Постанова
Іменем України
18 листопада 2020 року
м. Київ
справа № 537/2709/19
провадження № 61-11856св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач),
суддів: Жданової В. С., Ігнатенка В. М., Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Комунальне підприємство «Теплоенерго»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Комунального підприємства «Теплоенерго» на рішення Крюківського районного суду м. Кременчука від 22 квітня 2020 року у складі судді Зоріної Д. О. та постанову Полтавського апеляційного суду від 02 липня 2020 року у складі колегії суддів: Пікуля В. П., Одринської Т. В., Панченка О. О.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Комунального підприємства (далі - КП) «Теплоенерго» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позовна заява мотивована тим, що 27 травня 2019 року її було звільнено з посади економіста 1 категорії з матеріально-технічного забезпечення КП «Теплоенерго», на підставі наказу від 22 травня 2019 року № 83-К/ТР, у зв'язку з скороченням штату працівників згідно пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України. З указаним наказом її було ознайомлено 22 травня 2019 року.
Позивач зазначає, що після того як їй стало відомо про звільнення та не було запропоновано іншу роботу на тому самому підприємстві, 24 травня 2019 року вона звернулась до директора КП «Теплоенерго» зі службовою запискою від 24 травня 2019 року № 738 в якій, зокрема, просила повідомити її про невідповідність її кваліфікації щодо вакантних посад даного підприємства, однак відповіді не отримала. Позивач вважає, що їй в порушення трудового законодавства не було запропоновано іншої роботи на вакантних посадах, хоча вона мала бажання залишитись працювати на КП «Теплоенерго» на іншій посаді або роботі.
Ураховуючи викладене позивач вважає, що її звільнення відбулось з порушенням статті 49-2 КЗпП України, тому просила визнати незаконним та скасувати наказ КП «Теплоенерго» від 22 травня 2019 року № 83К/ТР про припинення трудового договору; визнати недійсним запис в трудовій книжці серії НОМЕР_1 згідно наказу від 22 травня 2019 року № 83К/ТР про звільнення у зв'язку зі скороченням штату працівників згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України; поновити її на роботі на посаді економіста 1 категорії з матеріально-технічного забезпечення КП «Теплоенерго»; стягнути з КП «Теплоенерго» середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 22 квітня 2020 року позов задоволено. Визнано незаконним та скасовано наказ КП «Теплоенерго» від 22 травня 2019 року № 83К/ТР про припинення трудового договору з ОСОБА_1 . Визнано недійсним запис в трудовій книжці ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 , згідно наказу від 22 травня 2019 року № 83К/ТР про звільнення у зв'язку зі скороченням штату працівників за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України. Поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді економіста 1 категорії з матеріально-технічного забезпечення КП «Теплоенерго» з 27 травня 2019 року. Стягнуто з КП «Теплоенерго» на користь ОСОБА_1 компенсацію середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 143 295,72 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачем при звільненні позивача були порушені вимоги статті 49-2 КЗпП України, оскільки КП «Теплоенерго» не було в установленому законом порядку запропоновану наявну вакантну посаду начальника дільниці цеху теплових мереж. Крім того, суд першої інстанції зазначив про те, що при вирішенні питання про звільнення позивача, підприємством не проводилося порівняння кваліфікації та продуктивності праці позивача з іншими працівниками підприємства, що мають економічну освіту, а тому звільнення позивача без надання оцінки наявності чи відсутності переважного права на залишенні на роботі, є немотивованим.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Полтавського апеляційного суду від 02 липня 2020 року апеляційну скаргу КП «Теплоенерго» залишено без задоволення, рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 22 квітня 2020 року залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що судом першої інстанції не було допущено неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Доводи відповідача про те, що звільнення позивача проведено з дотримання чинного трудового законодавства не знайшли свого підтвердження, а тому не впливають на правильність висновків суду першої інстанції.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
У касаційній скарзі КП «Теплоенерго», посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій при вирішенні спірних правовідносин не врахували висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 06 квітня 2020 року у справі № 638/4193/17 (провадження № 61-16696св19), від 09 липня 2020 року у справі № 653/3066/17 (провадження № 61-2451св19), від 01 липня 2020 року у справі № 385/118/18 (провадження № 61-39160св18), постановах Верховного Суду України від 07 листопада 2011 року, від 09 серпня 2017 року у справі № 6-1264цс17. При цьому заявник зазначає, що у зв'язку зі змінами в організації праці, скороченню підлягала саме посада економіста 1 категорії з матеріально-технічного забезпечення, яка має унікальний та відмінний від інших посад економістів набір функціональних обов'язків, а тому не є однорідною із жодною з інших посад економістів, у зв'язку з чим у позивача не могло бути ніякого переважного права на залишенні на роботі в порівнянні з працівниками, які займали відмінні від неї посади з іншими функціональними обов'язками. Крім того, на момент попередження позивача про звільнення та на момент звільнення позивача у відповідача не було вакантних посад, зокрема, посади начальника дільниці цеху, на яку посилалась позивач. Також кваліфікація позивача не відповідає кваліфікації, яку повинен займати начальник дільниці цеху.
Ухвалою Верховного Суду від 18 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
У поданому відзиві, ОСОБА_1 просить касаційну скаргу КП «Теплоенерго» залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, посилаючись на те, що доводи касаційної скарги не відповідають фактичним обставинам справи та не знайшли свого підтвердження, а тому не впливають на правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій.
Ухвалою Верховного Суду від 09 листопада 2020 року справу № 537/2709/19 за позовом ОСОБА_1 до КП «Теплоенерго» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу призначено до судового розгляду.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди попередніх інстанцій установили, що ОСОБА_1 в період з 07 жовтня 2005 року по 27 травня 2019 року працювала на КП «Теплоенерго» на посаді економіста 1 категорії з матеріально-технічного забезпечення.
Згідно із наказом КП «Теплоенерго» від 21 лютого 2019 року № 84 «Про внесення змін до штатного розпису у зв'язку зі скороченням посад (професій)», виведено з 27 травня 2019 року зі штатного розпису КП «Теплоенерго», зокрема, посаду економіста 1 категорії з матеріально-технічного забезпечення - 1 штатна одиниця.
26 березня 2019 року ОСОБА_1 ознайомилась з повідомленням про заплановане звільнення від 25 березня 2019 року № 19/517, однак засвідчувати цей факт підписом відмовилася про що складено відповідний акт від 26 березня 2019 року.
06 травня 2019 року повідомленням за вих. № 19/749 доведено до відома голову ППО КП «Теплоенерго» ОСОБА_2 , що правом переведення на запропоновані вакантні посади ОСОБА_1 не скористалась, відповідної заяви до відділу кадрів не подавала, у відповідь на що директора підприємства повідомлено про ухвалення 21 травня 2019 року на засіданні про надання згоди на звільнення економіста 1 категорії з матеріально-технічного забезпечення ОСОБА_1 за скороченням штату відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.
Наказом КП «Теплоенерго» від 22 травня 2019 року № 83 К/ТР ОСОБА_1 звільнено з 27 травня 2019 року з посади економіста 1 категорії з матеріально-технічного забезпечення у зв'язку зі скороченням штату працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Положеннями частини другої статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.
Однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов'язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.
Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.
Аналогічний правовий висновок міститься й у постанові Верховного Суду України від 09 серпня 2017 року № 6-1264цс17, в якій були встановлені подібні правовідносини та аналогічні фактичні обставини.
Як встановили суди, позивач займала посаду економіста 1 категорії з матеріально-технічного забезпечення, яку з 27 травня 2019 року виведено зі штатного розпису КП «Теплоенерго».
Крім того, штат підприємства налічує ще п'ять посад економістів, а саме: провідний економіст з фінансово економічної звітності та управлінського обліку; провідний економіст з фінансової роботи; провідний економіст з ціноутворення; економіст 1 категорії з ціноутворення; економіст 1 категорії з організації та нормування праці.
Частиною першою статті 42 КЗпП України встановлено, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається вказаним у переліку (частина друга статті 42 КЗпП України).
Тобто застосування статті 42 КЗпП України можливе серед працівників, які обіймають ідентичні (тотожні, однакові) посади.
Отже, висновки судів про те, що відповідачем не проводилося порівняння кваліфікації та продуктивності праці позивача з іншими працівниками підприємства, що мають економічну освіту, є безпідставними, оскільки посада, яку займала позивач та яка підлягала скороченню, на підприємстві була єдиною, а тому застосування статті 42 КЗпП України є неправильним.
Також помилковим є висновок судів попередніх інстанцій про те, що позивачу не запропоновані усі вакантні посади на підприємстві, а саме посада начальника дільниці цеху теплових мереж, яку позивач була б згодна обійняти, оскільки роботодавець не зобов'язаний пропонувати вакантну посаду працівнику, посада якого скорочується, якщо його кваліфікація, освіта, досвід тощо не відповідають закріпленим у посадовій інструкції за вакантною посадою вимогам, а судом не було встановлено, інших вакантних посад, які б могли бути запропоновані позивачу відповідно до її освіти, кваліфікації та досвіду.
Отже звільнення позивача за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України проведено відповідно до вимог чинного законодавства, оскільки у відповідача дійсно мали місце скорочення чисельності та штату працівників, відповідачем додержано норм законодавства, що регулюють вивільнення працівників, була відсутня можливість перевести позивача з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, про наступне вивільнення працівник був належним чином попереджений.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
Згідно з частиною першою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частина четверта статті 412 ЦПК України).
Перевіривши в межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити, оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Щодо розподілу судових витрат
Згідно з підпунктом «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України резолютивна частина постанови суду касаційної інстанції складається, в тому числі, і з розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Згідно з платіжним дорученням від 06 травня 2020 року № 3688 та від 06 серпня 2020 року № 4647 КП «Теплоннерго» сплачено судовий збір у розмірі 5 379,10 грн (3 073,60 грн+2 305,50 грн) за подання апеляційної та касаційної скарг.
Враховуючи, що Верховний Суд зробив висновок про задоволення касаційної скарги КП «Теплоенерго» та скасування оскаржуваних судових рішень та ухвалення нового рішення про відмову в позову, то сплачений судовий збір за подання апеляційної та касаційної скарг підлягає стягненню з ОСОБА_1 .
Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Комунального підприємства «Теплоенерго» задовольнити.
Рішення Крюківського районного суду м. Кременчука від 22 квітня 2020 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 02 липня 2020 року скасувати та ухвалити нове рішення.
Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Теплоенерго» про визнання незаконними та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства «Теплоенерго» 5 379 грн (п'ять тисяч три сімдесят дев'ять гривень) 10 копійок судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг у справі № 537/2709/19.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. О. Кузнєцов
Судді:В. С. Жданова
В. М. Ігнатенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов