14 грудня 2020 року
м. Київ
справа № 807/2245/16
адміністративне провадження № К/9901/1149/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Стародуба О.П.,
суддів - Єзерова А.А., Кравчука В.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу прокуратури Закарпатської області на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03.12.2018р. (судді - Іщук Л.П., Кухтей Р.В., Обрізко І.М.) у справі за позовом заступника керівника Ужгородської місцевої прокуратури до Державного підприємства «Ужгородське лісове господарство», Закарпатського обласного управління лісового та мисливського господарства, третя особа - Державна екологічна інспекція у Закарпатській області про зобов'язання вчинити дії,
У грудні 2016 року заступник керівника Ужгородської місцевої прокуратури звернувся до суду з позовом, в якому просив:
визнати незаконними та анулювати лісорубні квитки серії 02 ЛКБ №467706, №431997, №43178 в частині надання дозволу на розробку вибірково-санітарної рубки у кварталах 5/2, 6/2, 10/4, 16/6, 16/27.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 01.08.2018р. позов задоволено частково.
Визнано протиправними лісорубні квитки серії 02 ЛКБ №467706, №431997 та №431978 в частині надання дозволу на розробку вибірково - санітарної рубки у кварталах 5/2, 6/2, 10/4, 16/6, 16/27.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03.12.2018р. рішення суду першої інстанції скасовано, закрито провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 238 КАС України, оскільки справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
З рішенням суду апеляційної інстанції не погодився позивач, звернувся з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права просив скасувати судове рішення суду апеляційної інстанції, а справу повернути до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
В обґрунтування касаційної скарги посилався на те, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкових висновків щодо неналежності даного спору до адміністративної юрисдикції.
При цьому позивачем зроблено посилання на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 11.09.2019р. у справі №817/1855/17, спір у якій також стосувався оскарження заступником військового прокурора лісорубних квитків від 23.06.2017р. №455344 серії 02 ЛКБ в частині проведення рубок у кварталі 32 Страшівського лісництва, і в яких Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку щодо належності цієї категорії справ до юрисдикції адміністративних судів.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач - ДП «Ужгородське лісове господарство» просить залишити її без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанцій без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права суд приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що в ході перевірки Ужгородською місцевою прокуратурою стану дотримання вимог Лісового кодексу України, Закону України «Про охорону природного навколишнього середовища», Закону України «Про природно-заповідний фонд» виявлено факт порушення ДП «Ужгородське лісове господарство» вимог природоохоронного законодавства при видачі лісорубних квитків в частині надання дозволу на розробку вибірково санітарної рубки у кварталах 5/2, 6/2, 10/4, 16/6, 16/27 на території Зоологічного заказника загальнодержавного значення «Великодобронський».
Зокрема, встановлено, що в порушення вимог ст. 91 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», абз. 2 п. 3.2, п. 3.3 Положення про загальнозоологічний заказник загальнодержавного значення «Великодобронський», затв. наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 30.03.2012р. №206, та Інструкції про порядок установлення лімітів на використання природних ресурсів у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, затв. наказом Міністерства навколишнього природного середовища України №27 від 24.01.2008р., відповідач без наявного, затвердженого Міністерством екології та природних ресурсів України ліміту та дозволу Закарпатського обласного управління лісового та мисливського господарства видав три лісорубних квитки, а саме - від 18.07.2016р. серії 02 ЛКБ №467706, від 01.06.2016р. серії 02 ЛКБ №431997 та від 11.05.2016р. серії 02 ЛКБ №431978 на проведення заходів з формування та оздоровлення лісів на території зазначеного заказника.
У зв'язку з виявленими порушеннями, заступник керівника Ужгородської місцевої прокуратури звернувся до суду з цим позовом про визнання незаконними та анулювання зазначених лісорубних квитків.
Ухвалюючи рішення про закриття провадження у справі, суд апеляційної інстанції виходив з того, що ДП «Ужгородське лісове господарство» у межах цього спору є не суб'єктом владних повноважень у розумінні пункту 7 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України, а суб'єктом господарювання державної форми власності, а тому його рішення чи дії не можуть бути оскаржені до суду в порядку адміністративного судочинства.
До того ж позивач жодним чином з посиланням на норми законодавства не обґрунтував, повноваження якого органу державної влади чи органу місцевого самоврядування були делеговані відповідачу у спірному випадку.
З такими висновками суду апеляційної інстанції колегія не погоджується з наступних мотивів та передбачених законом підстав.
Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950р. кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
За правилами частини першої статті 2 КАС України, тут і далі в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
За змістом частини другої статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Відповідно до пункту 1 Положення про Державне агентство лісових ресурсів України, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.2014р. №521, Державне агентство лісових ресурсів України (Держлісагентство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства.
Як вбачається з матеріалів справи в структуру Держлісагентство входить Закарпатське обласне управління лісового та мисливського господарства, якому підвідомче ДП «Ужгородське лісове господарство». (а.с. 7)
Держлісагентство відповідно до покладених на нього завдань організовує видачу в установленому порядку спеціальних дозволів на використання лісових ресурсів. (пп. 11 п. 4 Положення)
Відповідно до статті 69 Лісового кодексу України спеціальне використання лісових ресурсів на виділеній лісовій ділянці проводиться за спеціальним дозволом - лісорубний квиток або лісовий квиток, що видається безоплатно. Спеціальний дозвіл на заготівлю деревини в порядку рубок головного користування видається органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства. Спеціальний дозвіл на інші види спеціального використання лісових ресурсів видається власниками лісів або постійними лісокористувачами. Форми спеціальних дозволів і порядок їх видачі затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Згідно з пунктами 2 та 3 Порядку видачі спеціальних дозволів на використання лісових ресурсів, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 23.05.2007р. №761 (далі - Порядок), лісорубний або лісовий квиток є основним документом, на підставі якого: здійснюється спеціальне використання лісових ресурсів; ведеться облік дозволених до відпуску запасів деревини та інших продуктів лісу, встановлюються строки здійснення лісових користувань та виведення заготовленої продукції, строки і способи очищення лісосік від порубкових решток, а також облік природного поновлення лісу, що підлягає збереженню; ведеться облік плати, нарахованої за використання лісових ресурсів.
Лісорубний квиток видається органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами Держлісагентства на заготівлю деревини під час проведення рубок головного користування на підставі затвердженої в установленому порядку розрахункової лісосіки.
Пунктом 14 Порядку №761 передбачено, що лісорубний або лісовий квиток може бути анульований за рішенням органів Держлісагентства, власників лісів або постійних лісокористувачів, які видали квиток, відповідно до закону, а також у випадках, передбачених Законом України від 06.09.2005р. №2806-IV «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності».
Відповідно до пункту 132 додатку до Закону України від 19.05.2011р. №3392-VI «Про Перелік документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності» спеціальний дозвіл на спеціальне використання лісових ресурсів (лісорубний квиток, ордер, лісовий квиток) віднесений до дозвільного документа.
Дозвільний орган, що видав документ дозвільного характеру, може звернутися до адміністративного суду з позовом про застосування заходу реагування у виді анулювання документа дозвільного характеру (абзац п'ятий частини сьомої статті 41 Закону №2806-IV).
Враховуючи викладене, колегія суддів доходить висновку, що ДП «Ужгородське лісове господарство», видаючи лісорубний квиток у спірних відносинах, що є дозвільним документом (спеціальними дозволом на заготівлю деревини), діяло як дозвільний орган.
За таких обставин Верховний Суд вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про непоширення на цей спір юрисдикції адміністративних судів.
Аналогічна правова позиція щодо застосування норм матеріального права висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11.09.2019р. №817/1855/17 і колегія суддів не знаходить підстав для відступу від зазначених висновків.
Клопотання позивача про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду задоволенню не підлягає, оскільки відсутні, передбачені статтею 346 КАС України, підстави для такої передачі.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 349 КАС суд касаційної інстанції за наслідком розгляду касаційної скарги скасовує судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передає справу повністю або частково для продовження розгляду.
Відповідно до частини першої статті 353 КАС підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
За таких обставин постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а справа - передачі до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,
Касаційну скаргу прокуратури Закарпатської області задовольнити.
Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03.12.2018р. скасувати, а справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
О.П. Стародуб
А.А. Єзеров
В.М. Кравчук