Іменем України
11 грудня 2020 року
м.Київ
справа №560/3093/19
провадження №К/9901/8524/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Єзерова А.А., суддів Кравчука В.М., Стародуба О.П.
розглянув в порядку письмового провадження адміністративну справу
за касаційною скаргою Міністерства оборони України
на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 05.11.2019 (суддя
Лабань Г. В.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 30.01.2020 (головуючий суддя Залімський І.Г., судді Полотнянко Ю.П., Охрімчук І.Г.)
у справі № 560/3093/19
за позовом ОСОБА_1
до Міністерства оборони України
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.
I. РУХ СПРАВИ
1. У жовтні 2019 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства оборони України, в якому просив:
- визнати протиправною відмову Міністерства оборони України в призначенні та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги відповідно до Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975, наказу Міністерства оборони України від 14.08.2014 року № 530;
- визнати протиправним та скасувати п. 12 протоколу від 28.12.2018 №139 комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням та виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум;
- зобов'язати Міністерство оборони України прийняти рішення щодо призначення та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення III групи інвалідності, передбаченому Законом України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ), постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975.
2. Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 05.11.2019 у справі №560/3093/19 позов задоволено частково: визнано протиправними дії Міністерства оборони України щодо відмови ОСОБА_1 в призначені та виплаті одноразової грошової допомоги та скасовано п. 12 протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 28.12.2018 № 139; зобов'язано Міністерство оборони України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення одноразової грошової допомоги, відповідно до ст. ст. 16, 16-2 Закону №2011-ХІІ. У решті позовних вимог відмовлено.
3. Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 30.01.2020 у справі №560/3093/19 рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 05.11.2019 скасовано і ухвалено нове рішення, яким позов задоволено: визнано протиправною відмову Міністерства оборони України в призначенні та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги відповідно до Закону №2011-ХІІ, постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975, наказу Міністерства оборони України від 14.08.2014 №530; визнано протиправним та скасовано п.12 протоколу від 28.12.2018 №139 комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням та виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум; зобов'язано Міністерство оборони України прийняти рішення щодо призначення та виплати ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення III групи інвалідності, передбаченому Законом №2011-ХІІ, постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975.
4. Не погодившись з такими судовими рішеннями, Міністерство оборони України подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 05.11.2019 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 30.01.2020 у справі №560/3093/19 й ухвалити нове судове рішення про відмову в позові.
II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
5. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 брав участь в антитерористичній операції в районі проведення антитерористичної операції Луганської та Донецької областях, що підтверджується довідкою Військової частини НОМЕР_1 № 1972, в якій зазначено, що старший солдат ОСОБА_1 1972 року народження 14.11.2014 отримав закритий перелом зовнішньої кістки лівого гомілково-ступеневого суглобу.
6. З матеріалів справи вбачається, що внаслідок зазначеного поранення, Хмельницькою обласною МСЕК 01.12.2015 позивачу було встановлено 5 % втрати працездатності та виплачено одноразову грошову допомогу.
7. В подальшому, 01.06.2018 позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності, внаслідок травми пов'язаної із виконанням обов'язків військової служби, що підтверджується довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії АВ № 1080564 від 01.06.2018.
8. Позивач, в листопаді 2018 року з метою отримання одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності, звернувся з відповідною заявою та надав документи для оформлення та призначення вказаної грошової допомоги.
9. Хмельницький обласний військовий комісаріат направив заяву позивача з відповідними документами на розгляд до Департаменту фінансів Міністерства оборони України.
10. Рішенням комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 28.12.2018 № 139, позивачу було відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги. Відмова у призначенні допомоги обґрунтована тим, що ОСОБА_1 групу інвалідності встановлено понад дворічний термін після первинного встановлення ступеня втрати працездатності. Про відмову позивача повідомлено листом від 06.09.2019 № 14/3004.
11. Позивач не погодившись із таким рішенням відповідача, звернувся до суду за захистом своїх прав.
III. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
12. Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право на призначення одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням інвалідності ІІІ групи, внаслідок захворювання пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби, що вказує на протиправність оскаржуваних дій та рішення. Водночас, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту порушеного права, адже ухвалення судом рішення про зобов'язання відповідача прийняти рішення щодо призначення та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги свідчитиме про втручання суду до виключної компетенції відповідача щодо вирішення питань про призначення та виплату одноразової грошової допомоги, що є неприпустимим. Належним способом захисту прав позивача суд першої інстанції вважає зобов'язання Міністерства оборони України повторно розглянути заяву позивача про призначення одноразової грошової допомоги, відповідно до ст. ст. 16, 16-2 Закону №2011-ХІІ.
13. Суд апеляційної інстанції погодився із висновком суду першої інстанції про наявність у позивач права на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням інвалідності ІІІ групи, при цьому не погодився із висновком суду першої інстанції щодо належного способу захисту прав позивача та керувався тим, що належним способом захисту порушеного права позивача, а також гарантією того що спір між сторонами буде вирішено та не потребуватиме додаткового втручання суду, є зобов'язання відповідача прийняти рішення про призначення та виплату позивачу одноразової грошової допомоги у зв'язку зі встановленням ІІІ групи інвалідності.
IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ, ВІДЗИВУ НА КАСАЦІЙНУ СКАРГУ
14. У касаційній скарзі відповідач зазначає про помилковість висновків судів першої та апеляційної інстанцій та, з посиланням на практику Верховного Суду, викладену, зокрема, у справах №806/2187/18, №2340/4394/18, №240/5765/18, №806/714/18, вважає, що у позивача немає права на отримання одноразової грошової допомоги понад дворічний строк, встановлений законом.
15. У відзиві на касаційну скаргу позивач вказує, що він має право на одноразову грошову допомогу без обмеження дворічних строком, оскільки на момент реалізації відповідного права законодавством не було передбачено строків реалізації права на грошову допомогу.
V. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
16. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги в межах касаційного перегляду, визначених ст. 341 КАС України, вважає за необхідне зазначити таке.
17. Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбаченими Конституцією та законами України.
18. Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
19. Частиною 5 ст. 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
20. За приписами ст. 41 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом №2011-ХІІ.
21. Так, право на виплату одноразової грошової допомоги передбачено Законом №2011-ХІІ, який було доповнено ст.ст. 16-1, 16-2, 16-3, 16-4 Законом України “Про внесення змін до деяких законів України з питань соціального захисту військовослужбовців” від 04.07.2012 №5040-VI. Цей Закон набрав чинності 01.01.2014 і застосовується до правовідносин, що виникли після 01.01.2014.
22. Відповідно до п. 4 ст. 16-3 Закону № 2011-XII у редакції, що діяла з 01.01.2014, якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
23. Згодом, Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 06.12.2016 № 1774-VIII (набрав чинності з 01.01.2017) п. 4 ст. 16-3 Закону № 2011-XII доповнено абзацом другим такого змісту: “У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із змінами, що відбулися, не здійснюється”.
24. Змістовно абз. 2 п. 4 ст. 16-3 Закону № 2011-XII є конкретизацією правової норми, яка міститься в абзаці першому. Якщо в абзаці першому передбачено умови, коли здійснюється виплата допомоги, то абзац другий передбачає умови, за відсутності яких виплата допомоги не здійснюється.
25. Окрім того, абз. 2 п. 4 ст. 16-3 Закону № 2011-XII встановлює обмеження дворічним строком не лише для зміни групи інвалідності або ступеня втрати працездатності, а також і для зміни причини інвалідності.
26. Обидві ці норми (абз. 1 та 2 п. 4 ст. 16-3 Закону) передбачають дворічний строк, протягом якого зміна групи інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності можуть бути підставою для виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі.
27. З метою реалізації норм ст. 16-3 Закону №2011-ХІІ Кабінетом Міністрів України затверджено Порядок № 975, п. 3 якого (в редакції, станом на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є:
-у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного та резервіста - дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть;
-у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії (далі також - МСЕК).
28. У постанові судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 15.07.2020 у справі №240/10153/19 зроблено такий правовий висновок:
“Зазначені правові норми є нормами прямої дії і поширюються на всіх військовослужбовців.
З огляду на вищевикладене, судова палата вважає за необхідне відступити від правового висновку, зробленого у постановах Верховного Суду від 20.03.2018 (справа №295/3091/17), 21.06.2018 (справа №760/11440/17), 30.09.2019 (справа № 825/1380/18) та інших, де його застосовано, та дійшла такого висновку про застосування пункту 4 статті 16-3 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20.12.1991 № 2011-XII:
(1) право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі у зв'язку із встановленням військовослужбовцю під час повторного огляду вищої групи інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності визначається за законодавством, що діє на день повторного огляду;
(2) передбачені пунктом 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII обмеження права на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі дворічним строком після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності застосовуються починаючи з 01.01.2014;
(3) зазначений дворічний строк обчислюється з дня первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, незалежно від дати, коли їх встановлено вперше (до 01.01.2014 чи після).”
29. Своєю чергою, у постанові судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 02.12.2020 у справі №1.380.2019.006957 розглянуто питання обмеження одноразової грошової допомоги строком у два роки з часу попереднього встановлення факту ушкодження здоров?я та зроблено такі висновки:
“ті особи, стан здоров?я яких погіршиться після спливу двох років з часу первинного встановлення факту ушкодження здоров?я, втрачають право на виплату ОГД, в тому числі з врахуванням раніше виплаченої суми.
Таким чином, дворічний строк обчислюється з дня первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, а наслідок, який спричинило ушкодження здоров'я після дворічного строку, відповідно до рішення МСЕК (встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності) для обчислення строку самостійного правового значення не має.
З огляду на вищезазначене, судова палата дійшла висновку, що дворічний строк для виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі застосовується з моменту рішення компетентного органу (МСЕК), яким вперше встановлено ступінь ушкодження здоров'я особи (незалежно від його виду: інвалідність або ступінь втрати працездатності без встановлення інвалідності), внаслідок травми або захворювання.
Такий підхід (застосування дворічного строку) має на меті гарантування принципу правової визначеності для особи та запобігання можливих помилок з боку суб'єктів (органів МСЕК), які встановлюють причинно-наслідковий зв'язок між отриманою травмою або захворюванням та ступенем зумовленого ними погіршення стану здоров'я, визначивши, що лише протягом дворічного проміжку часу це можливо встановити достовірно.
При цьому, держава, незалежно від завершення цього дворічного строку, зберігає для такої особи всі інші, окрім права на отримання ОГД, гарантії права на соціальний захист, гарантованого, зокрема частиною п'ятою статті 17 (держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей) та статтею 46 Конституції України (Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними), які деталізовані в низці Законів України та підзаконних нормативно-правових актах.
Таким чином, за наслідками розгляду цієї справи, виходячи з чинного на час виникнення спірних правовідносин правового регулювання, можна зробити наступні висновки:
- встановлення інвалідності та встановлення часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності є пов'язаними підставами для виплати ОГД;
- встановлення інвалідності особі, якій раніше було встановлено часткову втрату працездатності без встановлення інвалідності, надає такій особі право на виплату ОГД з урахуванням раніше виплаченої суми;
- дворічний строк для виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі застосовується з моменту першого рішення компетентного органу (МСЕК), яким встановлено інвалідність або ступінь втрати працездатності без встановлення інвалідності”.
30. Застосовуючи наведені вище висновки судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду до обставин цієї справи, Суд звертає увагу на те, що у цій справі судами попередніх інстанції було встановлено, що Хмельницькою обласною МСЕК 01.12.2015 позивачу було встановлено 5% втрати працездатності та виплачено одноразову грошову допомогу.
01.06.2018 позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності, внаслідок травми пов'язаної із виконанням обов'язків військової служби, що підтверджується довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії АВ № 1080564 від 01.06.2018.
31. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги в межах касаційного перегляду, визначених ст. 341 КАС України, вважає за необхідне зазначити таке.
Оскільки між подіями втрати професійної працездатності у зв'язку із травмою, пов'язаною з виконанням обов'язків військової служби і оглядом, за наслідком якого позивачу встановлено безтерміново ІІІ групу інвалідності, минуло понад два роки, позивач не має права на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі.
32. З урахуванням викладеного, позовні вимоги не підлягають задоволенню, а судові рішення першої та апеляційної інстанції підлягають скасуванню через неправильне застосування норм матеріального права.
33. За правилом ч. 1 ст. 351 КАС України Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених ст. 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
34. Таким чином, касаційна скарга підлягає задоволенню, рішення Хмельницького окружного адміністративного суду та постанова Сьомого апеляційного адміністративного суду підлягають скасуванню, з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 2, 3, 341, 345, 349, 350, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
Касаційну скаргу Міністерства оборони України - задовольнити.
Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 05.11.2019 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 30.01.2020 у справі №560/3093/19 - скасувати.
Ухвалити нове рішення. Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач А.А. Єзеров
Суддя В.М. Кравчук
Суддя О.П. Стародуб