київської державної нотаріальної контори, реєстровий номер 17-1762 (далі - Додаткова угода) про нижченаведене.
1. Поновити на 5-ть (п'ять) років Договір оренди земельної ділянки, 04.04.2006 посвідчений Петровою Т.М., державним нотаріусом Першої Київської державної нотаріальної контори, реєстровий номер 17-1762, та зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 13.04.2006 за №66-6-00348, з урахуванням додаткової угоди, затвердженої постановою Вищого господарського суду України від 19.05.2014 у справі №5011-62/3230-2012.
2. Всі інші положення Договору оренди залишаються без змін.
3. Ця додаткова угода є невід'ємною частиною договору оренди .
Вирішено внести інформацію щодо державної реєстрації права оренди на земельну ділянку кадастровий номер 8000000000:90:137:0106 на вулиці Березняківській, 30-В до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права, до Бази даних Державного земельного кадастру та до міського земельного кадастру.
Стягнуто з Київської міської ради на користь товариства з обмеженою відповідальністю "КАТЕНА" 3 842,00 грн. судового збору.
Судом встановлено, що рішення Господарського суду міста Києва від 16.10.2019, залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.03.2020, а також постановою Верховного Суду від 26.08.2020 у справі №910/8858/19. Відтак зазначене рішення набрало законної сили 05.03.2020 у встановленому Законом порядку.
Вказане рішення суду у справі №910/8858/19 мотивовано тим, що матеріали справи не містять доказів висловлення Відповідачем (оскільки саме Відповідач - Київська міська рада є орендодавцем за договором оренди, а не Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської радим (Київської міської державної адміністрації) протягом одного місяця від дати закінчення строку дії договору оренди земельної ділянки від 04.04.2006 будь-яких заперечень щодо продовження дії договору на тих самих умовах і на той самий строк.
Здійснюючи розгляд справи №910/8858/19, суди різних інстанцій врахували, що частиною 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі" врегульовано поновлення договору на той самий строк і на тих самих умовах, що були передбачені договором, за наявності такого фактичного складу: користування орендарем земельною ділянкою після закінчення строку оренди і відсутність протягом одного місяця з дня закінчення строку договору заперечення орендодавця проти поновлення договору.
У межах провадження у справі №910/8858/19 судами, зокрема, встановлено, що Позивач (Орендар) в межах строку, визначеного пунктом 11.7 договору звернувся до Відповідача (Орендодавець) з листом про поновлення договору оренди на тих самих умовах і на той самий строк та проектом відповідної додаткової угоди до договору і Відповідач в термін, визначений частиною 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі" з дня закінчення строку договору заперечення проти поновлення договору не надав, а Позивач користується земельною ділянкою після закінчення строку оренди, тому позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню.
При цьому зазначено, що повідомлення орендарем орендодавця про намір скористатися правом на поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі", не вимагається. Суть поновлення договору оренди згідно із цією частиною статті 33 Закону саме і полягає у тому, що орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку оренди, а орендодавець, відповідно, не заперечує у поновленні договору, зокрема, у зв'язку з належним виконанням договору оренди землі.
При цьому, суди відхилили посилання Відповідача на лист Третьої особи від 16.05.2019, як на доказ заперечення Відповідачем щодо поновлення договору, оскільки саме відповідач є Орендодавцем за договором від 04.04.2006 і судами не встановлено, що матеріали справи містять докази, які б підтверджували делегування Відповідачем Третій особі прав та обов'язків орендодавця за договором оренди земельної ділянки від 04.04.2006.
У постанові від 26.08.2020 у справі №910/8858/19 Верховний Суд зауважив, що суди, дійшли вірного висновку про те, що матеріали справи не містять доказів висловлення саме Відповідачем протягом одного місяця від дати закінчення строку дії договору будь-яких заперечень щодо продовження дії договору на тих самих умовах і на той самий строк, а заперечення Третьої особи не є запереченнями Відповідача, оскільки саме Відповідач є орендодавцем за договором.
Окремо Верховним Судом вказано, що рішення Київської міської ради від 13.02.2020 №21/8191 прийнято Відповідачем поза межами місячного строку, визначеного частиною 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі" для висловлення заперечень проти поновлення договору.
У даному випадку господарський суд виходить з того, що принцип правової визначеності є одним з основних елементів верховенства права, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.
Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (див. рішення Суду у справах Христов проти України, no. 24465/04, від 19.02.2009, Пономарьов проти України, no. 3236/03, від 03.04.2008).
Даний принцип тісно пов'язаний з приписами ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.
Отже, оскільки на момент розгляду справи № 910/6701/20 набрало законної сили судове рішення у справі № 910/8858/19, обставини, які були встановлені під час господарського провадження № 910/8858/19 не підлягають доказуванню в межах даної справи.
Згідно з ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України, кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.
Статтею 21 Цивільного кодексу України визначено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Згідно положень ст. 19 Конституції України, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Згідно зі ст. 144 Конституції України, органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.
Частиною 5 ст. 140 Конституції України визначено, що питання організації управління районами в містах належить до компетенції міських рад.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», право комунальної власності - право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування;
Частиною п'ятою статті 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.
Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Концепція майна в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися правом власності , а відтак і майном . До таких активів може відноситися право оренди (рішення у справі Іатрідіс проти Греції від 25.03.1999, заява №311107/96, п. 54).
Відтак, право оренди земельної ділянки також є майном в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, мирне володіння яким з моменту укладання Договору оренди земельної ділянки гарантується статтями 1, 8, 41 Конституції України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
Аналіз прецедентної практики Європейського суду з прав людини дає підстави для формування позиції, що при вирішенні питань щодо порушення державами - учасницями Ради Європи положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї велика увага акцентується на дотриманні державою принципу правомірних або законних очікувань та захисту прав людини через призму цього принципу. Зокрема, у справах Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії та Федоренко проти України ЄСПЛ констатував, що відповідно до прецедентного права органів, які діють на підставі Конвенції, право власності може бути існуючим майном або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні виправданими очікуваннями щодо отримання можливості ефективного використання права власності (c.f. Рressos Соmpania Naviera S.A. v. Belgium, Рішення від 20 листопада 1995 року, серія А, №332, с. 21, п. 31; пункт 21 Рішення ЄСПЛ у справі Федоренко проти України ).
У межах вироблених ЄСПЛ підходів до тлумачення поняття майно , а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як наявне майно , так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого права власності (пункт 74 Рішення ЄСПЛ від 2 березня 2005 року у справі Von Мaltzan and others v. Germany ), ЄСПЛ робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту.
Як було встановлено судами під час господарського провадження № 910/8858/19, позивач завчасно повідомив відповідача про намір поновити Договір оренди та за відсутності будь-яких заперечень продовжив користуватись земельною ділянкою після закінчення строку дії Договору.
Неповідомлення у встановлений законом строк відповідачем позивача у відповідь на його звернення про будь-які заперечення проти поновлення Договору оренди та неприйняття міською радою у встановлений строк відповідного рішення про поновлення договору оренди, відсутність заперечень проти поновлення договору у місячний строк після закінчення строку його дії, вплинуло на правомірні очікування та законні сподівання позивача, яким було дотримано усі вимоги законодавства щодо реалізації передбаченого Договором оренди права на продовження договору оренди, які підлягають захисту відповідно до статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод з огляду на вищевикладені обставини.
В цій частині судом приймаються доводи позивача про те, що з урахуванням вищенаведених обставин, прийняття відповідачем рішення від 13.02.2020 №21/8191 про відмову ТОВ "КАТЕНА" в поновленні спірного договору оренди земельної ділянки, не впливає на юридичну кваліфікацію тих фактів, що встановлені судом у межах господарського провадження № 910/8858/19.
В свою чергу, у межах провадження у справі № 910/8858/19 судами було встановлено, що рішення Київради від 13.02.2020 №21/8191 прийнято із простроченням встановленого Законом України "Про оренду землі" місячного строку (майже через рік після направлення позивачем звернення від 18.02.2019 № КОП-1333 про поновлення договору оренди земельної ділянки з доданими до нього документами, а також після фактичного ухвалення Господарським судом міста Києва рішення у справі №910/8858/19).
Таким чином, за висновками суду, рішення Київської міської ради від 13 лютого 2020 року N 21/8191 «Про відмову товариству з обмеженою відповідальністю "КАТЕНА" в поновленні договору оренди земельної ділянки від 13.04.2006 N 66-6-00348 (зі змінами) для будівництва житлового будинку з приміщеннями соціально-громадського призначення та підземним паркінгом на вул. Березняківській, 30-в у Дніпровському районі м. Києва» прийнято без чіткого та неухильного дотримання вимог законодавства, порушує цивільні права та інтереси позивача у розумінні частини 1 статті 21 Цивільного кодексу України, у зв'язку з чим зазначений акт індивідуальної дії підлягає визнанню незаконним та скасуванню.
Статтею 129-1 Конституції України, зокрема, встановлено, що судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Статтею 326 ГПК України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Окремо судом враховано, що наявність рішення Київської міської ради від 13.02.2020 №21/8191, яке є протилежним за змістом та своєю суттю рішенню Господарського суду міста Києва від 16.10.2019 у справі №910/8858/19, може мати наслідком порушення конституційного принципу обов'язковості виконання судового рішення.
Європейський суд з прав людини, зокрема у справі "Белеш та інші проти Чеської Республіки" зазначав, що право на справедливий судовий розгляд, що гарантується статтею 6 §1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, має здійснюватися відповідно до норм закону, що передбачають наявність у сторін судового розгляду ефективного судового захисту з метою захисту їх цивільних прав та обов'язків.
Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право на доступ до правосуддя, а статтею 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний спосіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
У постанові від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 Велика Палата Верховного Суду вказала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України № 6-32цс13 від 12.06.2013.
Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи вищезазначене в сукупності, зважаючи на встановлені судом фактичні обставини, приймаючи до уваги, що відповідач не надав суду належних та допустимих доказів на спростування позовних вимог, господарський суд приходить до висновку про обґрунтованість та доведеність вимог позивача, у зв'язку з чим позов підлягає задоволенню.
Судовий збір покладається на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
На підставі викладеного, керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги задовольнити.
2. Визнати незаконним та скасувати рішення Київської міської ради від 13.02.2020 № 21/8191 «Про відмову ТОВАРИСТВУ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "КАТЕНА" в поновленні договору оренди земельної ділянки від 13.04.2006 №66-6-00348 (зі змінами) для будівництва житлового будинку з приміщеннями соціально-громадського призначення та підземним паркінгом на вул. Березняківській, 30-в у Дніпровському районі м. Києва».
3. Стягнути з Київської міської ради (01044, м. Київ, вулиця Хрещатик, будинок 36; ідентифікаційний код: 22883141) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "КАТЕНА" (01015, м. Київ, вулиця Московська, будинок 37/2, кв. 26; ідентифікаційний код: 32961804) витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 102,00 грн.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.
Повний текст рішення складено та підписано 22.12.2020.
Суддя І.В. Приходько