Справа 752/20498/18 Головуючий у І-й інстанції - Мазур Ю.Ю.
апеляційне провадження № 22-ц/824/13438/2020 Доповідач Заришняк Г.М
14 грудня 2020 року Київський апеляційний суд в складі суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого - Заришняк Г.М.
Суддів - Мараєвої Н.Є., Рубан С.М.
розглянув у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Аксаітової Марії Юріївни, діючої в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 13 липня 2020 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини,-
В жовтні 2018 року ОСОБА_2 звернулась в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини.
В обґрунтування позову вказувала, що ОСОБА_2 має з відповідачем спільну неповнолітню доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Донька від самого її народження проживає разом з позивачкою та знаходиться повністю на її утриманні. Позивач та відповідач проживають в різних населених пунктах. Відповідач участі у матеріальному забезпеченні доньки та її вихованні не приймає. Також зазначала, що неодноразові усні спроби позивачки порозумітись з відповідачем та домовитись про його участь у матеріальному забезпеченні та вихованні дитини не мали жодних наслідків. Відповідач спілкуватись з цього приводу категорично відмовляється.
Посилаючись на викладене, просила стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання неповнолітньої доньки, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , до досягнення нею повноліття в розмірі 1/3 частини всіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісячно, але в розмірі не меншому 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку; судові витрати просить покласти на відповідача.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 13 липня 2020 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання доньки - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) платника аліментів - ОСОБА_1 , але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісяця до досягнення дитиною повноліття, починаючи з 03 жовтня 2018 року.
Рішення в частині стягнення аліментів - у межах суми платежу за один місяць допущено до негайного виконання.
В іншій частині позовних вимог - відмовлено.
В апеляційній скарзі адвокат Аксаітова М.Ю., діюча в інтересах ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та постановити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивачки просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду просить залишити без зміни, як таке, що ґрунтується на вимогах закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
За змістом ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року дану справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження згідно з ч.1 ст. 369 ЦПК України.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність й обґрунтованість постановленого рішення суду в цій частині, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи і це було встановлено судом, що позивачка ОСОБА_2 та відповідач ОСОБА_1 мають спільну неповнолітню доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим Запорізьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області 11.08.2016 року.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України N 789-XII від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Згідно із ч.1 ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Відповідно до ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Згідно з ч. 2 ст. 141 Сімейного Кодексу України, розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
У відповідності з вимогами ч. 3 ст. 181 СК України кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.
У частинах першій - третій статті 181 СК України встановлено, що способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними.
За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі.
За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її батька або у твердій грошовій сумі.
Відповідно до статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.
Законодавець визначив (п.4 ч.1 ст.161 ЦПК України, ст. 183 ч.5 СК України), що той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.
В апеляційній скарзі відповідач зазначає про те, що він в рахунок сплати аліментів на період до 2024 року передав позивачці 25 000 доларів США на придбання квартири, де у доньки була б окрема кімната, а тому право на аліменти було припинено, проте дані доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу.
Наслідки припинення права на аліменти на дитину у зв'язку з набуттям права власності на нерухоме майно визначені ст. 190 СК України.
Так, частинами 1 та 2 даної норми передбачено, що той із батьків, з ким проживає дитина, і той із батьків, хто проживає окремо від неї, з дозволу органу опіки та піклування можуть укласти договір про припинення права на аліменти для дитини у зв'язку з передачею права власності на нерухоме майно (житловий будинок, квартиру, земельну ділянку тощо).
Такий договір нотаріально посвідчується. Право власності на нерухоме майно за таким договором виникає з моменту державної реєстрації цього права відповідно до закону.
Якщо дитина досягла чотирнадцяти років, вона бере участь в укладенні цього договору.
Набувачем права власності на нерухоме майно є сама дитина або дитина і той із батьків, з ким вона проживає, на праві спільної часткової власності на це майно.
Судом встановлено, що договору про припинення права на аліменти у зв'язку з передачею права власності на нерухоме майно та/ або про сплату аліментів між сторонами не укладалося.
Статтею 189 СК України, передбачено, що батьки мають право укласти договір про сплату аліментів на дитину, у якому визначити розмір та строки виплати. Умови договору не можуть порушувати права дитини, які встановлені цим Кодексом.
Однак такий договір сторонами також не укладався, у встановлений чинним законодавством спосіб порядок виконання батьком його обов'язку утримувати дитину шляхом сплати коштів одноразово не визначався.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За змістом ч.ч.1,2 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Надана відповідачемкопія розписки, яка міститься в матеріалах справи (а.с.17), про отримання позивачкою 16 квітня 2015 року від ОСОБА_1 25 000 доларів США в рахунок аліментів на утримання доньки наперед до 05.04.2024р., не може бути належним,обґрунтованим та переконливим доказом передачі та отримання ОСОБА_2 вказаних коштів як оплату в рахунок аліментів, оскільки розписка не написана нею власноручно, а є ксерокопією друкованого тексту, позивачка заперечує отримання вказаних коштів та вказує, що розписка датована 2015 р., тобто в період її постійного проживання в США. Разом з тим, відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження дійсності наданої ним розписки та про достовірність підпису позивачки на ній (висновок експерта, тощо).
При цьому, колегія суддів зазначає, що справа в суді першої інстанції перебувала на розгляді з жовтня 2018 року по липень 2020 року, тобто досить тривалий час, й відповідач мав реальну можливість надати суду відповідні докази.
З матеріалів справи слідує, що відповідач є працездатною особою, до грудня 2018 р. працював: у Фермерському господарстві «Токмацьке 2010» на посаді виконавчого директора та у ТОВ «Укрлан» на посаді директора Товариства, що підтверджується довідкою №27 від 30 листопада 2018 року та довідкою №150 від 30 листопада 2018 р. (а.с.28, 29).
З матеріалів справи слідує, що сторони по справі проживають окремо.
Статтею 7 Закону України «Про державний бюджет України» визначено, що прожитковий мінімум дітей віком від 6 до 18 років становить: з 1 січня 2020 року - 2218 гривень, з 1 липня - 2318 гривень, з 1 грудня - 2395 гривень.
Разом з тим, у відповідності до ч. 2 ст. 182 СК України мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Суд першої інстанції повно та всебічно з'ясував дійсні обставини справи, зібраним по справі доказам надав належну правову оцінку й прийшов до обґрунтованого висновку про необхідність часткового задоволення позову, правильно визначивши розмір аліментів, що підлягають стягненню з відповідача ОСОБА_1 , у вигляді 1/4 частини його заробітку (доходу), але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісяця до досягнення дитиною повноліття.
Рішення суду відповідає вимогам норм матеріального та процесуального права й не може бути скасованим з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не було допитано свідка ОСОБА_5 , через яку ОСОБА_6 щомісяця передавав грошові кошти позивачці в рахунок сплати аліментів та яка мала підтвердити той факт, що відповідач регулярно здійснював платежі, не можуть бути підставою для скасування законного та обгрунтованого рішення суду, оскільки свідчення ОСОБА_5 не впливають на правову оцінку спірних правовідносин. Предметом позову є стягнення аліментів з моменту звернення до суду з даним позовом, в той час як відомості, про які може повідомити цей свідок, стосуються подій, які передували цьому.
Щодо посилань в апеляційній скарзі на те, що судом не було допитано приватного нотаріуса ОСОБА_7 , через яку відповідачем було передано позивачці 25 000 доларів США, то вказані посилання також не заслуговують на увагу, оскільки в даному випадку йде мова про сплату грошових коштів у розмірі 25 000 доларів США, що в силу вимог ст.ст. 76-80 ЦПК України щодо належності допустимості та достовірності доказів, отримання таких коштів позивачкою не може бути доведено одними лише показами свідка.
Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції безпідставно розглянуто справу у відсутність відповідача та його представника, є неспроможними й спростовуються матеріалами справи.
Відповідно до вимог ч.4 ст.223 ЦПК України уразі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
Як видно зі справи, вона перебувала на розгляді в суді першої інстанції з жовтня 2018 року по липень 2020 року та неодноразово призначалася до розгляду й відкладалася з різних причин.
Зокрема, представник відповідача, будучи повідомлений про час та місце розгляду справи на 23.04.20 р. на 10 год.(а.с.177), в судове засідання не з'явилася, про причини неявки суд не сповістила. Справу було перенесено на 13.07.2020 р. на 10 год.30 хв.
06.07. 20 р. представник відповідача надіслала суду першої інстанції клопотання про відкладення розгляду даної справи на інший день у зв'язку із її зайнятістю по іншій справі.
Відповідно до вимог ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, а зловживання ними не допускається.
Європейський суд з прав людини ще 07.07.1989 р. у своєму рішенні у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» зробив висновок про те, що праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження.
Окрім того, Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях у справах проти України також неодноразово зазначав, що однією з ролей національних судів є організація судових проваджень таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (див. п. 28 рішення у справі Шульга проти України від 02.12.2010 р., Заява № 16652/04) і запобігання неналежній та такій, що затягує справу, поведінці сторін у цивільному процесі є завданням саме державних органів (див. п. 24 рішення у справі Мусієнко проти України від 20.01.2011 р., Заява № 26976/06).
За таких обставин, суд першої інстанції обґрунтовано розглянув справу у відсутність відповідача на підставі наявних у ній доказів.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не впливають на правильність постановлення судового рішення.
Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу адвоката Аксаітової Марії Юріївни, діючої в інтересах ОСОБА_1 , - залишити без задоволення.
Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 13 липня 2020 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Головуючий
Судді: