17 грудня 2020 року
м. Київ
справа № 804/4449/18
адміністративне провадження № К/9901/2597/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Чиркіна С.М.,
суддів: Бевзенка В.М., Стародуба О.П.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Третього апеляційного адміністративного суду від 18.12.2019 (головуючий суддя: Шальєва В.А., судді: Білак С.В., Олефіренко Н.А.) у справі № 804/4449/18 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про зобов'язання вчинити певні дії,
У 2018 році ОСОБА_1 (далі - позивачка) звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - відповідач), у якому просила зобов'язати відповідача призначити та виплачувати пенсію за віком, згідно Закону України «Про пенсійне забезпечення», в розмірі визначеному положеннями Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 20.02.2018 року і у подальшому, щомісячно, довічно.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.08.2018 у задоволенні позову відмовлено.
Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 09.11.2018 апеляційну скаргу повернуто заявнику без розгляду.
Постановою Верховного Суду від 28.10.2019 касаційну скаргу позивачки задоволено, ухвалу Третього апеляційного адміністративного суду від 09.11.2018 скасовано, справу направлено до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 18.11.2019 апеляційну скаргу залишено без руху. Скаржниці надано строк на усунення недоліків апеляційної скарги протягом десяти днів з моменту отримання цієї ухвали, шляхом сплати судового збору, надання до суду оригіналу повернутої апеляційної скарги та копії апеляційної скарги у відповідності до кількості осіб, які беруть участь у справ.
Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 18.12.2019 апеляційну скаргу повернуто на підставі пункту 1 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки позивачка не усунула недоліки апеляційної скарги, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Повертаючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивачем не надано достатніх доказів, відповідно до яких суд може розглянути заяву про звільнення від сплати судового збору, ураховуючи розмір річного доходу за попередній календарний рік. За таких обставин, оскільки у встановлений судом строк, недоліки апеляційної скарги усунуті не були та ОСОБА_1 не виконано вимоги ухвали суду від 18.11.2019, не надано докази сплати судового збору при поданні апеляційної скарги та не доведено, що вона не має коштів для сплати судового збору, то апеляційну скаргу повернуто.
21.01.2020 на адресу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга позивачки, надіслана 15.01.2020, в якій скаржниця просить скасувати ухвалу Третього апеляційного адміністративного суду від 18.12.2019 та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Обґрунтовуючи касаційну скаргу, скаржник зазначає про те, що судом апеляційної інстанції порушено норми процесуального права. Так, судом невраховано майновий стан позивачки і безпідставно повернуто апеляційну скаргу.
Ухвалою Верховного Суду від 24.02.2020 відкрито касаційне провадження у справі. Цією ж ухвалою витребувано справу з суду першої інстанції.
Від відповідача відзиву на касаційну скаргу не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду рішення суду апеляційної інстанції.
В порядку статті 31, пункту 15 КАС України визначений наступний склад суду: головуючий суддя - Чиркін С.М., судді: Бевзенко В.М., Стародуб О.П.
Ухвалою Верховного Суду від 15.12.2020 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до вимог статті 345 КАС України.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, Верховний Суд зазначає наступне.
Статтею 129 Конституції України передбачено, що до основних засад судочинства належить забезпечення апеляційного перегляду справи. Касаційне оскарження судового рішення допускається лише у визначених законом випадках.
Згідно з частиною першою статті 13 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Водночас частиною першою статті 293 КАС України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Отже, апеляційне оскарження є конституційною гарантією прав учасників процесу.
За приписами частин першої, другої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Підпунктом 1 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України від 08.07.2011 №3674-VI «Про судовий збір» (далі - №3674-VI) передбачено, що розмір ставки судового збору за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано, зокрема, фізичною особою, становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно з частиною 1 статті 133 КАС України, суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.
Таким чином, Суд наділено повноваженням зменшити тягар несення судових витрат для особи, яка до нього звертається. Водночас, наведені правові норми дають підстави для висновку, що зменшення тягаря несення судових витрат є не обов'язком суду, а повноваженням за певних обставин.
Водночас в частині сплати судового збору законодавець визначив вичерпний перелік умов, за наявності яких можливе зменшення тягаря несення цих судових витрат.
Особа, яка звертається до суду, має право подати відповідне клопотання, в якому навести обставини щодо її майнового стану та, за наявності, обставини, з якими закон пов'язує можливість реалізації судом права зменшити тягар несення судових витрат у частині сплати судового збору. Такі обставини повинні бути підтверджені належними та допустимими доказами.
Суд, що вирішує питання відкриття провадження (прийняття заяви, скарги), встановивши за результатом розгляду відповідного клопотання наявність установленої законом підстави для зменшення тягаря несення судових витрат та дійшовши висновку про необхідність реалізації такого права, самостійно, зважаючи на наявні обставини, визначає спосіб зменшення цього тягаря. Визначення способу зменшення тягаря несення судових витрат є прерогативою відповідного суду.
Отже, приписи зазначених норм процесуального закону дають підстави для висновку про те, що звільнення від сплати судового збору, його відстрочення чи розстрочення або зменшення розміру є правом, а не обов'язком суду, при цьому суд, вирішуючи це питання, враховує майновий стан сторони. Визначення майнового стану сторони є оціночним та залежить від доказів, якими обґрунтовується рівень її майнового стану. Якщо залежно від рівня майнового стану сторона позбавлена можливості сплатити судовий збір, то такі обставини є підставою на відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати.
Так, згідно частини 1 статті 8 Закону №3674-VI, враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.
Частиною 2 цієї статті передбачено, що суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.
Аналізуючи норми статті 133 КАС України та статті 8 Закону №3674-VI, Суд дійшов висновку, що підставою для звільнення від сплати судового збору є відповідний майновий стан заявника при одночасному дотриманні умов, визначених у частині 1 статті Закону України «Про судовий збір».
Водночас Верховний Суд зазначає, що сама лише наявність умов, визначених цією статтею, не є безумовною підставою для звільнення заявника від сплати судового збору, у разі, якщо він не підтвердить належними та допустимими доказами своє скрутне матеріальне становище, яке не дозволяє йому сплатити судовий збір, або якщо його сплата призведе до погіршення майнового стану сторони.
Отже, встановивши ту обставину, що позивач є безробітним, суд апеляційної інстанції при вирішенні питання про звільнення позивача від сплати судового збору, має дослідити належним чином його матеріальний стан.
Так, в обґрунтування скрутного майнового стану позивач вказує на те, що єдиним джерелом доходу є компенсація за надання соціальної послуги громадянину похилого віку, у підтвердження зазначених в клопотанні доводів скаржником надано довідку Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Центрально-міської районної у місті ради №3899 від 01.06.2018 року.
Водночас, залишаючи апеляційну скаргу без руху, за змістом якої вбачається, що до оригіналу додавалося клопотання про звільнення від сплати судового збору, судом було запропоновано надати позивачу докази в підтвердження сплати останнього та не зазначено, які необхідно надати докази на підтвердження рівня майнового стану, враховуючи, що оцінка таким доказам надається саме судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 22.11.2018 у справі № 142/334/18, від 06.03.2019 у справі № 815/5818/16, від 16.05.2019 у справі № 591/1484/17 та від 31.07.2019 у справі № 821/1896/15-а.
Враховуючи наведене, Верховний Суд вважає, що суд апеляційної інстанції передчасно повернув апеляційну скаргу, чим порушив норми процесуального права.
Поряд з цим, Верховний Суд звертає увагу, що КАС України визначено принципи здійснення адміністративного судочинства, одним з яких є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішень суду. Даний принцип полягає в тому, що особам, які беруть участь у справі, а також іншим особам, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи чи інтереси, у випадках та порядку визначених цим Кодексом, надається право оскарження прийнятих судом рішень.
Повернення апеляційної скарги в даному випадку суперечить завданню адміністративного судочинства та не відповідає конституційним принципам щодо гарантованого судового захисту прав, а також доступу до правосуддя, закладеного Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.
Статтею 55 Конституції України кожному гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Конституція України, як Закон прямої дії, має найвищу юридичну силу, а офіційне тлумачення конституційних положень здійснюється Конституційним Судом України, який у цілій низці своїх рішень висловив правову позицію щодо права на оскарження судових рішень та доступу до правосуддя, згідно з якою кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку; суд не може відмовити у правосудді, якщо особа вважає, що її права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод; відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке, згідно зі статтею 64 Конституції України, не може бути обмежене (пункти 1, 2 резолютивної частини Рішення від 25 грудня 1997 року № 9-зп, абзац 7 пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11 - рп/2012).
Право на оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій є складовою конституційного права особи на судовий захист. Таке право гарантується визначеними Конституцією України основними засадами судочинства, які є обов'язковими для всіх форм судочинства та судових інстанцій, зокрема забезпеченням апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом (пункт 8 частини третьої статті 129), (пункт 3.2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 квітня 2012 року № 11 - рп/2012).
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
При розгляді справ ЄСПЛ встановлює, чи був, з однієї сторони, дотриманий баланс між інтересом держави у стягненні судового збору за розгляд справи, та з іншої - правом заявника на доступ до правосуддя, зокрема, правом представити свою позицію по суті та захистити інтереси в суді; для того, щоб гарантувати такий справедливий баланс, та, власне, зберегти безперебійне функціонування судової системи, суди мають можливість звільнити від судового збору тих заявників, які можуть довести свою погану фінансову ситуацію (справа «Шишков проти Росії» (Shishkov v. Russia), заява №26746/05). Крім того, на переконання ЄСПЛ, при оцінюванні розміру судового збору слід обов'язково враховувати питання фінансової спроможності заявника його сплатити, а також обставини конкретної справи та стадію провадження (справа «Креуз проти Польщі» (Kreuz v. Poland), заява №28249/95); підставою для рішення суду про звільнення від сплати судового збору може бути майновий (фінансовий) стан особи (справа «ФК Мретебі проти Грузії» (FC Mretebi v. Georgia), заява № 38736/04).
Отже, питання перевірки реальної спроможності заявників-фізичних осіб сплатити судовий збір у спорах з суб'єктами владних повноважень набуває особливої актуальності та має детально перевірятися судами у випадку, якщо заявники ставлять питання про звільнення, зменшення та/чи розстрочення/відстрочення сплати судового збору. За наявності таких питань суди повинні вказувати, які конкретно докази заявник має надати на підтвердження факту свого незадовільного майнового стану, у разі якщо наданих доказів недостатньо або вони не є належними; повинні надати їм належну оцінку та прийняти вмотивоване рішення, враховуючи, зокрема, суть спору, статус особи заявника, обставини, що призвели до ускладнення можливості сплати судового спору.
Інші доводи скаржника щодо порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права є безпідставними, оскільки суд апеляційної інстанції не позбавлений права за наявності підстав залишити апеляційну скаргу без руху після направлення Верховним Судом справи для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції зі стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі, якщо питання про сплату судового збору не вирішувалося.
Частиною 1 статті 353 КАС України визначено, що підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали судом першої інстанції та (або) суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
Оскільки судом апеляційної інстанції порушено норми процесуального права, ухвала Третього апеляційного адміністративного суду від 18.12.2019 підлягає скасуванню, а справа направленню для продовження розгляду.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 359 КАС України, Верховний Суд,-
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Третього апеляційного адміністративного суду від 18.12.2019 у справі №804/4449/18 - скасувати, а справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді Верховного Суду С. М. Чиркін
В.М. Бевзенко
О.П. Стародуб