Постанова
Іменем України
02 грудня 2020 року
м. Київ
справа № 683/1084/17
провадження № 61-11003св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Тітова М. Ю. (суддя-доповідач),
суддів: Жданової В. С., Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - комунальне підприємство по експлуатації теплового господарства «Тепловик» Старокостянтинівської міської ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу комунального підприємства по експлуатації теплового господарства «Тепловик» Старокостянтинівської міської ради на постанову Хмельницького апеляційного суду від 13 липня 2020 рокув складі колегії суддів: Янчук Т. О., Костенка А. М., Купельського А. В.,
Описова частина
Короткий зміст вимог
У травні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до комунального підприємства по експлуатації теплового господарства «Тепловик» Старокостянтинівської міської ради (далі - КП «Тепловик») та просив визнати незаконним наказ директора підприємства від 06 квітня 2017 року № 26-К про звільнення з роботи, поновити його на роботі на посаді юрисконсульта підприємства, стягнути з відповідача 74 683, 00 грн середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу з 06 квітня 2017 року по 14 березня 2018 року та зобов'язати відповідача надати невикористану чергову відпустку.
Свої вимоги мотивував тим, що з 18 березня 2002 року він працював на посаді юрисконсульта КП «Тепловик». 07 листопада 2016 року його повідомлено про те, що до 08 січня 2017 року зі штатного розкладу буде виведено одну штатну одиницю юрисконсульта і він є одним із кандидатів на звільнення з роботи на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.
Наказом відповідача від 06 квітня 2017 року № 26-К його звільнено з займаної посади в зв'язку зі скороченням штату працівників за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України.
Вважав, що його звільнено з порушенням передбаченого законом порядку, оскільки фактично скорочення штату не відбулося, у період з 07 листопада 2016 року до 06 квітня 2017 року на підприємстві вводились нові посади і приймались нові працівники. До того ж зазначав, що він не був попереджений про наступне вивільнення, так як в попередженні від 07 листопада 2016 року вказано, що штатну одиницю юрисконсульта буде виведено до 08 січня 2017 року, проте на підставі цього попередження його звільнено не було і він вважав, що відповідач скасував своє рішення.
Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 30 березня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що порушень при звільненні позивача не допущено, оскільки на підприємстві відповідача відбулося скорочення чисельності штату працівників, про наступне вивільнення позивач був попереджений належним чином, при цьому вакантні посади йому не пропонувались, оскільки на підприємстві таких не було.
Постановою Апеляційного суду Хмельницької області від 31 липня 2018 року вищевказане рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 01 квітня 2018 року постанову Апеляційного суду Хмельницької області від 31 липня 2018 року скасовано і передано справу на новий розгляд до апеляційного суду.
Постанова суду касаційної інстанції мотивована, зокрема, тим, що апеляційний суд не встановив, чи дійсно на підприємстві відбулося скорочення штату, не проаналізував наявні в матеріалах справи штатні розклади відповідача станом на 01 січня 2016 року, 10 січня та 06 квітня 2017 року, а тому дійшов передчасного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Постановою Хмельницького апеляційного суду від 13 липня 2020 року рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 30 березня 2018 року скасовано та ухвалено нове про часткове задоволення позову.
Визнано незаконним наказ КП «Тепловик» від 06 квітня 2017 року № 26-К про звільнення з роботи ОСОБА_1 .
Поновлено ОСОБА_1 на посаді юрисконсульта КП «Тепловик».
Стягнуто з КП «Тепловик» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 256 623, 45 грн, з яких підлягають сплаті податки, збори та інші обов'язкові платежі.
В решті позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове про часткове задоволення позову, апеляційний суд виходив з відсутності підстав для звільнення позивача за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, оскільки на час його звільнення на підприємстві скорочення штату не відбулося, після 08 січня 2017 року позивач продовжував виконання своїх посадових обов'язків і не отримував наступних повідомлень про можливе звільнення.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У липні 2020 року КП «Тепловик» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України), просить скасувати постанову Хмельницького апеляційного суду від 13 липня 2020 року і залишити в силі рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 30 березня 2018 року.
В обґрунтування вимог касаційної скарги зазначають, що підприємством було дотримано всіх вимог щодо процедури звільнення позивача. Та обставина, що ОСОБА_1 не було звільнено після спливу двомісячного строку повідомлення про наступне вивільнення не призвела до порушення його трудових прав, оскільки чинним трудовим законодавством не передбачено конкретного строку для звільнення працівника за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, вирішальним у даному випадку є те, щоб цей строк не був меншим двох місяців.
Вважають, що апеляційний суд не оцінив усіх доказів у справі, внаслідок чого дійшов до неправильного висновку про скасування наказу про звільнення позивача з роботи.
Окрім цього вказують, що постанова суду апеляційної інстанції винесена без врахування висновку щодо застосування норм права в подібних правовідносинах, викладеному Верховним Судом України в постанові від 01 квітня 2015 року в справі № 6-40цс15.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 02 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 05 жовтня 2020 року зупинено виконання постанови Хмельницького апеляційного суду від 13 липня 2020 року в частині стягнення з КП «Тепловик» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу до закінчення касаційного провадження.
24 вересня 2020 року справа № 683/1084/17 надійшла до Верховного Суду.
ОСОБА_1 надіслав відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення.
Ухвалою Верховного Суду від 12 листопада 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, та якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Фактичні обставини, встановлені судами
Установлено, що з 18 березня 2002 року ОСОБА_1 працював на посаді юрисконсульта КП «Тепловик».
Наказом КП «Тепловик» № 82-к від 07 листопада 2016 року «Про скорочення штату працівників» визначено, що з метою підвищення ефективності і оптимізації управління підприємством, на підставі проведеного аналізу економічних і виробничих можливостей підприємства та на виконання вимог НКРЕКП необхідно внести істотні зміни до організації виробництва і праці підприємства, до його структури та скоротити штат працівників. До 08 січня 2017 року скоротити одну штатну одиницю - юрисконсульт.
Попередженням № 812 від 07 листопада 2016 року ОСОБА_1 повідомлено, що відповідно до наказу від 07 листопада 2016 року № 82-к «Про скорочення штату працівників» одна штатна одиниця юрисконсульта до 08 січня 2017 року буде виведена зі штатного розкладу, й позивач є одним із кандидатів, що підлягає звільненню з роботи на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України в зв'язку зі змінами в організації виробництва й праці та скороченням штату працівників.
Згідно з витягом з протоколу № 2 засідання профспілкового комітету КП «Тепловик» від 05 квітня 2017 року, профспілковий комітет надав згоду на звільнення юрисконсульта ОСОБА_1 на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України в зв'язку зі скороченням штату підприємства.
Наказом директора підприємства № 26-к від 06 квітня 2017 року позивач звільнений з роботи з 06 квітня 2017 року на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України в зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, скороченням чисельності або штату працівників.
В преамбулі наказу про звільнення зазначено, що він приймається згідно з наказом директора від 07 листопада 2016 року № 82-к «Про скорочення штату працівників КП «Тепловик» та згідно з рішенням профспілкового комітету від 05 квітня 2017 року, яким надана згода на звільнення ОСОБА_1
ОСОБА_1 виплачено компенсацію за невикористану відпустку за період роботи з 18 грудня 2016 року по 06 квітня 2017 року за 9 календарних днів та вихідну допомогу в розмірі середньомісячного заробітку.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Порядок вивільнення працівників у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці та порядок урахування переважного права працівника на залишення на роботі встановлено статтями 42, 49-2 КЗпП України.
Відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.
Власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.
Розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди мають з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють порядок вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.
Установлено, що наказом відповідача від 07 листопада 2016 року було заплановано виведення зі штатного розкладу однієї штатної одиниці юрисконсульта в період до 08 січня 2017 року.
07 листопада 2016 року ОСОБА_1 був попереджений про наступне вивільнення з займаної ним посади юрисконсульта на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.
Згідно зі штатним розкладом КП «Тепловик» станом на 01 лютого 2016 року затверджено, в тому числі, одну посаду начальника юридичного відділу та три посади юрисконсульта. Такий же штатний розклад був затверджений станом на 10 січня 2017 року.
Тобто, в період до 08 січня 2017 року запланованих на підприємстві відповідача змін в організації виробництва і праці не відбулось, ОСОБА_1 продовжував виконувати свої трудові обов'язки юрисконсульта.
06 квітня 2017 року позивача звільнено з посади юрисконсульта відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.
Того ж дня наказом директора КП «Тепловик» № 21 від 06 квітня 2017 року, на підставі наказу «Про скорочення штату працівників КП «Тепловик» від 07 листопада 2016 року та в зв'язку зі звільненням юрисконсульта ОСОБА_1 з роботи на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України, виведено зі штатного розкладу одну одиницю юрисконсульта та затверджено новий штатний розклад КП «Тепловик», яким передбачено одну посаду начальника юридичного відділу та дві посади юрисконсульта.
За викладених обставин правильним є висновок суду апеляційної інстанції про те, що позивача було звільнено з займаної посади з порушенням трудового законодавства, оскільки станом на час його звільнення на підприємстві відповідача скорочення штату працівників не відбулося.
Згідно з частинами першою, другою статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок).
Відповідно до пункту 5 розділу ІV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.
Апеляційний суд установив, що середньоденна заробітна плата позивача склала 615, 65 грн, що підтверджується листом КП «Тепловик» від 12 червня 2020 року. Вимушений прогул позивача тривав 813 робочих днів.
Установивши, що позивач був незаконно звільнений з займаної посади юрисконсульта, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про поновлення його на вказаній посаді та стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 256 623, 45 грн, розмір якого визначений апеляційним судомправильно і не спростований відповідачем.
Доводи касаційної скарги про застосування апеляційним судом норм права без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року в справі № 6-40цс15, колегія суддів не бере до уваги, оскільки в цій справі наявні інші фактичні обставини.
Інші аргументи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а зводяться до незгоди заявника з висновками апеляційного суду стосовно встановлення обставин справи та стосуються переоцінки доказів. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов?язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції відповідає вимогам закону й підстав для її скасування немає.
Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу КП «Тепловик» залишити без задоволення, а постанову Хмельницького апеляційного суду від 13 липня 2020 року без змін.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, немає підстав для нового розподілу судових витрат.
Щодо поновлення виконання судового рішення
Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
Враховуючи те, що ухвалою Верховного Суду від 27 березня 2018 року зупинено виконання постанови Хмельницького апеляційного суду від 13 липня 2020 року в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу до закінчення касаційного провадження, Верховний Суд поновлює виконання постанови в зазначеній частині.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу комунального підприємства по експлуатації теплового господарства «Тепловик» Старокостянтинівської міської ради залишити без задоволення.
Постанову Хмельницького апеляційного суду від 13 липня 2020 року залишити без змін.
Поновити виконання постанови Хмельницького апеляційного суду від 13 липня 2020 року в частині стягнення з комунального підприємства по експлуатації теплового господарства «Тепловик» Старокостянтинівської міської ради на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийМ. Ю. Тітов
Судді:В. С. Жданова В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. А. Стрільчук