ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
21 грудня 2020 року м. ОдесаСправа № 916/1101/20
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Принцевської Н.М.;
суддів: Головея В.М., Діброви Г.І.;
(Південно-західний апеляційний господарський суд, м.Одеса, пр-т Шевченка, 29)
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Одеське природоохоронне сервісно-виробниче підприємство „Рідна природа"
на рішення Господарського суду Одеської області від 13.08.2020
по справі №916/1101/20
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Автодистриб'юшн карго партс"
до Товариства з обмеженою відповідальністю „Одеське природоохоронне сервісно-виробниче підприємство „Рідна природа"
про стягнення 99 170,98 грн.,
(суддя першої інстанції: Желєзна С.П., дата та місце ухвалення рішення: 13.08.2020, Господарський суд Одеської області, м.Одеса, просп.Шевченка, 29)
В квітні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю „Автодистриб'юшн карго партс" (далі - ТОВ „Автодистриб'юшн карго партс") звернулось до Господарського суду із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю „Одеське природоохоронне сервісно-виробниче підприємство „Рідна природа" (далі - ТОВ „Одеське природоохоронне сервісно-виробниче підприємство „Рідна природа") про стягнення заборгованості у загальному розмірі 99 170,98 грн., яка складається із суми основного боргу у розмірі 86 280,90 грн., пені у розмірі 8 335,88 грн., збитків від інфляції у розмірі 445,18 грн., 12% річних у розмірі 4109,02 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані фактом неналежного виконання відповідачем зобов'язань, прийнятих на себе за умовами договору поставки №15098-16/2019 від 14.05.2019 в частині оплати вартості поставленого позивачем товару.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 13.08.2020 позов задоволено частково, стягнуто з ТОВ „Одеське природоохоронне сервісно-виробниче підприємство „Рідна природа" на користь товариства з обмеженою відповідальністю „Автодистриб'юшн карго партс" суму основного боргу у розмірі 86280,90 грн. 90 коп./, пеню у розмірі 8 335,88 грн., збитки від інфляції у розмірі 445,18 грн. грн. 18 коп., 12% річних у розмірі 4085,53 грн. 53 коп., судовий збір у розмірі 2101,50 грн. 50 коп., витрати на правову допомогу у розмірі 15 000,00 грн. 00 коп., в решті позову відмовлено.
Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні зазначив, що ТОВ „Одеське природоохоронне сервісно-виробниче підприємство „Рідна природа" в порушення умов договору поставки №15098-16/2019 від 14.05.2019 та приписів чинного законодавства, не було оплачено вартості поставленого позивачем товару у розмірі 86 280,90 грн.
Суд першої інстанції, проаналізувавши здійснений позивачем розрахунок збитків від інфляції та 12% річних, дійшов висновку про його правильність та обґрунтованість в частині інфляційних. Натомість у розрахунку 12% річних позивачем було допущено помилку, оскільки правильним розміром річних є сума 4085,53 грн., у зв'язку з чим задоволені позовні вимоги ТОВ „Автодистриб'юшн карго партс" до ТОВ „Одеське природоохоронне сервісно-виробниче підприємство „Рідна природа" шляхом присудження до стягнення на користь позивача збитків від інфляції у розмірі 445,18 грн. та 12% річних у розмірі 4085,53 грн.
Крім того, перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені, заявленої до стягнення, господарський суд дійшов висновку про правильність та обґрунтованість здійсненого позивачем розрахунку, у зв'язку з чим задовольнив позовні вимоги ТОВ „Автодистриб'юшн карго партс" до ТОВ „Одеське природоохоронне сервісно-виробниче підприємство „Рідна природа" про стягнення на користь позивача пені у розмірі 8 335,88 грн.
Також судом першої інстанції, у зв'язку з обґрунтованістю позовних вимог ТОВ „Автодистриб'юшн карго партс", судом першої інстанції стягнуто з відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу у розмірі 15000,00 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ТОВ „Одеське природоохоронне сервісно-виробниче підприємство „Рідна природа" звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Одеської області від 13.08.2020 по даній справі скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Апелянт зазначає, що оскаржуване рішення підлягає скасуванню, оскільки є таким, що не відповідає чинному законодавству, та винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а висновки, викладені судом, не відповідають фактичним обставинам справи.
Апелянт зазначає, що при винесенні рішення судом було порушено норму процесуального права, а саме - ч.4 ст.126 Господарського процесуального кодексу України, якою передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути спів мірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Також заявник апеляційної скарги вказує, що ухвалення судового рішення відбулось за відсутності представника відповідача. При цьому, відповідачем не ігнорувалось право на участь в судовому слуханні справи, а надавались відповідні клопотання з посиланням на рішення органів суддівського самоврядування.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.10.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ „Одеське природоохоронне сервісно-виробниче підприємство „Рідна природа" на рішення Господарського суду Одеської області від 13.08.2020 по справі №916/1101/20, вирішено розглянуто апеляційну скаргу ТОВ „Одеське природоохоронне сервісно-виробниче підприємство „Рідна природа" на рішення Господарського суду Одеської області від 13.08.2020 по справі №916/1101/20 у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.
Позивач не скористався своїм правом та не надав суду відзив на апеляційну скаргу, що не перешкоджає розгляду апеляційної скарги по суті.
Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 14.05.2019 між ТОВ „Одеське природоохоронне сервісно-виробниче підприємство „Рідна природа" (Покупець) та ТОВ „Автодистриб'юшн карго партс" (Постачальник) було укладено договір поставки №15098-16/2019.
Відповідно до п. 1.1 Договору Постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, передати у власність Покупця визначені цим договором запчастини, експлуатаційні матеріали, автомобільні шини тощо, а також надати шиноремонтні та шиномонтажні послуги, а Покупець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, прийняти товар і послуги та здійснити їх оплату.
Згідно з п.п. 2.6, 3.4 договору поставки №15098-16/2019 від 14.05.2019 датою поставки товару вважається дата підписання уповноваженими представниками сторін товарної (видаткової) накладної, що засвідчує прийняття товару Покупцем від Постачальника. Якщо продаж товару здійснюється на умовах відстрочення платежу в межах кредитного ліміту, термін такого відстрочення зазначається у товарній (видатковій) накладній. У такому разі товар має бути сплачений не пізніше останнього дня відстрочення включно на підставі рахунку на оплату, який надається Постачальником Покупцю разом з товарною (видатковою) накладною. Підписання Покупцем або уповноваженої ним особи на прийняття товару товарної (видаткової) накладної є належним підтвердженням факту отримання ним рахунку на оплату.
Пунктами 5.2, 5.3 договору поставки №15098-16/2019 від 14.05.2019 передбачено, що за порушення грошового зобов'язання за цим договором більше 3-х календарних днів, Покупець сплачує на користь Постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ до суми простроченого платежу за весь період такого прострочення. Сторони домовилися, що у разі прострочення виконання грошового зобов'язання, передбаченого цим договором, винна сторона несе відповідальність, встановлену статтею 625 ЦК України, а саме: той хто прострочив виконання грошового зобов'язання має сплатити на користь іншої сторони за договором суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 12 (дванадцять) відсотків річних від простроченої суми.
На виконання прийнятих на себе за умовами договору поставки №15098-16/2019 від 14.05.2019 зобов'язань, ТОВ „Автодистриб'юшн карго партс" було поставлено відповідачу протягом періоду з 24.10.2019 по 14.11.2019 товар, що підтверджується підписаними сторонами видатковими накладними на загальну суму 99 554,76 грн. (т. 1, а. с. 74-110)
У кожній накладній зазначено число, до якого відповідач має сплатити вартість поставленого позивачем товару. При цьому, частина товару, вартість якої складає 13 273,23 грн., була повернута відповідачем, що підтверджується накладними на повернення товару (т. 1, а. с. 111-113).
Неналежне виконання ТОВ „Одеське природоохоронне сервісно-виробниче підприємство „Рідна природа" зобов'язань, прийнятих на себе за умовами договору поставки №15098-16/2019 від 14.05.2019 в частині оплати вартості поставленого позивачем товару, стало підставою для звернення позивача до Господарського суду Одеської області з відповідними вимогами.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, є законним і обґрунтованим з наступних підстав.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Частина 1 ст. 202 Цивільного кодексу України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
При цьому за правилами ст. 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Частиною 1 ст. 174 Господарського кодексу України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно з ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.
Стаття 628 Цивільного кодексу України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно зі ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін в силу положень ч.2 ст.598 цього Кодексу допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
В свою чергу, відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
У відповідності до ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:
1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;
2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
В силу ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Разом з тим, як вбачається з наявних матеріалів справи, ТОВ „Одеське природоохоронне сервісно-виробниче підприємство „Рідна природа" в порушення умов договору поставки №15098-16/2019 від 14.05.2019 та приписів чинного законодавства, не було оплачено вартості поставленого позивачем товару у розмірі 86 280,90 грн., у зв'язку з чим суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення із ТОВ „Одеське природоохоронне сервісно-виробниче підприємство „Рідна природа" на користь позивача суми основного боргу у розмірі 86 280,90 грн.
Крім того, судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду про стягнення з відповідача на користь позивача пені, інфляційних втрат та 12% річних, з огляду на наступне.
Як зазначалось раніше, п.п. 5.2, 5.3 договору поставки №15098-16/2019 від 14.05.2019 передбачено, що за порушення грошового зобов'язання за цим договором більше 3-х календарних днів, Покупець сплачує на користь Постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ до суми простроченого платежу за весь період такого прострочення. Сторони домовилися, що у разі прострочення виконання грошового зобов'язання, передбаченого цим договором, винна сторона несе відповідальність, встановлену статтею 625 ЦК України, а саме: той хто прострочив виконання грошового зобов'язання має сплатити на користь іншої сторони за договором суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 12 (дванадцять) відсотків річних від простроченої суми.
Відповідно до ч. 1 ст. 549, п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки - грошової суми, яку боржник повинен сплатити кредиторові у рази порушення ним зобов'язання. Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язань може забезпечуватись згідно з договором неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі неналежного виконання зобов'язань. Частиною ст. ст. 547, 548 ЦК України встановлено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений ст. 1 вказаного Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно з ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
При здійсненні нарахування пені слід мати на увазі приписи ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, згідно з якими нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
З огляду на умови договору, а також враховуючи наведені норми чинного законодавства України, перевіривши розрахунок пені, інфляційних та 12% річних, судова колегія вважає вірним висновок суду в частині задоволення позовних вимог про стягнення пені у розмірі 8 335,88 грн., збитків від інфляції у розмірі 445,18 грн. грн., 12% річних у розмірі 4085,53 грн.
Судова колегія зазначає, що апеляційна скарга не містить будь-яких доводів та обґрунтувань щодо незгоди з висновками суду в частині стягнення з відповідача суми основного боргу, пені, інфляційних та 12% річних.
Стосовно доводів апеляційної скарги в частині необґрунтованості стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15000 грн., судова колегія зазначає наступне.
Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч.1, 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч. 3, 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу, з метою розподілу судових витрат, учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява N 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Приписами ч. 6 ст. 126 ГПК України врегульовано, що обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
На підтвердження понесення витрат на правову допомогу позивачем було надано суду договір про надання правової допомоги №1/09/04/2020 від 09.04.2020, укладений між позивачем та адвокатом Спиридоновим О.В., додаткову угоду до договору, довіреність видану адвокату Спиридонову О.В., опис наданих послуг за договором, платіжні доручення №433 від 15.04.2020, №432 від 15.04.2020, №431 від 15.04.2020 на загальну суму 15000,00 грн.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що від відповідача під час розгляду справи в суді першої інстанції клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката та заперечень стосовно розміру заявлених позивачем витрат, не надходило.
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у ч. 4 ст.126 Господарського процесуального кодексу України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, - яка вказує на неспівмірність витрат, - доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям. Таких доказів або обґрунтувань, у тому числі розрахунків, які свідчили б про необґрунтованість чи неправильність розрахунку витрат або про неналежність послуг адвоката до справи, відповідач не надав.
Водночас, згідно з ч.1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
При цьому, згідно зі ст.74 Господарського процесуального кодексу України сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За таких обставин, колегією не приймаються до уваги доводи апелянта в цій частині, а висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення заявленого позивачем клопотання шляхом присудження до стягнення із відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу адвоката у розмірі 15 000,00 грн. є обгрунтованим та правомірним.
Крім того, судом апеляційної інстанції не приймаються до уваги доводи апелянта щодо розгляду справи без участі представника відповідача, оскільки судові засідання по даній справі неодноразово відкладались саме за клопотанням ТОВ «Одеське природоохоронне сервісно-виробниче підприємство «Рідна природа». Також судова колегія звертає увагу, що відповідач не був позбавлений можливості направити письмові пояснення по суті справи засобами електронного зв'язку, а також заявити клопотання про проведення судового засідання в режимі відео конференції в порядку, передбаченому чинним процесуальним законодавством України.
Відповідно до ч. 4 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.
У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.
В п. 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.
Суд апеляційної інстанції вважає, що доводи викладені в апеляційній скарзі, не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.
З огляду на зазначене, судова колегія зазначає, що місцевим господарським судом у ході розгляду справи було досліджено усі обставини справи, перевірено їх наявними у ній доказами, та надано їм відповідну правову оцінку, а мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції.
За таких обставин, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю „Одеське природоохоронне сервісно-виробниче підприємство „Рідна природа" задоволенню не підлягає, а рішення Господарського суду Одеської області від 13.08.2020 по справі №916/1101/20 залишається без змін.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 123, 126, 129, 130, 269, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Одеське природоохоронне сервісно-виробниче підприємство „Рідна природа" на рішення Господарського суду Одеської області від 13.08.2020 по справі №916/1101/20 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Одеської області від 13.08.2020 по справі №916/1101/20 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 286 ГПК України.
Головуючий суддя: Н.М. Принцевська
Судді: В.М. Головей
Г.І. Діброва