15 грудня 2020 року
м. Київ
справа №756/2424/20
провадження № 22-ц/824/13946/2020
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Кравець В.А.,(суддя-доповідач)
суддів - Мазурик О.Ф., Махлай Л.Д.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - ОСОБА_2
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1
на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 03 вересня 2020 року у складі судді Жука М.В.
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про збільшення розміру аліментів, -
У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила збільшити розмір аліментів, що стягуються на підставі рішення Оболонського районного суду м. Києва від 17 листопада 2016 року по справі №756/12072/16-ц, та стягувати з ОСОБА_2 на свою користь аліменти на утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі по 5 000 грн на кожного щомісячно, починаючи з дня подачі позовної заяви і до повноліття кожного з дітей.
В обґрунтування позовних вимог зазначала, що 09 квітня 2009 року між сторонами по справі укладено шлюб, який розірвано рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 17 листопада 2016 року.
Від шлюбу позивач та відповідач мають двох дітей, які проживають з матір'ю та перебувають на її утриманні.
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 17 листопада 2016 року у справі №756/12072/16-ц, з ОСОБА_2 стягнуто аліменти у твердій грошовій сумі у розмірі 1 000 грн щомісячно на кожну дитину до досягнення ними повноліття.
Зазначала, що визначений судом розмір аліментів станом на 2020 рік є недостатнім, оскільки змінився розмір прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку, зросли потреби у їх матеріальному забезпеченні.
Звертала увагу суду на необхідність фізичного і морального розвитку дітей, збільшення витрат на їх дозвілля та оздоровлення.
Вказувала на те, що відповідач має великий прихований дохід задля сплати аліментів у більшому розмірі, ніж визначено рішенням суду від 2016 року.
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 03 вересня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з указаним рішенням 02 жовтня 2020 року позивач звернулася до суду з апеляційною скаргою, у якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Апеляційну скаргу мотивує тим, що рішення суду першої інстанції є несправедливим та таким, що суперечить позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 11 березня 2020 рок у справі №759/1077/18 про те, що аліменти у розмірі 1 000 грн є недостатніми для утримання дитини, яка проживає разом з матір'ю у м. Києві.
Стверджує, що підставою для збільшення розміру аліментів є погіршення матеріального стану ОСОБА_1 , оскільки, у зв'язку з постійним і швидким зростанням цін остання втратила можливість забезпечувати належний рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного та соціального розвитку дітей.
Зазначає, що судом першої інстанції жодним чином не враховано докази на підтвердження розміру щомісячних матеріальних витрат на дітей.
Окрім того, районним судом не враховано позицію відповідача, викладену у відзиві від 06 травня 2020 року, де останній погодився сплачувати аліменти з вересня 2020 року у розмірі прожиткового мінімуму на кожну дитину.
Вважає, що суд неправильно застосував положення ст. 184 СК України і зазначив, що плата за навчання дітей, за розвиток їх здібностей є додатковими витратами на дитину, оскільки такі витрати є поточними та такими, що забезпечують належний рівень життя та виховання дитини у розумінні ст. 150 СК України.
Аргументи суду стосовно того, що ОСОБА_2 добровільно сплатив за навчання своєї дочки від першого шлюбу в університеті є лише додатковим підтвердженням можливості відповідача нести передбачені законом аліменти.
Довідка з центру зайнятості про отримання відповідачем допомоги по безробіттю за період з 18 грудня 2019 року по 28 липня 2020 року не підтверджує скрутне матеріальне становище останнього.
01 грудня 2020 року ОСОБА_2 подано відзив на апеляційну скаргу.
Відповідно до частини четвертої статті 360 ЦПК України до відзиву додаються докази надсилання (надання) копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи.
Разом з тим, до відзиву на апеляційну скаргу відповідачем не долучено доказів на підтвердження надсилання копії відзиву позивачу, а тому колегією суддів відзив до уваги не приймається.
Згідно частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно частин другої та четвертої статті 274 ЦПК України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача Кравець В.А., обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що матеріальний стан відповідача з дня ухвалення рішення суду про стягнення з нього аліментів не змінився на стільки, що дозволяв би сплачувати йому аліменти у більшому розмірі, ніж це встановлено рішенням суду, доказів про погіршення майнового стану позивачки чи стану її здоров'я суду не надано, зміна прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку не є підставою для збільшення розміру стягнутих аліментів, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні вимоги позову про збільшення розміру аліментів.
Висновок суду відповідає обставинам справи та ґрунтується на нормах закону.
Частиною першою статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом установлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 17 листопада 2016 року розірвано.
Цим же рішенням суду стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1 000 грн щомісячно, починаючи з 23 вересня 2016 року до досягнення дитиною повноліття та аліменти на утримання сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі 1 000 грн щомісячно, починаючи з 23 вересня 2016 року до досягнення дитиною повноліття (8-10).
З наданих позивачкою квитанцій вбачається, що остання несе витрати, пов'язанні з харчуванням, навчанням, дозвіллям дітей (а.с. 19-126).
Відповідно до договорів добровільного страхування від нещасного випадку ОСОБА_2 , окрім себе, застрахував також у СК «ARX» дітей ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 155-157).
Згідно актів про надані медичні послуги Сімейною клінікою «Амеда» для пацієнта від 13 листопада 2017 року загальна вартість медичних послуг, наданих ОСОБА_4 , 2015 року народження, становить 9 972 грн (а.с. 158-161).
З історії по картковому рахунку з 13 листопада 2017 року по 14 листопада 2017 року вбачається, що ОСОБА_2 переведено на рахунок сімейної клініки «Амеда» грошові кошти у розмірі 4 986 грн (а.с. 162).
Посилання апелянта на те, що судом першої інстанції помилково зазначено про перерахування відповідачем 9 765,72 грн замість 4 986 грн, не є підставою для скасування рішення суду та не впливають на суть прийнятого рішення.
Згідно наданих квитанцій відповідачем, останній сплатив за навчання ОСОБА_5 у Національному транспортному університеті 5 200 грн, у 2020 році - 5 200 грн, за перше півріччя та випускний - 1 700 грн (а.с. 166-167, 169).
Відповідно до довідок Солом'янської районної філії Державного центру зайнятості, ОСОБА_2 зареєстрований як безробітний з 18 грудня 2019 року та дохід за період з 18 грудня 2019 року по 31 березня 2020 року становить 8 879 грн 44 коп., за період з 25 грудня 2019 року по 28 липня 2020 року - 17 678 грн 34 коп. (а.с. 168, 193).
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, установленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
За змістом статей 150, 180 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття.
Відповідно до частини третьої статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Згідно з положеннями статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує:
1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини;
2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів;
3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина;
3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав;
3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів;
4) інші обставини, що мають істотне значення.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Згідно з частиною першої статті 192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим кодексом.
Враховуючи зміст статей 181, 192 СК України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв'язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів один із батьків дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища платника аліментів може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.
У пункті 23 постанови Пленуму Верховного суду України від 15 травня 2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм СК України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» судам роз'яснено, що розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв'язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров'я когось із них. Якщо суд встановить, що матеріальне становище платника аліментів, дозволяє йому утримувати дитину, він може збільшити розмір аліментів (частку заробітку (доходу), яка буде стягуватися як аліменти на дитину), що підлягає стягненню з платника аліментів. Свідченням матеріального становища платника аліментів, є величина витрат на утримання особою себе та членів своєї сім'ї. Під зміною сімейного стану розуміється з'явлення у сім'ї платника або одержувача аліментів осіб, яким вони за законом зобов'язані надавати утримування і які фактично знаходяться на їх утриманні. Таким чином, особа, яка одержує аліменти - одержувач аліментів, може звернутися до суду з позовом про збільшення розміру аліментів на дитину, якщо погіршилося його матеріальне становище, сімейний стан чи стан його здоров'я або ж покращилося матеріальне становище, сімейний стан чи стан здоров'я платника аліментів.
Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).
Згідно частини другої статті 182 СК України (у редакції, чинній до моменту прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку стягнення аліментів» від 17 травня 2017 року № 2037-VIII) мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, за винятком випадків, передбачених статтею 184 цього Кодексу.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку стягнення аліментів» від 17 травня 2017 року № 2037-VIII частину другу статті 182 СК України викладено в такій редакції: «Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку».
Згідно частини другої статті 27 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року батько(-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
У частині третій статті 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
Тлумачення частини третьої статті 11 ЦК України свідчить, що правові норми самі по собі не можуть створювати суб'єктивних прав та обов'язків, оскільки необхідна наявність саме юридичного факту. Зміна законодавцем мінімального розміру аліментів, які підлягають стягненню з платника аліментів на одну дитину, не є підставою для зміни розміру аліментів відповідно до статті 192 СК України, але є підставою для зміни мінімального розміру аліментів, зазначених у виконавчому листі у процедурі виконання та стягнення аліментів, та враховується під час визначення суми аліментів або заборгованості.
Законом України від 03 липня 2018 року № 2475-VIII частину першу статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» доповнено абзацом другим, яким передбачено, що виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого Сімейним кодексом України. Тобто законодавством передбачений механізм, який надає можливість забезпечити виплату аліментів у розмірі не нижче мінімального гарантованого розміру, передбаченого СК України навіть при наявності постановлених раніше судових рішень про стягнення аліментів у розмірі, нижчому ніж мінімальний гарантований розмір аліментів, встановлений законом на час стягнення.
Вказаний висновок щодо застосування норм права викладено у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2019 року у справі № 632/580/17 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 березня 2020 року у справі № 682/3112/18.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Проте, ОСОБА_1 не надала належних та допустимих доказів того, що у сторін відбулись зміни, які обумовлюють можливість збільшення розміру аліментів, що стягуються на утримання неповнолітніх дітей.
Зміна законодавцем мінімального розміру аліментів, які підлягають стягненню з платника аліментів на одну дитину, не є підставою для зміни розміру аліментів відповідно до статті 192 СК України, а є підставою для зміни мінімального розміру аліментів, зазначених у виконавчому листі у процедурі виконання та стягнення аліментів, та враховується під час визначення суми аліментів або заборгованості, що правильно враховано судом першої інстанції при вирішенні спору.
Суд першої інстанції правильно визначив характер правовідносин між сторонами, вірно застосував закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідив матеріали справи та надав належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.
Докази та обставини, на які посилається апелянт, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом було дотримано норми матеріального та процесуального права.
Таким чином, доводи апеляційної скарги та зміст оскаржуваного судового рішення не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
З огляду на те, що доводи, викладені в апеляційній скарзі, вже були досліджені місцевим судом та отримали належну правову оцінку, нових доводів або доказів, які б давали підстави для скасування рішення суду, скаржником не надано, колегія суддів уважає, що місцевий суд всебічно та об'єктивно дослідив всі обставини справи, зібраним доказам дав вірну правову оцінку й постановив рішення, що відповідає вимогам закону.
Згідно статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін як такого, що є законним та обґрунтованим.
Керуючись статтями 367, 368, 369, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів, -
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 03 вересня 2020 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий В.А. Кравець
Судді О.Ф. Мазурик
Л.Д. Махлай