Постанова
Іменем України
07 грудня 2020 року
м. Київ
справа № 753/15947/18
провадження № 61-22769св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
представник позивача - ОСОБА_2 ,
відповідачі: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
треті особи: ОСОБА_5 , Служба у справах дітей Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду у складі колегії суддів: Лапчевської О. Ф., Болотова Є. В., Музичко С. Г. від 09 грудня 2019 року,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: ОСОБА_5 , Служба у справах дітей Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації, про визнання права користування житловим приміщенням.
У жовтні 2018 року ОСОБА_1 змінила предмет позову та звернулася до відповідачів із вимогами про вселення та зобов'язання не чинити перешкоди.
Позовна заява мотивована тим, що квартира АДРЕСА_1 належить на праві власності матері її чоловіка ОСОБА_3 , яка була придбана нею у шлюбі з ОСОБА_4 . У вказану квартиру позивач разом зі своїм чоловіком ОСОБА_5 та їх спільною дитиною, дитиною позивача від першого шлюбу вселилися в кінці 2007 року, зробили та профінансували ремонтні та оздоблювальні роботи в квартирі, придбали меблі та техніку, а також утримували квартиру, забезпечували її схоронність, оплачували комунальні послуги та безперервно проживали у спірній квартирі протягом майже 10 років. Відповідачі ніколи не приймали участі в утриманні квартири, ремонті, обслуговуванні тощо. В кінці липня 2018 року чоловік позивача повідомив останній, що його батьки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (відповідачі), виселяють її з квартири разом із дітьми. Так, відповідачі без жодних пояснень чинили перешкоди у користуванні квартирою позивачем та її дітьми, зняли замки з вхідних дверей, передали квартиру в оренду невідомому чоловіку та зрештою шляхом погроз, знущань та психологічного тиску, орендарі змусили позивача зібрати речі та виїхати з квартири разом із дітьми. Оскільки іншого житла у позивача не має, остання звернулася до суду з даним позовом за захистом свого порушеного права.
Посилаючись на вказані обставини, позивач просила суд вселити її, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у квартиру АДРЕСА_1 ; зобов'язати ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не чинити їй перешкод у користуванні вказаною квартирою.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 27 травня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Вселено ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у квартиру АДРЕСА_1 .
Зобов'язано ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не чинити перешкод ОСОБА_1 у користуванні квартирою АДРЕСА_1 .
Додатковим рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 18 вересня 2019 року вирішено питання про розподіл судових витрат.
Судове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач проживала в спірній квартирі протягом тривалого часу та відповідно до статті 405 ЦК України має право на користування вказаним житлом, тому порушене право позивача на користування спірною квартирою підлягає захисту в обраний нею спосіб.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 09 грудня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено, заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва від 27 травня 2019 року скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що право користування спірною квартирою у ОСОБА_1 було припинено у зв'язку з припиненням обставин, які були підставою для встановлення такого права відповідно до положень частини першої статті 406 ЦК України.
Узагальнені доводи вимог касаційної скарги
У грудні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов необґрунтованого висновку про те, що позивач підтвердила, що свідомо зазначила неправильну адресу відповідачів та не повідомила про це суд першої інстанції. Крім того, суд не врахував, що позивач користувалася спірною квартирою не на правах сервітуту, оскільки відповідачами не було визначено ані строків встановлення сервітуту, що підтверджувалося б тимчасовою реєстрацією, ані будь-які письмової домовленості, яка б підтверджувалась договором сервітуту. Позивач набула право користування спірним житлом на підставі частини другої статті 156 ЖК Української РСР за згодою власника квартири - ОСОБА_3 , яка цього не заперечувала. Однак змінивши замки на вхідних дверях відповідач чинить позивачу разом з її дітьми перешкоди у користуванні вказаним житлом, що підтверджується неодноразовими зверненнями позивача до правоохоронних органів. Спірну квартиру позивач покинула не добровільно і наразі тимчасово проживає у друзів з двома дітьми з наведених поважних причин, пов'язаних з перешкодами відповідача і не мають іншого житла для проживання. Тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла. Крім того, суд не врахував, що мати позивача надала частину коштів у розмірі 10 тис. дол. США на придбання відповідачем спірної квартири, що підтверджується розпискою чоловіка позивача та показами свідків.
Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу
У січні 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_3 на касаційну скаргу, у якому відповідач зазначила, що ОСОБА_1 не є членом сім'ї власника спірної квартири, тому відсутнє порушення апеляційним судом приписів статті 405 ЦК України, про яке зазначає позивач. Також відповідач послалась на судову практику Верховного Суду за аналогічних правовідносин: постанови від 16 жовтня 2019 року у справі № 243/9627/16-у, від 01 серпня 2019 року у справі № 641/5558/16-ц, від 16 січня 2019 року у справі № 243/7004/17-ц, від 14 серпня 2019 року у справі № 702/101/18, від 09 жовтня 2019 року у справі № 695/2427/16-ц. Посилаючись на безпідставність доводів касаційної скарги та законність і обґрунтованість прийнятої у справі постанови суду апеляційної інстанції, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції без змін.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 24 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 753/15947/18 з Дарницького районного суду міста Києва. У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення виконання постанови Київського апеляційного суду від 09 грудня 2019 року відмовлено.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Суд установив, що ОСОБА_3 є власником квартири АДРЕСА_1 , яка була придбана нею у період шлюбі з ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 20 вересня 2007 року.
04 серпня 2006 року між ОСОБА_5 (син відповідачів) та ОСОБА_1 було укладено шлюб, у період якого у них народилась дочка ОСОБА_6
ОСОБА_3 , як власник квартири, надала дозвіл на вселення до спірної квартири члену своєї сім'ї - своєму сину ОСОБА_5 (чоловіку позивача), разом із яким до квартири вселились його сім'я - позивач, їх спільна дитина ОСОБА_6 та дитина позивача від першого шлюбу - ОСОБА_7 . Позивач ОСОБА_1 спільно з власником спірної квартири не проживала, спільним побутом пов'язана не була та не є членом її сім'ї.
Звертаючись до суду з указаним позовом, позивач посилалась на те, що має право на користування спірною квартирою та іншого житла не має, однак відповідачі чинять перешкоди їй у проживанні та користуванні вказаним приміщенням.
2.Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 09 грудня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.
Відповідно до статті 41 Конституції України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року, відповідно до Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року», Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (статті 316, 317, 319, 321 ЦК України).
Європейський суд з прав людини у ряді рішень зауважує, що стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою. Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар.
За приписами статті 383 ЦК України та статті 150 ЖК Української РСР передбачено право власника використовувати житло для власного проживання, проживання інших членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.
Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його прав, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами статей 16, 386, 391 ЦК України.
Відповідно до статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.
Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Установлено, що ОСОБА_3 (відповідач) є власником спірної квартири, її син перебував у шлюбі з ОСОБА_1 (позивачем), у зв'язку із чим остання була вселена до належного відповідачу спірного житлового приміщення, яка як власник цього майна надала право позивачу разом з її дітьми користуватися ним. Позивач ОСОБА_1 спільно з власником спірної квартири ніколи не проживала, спільним побутом пов'язана не була, про що не заперечувалось сторонами. Позивач вселилася у спірну квартиру як дружина сина власника квартири.
У постанові від 16 листопада 2016 року у справі № 6-709цс16 Верховний Суд України сформував правовий висновок про те, що правом користування житлом, який знаходиться у власності особи, мають члени сім'ї власника нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням, а також інші особи, якщо вони постійно проживають разом із ним і ведуть із ним спільне господарство. Власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім'ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.
Тому враховуючи, що у спірних правовідносинах, права відповідача ОСОБА_3 , як власниці спірної квартири, захищені статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та з урахуванням дотримання балансу між захистом права власності відповідача та захистом права позивача, як колишньої дружини сина власника квартири, колегія суддів вважає, що відсутні правові підстави для вселення ОСОБА_1 у спірну квартиру.
Відсутність у ОСОБА_1 іншого житла не може бути тягарем для власника спірної квартири та обмеженням її прав на користування та розпорядженням своїм майном.
Такий висновок узгоджується із постановою Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 (провадження № 14-64цс20), яка не вбачала підстав для відступу від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 16 листопада 2016 року у справі № 6-709цс16).
Доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування постанови суду апеляційної інстанції, оскільки зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції, були предметом дослідження у суді із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
При цьому суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).
Висновки щодо доводів касаційної скарги
Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції без змін.
Оскільки оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції залишено без змін, а скаргу без задоволення, то судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного суду від 09 грудня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: М. Є. Червинська
С. Ю. Бурлаков
В. М. Коротун