Іменем України
11 грудня 2020 року
м.Київ
справа №320/6353/19
провадження №К/9901/14886/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Єзерова А.А., суддів Кравчука В.М., Стародуба О.П.
розглянув в порядку письмового провадження адміністративну справу
за касаційною скаргою Міністерства оборони України
на рішення Київського окружного адміністративного суду від 22.01.2020 (суддя Балаклицький А.І.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.05.2020 (головуючий суддя Сорочко Є.О., судді Коротких А.Ю., Федотов І.В.)
у справі № 320/6353/19
за позовом ОСОБА_1
до Міністерства оборони України
про визнання протиправним та скасування пункту протоколу, зобов'язання вчинити певні дії.
I. РУХ СПРАВИ
1. У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства оборони України, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати п. 54 протоколу засідання Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 27.09.2019 № 124, яким відмовлено ОСОБА_1 в призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги;
- зобов'язати Міністерство оборони України призначити та виплатити в місячний строк з дня набрання законної сили рішення суду позивачу одноразову грошову допомогу у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму встановленого законом для працездатних осіб на 01 січня 2019 року, з урахуванням висновків, викладених у рішенні суду.
2. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 22.01.2020, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.05.2020, у справі №320/6353/19 позов ОСОБА_1 задоволено частково: визнано протиправним та скасовано п. 54 протоколу засідання Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 27.09.2019 № 124, яким відмовлено ОСОБА_1 в призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги; зобов'язано Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня 2019 року з урахуванням раніше виплачених сум. У решті позовних вимог відмовлено.
3. Не погодившись з такими судовими рішеннями, Міністерство оборони України подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Київського окружного адміністративного суду від 22.01.2020 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.05.2020 у справі №320/6353/19 й ухвалити нове судове рішення про відмову в позові.
4. Від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він просить суд касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.
II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
5. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 , виданим Броварським МВ ГУ МВС України в Київській області 01.07.1998.
6. Позивач у серпні 2014 року був призваний у Збройні Сили України. З довідки, виданої військовою частиною НОМЕР_2 14.09.2015 за №269, вбачається, що позивач в період з 05.10.2014 по 20.02.2015 безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі/районах проведення антитерористичної операції в АДРЕСА_1 ; Донецької області, смт. Нікішино Донецької області, н.п. Міус Донецької області, н.п. Чернухіно Донецької області, н.п. Рідкодуб Донецької області.
7. Позивач 21 січня 2015 року отримав травму, а саме застарілий поздовжній розрив тіла та заднього рога медіального меніска по типу "ручки лійки" лівого колінного суглоба, та така травма отримана під час виконання дій, що входять до обов'язків військової служби, про що зазначено в довідці про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) від 25.05.2015 №283, виданою військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України.
8. Відповідно до довідки військово-лікарської комісії від 11.06.2015 №442 травма позивача пов'язана із захистом Батьківщини.
9. Під час первинного огляду 29 жовтня 2015 року позивачу встановлено 20 % втрати працездатності без встановлення інвалідності внаслідок травми, пов'язаної із захистом Батьківщини, що підтверджується довідкою МСЕК серії АГ №0006839.
10. Згідно з Довідкою МСЕК серії АВ №0081372 від 17.07.2019 під час первинного огляду позивача з 17.07.2019 йому встановлено другу групу інвалідності внаслідок травми, пов'язаної із захистом Батьківщини.
11. У зв'язку із викладеним, позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату йому одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням ІІ групи інвалідності внаслідок травми, пов'язаної із захистом Батьківщини.
12. Відповідно до витягу з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 27.09.2019 №124, розглянувши подані документи, комісія дійшла висновку про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги, оскільки позивачу групу інвалідності встановлено понад дворічний термін після первинного встановлення ступеня втрати працездатності. Крім того, у даному протоколі зазначено, що допомога у зв'язку з встановленням 20 % втрати працездатності виплачена в сумі 19 292,00 грн.
13. Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом.
III. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
14. Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з позицією якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що право особи на одноразову грошову допомогу не може підлягати часовим обмеженням і залежати від того чи пройшов дворічний термін з часу первинного огляду і встановлення інвалідності (меншого відсотка втрати працездатності), оскільки першочергово є встановленим той факт, що особа отримала незворотні негативні зміни стану здоров'я внаслідок перебування на військовій службі.
15. Суд першої інстанції зробив висновок про те, що вимога позивача про зобов'язання відповідача виплатити йому одноразову грошову допомогу в місячний строк з дня набрання законної сили рішення суду не підлягає задоволенню, оскільки позивачем не було надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про можливість ухилення відповідачем від виконання даного судового рішення, а тому підстави для встановлення строку виконання рішення суду відсутні.
IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ, ВІДЗИВУ НА КАСАЦІЙНУ СКАРГУ
16. У касаційній скарзі відповідач зазначає про помилковість висновків судів першої та апеляційної інстанцій та, з посиланням на практику Верховного Суду, викладену у справах №806/2187/18, №2340/4394/18, №240/5765/18, №806/714/18, вважає, що у позивача немає права на отримання одноразової грошової допомоги понад дворічний строк, встановлений законом. При цьому, на думку скаржника, до спірних правовідносин має застосовуватися законодавство, що діяло станом на дату встановлення ОСОБА_1 ІІ групи інвалідності.
17. У відзиві на касаційну скаргу позивач погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, а також наголошує, що до огляду органами МСЕК 17.07.2019 ОСОБА_1 не набував статусу особи з інвалідністю, у самій довідці МСЕК серії АВ №0081372 від 17.07.2019 зазначено про те, що огляд інваліда первинний.
V. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
18. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги в межах касаційного перегляду, визначених ст. 341 КАС України, вважає за необхідне зазначити таке.
19. Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбаченими Конституцією та законами України.
20. Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
21. Частиною 5 ст. 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
22. За приписами ст. 41 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" ” від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ).
23. Так, право на виплату одноразової грошової допомоги передбачено Законом №2011-ХІІ, який було доповнено ст.ст. 16-1, 16-2, 16-3, 16-4 Законом України “Про внесення змін до деяких законів України з питань соціального захисту військовослужбовців” від 04.07.2012 №5040-VI. Цей Закон набрав чинності 01.01.2014 і застосовується до правовідносин, що виникли після 01.01.2014.
24. Відповідно до п. 4 ст. 16-3 Закону № 2011-XII у редакції, що діяла з 01.01.2014, якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
25. Згодом, Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 06.12.2016 № 1774-VIII (набрав чинності з 01.01.2017) п. 4 ст. 16-3 Закону № 2011-XII доповнено абзацом другим такого змісту: “У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із змінами, що відбулися, не здійснюється”.
26. Змістовно абз. 2 п. 4 ст. 16-3 Закону № 2011-XII є конкретизацією правової норми, яка міститься в абзаці першому. Якщо в абзаці першому передбачено умови, коли здійснюється виплата допомоги, то абзац другий передбачає умови, за відсутності яких виплата допомоги не здійснюється.
27. Окрім того, абз. 2 п. 4 ст. 16-3 Закону № 2011-XII встановлює обмеження дворічним строком не лише для зміни групи інвалідності або ступеня втрати працездатності, а також і для зміни причини інвалідності.
28. Обидві ці норми (абз. 1 та 2 п. 4 ст. 16-3 Закону) передбачають дворічний строк, протягом якого зміна групи інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності можуть бути підставою для виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі.
29. З метою реалізації норм ст. 16-3 Закону №2011-ХІІ Кабінетом Міністрів України затверджено Порядок № 975, п. 3 якого (в редакції, станом на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є:
-у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного та резервіста - дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть;
-у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії (далі також - МСЕК).
30. У постанові судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 15.07.2020 у справі №240/10153/19 зроблено такий правовий висновок:
“Зазначені правові норми є нормами прямої дії і поширюються на всіх військовослужбовців.
З огляду на вищевикладене, судова палата вважає за необхідне відступити від правового висновку, зробленого у постановах Верховного Суду від 20.03.2018 (справа №295/3091/17), 21.06.2018 (справа №760/11440/17), 30.09.2019 (справа № 825/1380/18) та інших, де його застосовано, та дійшла такого висновку про застосування пункту 4 статті 16-3 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20.12.1991 № 2011-XII:
(1) право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі у зв'язку із встановленням військовослужбовцю під час повторного огляду вищої групи інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності визначається за законодавством, що діє на день повторного огляду;
(2) передбачені пунктом 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII обмеження права на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі дворічним строком після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності застосовуються починаючи з 01.01.2014;
(3) зазначений дворічний строк обчислюється з дня первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, незалежно від дати, коли їх встановлено вперше (до 01.01.2014 чи після).”
31. Своєю чергою, у постанові судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 02.12.2020 у справі №1.380.2019.006957 розглянуто питання обмеження одноразової грошової допомоги строком у два роки з часу попереднього встановлення факту ушкодження здоров?я та зроблено такі висновки:
“ті особи, стан здоров??я яких погіршиться після спливу двох років з часу первинного встановлення факту ушкодження здоров?я, втрачають право на виплату ОГД, в тому числі з врахуванням раніше виплаченої суми.
Таким чином, дворічний строк обчислюється з дня первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, а наслідок, який спричинило ушкодження здоров'я після дворічного строку, відповідно до рішення МСЕК (встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності) для обчислення строку самостійного правового значення не має.
З огляду на вищезазначене, судова палата дійшла висновку, що дворічний строк для виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі застосовується з моменту рішення компетентного органу (МСЕК), яким вперше встановлено ступінь ушкодження здоров'я особи (незалежно від його виду: інвалідність або ступінь втрати працездатності без встановлення інвалідності), внаслідок травми або захворювання.
Такий підхід (застосування дворічного строку) має на меті гарантування принципу правової визначеності для особи та запобігання можливих помилок з боку суб'єктів (органів МСЕК), які встановлюють причинно-наслідковий зв'язок між отриманою травмою або захворюванням та ступенем зумовленого ними погіршення стану здоров'я, визначивши, що лише протягом дворічного проміжку часу це можливо встановити достовірно.
При цьому, держава, незалежно від завершення цього дворічного строку, зберігає для такої особи всі інші, окрім права на отримання ОГД, гарантії права на соціальний захист, гарантованого, зокрема частиною п'ятою статті 17 (держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей) та статтею 46 Конституції України (Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними), які деталізовані в низці Законів України та підзаконних нормативно-правових актах.
Таким чином, за наслідками розгляду цієї справи, виходячи з чинного на час виникнення спірних правовідносин правового регулювання, можна зробити наступні висновки:
- встановлення інвалідності та встановлення часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності є пов'язаними підставами для виплати ОГД;
- встановлення інвалідності особі, якій раніше було встановлено часткову втрату працездатності без встановлення інвалідності, надає такій особі право на виплату ОГД з урахуванням раніше виплаченої суми;
- дворічний строк для виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі застосовується з моменту першого рішення компетентного органу (МСЕК), яким встановлено інвалідність або ступінь втрати працездатності без встановлення інвалідності”.
32. Застосовуючи наведені вище висновки судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду до обставин цієї справи, Суд звертає увагу на те, що у цій справі судами попередніх інстанції було встановлено, що під час первинного огляду 29.10.2015 позивачу встановлено 20 % втрати працездатності без встановлення інвалідності внаслідок травми, пов'язаної із захистом Батьківщини, що підтверджується довідкою МСЕК серії АГ №0006839.
17.07.2019 позивачу, під час первинного огляду органами МСЕК встановлено ІІ групу інвалідності внаслідок травми, пов'язаної із захистом Батьківщини.
33. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги в межах касаційного перегляду, визначених ст. 341 КАС України, вважає за необхідне зазначити таке.
Оскільки між подіями втрати професійної працездатності у зв'язку із травмою, пов'язаною з виконанням обов'язків військової служби і оглядом, за наслідком якого позивачу встановлено безтерміново ІІ групу інвалідності, минуло понад два роки, позивач не має права на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі.
34. З урахуванням викладеного, позовні вимоги не підлягають задоволенню, а судові рішення першої та апеляційної інстанції підлягають скасуванню через неправильне застосування норм матеріального права.
35. За правилом ч. 1 ст. 351 КАС України Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених ст. 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
36. Таким чином, касаційна скарга підлягає задоволенню, рішення Київського окружного адміністративного суду та постанова Шостого апеляційного адміністративного суду підлягають скасуванню, з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 2, 3, 341, 345, 349, 350, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
Касаційну скаргу Міністерства оборони України - задовольнити.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 22.01.2020 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.05.2020 у справі №320/6353/19 - скасувати.
Ухвалити нове рішення. Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування пункту протоколу, зобов'язання вчинити певні дії.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач А.А. Єзеров
Суддя В.М. Кравчук
Суддя О.П. Стародуб