16 грудня 2020 року справа № 480/7116/20
Суддя Сумського окружного адміністративного суду Бондар С.О., розглянувши в спрощеному провадженні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання дій незаконними та стягнення державної соціальної допомоги,-
ОСОБА_1 звернула до суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання незаконними дій щодо зменшення виплати соціальної допомоги відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», стягнувши на користь позивача недоплачену державну соціальну допомогу за період з 2011 року по 2019 рік в розмірі 26 967 грн. 24 коп.
Ухвалою суду від 22.10.2020 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, призначено справу до розгляду в порядку спрощеного провадження без виклику сторін.
15.12.2020 відповідач подав до суду письмовий відзив, в якому позовні вимоги не визнав, та окрім іншого зазначив, що позивачем пропущено шестимісячний строк звернення до суду.
Так, з позовної заяви вбачається, що позивачем не заявлено клопотання про поновлення процесуальних строків, однак вказано, що позивачу стало відомо про її порушене право з листа ГУ ПФ України в Сумській області, який вона отримала у вересні 2020 року, за результатами розгляду її звернення до відповідача в серпні 2020 року. Підставою для звернення до відповідача стало те, що позивач в червні 2020 року зі статті в газеті дізналася про своє можливо порушене право. Відповідач вважає, що пояснення позивача з вказаного питання не дають підстав вважати обставину, на яку посилається позивач, поважною причиною пропуску строку звернення до суду, оскільки позивач, отримуючи щомісяця пенсію, мала бути обізнаною про те, в якому саме розмірі їй проводилася доплата до пенсії, що в свою чергу не свідчать про існування будь-яких об'єктивних перешкод у реалізації позивачем своїх прав на судовий захист з метою відновлення прав, свобод чи законних інтересів. Враховуючи викладене, відповідач просить залишити позовну заяву без розгляду.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши доводи клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, суд дійшов висновку, що воно не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно з частинами 1, 2 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Водночас, суд зазначає, що в Конституції України закріплено, що людина визнається найвищою соціальною цінністю в Україні, яка є соціальною і правовою державою, в якій визнається і дію принцип верховенства права (статті 1, 3 та 8).
Основний Закон також встановлює, що громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх, зокрема, у старості та в інших випадках, передбачених законом; це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків фізичних та юридичних осіб, бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (стаття 46).
Право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державною і, за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України (статті 22 та 64).
При цьому, Основний Закон містить імперативну норму, згідно з якою громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом; не може бути привілеїв чи обмежень, зокрема, за ознаками місця проживання або іншими ознаками (стаття 24).
Судом встановлено, що ОСОБА_1 відповідно до Закону України "Про соціальний захист дітей війни" має статус дитини війни.
Відповідно до статті 46 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії; нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Системний аналіз даної статті дає підстави дійти до висновку, що у ній містяться два строкових обмеження стосовно виплат пенсії за минулий час: три роки - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з власної вини; без обмеження строку - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з вини відповідного суб'єкта владних повноважень.
В свою чергу, відповідно до статті 2 Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати” компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Системний аналіз наведених правових норм дозволяє дійти висновку, що адміністративний суд не може застосовувати шестимісячний строк звернення до суду, як підставу відмови у задоволенні позову, у справах з вимогами, пов'язаними з виплатою компенсаторної складової доходу, та у справах з вимогами, пов'язаними з виплатою доходу як складової конституційного права на соціальний захист, до якого належить, зокрема, й пенсія.
Отже суд не погоджується з тим, що у разі порушення органом Пенсійного фонду України законодавства про пенсійне забезпечення необхідно застосовувати шестимісячний строк звернення до адміністративного суду, встановлений частиною другою статті 122 КАС України, оскільки це має наслідком неможливість реалізувати передбачене частиною другою статті 46 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” право пенсіонера на виплату сум пенсії за минулий час та компенсації втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати без обмеження будь-яким строком.
З огляду на позицію Конституційного Суду України, що міститься у рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі за конституційним зверненням громадянки ОСОБА_4 щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, статей 1, 12 Закону України “Про оплату праці” і у рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_5 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, а також на підставі аналізу положення частини першої статті 99 КАС України в системному зв'язку з положенням частини другої статті 46 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” суд дійшов висновку, що у разі порушення законодавства про пенсійне забезпечення органом, що призначає і виплачує пенсію, адміністративний позов з вимогами, пов'язаними з виплатами сум пенсії за минулий час, у тому числі сум будь-яких її складових, може бути подано без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів незалежно від того, чи були такі суми нараховані цим органом.
Неможливість обмеження шестимісячним строком обов'язку України як держави забезпечити реалізацію громадянином України свого конституційного право на соціальний захист, підтверджується, також встановленим статтями 256 та 257 Цивільного кодексу України трирічним строком позовної давності, який означає строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. У протилежному випадку, обов'язок громадянина, зокрема, у формі майнового зобов'язання перед державою підлягав б судовому захисту протягом 3 років, а такий ж обов'язок держави перед громадянином - 6 місяцями.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії їх здійснення та основні обов'язки повинні визначатися виключно законом, які приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Верховна Рада України може змінити закон лише виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акта.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України “Про судоустрій і статус суддів” встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Згідно положень статті 1 Конвенції, статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Положеннями статті 14 Конвенції регламентовано, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.
Таким чином, право позивача на отримання пенсії є безперечним і забезпечення цього права становить суть взятих на себе державою зобов'язань.
Аналогічна позиція міститься у постанові Верховного Суду від 19.06.2018 справа №646/6250/17.
Одним з основних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, вимагає дотримання норм, які регламентують строки подання скарг. У той же час, такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби правового захисту (рішення у справі “Мельник проти України” № 23436/03).
У рішенні “Стагно проти Бельгії” Європейський Суд з прав людини дійшов до висновку, що при застосуванні законодавчого строку давності національні суди мають приймати до уваги конкретні обставини справи, таким чином, щоб обмеження на доступ до суду було пропорційним щодо цілі забезпечення правової визначеності та належного здійснення правосуддя (Stagno v. Belgium № 1062/07).
Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що до спірних правовідносин не застосовується шестимісячний строк звернення до адміністративного суду, встановлений частиною другою статті 122 КАС України.
Відповідно до ч. 3 ст. 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Згідно з п. 8 ч. 1 ст. 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Оскільки строк звернення до суду позивачем не пропущений, то підстави для залишення позовної заяви без розгляду відсутні.
Керуючись ст.ст. 240, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
У задоволенні клопотання Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про залишення позовної заяви без розгляду по справі № 480/7116/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання дій незаконними та стягнення державної соціальної допомоги - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя С.О. Бондар