Іменем України
11 грудня 2020 року
м.Київ
справа №140/2598/19
провадження №К/9901/3733/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Єзерова А.А., суддів Кравчука В.М., Стародуба О.П.
розглянув в порядку письмового провадження адміністративну справу
за касаційною скаргою Міністерства оборони України
на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 27.09.2019 (суддя Валюх В.М.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21.01.2020 (головуючий суддя Сеник Р.П., судді Попко Я.С., Хобор Р.Б.)
у справі № 140/2598/19
за позовом ОСОБА_1
до Міністерства оборони України,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_1
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
I. РУХ СПРАВИ
1. У серпні 2019 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернувся до Волинського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства оборони України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформлене протоколом від 14.06.2019 № 78, про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Міністерство оборони України вирішити питання щодо призначення та виплати ОСОБА_2 одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням третьої групи інвалідності, на підставі заяви про виплату одноразової грошової допомоги, відповідно до Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
2. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 27.09.2019 у справі №140/2598/19, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21.01.2020, позов задоволено повністю.
3. Не погодившись з такими судовими рішеннями, Міністерство оборони України подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Волинського окружного адміністративного суду від 27.09.2019 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21.01.2020 у справі №140/2598/19 й ухвалити нове судове рішення про відмову в позові.
II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
4. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 з 28.05.2014 по 31.08.2014 безпосередньо брав участь в антитерористичній операції в районі її проведення на території Донецької та Луганської областей, що підтверджується довідкою військової частини НОМЕР_1 від 02.10.2014 № 5050.
5. Як вбачається із довідки військової частини НОМЕР_2 від 25.09.2014 № 4713, сержант ОСОБА_1 , 1990 року народження, 03.08.2014 одержав вогнепальне сліпе осколкове поранення правого колінного суглобу, під час виконання службових обов'язків в ході антитерористичної операції в районі Саур-Могила Донецької області.
6. Згідно із довідкою Волинського обласного бюро МСЕ серії ВЛН № 0000465 від 04.12.2014 позивачу визначено ступінь втрати професійної працездатності 5% у зв'язку із пораненням, пов'язаним з виконанням обов'язків військової служби.
7. Відповідно до довідки військово-лікарської комісії госпітальної при військовій частині НОМЕР_3 від 05.03.2019 № 281, за результатами проведеного 05.03.2019 огляду встановлено «зміцнілі шкірні рубці правого колінного суглоба після вогнепального сліпого осколкового поранення (03.08.14), артроскопії правого колінного суглоба (19.11.19) з приводу застарілого пошкодження медіального меніска (03.08.14) з стійким больовим синдромом та незначним порушенням функцій» та відносно причинного зв'язку вказала: «поранення, травма, так, пов'язана із захистом Батьківщини».
8. Згідно із довідкою Волинського обласного бюро МСЕ серії 12ААА № 768957 від 22.04.2019, ОСОБА_1 встановлено ІІІ групу інвалідності, причина: «поранення, захворювання, так, пов'язана із захистом Батьківщини».
9. ОСОБА_1 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_2 із заявою про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням ІІІ групи інвалідності, долучивши до заяви пакет документів.
10. Як вбачається із витягу з протоколу засідання Комісії від 14.06.2019 № 78, Комісія дійшла висновку про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги старшому солдату ОСОБА_1 , якому 15.12.2014 під час первинного огляду органами МСЕК встановлено 5% втрати працездатності внаслідок поранення, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби, що сталося 03.08.2014 (довідка МСЕК серія ВЛК № 0000465 від 15.12.2014), а 22.04.2019 під час огляду органами МСЕК визнано особою з інвалідністю ІІІ групи внаслідок поранення, пов'язаної із захистом Батьківщини (довідка МСЕК серія 12ААА № 768470 від 22.04.2019). Вказане рішення мотивоване тим, що між первинною втратою працездатності, яка визначалася у відсотках, та втратою працездатності у вигляді встановлення ІІІ групи інвалідності, пройшов термін понад 2 роки, тому немає підстав для призначення одноразової грошової допомоги. У цьому ж рішенні зазначено про виплату позивачу допомоги у зв'язку із встановленням 5% втрати працездатності в сумі 4263,00 грн.
11. Не погодившись з відмовою у призначенні одноразової грошової допомоги, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.
III. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
12. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з позицією якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що у відповідача були відсутні правові підстави для відмови позивачу у виплаті одноразової грошової допомоги з мотивів, викладених в оскаржуваному рішенні Комісії від 14.06.2019 № 78, оскільки позивач має право на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням ІІІ групи інвалідності та подав заяву про виплату одноразової грошової допомоги разом з усіма необхідними документами.
13. Суд апеляційної інстанції, з посиланням на судову практику в аналогічних спорах, також відзначив, що системний аналіз наведених правових норм (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) дає підстави зробити висновок про те, що у разі встановлення військовослужбовцю більшого відсотка втрати працездатності або у разі встановлення групи інвалідності, яка дає право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі, у нього виникає право на отримання відповідної допомоги, яка виплачується йому з урахуванням виплаченої раніше суми обов'язкового особистого державного страхування або одноразової грошової допомоги.
IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
14. У касаційній скарзі відповідач зазначає про помилковість висновків судів першої та апеляційної інстанцій та, з посиланням на практику Верховного Суду, викладену у справах №806/2187/18, №2340/4394/18, №240/5765/18, №806/714/18, вважає, що у позивача немає права на отримання одноразової грошової допомоги понад дворічний строк, встановлений законом.
V. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
15. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги в межах касаційного перегляду, визначених ст. 341 КАС України, вважає за необхідне зазначити таке.
16. Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбаченими Конституцією та законами України.
17. Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
18. Частиною 5 ст. 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
19. За приписами ст. 41 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" ” від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ).
20. Так, право на виплату одноразової грошової допомоги передбачено Законом №2011-ХІІ, який було доповнено ст.ст. 16-1, 16-2, 16-3, 16-4 Законом України “Про внесення змін до деяких законів України з питань соціального захисту військовослужбовців” від 04.07.2012 №5040-VI. Цей Закон набрав чинності 01.01.2014 і застосовується до правовідносин, що виникли після 01.01.2014.
21. Відповідно до п. 4 ст. 16-3 Закону № 2011-XII у редакції, що діяла з 01.01.2014, якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
22. Згодом, Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 06.12.2016 № 1774-VIII (набрав чинності з 01.01.2017) п. 4 ст. 16-3 Закону № 2011-XII доповнено абзацом другим такого змісту: “У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із змінами, що відбулися, не здійснюється”.
23. Змістовно абз. 2 п. 4 ст. 16-3 Закону № 2011-XII є конкретизацією правової норми, яка міститься в абзаці першому. Якщо в абзаці першому передбачено умови, коли здійснюється виплата допомоги, то абзац другий передбачає умови, за відсутності яких виплата допомоги не здійснюється.
24. Окрім того, абз. 2 п. 4 ст. 16-3 Закону № 2011-XII встановлює обмеження дворічним строком не лише для зміни групи інвалідності або ступеня втрати працездатності, а також і для зміни причини інвалідності.
25. Обидві ці норми (абз. 1 та 2 п. 4 ст. 16-3 Закону) передбачають дворічний строк, протягом якого зміна групи інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності можуть бути підставою для виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі.
26. З метою реалізації норм ст. 16-3 Закону №2011-ХІІ Кабінетом Міністрів України затверджено Порядок № 975, п. 3 якого (в редакції, станом на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є:
-у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного та резервіста - дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть;
-у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії (далі також - МСЕК).
27. У постанові судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 15.07.2020 у справі №240/10153/19 зроблено такий правовий висновок:
“Зазначені правові норми є нормами прямої дії і поширюються на всіх військовослужбовців.
З огляду на вищевикладене, судова палата вважає за необхідне відступити від правового висновку, зробленого у постановах Верховного Суду від 20.03.2018 (справа №295/3091/17), 21.06.2018 (справа №760/11440/17), 30.09.2019 (справа № 825/1380/18) та інших, де його застосовано, та дійшла такого висновку про застосування пункту 4 статті 16-3 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20.12.1991 № 2011-XII:
(1) право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі у зв'язку із встановленням військовослужбовцю під час повторного огляду вищої групи інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності визначається за законодавством, що діє на день повторного огляду;
(2) передбачені пунктом 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII обмеження права на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі дворічним строком після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності застосовуються починаючи з 01.01.2014;
(3) зазначений дворічний строк обчислюється з дня первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, незалежно від дати, коли їх встановлено вперше (до 01.01.2014 чи після).”
28. Своєю чергою, у постанові судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 02.12.2020 у справі №1.380.2019.006957 розглянуто питання обмеження одноразової грошової допомоги строком у два роки з часу попереднього встановлення факту ушкодження здоров?я та зроблено такі висновки:
“ті особи, стан здоров?я яких погіршиться після спливу двох років з часу первинного встановлення факту ушкодження здоров?я, втрачають право на виплату ОГД, в тому числі з врахуванням раніше виплаченої суми.
Таким чином, дворічний строк обчислюється з дня первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, а наслідок, який спричинило ушкодження здоров'я після дворічного строку, відповідно до рішення МСЕК (встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності) для обчислення строку самостійного правового значення не має.
З огляду на вищезазначене, судова палата дійшла висновку, що дворічний строк для виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі застосовується з моменту рішення компетентного органу (МСЕК), яким вперше встановлено ступінь ушкодження здоров'я особи (незалежно від його виду: інвалідність або ступінь втрати працездатності без встановлення інвалідності), внаслідок травми або захворювання.
Такий підхід (застосування дворічного строку) має на меті гарантування принципу правової визначеності для особи та запобігання можливих помилок з боку суб'єктів (органів МСЕК), які встановлюють причинно-наслідковий зв'язок між отриманою травмою або захворюванням та ступенем зумовленого ними погіршення стану здоров'я, визначивши, що лише протягом дворічного проміжку часу це можливо встановити достовірно.
При цьому, держава, незалежно від завершення цього дворічного строку, зберігає для такої особи всі інші, окрім права на отримання ОГД, гарантії права на соціальний захист, гарантованого, зокрема частиною п'ятою статті 17 (держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей) та статтею 46 Конституції України (Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними), які деталізовані в низці Законів України та підзаконних нормативно-правових актах.
Таким чином, за наслідками розгляду цієї справи, виходячи з чинного на час виникнення спірних правовідносин правового регулювання, можна зробити наступні висновки:
- встановлення інвалідності та встановлення часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності є пов'язаними підставами для виплати ОГД;
- встановлення інвалідності особі, якій раніше було встановлено часткову втрату працездатності без встановлення інвалідності, надає такій особі право на виплату ОГД з урахуванням раніше виплаченої суми;
- дворічний строк для виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі застосовується з моменту першого рішення компетентного органу (МСЕК), яким встановлено інвалідність або ступінь втрати працездатності без встановлення інвалідності”.
29. Застосовуючи наведені вище висновки судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду до обставин цієї справи, Суд звертає увагу на те, що у цій справі судами попередніх інстанції було встановлено, що 15.12.2014 мало місце первинне встановлення позивачу ступеня втрати працездатності (5%), а первинне встановлення ІІІ групи інвалідності, яка настала внаслідок поранення, пов'язаної із захистом Батьківщини, відбулося 22.04.2019, що вбачається із довідки Волинського обласного МСЕ серії 12ААА № 768957 із зазначенням у ній «огляд інваліда - первинний».
30. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги в межах касаційного перегляду, визначених ст. 341 КАС України, вважає за необхідне зазначити таке.
Оскільки між подіями втрати професійної працездатності у зв'язку із травмою, пов'язаною з виконанням обов'язків військової служби і оглядом, за наслідком якого позивачу встановлено безтерміново ІІІ групу інвалідності, минуло понад два роки, позивач не має права на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі.
31. З урахуванням викладеного, позовні вимоги не підлягають задоволенню, а судові рішення першої та апеляційної інстанції підлягають скасуванню через неправильне застосування норм матеріального права.
32. За правилом ч. 1 ст. 351 КАС України Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених ст. 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
33. Таким чином, касаційна скарга підлягає задоволенню, рішення Волинського окружного адміністративного суду та постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду підлягають скасуванню, з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 2, 3, 341, 345, 349, 350, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
Касаційну скаргу Міністерства оборони України - задовольнити.
Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 27.09.2019 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21.01.2020 у справі №140/2598/19- скасувати.
Ухвалити нове рішення. Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач А.А. Єзеров
Суддя В.М. Кравчук
Суддя О.П. Стародуб