15 грудня 2020 року
м. Київ
справа № 756/13419/19
провадження № 22-ц/824/14249/2020
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Кравець В.А.,(суддя-доповідач)
суддів - Мазурик О.Ф., Махлай Л.Д.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Вітамінка»
третя особа - Приватне акціонерне товариство «Європейський страховий альянс»
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1
на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 21 вересня 2020 року у складі судді Диби О.В.
у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вітамінка», третя особа Приватне акціонерне товариство «Європейський страховий альянс» про стягнення понесених додаткових витрат на відшкодування шкоди, -
У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила стягнути з ТОВ «Вітамінка» на свою користь у відшкодування майнової шкоди понесені додаткові витрати на санаторно-курортне реабілітаційне лікування у сумі 13 324 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначала, що у лютому 2017 року отримала травму в результаті падіння на вологу підлогу у приміщенні аптеки «Вітамін», власником якої є ТОВ «Вітамінка».
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 30 березня 2018 року, частково зміненим постановою Київського апеляційного суду від 28 листопада 2018 року, у справі №756/8155/17, стягнуто з відповідача на користь позивача майнову шкоду у розмірі 23 239,27 грн та 3 000 грн моральної шкоди.
Стверджувала, що в результаті отриманої травми, позивач понесла додаткові витрати у сумі 13 324 грн на санітарно-курортне реабілітаційне лікування в санаторії «Поділля» у м. Хмільник, що проходила з 25 серпня 2019 року по 07 вересня 2019 року.
Зазначала, що відповідачем відмовлено у добровільному відшкодуванні понесених позивачем додаткових витрат на лікування, що підтверджується листом №68 від 27 вересня 2019 року.
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 21 вересня 2020 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з указаним рішенням, 23 жовтня 2020 року позивач звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
Апеляційну скаргу мотивує тим, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим та ухваленим без урахування всіх обставин справи.
Звертала увагу суду на те, що отримати необхідне санаторно-курортне лікування позивач змогла лише у 2019 році після фактичного виконання рішення суду по справі №756/8155/17 та отримання грошових коштів від ТОВ «Вітамінка».
Вказувала, що довідка з санаторію «Поділля» та запис у санаторно-курортній книжці підтверджують проведене лікування за відповідним діагнозом, а саме посттравматичний артроз правого кульшового суглобу, що є наслідком травми, отриманої у 2017 році.
На підтвердження того, що позивач після отримання травми зверталася до спеціалістів з приводу стану свого здоров'я, а також отримала подальші відповідні рекомендації щодо оздоровлення, долучає до апеляційної скарги витяг із медичної картки від 26 липня 2019 року та консультативний висновок спеціаліста від 12 березня 2020 року.
23 листопада 2020 року представник відповідача подав до суду відзив, в якому просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Третя особа не скористалася своїм процесуальним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, заперечень щодо змісту та вимог апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції не направила.
Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до частини першої статті 274 ЦПК України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача Кравець В.А., обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленого рішення, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив з того, що позивачем не доведено причинно-наслідкового зв'язку між отриманою нею травмою у 2017 році та санаторно-курортним лікуванням у 2019 році, не підтверджено належними доказами необхідністі санаторно-курортного лікування здійсненого позивачем, оскільки з наявного в матеріалах справи консультаційного висновку спеціаліста від 13 липня 2017 року убачається, що позивачу у зв'язку з отриманою у лютому 2017 року травмою рекомендовано санаторно-курортне лікування. В подальшому позивач до спеціалістів з приводу стану свого здоров'я та лікування наслідків отриманої травми не зверталася та не оздоровлювалася, доказів таких звернень та їх результатів, а також відповідних рекомендацій, у порядку, встановленому процесуальним законом не надано.
Висновок суду відповідає обставинам справи та ґрунтується на вимогах закону.
Частиною 1 статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом установлено, що у лютому 2017 року позивач отримала травму внаслідок падіння на вологу підлогу у приміщенні аптеки «Вітамін» по вул. Полярній, 8-а в м. Києві , власником якої є відповідач - ТОВ «Вітамінка».
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 30 березня 2018 року з ТОВ «Вітамінка» на користь ОСОБА_1 стягнуто майнову шкоду у розмірі 37 351,27 грн та 3 000 грн моральної шкоди.
При цьому рішенням установлено, що внаслідок отриманої 14 лютого 2017 року травми позивача було госпіталізовано до Київської міської клінічної лікарні №9 з діагнозом черезвертлюговий перелом правої стегнової кістки зі зміщенням уламків, 16 лютого 2017 року зроблено операцію, а 22 лютого 2017 року виписано з лікарні для подальшого лікування та реабілітації за місцем проживання.
Постановою Київського апеляційного суду від 28 листопада 2018 року рішення Оболонського районного суду м. Києва від 30 березня 2018 року в частині стягнення майнової шкоди скасовано та ухвалено нове рішення про стягнення з відповідача на користь позивача майнової шкоди у розмірі 23 239,27 грн, у задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Іншу частину рішення залишено без змін.
Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 посилалася на те, що в результаті отриманої у лютому 2017 року травми вона вимушена була понести додаткові витрати у 2019 році, пов'язані із санаторно-курортним реабілітаційним лікуванням, яке вона проходила в період з 25.08.2019 по 07.09.2019 у санаторії «Поділля» у м. Хмільник.
Так, згідно консультаційного висновку спеціаліста від 13 липня 2017 року ОСОБА_1 рекомендовано санаторно-курортне лікування (м. Хмільник, м. Немирів, м. Синяк) (а.с.6).
З довідки ТОВ «Санаторій «Поділля» убачається, що ОСОБА_1 перебувала на лікуванні з 25.08.2019 по 07.09.2019 з діагнозом посттравматичний артроз правого кульшового суглобу. Наслідок лікування - без покращення (а.с.7).
Згідно санаторно-курортної книжки ОСОБА_1 дійсно перебувала на санаторно-курортному лікуванні у ТОВ «Санаторій «Поділля» в період з 25.08.2019 по 07.09.2019 (а.с.8).
Відповідно до рахунку №590 від 12 серпня 2019 року ТОВ «Санаторій «Поділля» вартість путівки ОСОБА_1 склала 13 020 грн та була сплачена відповідно до накладної №641 від 25 серпня 2019 року, що підтверджується квитанцією №1691-3903-8465-0066 від 19 серпня 2019 року (а.с.9).
Також позивачем понесені витрати, пов'язані з проїздом до місця санаторно-курортного лікування у розмірі 304 грн, що підтверджується проїзними документами на автобус № 8785916 та №8786222 (а.с.10).
20 вересня 2019 року позивачем направлено претензію відповідачу щодо відшкодування понесених витрат у розмірі 13 324 грн та запропоновано перерахувати грошові кошти на картковий рахунок ОСОБА_1 , проте відповідач відмовив позивачу у відшкодуванні вказаних коштів (а.с.11,12).
Відповідно до частини першої статті 1195 ЦК України відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, проводиться фізичною або юридичною особою, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я фізичній особі. Така особа зобов'язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані лікуванням та необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо.
Отже, зі змісту цієї норми вбачається, що шкода, завдана фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, складається з втраченого заробітку (доходу), додаткових витрат, викликаних необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо. Тобто будь-які витрати, які стягуються на користь потерпілого на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язані з лікуванням та заходами, спрямованими на відновлення здоров'я.
Специфіка шкоди, яка завдана здоров'ю, полягає також і в тому, що вона не може бути відшкодована в натурі та оцінена в грошовому еквіваленті. Саме тому об'єктом відшкодування буде не зазначена шкода, а лише майнові втрати, що зазнала фізична особа, внаслідок завдання цієї шкоди. До таких втрат законодавець відносить: а) заробіток (дохід), втрачений потерпілим внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності; б) додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо. Однак цей перелік є орієнтовним і у випадку, коли потерпілий має ще й інші втрати, які пов'язані з відповідним ушкодженням здоров'я, то він має право вимагати і їх відшкодування.
Згідно частини другої статті 1202 ЦК України стягнення додаткових витрат, передбачених частиною статті 1195 цього Кодексу, може бути здійснена наперед у межах строків, встановлених на основі висновку відповідної лікарської експертизи, а також у разі необхідності попередньої оплати послуг і майна (придбання путівки, оплата проїзду, оплата спеціальних транспортних засобів тощо).
Відповідно до роз'яснень, викладених у пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» якщо в потерпілого у зв'язку з ушкодженням здоров'я є потреба у додаткових витратах на медичну та соціальну допомогу, що підтверджується із зазначенням їх тривалості висновком МСЕК, вони компенсуються Фондом відповідно до частини четвертої статті 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування». Додаткові витрати потерпілих, на яких дія цього Закону не поширюється (потреба в них та їх тривалість мають підтверджуватися висновком судово-медичної експертизи), підлягають стягненню з особи, відповідальної за шкоду.
Розмір витрат на ліки, лікування, протезування (крім протезів із дорогоцінних металів), предмети догляду за потерпілим визначається на підставі виданих лікарями рецептів, довідок або рахунків про їх вартість.
Стягнення додаткових витрат потерпілого може бути проведено й на майбутній час у межах строків, зазначених у висновку МСЕК або судово-медичної експертизи. При стягненні сум витрат на протезування, придбання путівки на санаторно-курортне лікування, автомобіля суд повинен зазначити в рішенні, що присуджені суми підлягають перерахуванню відповідній організації, яка має надати ці послуги потерпілому.
Разом з тим, як убачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, на підтвердження необхідності понесення таких додаткових витрат на санаторно-курортне лікування у зв'язку із отриманою травмою ОСОБА_1 надала лише Консультаційний висновок експерта від 13 липня 2017 року.
Таким чином, установивши, що позивач як на підставу своїх вимог про стягнення понесених додаткових витрат на санаторно-курортне лікування згідно з вимогами частини другої статті 1202 ЦК України не надала суду відповідної лікарської експертизи, колегія суддів доходить висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог.
Зважаючи на викладене, колегія вважає, що суд першої інстанції належним чином дослідивши матеріали справи та подані сторонами докази, дійшов законного та обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки позивачем не доведено причинно-наслідкового зв'язку між отриманою нею травмою у 2017 році та санаторно-курортним лікуванням у 2019 році, не підтверджено належними доказами необхідністі санаторно-курортного лікування здійсненого позивачем.
З урахуванням наведеного, колегія дійшла висновку, що місцевий суд повно, всебічно та об'єктивно дослідив обставини справи, зібраним доказам дав вірну правову оцінку й ухвалив рішення, що відповідає вимогам закону.
Доводи апеляційної скарги вже були предметом розгляду місцевим судом, мотивовано ним відхилені та зводяться до переоцінки доказів у справі.
Обставин, які б свідчили про наявність підстав для сумніву у правильності висновків суду першої інстанції, в апеляційній скарзі не наведено.
Згідно статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів уважає, що підстави для скасування рішення суду першої інстанції з мотивів, викладених у апеляційній скарзі, відсутні, а отже, в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.
Керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів, -
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 21 вересня 2020 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Головуючий В.А. Кравець
Судді О.Ф. Мазурик
Л.Д. Махлай