2 грудня 2020 року місто Київ
справа № 361/6205/19
провадження №22-ц/824/13931/2020
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О.І., суддів - Поливач Л.Д., Стрижеуса А.М., за участю секретаря судового засідання - Сірої Ю.М.,
сторони:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 3 вересня 2020 року, ухвалене у складі судді Селезньової Т.В.
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання об'єкту нерухомого майна самочинним та його знесення,-
У вересні 2018 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_3 , в якому просив визнати самочинним збудовану димну лазню/сауну, що розташована впритул до його земельної ділянки, яка відповідачем була самочинно та незаконно збудована за адресою: АДРЕСА_1 , зобов'язати відповідача - ОСОБА_2 , знести за свої кошти, самочинно збудовану димну лазню/сауну.
Позов обґрунтовано тим, що позивач є власником житлового будинку та земельної ділянки, що знаходяться по АДРЕСА_1 , право власності на які він набув на підставі договору дарування, зареєстрованого та виданого приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу від 10 жовтня 2017 року.
У 2016-2017 роках, у його відсутність за місцем фактичного проживання за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки він перебував у зоні проведення антитерористичної операції на Сході України, відповідач ОСОБА_2 без його дозволу та дозволу органу місцевого самоврядування, порушуючи при цьому будівельні та санітарні норми, побудував у притул до його земельної ділянки димну лазню/сауну. Димна лазня/сауна є капітальною стіною та побудована таким чином, що її частина виходить на територію його земельної ділянки, відповідні жолоби та отвір для видалення продуктів горіння з труби каміну теж виведені та проходять по території належній йому земельної ділянки.
Посилаючись на зазначені обставини та на підставі ст.376 ЦК України, просив позов задовольнити.
Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 3 вересня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання самочинною будівлі димної лазні/сауни за адресою: АДРЕСА_1 , та про зобов'язання знести самочинно збудовану димну лазню/сауну відмовлено.
Не погоджуючись з зазначеним рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в який просить рішення суду першої інстанції змінити в частині мотивів відмови йому у задоволенні позовних вимог у зв'язку з обранням неналежного способу правового захисту. Виключити з мотивувальної частини судового рішення всі аргументи, що не стосувалися обрання ним неналежного способу захисту порушеного права та виходили за межі заявлених ним позовних вимог.
В апеляційній скарзі посилається на те, що рішення в частині окремих його мотивів є таким, що прийняте з порушенням норм процесуального права, зокрема, з порушенням завдань та основних засад (принципів) цивільного судочинства, таких як пропорційність та диспозитивність, що призвело до неправильного визначення, відповідно до встановлених судом обставин, правовідносин. Рішення підлягає зміні у зв'язку з недоведеністю низки обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, та невідповідністю частини висновків, викладених у рішенні обставинам справи.
Суд невірно розтлумачив роз'яснення Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами ст.376 ЦК України» в частині, яка стосується того, що у випадках порушення прав інших осіб право на звернення до суду належить і таким особам за умови, що вони доведуть наявність порушеного права та дійшов висновку, що пред'явлений позов є позовом, поданим на захист порушеного права власності ( у спосіб вимоги про усунення порушень у здійсненні права власності). Однак такі позовні вимоги не заявлялись, вимоги позивачем не уточнювались. Апелянт вважає, що суд першої інстанції всупереч принципам ч.2 ст.264 ЦПК України порушив принцип диспозитивності, вийшов за межі заявлених ним позовних вимог та надав правову оцінку обставинам, які не належали до предмета спору.
У відзиві на апеляційну скаргу, ОСОБА_2 просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. У відзиві зазначає про те, що суд першої інстанції не виходив за межі заявлених позивачем позовних вимог та не порушував принцип диспозитивності цивільного судочинства.
В судовому засідання ОСОБА_1 та його представник адвокат Шаповалов О.О. апеляційну скаргу підтримали і просили їх задовольнити.
ОСОБА_2 та його представник адвокат Окунєв І.С. проти доводів апеляційної скарги заперечував і просив рішення як законне і обґрунтоване залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді Шкоріної О.І., вислухавши пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом установлено, що сторони є суміжними землевласниками. Дві земельні ділянки відповідача утворюють один масив видовженої форми від червоної лінії вулиці, яків по всій спільній довжині межують з земельною ділянкою позивача.
Земельна ділянка позивача є сусідньою, має видовжену прямокутну форму від червоної лінії вулиці і по всі довжині послідовно межує з першою та другою земельними ділянками відповідача.
Будинок позивача розміщений на земельній ділянці в частині, наближеній до червоної лінії вулиці і зміщений в сторону до іншого сусіда.
Будинок відповідача розміщений на земельній ділянці кадастровий номер 3221287201:091:0048 (ділянка від вулиці); спірний об'єкт розташований на земельній ділянці кадастровий номер 3221287201:091:0047, що межує з його земельною ділянкою кадастровий номер 3221287201:01:091:0048 і розташована за не далі від вулиці, ближче до кінця земельного масиву.
Спірний об'єкт, названий позивачем димною лазнею/сауною, а згідно будівельного паспорту відповідача - баня (згідно збірно-кадастрового плану, наданого позивачем) - розташований по відношенню до ділянки позивача у тилу, і виходячи з довжини спільної межі 72,45 метри і довжини стіни будинку позивача 10,88 метрів та схематичного зображення в масштабі, - можна зробити висновок, що спірний об'єкт розташований від будинку позивача на відстані, більше двох довжин стіни будинку, тобто понад 20 метрів в тил за будинком.
В схемі забудови земельної ділянки до будівельного паспорту (наданого відповідачем) видно, що вказана будівля бані має розташовуватись на відстані 19,85м від задньої стіни будинку відповідача, на відстані 37,63 метри від фасадної лінії ділянки, довжиною 8,80 м паралельно межі на відстані 1 метр від межі з сусідом.
Спірний об'єкт - це будівля видовженої прямокутної форми, розташована у довжину паралельно межі між земельними ділянками позивача і відповідача, об'єкт розташований на земельній ділянці відповідача кадастровий номер 3221287201:091:0047. Задня глуха стіна об'єкту стоїть на межі. На збірному кадастровому плані зазначено, що зовнішня площина стіни виступає від лінії в сторону ділянки ОСОБА_1 на 0,11-0,12 м (11-12 сантиметрів).
На фотознімках сусідні ділянки розділені парканом, виготовленим з дерев'яних дощок, який стоїть на бетонному фундаменті. Даний фундамент своєю зовнішньою лінією утворює одну пряму лінію з зовнішньою площиною задньої стіни спірної будівлі, паркан на фундаменті влаштований таким чином, що відступає від зовнішньої лінії фундаменту (фундамент має більшу товщину ніж паркан) в сторону ділянки відповідача. Між задньою площею стіни і парканом ( від заднього кута стіни до паркану) дійсно вбачається відступ, розмір якого по фотознімкам визначити неможливо, але він може відповідати відстані, вказаній у збірному кадастровому плані. Із знімків видно, що стіна - вид зі сторони ділянки позивача - є глухою, рівною, оздобленою, утворює одну лінію з лінією фундаменту огорожі; в стін є отвір - дверцята малого розміру (дверцята-вікно для чистки сажі); будівля має дах з нахилом на ділянку позивача і димарем; під дахом влаштовано водовідвід, який з горизонтального під дахом в кінці стіни по куту переходить у вертикальний водовідвід з відведенням за кут будівлі.
Будівля бані розташована на значній відстані від будинку, і на земельній ділянці позивача в проекції спірної будівлі відсутні будь-які інші будівлі, споруди, конструкції, насадження, тощо, Ділянка рівна, без ознак її псування чи погіршення від вказаної будівлі чи внаслідок її експлуатації.
Крім того, встановлено, що будівництво бані було розпочате в 2016 році, станом на зиму 2017 року будівля вже існувала без зовнішнього оздоблення. Право власності на суміжну земельну ділянку позивачем набуте 10 жовтня 2017 року за договором дарування, тобто після зведення відповідачем спірної будівлі.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із відсутності підстав для визнання об'єкту будівництва бані самочинним і незаконним. При цьому, судом враховано, що відповідач має будівельний паспорт, містобудівні умови, подав повідомлення про початок будівництва, а після його скасування за наслідками розгляду заяв-звернень позивача - подав повторне повідомлення, яке на даний час не скасоване. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про знесення самочинного будівництва, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено, що ті порушення його прав, на які він посилається, є достатньо суттєвими і такими, що вимагали б знесення спірної будівлі. Крім того, позивачем не надано доказів, які б вказували на неможливість усунення перешкод, якщо б такі і існували - у іншій, менш радикальний ніж знесення будівлі, спосіб.
Такі висновки суду першої інстанції ґрунтуються на встановлених судом обставинах і відповідають нормам матеріального права.
Відповідно до ч.1 7 ст.376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотним порушенням будівельних норм і правил.
Отже, будівництво може вважатися самочинним у випадку наявності однієї із обставин: 1) нерухоме майно збудоване або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети; 2) нерухоме майно збудоване або будується без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту; 3) нерухоме майно збудоване або будується з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Судом першої інстанції установлено, що лазня/сауна знаходиться на земельній ділянці, яка відведена для цієї мети, будується на підставі відповідних документів, які дають право виконувати будівельні роботи, істотних порушень будівельних норм і правил при будівництві об'єкту зі сторони забудовника позивачем не доведено. Встановивши такі обставини, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання об'єкту будівництва бані самочинним та незаконним.
Відповідно до ч.7 ст.376 ЦК України у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов'язана відшкодувати витрати, пов'язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.
Згідно роз'яснень Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, що містяться в п.24 постанови "Про практику застосування судами статті 376 ЦК України» від 30 березня 2012 року № 6, знесення нерухомості, збудованої істотним відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотним порушенням будівельних норм і правил ( у тому числі за відсутності проекту), можливе лише за умови, що неможлива перебудова нерухомості відповідно до проекту або відповідно до норм і правил, визначених державними правилами та санітарними нормами, або якщо особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від такої перебудови. В інших випадках суд за позовом відповідного державного органу чи органу місцевого самоврядування може на підставі частини сьомої статті 376 ЦК зобов'язати забудовника здійснити перебудову житлового будинку, будівлі, споруди або іншого об'єкта нерухомості, який побудовано чи будується з істотним відхиленням від проекту або з істотним порушенням основних будівельних норм і правил, у тому разі, коли таке будівництво суперечить суспільним інтересам, порушує права інших осіб, коли порушення будівельних норм і правил є істотним, а також є технічна можливість виконати перебудову. Якщо технічна можливість перебудови об'єкта нерухомості відсутня або забудовник відмовляється від такої перебудови, суд, незалежно від поважності причин відмови, за позовом зазначених органів або особи, права чи інтереси якої порушено таким будівництвом, ухвалює рішення про знесення житлового будинку або іншого нерухомого майна.
Відмовою забудовника від перебудови слід вважати як його заяву про це, так і його дії чи бездіяльність щодо цього, вчинені до або після ухвалення рішення суду про зобов'язання здійснити перебудову.
Отже, за ст.376 ЦК України позов про знесення будівлі, яка зведена без належних документів, яка зведена з порушеннями встановлених державних норм та правил у галузі будівництва, а також з порушенням пожежних, санітарних норм, - може подати відповідний державний орган чи орган місцевого самоврядування, до повноважень яких віднесено здійснення контролю у цій галузі. Зваживши на те, що позивач не наділений такими повноваженнями, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що для задоволення позову про знесення будівлі позивач зобов'язаний довести наявність порушення його прав, зокрема наявність перешкод, і у разі наявності порушення прав позивача - довести відсутність можливості усунення таких порушень у інший, менш радикальний спосіб.
Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у постанові від 9 січня 2019 року у справі № 483/1700/15-ц, у постанові № 309/3989/14 від 31 січня 2019 року.
Належних та допустимих доказів на підтвердження того, що стіна будівлі бані дійсно вийшла за межі земельної ділянки відповідача, що об'єкт є пожежнонебезпечним; що стоки води з даху спірної будівлі підтоплюють ділянку позивача, що через будівлю відсутнє вентилювання його земельної ділянки, що наявне затінення його земельної ділянки, що розміщення будівлі перешкоджає йому користуватися власною земельною ділянкою, позивачем, у передбаченому ст.ст.12, 81 ЦПК України порядку, суду не надано.
Таким чином, встановивши, що позивачем ОСОБА_1 не надано доказів того, що споруджена ОСОБА_2 споруда (баня) порушує його права та інтереси, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки захисту в судовому порядку з підстав, передбачених ст.376 ЦК України, підлягає лише тільки дійсне порушене право.
Сам по собі факт недотримання відповідачем при будівництві бані відстані 1 метра від межі з суміжною земельною ділянкою та не доведення суміжним землекористувачем, що така обставини створює йому перешкоди, не є достатньою підставою для знесення спірної будівлі.
За таких обставин висновок суду першої інстанції про безпідставність та недоведеність позивачем своїх позовних вимог в частині зобов'язання відповідача знести спірну будівлю є законним і обґрунтованим.
Доводи апеляційної скарги в тій частині, що суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог є необґрунтованими, виходячи з предмету та підстав заявленого позивачем позову. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить о зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту ( права позиція, викладена у постанові від 4 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17).
Судом правильно визначено характер спірних правовідносин, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам. Посилання позивача в апеляційній скарзі, що покази свідків є неправдивими, не можуть бути прийняті в якості підстав для зміни судового рішення, оскільки жодних доказів про те, що показання свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не відповідають дійсності, позивачем суду не надано. Звернення позивача до правоохоронних органів з приводу неправдивих показів допитаних судом першої інстанції свідків не дає підстав вважати, що надані свідками показання є неправдивими. Крім того, слід зазначити, що не показання свідків стали підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та на їх правильність не впливають.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстави для його зміни відсутні.
Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 3 вересня 2020 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повна постанова складена 11 грудня 2020 року.
Суддя-доповідач: О.І. Шкоріна
Судді: Л.Д. Поливач
А.М. Стрижеус