Постанова
Іменем України
07 грудня 2020 року
м. Київ
справа № 754/8757/16-ц
провадження № 61-8553св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивач за первісним позовом - ОСОБА_1 ,
відповідачі за первісним позовом: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
позивач за зустрічним - ОСОБА_2 ,
відповідачі за зустрічним позовом: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду в складі колегії суддів: Ратнікової В. М., Левенця Б. Б., Борисової О. В. від 04 квітня 2019 року,
1.Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном шляхом виселення.
Свої вимоги позивач мотивував тим, що на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 29 березня 2003 року, ним була придбана двокімнатна квартира АДРЕСА_1 . У зазначеній квартирі зареєстрований він, його колишня дружина ОСОБА_2 та син колишньої дружини ОСОБА_3 . Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 15 вересня 2006 року шлюб між ним та відповідачем ОСОБА_2 розірвано. Указував на те, що будучи власником зазначеної квартири, користуючись своїм правом розпоряджатися вказаним майном, 06 червня 2016 року він уклав з ОСОБА_4 договір оренди даного житлового приміщення, предметом якого є передача останньому у строкове платне користування кімнати площею 13,7 кв.м. у квартирі АДРЕСА_1 на встановлений договором строк та визначену умовами договору плату.
07 червня 2016 року він та ОСОБА_4 не змогли потрапити до належної йому на праві власності квартири у зв'язку зі зміною замків на вхідних дверях, тобто, йому було обмежено вільний доступ до належного на праві власності житлового приміщення, що він розцінює як позбавлення його з боку відповідачів права на вільне користування та розпорядження власним житлом. У зв'язку з чим, 07 червня 2016 року він звернувся до Деснянського УП ГУНП у м. Києві з відповідною заявою.
З урахуванням зазначеного вважає, що відповідачі протиправно обмежують та перешкоджають йому у вільному доступі до власної квартири, що свідчить про позбавлення відповідачами його права на вільне користування власним житлом, а неможливість передати частину належної йому квартири в оренду ОСОБА_4 на виконання вимог договору оренди, свідчить про позбавлення його відповідачами права на вільне розпорядження власним житлом.
Посилаючись на вищезазначене, просив усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні ОСОБА_1 квартирою АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_1 .
У травні 2017 року ОСОБА_2 подала зустрічний позов до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю, який обґрунтовувала тим, що за її згодою 29 березня 2003 року ОСОБА_1 придбав квартиру АДРЕСА_1 за 100 000 грн. Договір купівлі-продажу квартири був укладений під час перебування її в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 . У зв'язку із тим, що сімейне життя між нею та ОСОБА_1 не склалося, а спілкування під час проживання в одному помешканні призводило до систематичних та емоційних виснажливих конфліктів, вони домовились про фактичне припинення шлюбних відносин, шляхом роздільного проживання з подальшим офіційним розірванням шлюбу. У звязку з чим вона оформила забезпечений цим майном кредит в ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та позичила його частину ОСОБА_1 для надання можливості останньому забезпечити себе окремим житлом. Отримавши від неї 15 липня 2016 року кошти в розмірі 30 000 дол. США, ОСОБА_1 зібрав свої речі та залишив спірну квартиру. Упродовж усього часу перебування спірної квартири в її володінні, вона індивідуально несла витрати по утриманню цього майна та його збереженню, а також за власний рахунок здійснила його капітальний ремонт та систематично проводила поточні ремонти.
З огляду на викладене, ОСОБА_2 вважала, що заволоділа зазначеним майном добросовісно, бо на момент придбання спірної квартири ОСОБА_1 перебувала з ним в зареєстрованому шлюбі, а квартира була придбана без будь-яких щодо обмеження будь-кого із членів подружжя в правах на нього. При цьому вона відкрито здійснювала володіння цим майном без належних, як згодом з'ясувалося підстав, використовуючи його за цільовим призначенням та з відома ОСОБА_1 , а тому просила визнати за нею право власності за набувальною давністю на квартиру АДРЕСА_1 та стягнути на її користь понесені нею судові витрати.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 21 листопада 2018 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном шляхом виселення - задоволено. Усунено перешкоди у користуванні та розпорядженні ОСОБА_1 квартирою АДРЕСА_1 , шляхом виселення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з квартири. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю - відмовлено.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном шляхом виселення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_1 , суд першої інстанції виходив з обґрунтованості вимог позивача, оскільки реєстрація та проживання відповідачів в квартирі на даний час чинить позивачу перешкоди у володінні, користуванні та розпорядженні належним йому майном, в зв'язку з чим його права підлягають захисту в судовому порядку. Відмовляючи в задоволенні ОСОБА_2 про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 не надано жодних доказів, що підтверджують незаконне володіння майном ОСОБА_2 протягом 10 років, оскільки рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 15 січня 2015 року, встановлено, що спірна квартира була придбана під час перебування ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі і вона набула права власності на Ѕ частину вказаного майна, проте у поділі вказаного майна їй було відмовлено за пропуском встановленого законом трирічного строку позовної давності.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 04 квітня 2019 року рішення Деснянського районного суду м. Києва від 21 листопада 2018 року в частині задоволення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном шляхом виселення та в частині стягнення судових витрат скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в позові. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Апеляційний суд вважав, що місцевий суд дійшов правильного висновку про необгрунтованість позовних вимог ОСОБА_2 про визнання за нею права власності на квартиру АДРЕСА_1 за набувальною давністю. Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні вищевказаною квартирою, апеляційний суд виходив із того, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вселилися у спірну квартиру в 2004 році як члени сім'ї ОСОБА_1 у встановленому законом порядку, доказів того, що вони чинять власнику перешкоди у користуванні його власністю матеріали справи не містять, а тому суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку про задоволення позову ОСОБА_1 .
Аргументи учасників справи
Узагальнені доводи касаційної скарги
У травні 2019 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду, у якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати зазначене судове рішення в частині відмови в позові ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні спірної квартирою, та в цій частині залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції було враховано, що після розірвання шлюбу та поділу майна подружжя, відповідачі не можуть вважатися членами сім'ї власника вказаної квартири, який категорично заперечує проти проживання відповідачів в квартирі, що є його власністю. Ураховуючи те, що відповідачі не є членами сім'ї позивача, наявність у ОСОБА_2 власних двох квартир у м. Києві, та проживання в квартирі, яка належить позивачу та якому створюються перешкоди у користуванні нерухомим майном, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення вказаних позовних вимог. Судом апеляційної інстанції безпідставно та неправомірно не беруться до уваги письмові докази тієї обставини, що відповідачі протиправно обмежують та перешкоджають позивачу у вільному доступі до власної квартирою.
Судові рішення в частині вирішення зустрічного позову до суду касаційної інстанції не оскаржено та предметом перегляду не є (стаття 400 ЦПК України).
Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу
У червні 2019 року ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому просить зазначену касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову без змін. Зазначає, що позивач не надав суду доказів систематичного порушення відповідачами правил співжиття.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 10 травня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано цивільну справу
№ 754/8757/16-ц з Деснянського районного суду м. Києва.
Зазначена справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Суд установив, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 22 грудня 2001 року зареєстрували шлюб, який за рішенням суду розірвано 19 грудня 2008 року.
29 березня 2003 року ОСОБА_1 уклав з ОСОБА_5 договір купівлі-продажу квартири, згідно якого він придбав у власність квартиру АДРЕСА_1 .
Згідно довідки форми № 3 у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_1 з 08 липня 2003 року, ОСОБА_2 з 01 квітня 2004 року та ОСОБА_3 з 01 квітня 2004 року.
2.Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року
№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин, розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 04 квітня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
За змістом статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.
Згідно із частиною четвертою статті 9 ЖК Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
За приписами стаття 64 ЖК Української РСР члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору.
До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Одним з елементів верховенства права є дотримання прав людини, зокрема права сторони спору на представлення її позиції та права на справедливий судовий розгляд (пункти 41 і 60 Доповіді «Верховенство права», схваленої Венеційською Комісією на 86-му пленарному засіданні, місто Венеція, 25-26 березня 2011 року).
Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини'та частиною четвертою статті 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.
Європейський суд з прав людини вказував, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine, № 30856/03, § 41, від 02 грудня 2010 року).
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України» (Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine, заява № 30856/03) поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв'язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у право на житло.
Установивши, що відповідачі на законних підставах, зі згоди власника, вселилися у спірну квартиру як члени сім'ї власника, їх місце проживання зареєстровано у встановленому законом порядку, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що відповідачі набули право користування житловим приміщенням, мають право на житло, а тому правильно відмовив у задоволенні позову про їх виселення.
Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією, яка викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року № 447/455/17 (провадження № 14-64цс20).
Припинення шлюбних відносин з позивачем, з врахуванням придбання квартири в інтересах сім'ї в період шлюбу, не можуть бути підставою для позбавлення відповідача права на житло.
Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновком суду стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Оскільки оскаржуване судове рішення залишено без змін, а скаргу без задоволення, то судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.
Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Київскького апеляційного суду від 04 квітня 2019 року в частині позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном шляхом виселення - залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: М. Є. Червинська
С. Ю. Бурлаков
В. М. Коротун