Справа № 120/1756/20-а
Головуючий у 1-й інстанції: Маслоід О.С.
Суддя-доповідач: Шидловський В.Б.
14 грудня 2020 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Шидловського В.Б.
суддів: Матохнюка Д.Б. Курка О. П.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 01 вересня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Центрально-Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Державної установи «Вінницької установи виконання покарань №1» про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання вчинити дії,
До суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовною заявою до Центрально-Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України (далі - відповідач) за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Державної установи «Вінницької установи виконання покарань №1» (далі - третя особа) про визнання протиправною бездіяльності відповідача, що полягає у невизнанні неправомірними дій адміністрації третьої особи у зв'язку з порушенням законних прав позивача щодо незабезпечення здійснення телефонних розмов 1, 5, 11, 12, 16, 17, 19, 23, 29 липня 2019 року та 23, 29 серпня 2019 року та зобов'язати відповідача вжити заходів щодо усунення третьою особою порушень прав позивача на телефонні розмови.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що згідно з вироком Піщанського районного суду Вінницької області від 21.12.2011 року засуджений до довічного позбавлення волі та відбуває покарання в державній установі «Вінницька установа виконання покарань №1». У зв'язку з цим позивач 01.07.2019 року та 30.07.2019 року звертався до останнього із заявами про надання можливості здійснити телефонні дзвінки кожного робочого дня у липні місяці 2019 року (1, 2, 3, 4, 5, 8, 9, 10, 11, 12, 15, 16, 17, 18, 19, 22, 23, 24, 25, 26, 29, 30, 31) та у серпні 2019 року (1, 2, 5, 6, 7, 8, 9, 12, 13, 14, 15, 16, 19, 20, 21, 22, 23, 27, 28, 29, 30). Втім, третя особа не забезпечила його право на телефонні розмови 1, 5, 11, 12, 16, 17, 19, 23, 29 липня 2019 року та 23, 29 серпня 2019 року. Таким чином, державною установою «Вінницька установа виконання покарань № 1» порушено право позивача на телефонні розмови, з огляду на що останній звернувся до відповідача зі скаргою на протиправні дії третьої особи. Відповідач, за наслідками її розгляду, листом від 15.10.2019 року № 2.1/502-19/ВП, не провівши належну перевірку, вказав про відсутність порушень законних прав позивача та не визнав неправомірними дії адміністрації державної установи «Вінницька установа виконання покарань № 1» щодо незабезпечення права позивача на телефонні розмови. У зв'язку з цим, позивач вважає, що вищевказана бездіяльність відповідача є протиправною, тому звернувся до суду з даним позовом.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 01 вересня 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 до Центрально-Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Державної установи «Вінницької установи виконання покарань №1» про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії залишено без задоволення.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з'ясування обставин справи і, як наслідок, невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованого рішення, просив рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 01 вересня 2020 року скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, Позивач звернувся до відповідача зі скаргою на дії працівників третьої особи щодо не забезпечення його права на телефонні розмови.
Відповідач, за наслідками розгляду звернення позивача, листом від 15.10.2019 року за вих. № 2.1/502-19/П-30/11 повідомив, що перевіркою порушень законних прав та неправомірних дій з боку адміністрації третьої особи не виявлено. Додатково зазначив, що телефонні розмови в установі виконання покарань надають у відповідності з вимогами розділу XIV наказу Міністерства юстиції України від 28.08.2018 року № 28235 «Про затвердження Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань», а саме без обмеження їх кількості у визначений розпорядком дня час. З метою реалізації права на телефонні розмови усіх засуджених, які відбувають покарання в установі, тривалість розмови одного засудженого не має перевищувати 15 хвилин.
Будучи переконаним, що його права на телефонні розмови порушені та не погоджуючись з тим, що відповідачем не вжито жодних заходів задля відновлення його порушених прав на телефонні дзвінки, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення виходив з недоведеності позовних вимог, а відтак відсутності підстав для задоволення адміністративного позову.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору, виходячи з наступного.
Згідно із ч.3 ст.63 Конституції України засуджений користується всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, які визначені законом і встановлені вироком суду.
Відповідно до ст.1 Кримінально-виконавчого кодексу України (КВК України) кримінально-виконавче законодавство України регламентує порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими.
Так, завданнями кримінально-виконавчого законодавства України є визначення принципів виконання кримінальних покарань, правового статусу засуджених, гарантій захисту їхніх прав, законних інтересів та обов'язків; порядку застосування до них заходів впливу з метою виправлення і профілактики асоціальної поведінки; системи органів і установ виконання покарань, їх функцій та порядку діяльності; нагляду і контролю за виконанням кримінальних покарань, участі громадськості в цьому процесі; а також регламентація порядку і умов виконання та відбування кримінальних покарань; звільнення від відбування покарання, допомоги особам, звільненим від покарання, контролю і нагляду за ними.
Згідно із ст.2 КВК України кримінально-виконавче законодавство України складається з цього Кодексу, інших актів законодавства, а також чинних міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
До засуджених, які відбувають покарання на території України, застосовується кримінально-виконавче законодавство України (ст.3 КВК України).
Порядок і умови виконання та відбування покарань визначаються та забезпечуються відповідно до законодавства, яке діє на час виконання та відбування кримінального покарання.
Держава поважає і охороняє права, свободи і законні інтереси засуджених, забезпечує необхідні умови для їх виправлення і ресоціалізації, соціальну і правову захищеність та їх особисту безпеку.
Так, правовий статус засуджених визначається законами України, а також цим Кодексом, виходячи із порядку і умов виконання та відбування конкретного виду покарання. (ч.1, 2, 4 ст.7 КВК України).
Відповідно до ч.2 ст. 151 КВК України на осіб, які відбувають довічне позбавлення волі, поширюються права і обов'язки засуджених до позбавлення волі, передбачені статтею 107 цього Кодексу.
Згідно із ч.1 ст.107 КВК України засуджені, які відбувають покарання у виді позбавлення волі, мають право в порядку, встановленому цим Кодексом і нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України здійснювати листування з особами, які знаходяться за межами колоній, вести з ними телефонні розмови, у тому числі у мережах рухомого (мобільного) зв'язку, користуватися глобальною мережею Інтернет.
Частиною 5 ст.110 КВК України визначено, що засудженим надається, в тому числі й під час перебування в стаціонарних закладах охорони здоров'я, право на телефонні розмови (у тому числі у мережах рухомого (мобільного) зв'язку) без обмеження їх кількості під контролем адміністрації, а також користуватися глобальною мережею Інтернет. Телефонні розмови оплачуються з особистих коштів засуджених. Телефонні розмови між засудженими, які перебувають у місцях позбавлення волі, забороняються. Телефонні розмови та користування у глобальній мережі Інтернет оплачуються з особистих коштів засуджених.
Телефонні розмови проводяться протягом дня у вільний від роботи час та поза часом, передбаченим для приймання їжі та безперервного сну, а за необхідності та за погодженням з адміністрацією - у будь-який час.
Порядок надання побачень і телефонних розмов визначається нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади з питань виконання покарань.
Отже, Кримінально-виконавчим кодексом України передбачено, що конкретні умови надання телефонних розмов мають визначатися нормативно-правовим актом, який затверджується визначеним органом виконавчої влади.
Наказом Міністерства юстиції України від 28.08.2018 року № 2823/5 затверджені Правила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, згідно із п.2 р.2 яких засуджені мають право вести телефонні розмови у порядку, встановленому розділом XІV цих Правил. Від так, р. XІV Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 28.08.2018 року № 2823/5, деталізовано особливості реалізації прав засуджених на телефонні розмови.
Так, п.2 вказаного розділу передбачено, що адміністрація установи виконання покарань забезпечує надання засудженим телефонних розмов без обмеження їх кількості у визначений розпорядком дня час. З метою реалізації права на телефонні розмови усіх засуджених, які відбувають покарання в установі, тривалість розмови одного засудженого не має перевищувати 15 хвилин.
Для проведення телефонних розмов у визначеному адміністрацією установи виконання покарань місці встановлюються таксофони та забезпечується наявність засобів рухомого (мобільного) зв'язку, які знаходяться на обліку установи.
Телефонні розмови проводяться за рахунок засудженого під контролем представника адміністрації установи виконанням покарань протягом дня у вільний від роботи час і поза часом, передбаченим для приймання їжі та безперервного сну. За необхідності та за погодженням з адміністрацією установи виконання покарань телефонну розмову може бути надано у будь-який час.
Телефонні розмови надаються засудженому за його письмовою заявою, в якій зазначаються місцезнаходження, телефонний номер абонента та тривалість розмови.
У разі якщо засуджений набирає телефонний номер абонента, який не зазначений у заяві, вживає під час телефонної розмови нецензурні слова, телефонна розмова припиняється, про що робиться відмітка на заяві засудженого.
Факт телефонної розмови засудженого реєструється у журналі обліку телефонних розмов засуджених.
Системний аналіз вказаних приписів свідчить про те, що адміністрація установи виконання покарань забезпечує право засуджених на телефонні розмови, не обмежуючи при цьому їх кількості у визначений розпорядком дня час; однак, з метою реалізації права на телефонні розмови усіх засуджених підзаконним нормативним актом передбачено обмеження тривалості розмови засудженого, що не може перевищувати 15 хвилин.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач 01.07.2019 року звернувся до третьої особи із заявою про надання йому можливості здійснення телефонних дзвінків кожного робочого дня цього календарного місяця, а саме: 1, 2, 3, 4, 5, 8, 9, 10, 11, 12, 15, 16, 17, 18, 19, 22, 23, 24, 25, 26, 29, 30 та 31 липня 2019 року.
30.07.2019 року позивач звернувся до третьої особи із заявою про надання йому можливості здійснення телефонних дзвінків кожного робочого дня наступного календарного місяця, а саме: 1, 2, 5, 6, 7, 8, 9, 12, 13, 14, 15, 16, 19, 20, 21, 22, 23, 27, 28, 29 та 30 серпня 2019 року.
Факт телефонної розмови засудженого реєструється у журналі обліку телефонних розмов засуджених.
Із фотокопій журналу обліку телефонних розмов засуджених державної установи «Вінницька установа виконання покарань (№ 1)» № 6640н вбачається, що позивачеві надавалися телефонні розмови у липня (2, 3, 4, 8, 9, 10, 15, 18, 22, 24, 25, 26, 30 та 31) та серпні (1, 2, 5, 6, 7, 8, 9, 12, 13, 14, 15, 16, 19, 20, 21, 22, 27, 28 та 30) 2020 року.
Ці факти також підтверджені й довідками третьої особи про надання телефонних розмов засудженому до довічного позбавлення волі ОСОБА_1 , 1990 року народження, протягом серпня 2019 року та липня 2019 року відповідно.
Колегія суддів наголошує, що третьою особою не забезпечено право позивача на телефонні розмови 1, 5, 11, 12, 16, 17, 19, 23, 29 липня 2019 року та 23, 29 серпня 2019 року.
У зв'язку з цим, позивач звернувся з відповідними заявами до відповідача та до Вінницької місцевої прокуратури з проханням вжити необхідних заходів для забезпечення його права на телефонні розмови. Відповідач за наслідками проведення перевірки повідомив, що порушень законних прав позивача на телефонні розмови та неправомірних дій з боку адміністрації третьої особи не виявлено. Вказане спростовуються наявними в матеріалах справи належними та допустимими доказами, які власне були надані відповідачем.
Суд апеляційної інстанції вважає помилковими висновки суду першої інстанції щодо наявності підстав для відмови у задоволенні позову.
Так, визнання протиправною бездіяльності відповідача, що полягає у невизнанні неправомірними дій адміністрації третьої особи у зв'язку з порушенням законних прав позивача щодо незабезпечення здійснення телефонних розмов 1, 5, 11, 12, 16, 17, 19, 23, 29 липня 2019 року та 23, 29 серпня 2019 року не є вірним, оскільки відповідач здійснив службову перевірку інформації, викладеної позивачем, тобто вчинив активну поведінку, а тому, у даному випадку, відсутня будь-яка бездіяльність відповідача.
Разом з тим, відповідачем допущено протиправні дії стосовно проведення перевірки по заяві позивача та прийняття мір щодо порушення його прав на телефонні дзвінки протягом липня та серпня 2019 року.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу відповідача, що відповідно до ч.3 ст.63 Конституції України засуджений користується всіма правами людини та громадянина, за винятком обмежень, які визначені законом і встановлені вироком суду.
Так, на думку суду, відповідачем не проведено повну та об'єктивну перевірку щодо підстав для відмови у задоволенні заяви позивача щодо незабезпечення здійснення телефонних розмов 1, 5, 11, 12, 16, 17, 19, 23, 29 липня 2019 року та 23, 29 серпня 2019 року.
Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Право на захист - це суб'єктивне право певної особи, тобто вид і міра її можливої (дозволеної) поведінки із захисту своїх прав. Воно випливає з конституційного положення: "Права і свободи людини і громадянина захищаються судом" (ст.55 Конституції України).
Отже, кожна особа має право на захист свого права у разі його порушення, невизнання чи оспорювання у сфері цивільних, господарських, публічно-правових відносин. Крім прав є величезна кількість інтересів, як загальних, так і персоніфікованих.
Ознакою спору є мета його учасників - доведення правомірності своїх інтересів, їх захист усупереч інтересам протилежної сторони. Особа-позивач очікує на захист своїх суб'єктивних інтересів.
Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Колегія суддів зазначає, що адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для задоволення позову адміністративний суд повинен установити, що в зв'язку з прийняттям рішенням чи вчиненням дій (допущення бездіяльності) суб'єктом владних повноважень порушуються права, свободи чи охоронювані законом інтереси позивача.
Порушення права означає необґрунтовану заборону на його реалізацію або встановлення перешкод у його реалізації, або значне обмеження можливостей його реалізації тощо.
З врахуванням наведеного, у даному випадку ефективним способом захисту порушених прав, свобод чи інтересів позивача буде зобов'язання відповідача провести повну та об'єктивну перевірку дій Державної установи «Вінницька установа виконання покарань №1» щодо порушення прав ОСОБА_1 на телефонні дзвінки протягом липня та серпня 2019 року.
Сукупність вищенаведених обставин, дає суду підстави для висновку про часткову обгрунтованість позивачем доводів, викладених в апеляційній скарзі, а відтак колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині.
У силу п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно зі ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення зокрема є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи.
Враховуючи, що судом першої інстанції неповно з'ясовано судом обставин, що мають значення для справи, що призвело до неправильного вирішення справи колегія суддів вважає, що слід скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову про часткове задоволення позову.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 01 вересня 2020 року скасувати.
Визнати протиправними дії Центрально-Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції стосовно неналежного проведення повної та об'єктивної перевірки дій Державної установи «Вінницька установа виконання покарань №1» щодо порушення прав ОСОБА_1 на телефонні дзвінки протягом липня та серпня 2019 року.
Зобов'язати Центрально-Західне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції провести повну та об'єктивну перевірку дій Державної установи «Вінницька установа виконання покарань № 1» щодо порушення прав ОСОБА_1 на телефонні дзвінки протягом липня та серпня 2019 року.
Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України.
Головуючий Шидловський В.Б.
Судді Матохнюк Д.Б. Курко О. П.