10 грудня 2020 року м. ПолтаваСправа № 440/698/20
Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Бойка С.С., розглянувши у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до управління Держпраці у Полтавській області про визнання протиправною та скасування постанови,
07 лютого 2020 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до управління Держпраці у Полтавській області про визнання протиправною та скасування постанови від 08.10.2019 №ПЛ4484/154/АВ/П/ПТ/ТД-ФС про накладення штрафу в сумі 375570,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що перевірка проведена у його відсутність, жодного із його працівників по суті не опитано, а пояснення ОСОБА_2 написані під тиском та під диктовку ОСОБА_3 . Стверджував, що громадяни ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_5 працювали по цивільно-правовим договорам, а остання взагалі покинула роботу, не виконавши її, ще 12.06.2019, а тому відсутній факт порушення вимог ч. 3 ст. 24 КЗпП України.
12 лютого 2020 року позовну заяву прийнято до розгляду, розгляд справи вирішено проводити в прядку загального позовного провадження.
02 травня 2020 року відповідачем до суду подано відзив на позовну заяву у якому останній просив відмовити у задоволенні позовних вимог посилаючись на те, що проаналізувавши надані позивачем цивільно-правові договори, інспектор дійшов висновку, що вони носять характер трудових оскільки у них не визначено обсяг робіт, які необхідно виконати, що саме треба виконувати, тобто фактично має місце підмін трудового договору цивільно-правовим. Стверджував, що правовідносини між позивачем та громадянами ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 носять ознаки притаманні саме трудовим відносинам між роботодавцем та найманим працівником, у зв'язку з чим до позивача застосовано штраф.
10 березня 2020 року до суду надійшла відповідь на відзив на адміністративний позов у якій позивач вказував на те, що Миргородським міськрайонним судом Полтавської області закрито провадження в справі про адміністративне правопорушення за відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення.
03 квітня 2020 року відповідачем до суду подано заперечення у яких зазначено, що ототожнення штрафів, передбачених ст. 265 КЗпП України та штрафів передбачених КУпАП є неправомірним. Стверджував, що позивачем виконано вимоги припису чим визнано порушення трудового законодавства.
Сторони явку своїх представників у судове засідання не забезпечили.
Згідно з частиною дев'ятою статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Зважаючи на відсутність перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених статтею 205 Кодексу адміністративного судочинства України, а також відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд ухвалив розглянути справу у порядку письмового провадження.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено наступне.
Судом встановлено, що відповідачем винесено наказ від 02.09.2019 №232187П "Про проведення заходів державного контролю", відповідно якого, головному державному інспектору відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів С.Гармаш доручено провести заходи державного контролю щодо відповідності вимогам законодавства про працю у діяльності ФОП ОСОБА_1 .
Відповідно до направлення на проведення заходу державного контролю №1510 від 04.09.2019 головному державному інспектору Гармаш Світлані Миколаївні доручено провести інспекційне відвідування на предмет додержання законодавства про працю у діяльності ФОП ОСОБА_1 юридична адреса: АДРЕСА_1 , фактичне місце знаходження: АДРЕСА_2 .
У подальшому, на підставі вказаних наказу та направлення головним державним інспектором управління Держпраці у Полтавській області Гармаш Світланою Миколаївною проведено інспекційне відвідування ФОП ОСОБА_1 на предмет додержання ним вимог законодавства про працю, за результатами якого складений акт від 17.09.2019 №ПЛ4484/154/АВ.
Перевіркою виявлено порушення позивачем вимог статті 24 КЗпП України щодо допущення працівників до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, оскільки правовідносини, що склалися між ФОП ОСОБА_1 та працівниками ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 носять ознаки, притаманні саме трудовим відносинам між роботодавцем та найманими працівниками.
08.10.2019 першим заступником начальника управління Держпраці у Полтавській області Масленком О.І. прийнято постанову про накладення штрафу №ПЛ4484/154/АВ/П/ПТ/ТД-ФС, якою на фізичну особу - підприємця ОСОБА_1 накладено штраф у сумі 375570,00 грн на підставі абзацу другого частини другої статті 265 Кодексу законів про працю України.
Позивач не погодився постановою про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами та оскаржив її до суду.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та аргументам учасників справи, суд виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Основними нормативно-правовими актами, що регулюють спірні правовідносини є: Закон України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності", Положення про Державну службу України з питань праці затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №96, Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України "Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" №295 від 26.04.2017.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №100 "Про утворення територіальних органів Державної служби з питань праці та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України" утворено Державну службу України з питань праці, реорганізувавши шляхом злиття територіальні органи Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки і Державної інспекції з питань праці.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16.09.2015 №929-р "Питання Державної служби з питань праці" на Державну службу України з питань праці покладено здійснення функцій і повноважень Державної інспекції з питань праці, що припиняється.
Положення про Державну службу України з питань праці затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №96 (далі - Положення).
Відповідно до п.1 вказаного Положення Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов'язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.
За приписами підпункту 9 пункту 4 Положення, Держпраці відповідно до покладених на неї завдань здійснює державний контроль за дотриманням вимог законодавства про працю, зайнятість населення в частині дотримання прав громадян під час прийому на роботу та працівників під час звільнення з роботи; використання праці іноземців та осіб без громадянства; наймання працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні в іншого роботодавця; дотримання прав і гарантій стосовно працевлаштування громадян, які мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню; провадження діяльності з надання послуг з посередництва та працевлаштування.
Підпунктом 54 пункту 4 Положення передбачено, що Державна служба України з питань праці має право накладати у випадках, передбачених законом, штрафи за порушення законодавства, невиконання розпоряджень посадових осіб Держпраці.
Держпраця здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи (пункт 7 Положення).
У цьому випадку управління Держпраці у Полтавській області є територіальним органом Державної служби України з питань праці та має права на здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про працю, у тому числі щодо оформлення трудових відносин.
Процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (зокрема їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю на момент виникнення та реалізації спірних відносин було визначено Порядком здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 №823 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 4.12.2019 №1132) /надалі - Порядок №823/.
Механізм накладення на суб'єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України, визначений Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 №509 (надалі - Порядок №509).
Відповідно до абзацу першого пункту 2 Порядку №823 (у редакції, чинній га момент виникнення спірних відносин) заходи державного контролю за додержанням законодавства про працю здійснюються у формі інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань, що проводяться інспекторами праці Держпраці та її територіальних органів.
За змістом пунктів 8, 10 Порядку №823 про проведення інспекційного відвідування інспектор праці повідомляє об'єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі.
Про проведення інспекційного відвідування з питань виявлення неоформлених трудових відносин інспектор праці повідомляє об'єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі, якщо тільки він не вважатиме, що таке повідомлення може завдати шкоди інспекційному відвідуванню.
Тривалість інспекційного відвідування, невиїзного інспектування не може перевищувати 10 робочих днів. Перебіг строку для проведення інспекційного відвідування, невиїзного інспектування починається з дня, наступного за днем надання об'єктом відвідування документів і пояснень, необхідних для їх проведення.
Відповідно до пункту 18 Порядку №823 у разі відсутності/ненадання документів, ведення яких передбачено законодавством про працю, об'єкту відвідування надсилається копія акта про неможливість проведення інспекційного відвідування або невиїзного інспектування та письмова вимога із зазначенням строку поновлення та/або надання документів. На час виконання такої вимоги строк проведення інспекційного відвідування або невиїзного інспектування зупиняється.
Пунктом 2 Порядку №509 визначено, що штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, керівниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками (з підстав, визначених абзацами третім - сьомим цього пункту), керівниками виконавчих органів міських рад міст обласного значення, сільських, селищних, міських рад об'єднаних територіальних громад та їх заступниками (з підстав, визначених абзацами четвертим - шостим цього пункту).
Штрафи накладаються на підставі акта, складеного за результатами заходу державного контролю за додержанням законодавства про працю, у ході якого виявлено факти використання праці неоформлених працівників.
Пунктами 3, 4 Порядку №509 визначено, що справа про накладення штрафу (далі - справа) розглядається у 45-денний строк з дня, що настає за днем одержання уповноваженою посадовою особою документів, зазначених в абзацах третьому - сьомому пункту 2 цього Порядку.
Про дату одержання документів, зазначених в абзацах третьому - сьомому пункту 2 цього Порядку, уповноважена посадова особа письмово повідомляє суб'єкту господарювання та роботодавцю не пізніше ніж через п'ять днів після їх отримання рекомендованим листом чи телеграмою, телефаксом, телефонограмою або шляхом вручення повідомлення їх представникам, про що на копії повідомлення, яка залишається в уповноваженої посадової особи, що надіслала таке повідомлення, робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника.
Під час розгляду справи досліджуються матеріали і вирішується питання щодо наявності підстав для накладення штрафу.
За результатами розгляду справи уповноважена посадова особа на підставі документів, зазначених в абзацах третьому - сьомому пункту 2 цього Порядку, складає постанову про накладення штрафу.
Постанова про накладення штрафу складається у двох примірниках за формою, встановленою Мінсоцполітики, один з яких залишається в уповноваженої посадової особи, що розглядала справу, другий - надсилається протягом трьох днів з дня складення суб'єктові господарювання або роботодавцю, стосовно якого прийнято постанову, або вручається його представникові, про що на примірнику робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого суб'єкта господарювання або роботодавця чи їх представника. У разі надсилання примірника постанови засобами поштового зв'язку в матеріалах справи робиться відповідна позначка.
У разі відсутності підстав для складення постанови про накладення штрафу уповноважена посадова особа письмово повідомляє про це суб'єкту господарювання чи роботодавця у строки, визначені абзацом першим пункту 3 цього Порядку.
Оскаржувана постанова винесена відповідачем за неналежне оформлення трудових відносин ФОП ОСОБА_1 з громадянами: ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , які, на думку органу Держпраці перебувають з підприємцем у трудових відносинах.
Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначає Кодекс законів про працю України (далі - КЗпП України).
Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини. Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників (стаття 1 КЗпП України).
Частиною першою статті 1 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
Як встановлено судом, між позивачем (замовник) та громадянами: ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_5 (виконавці), укладалися цивільно-правові договори про надання послуг продавця непродовольчих товарів. За умов вказаних договорів виконавці беруть на себе зобов'язання по наданню послуг продавця непродовольчих товарів, на території замовника, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_2 , магазин " ІНФОРМАЦІЯ_1 ". Виконавці виконують роботи на свій ризик, самостійно організовують виконання роботи, не підлягають під правила внутрішнього трудового розпорядку, не мають права на одержання допомоги із соціального страхування, не сплачують страхові внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням. Факт надання відповідних послуг (робіт) з боку виконавця буде засвідчуватися актами прийому наданих послуг (виконаних робіт).
Суд звертає увагу, що відповідно до цивільно-правових договорів предмет договору є надання послуг продавця непродовольчих товарів.
Відповідно до ч. 1 ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Загальне визначення цивільно-правового договору міститься у статті 626 Цивільного кодексу України, згідно частини 1 якої договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
При цьому, відповідно до статті 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦКУ).
Статтею 628 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Відповідно до частин 1-2 ст. 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Про укладання усних договорів та їх виконання свідчать наявні документи бухгалтерського обліку, обов'язковість складання яких передбачена вказаним Законом (акти виконаних робіт, рахунки на оплату, платіжні доручення).
Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору /стаття 902 ЦК України/.
Якщо договором передбачено надання послуг за таку плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором /частина перша статті 903 ЦК України/.
Строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами /стаття 905 ЦК України/.
Відтак, цивільно-правовий договір - це угода між сторонами: громадянином і суб'єктом господарювання на виконання першим певної роботи (а саме: договір підряду, договір про надання послуг, виконання робіт тощо), предметом якого є надання певного результату праці, але за цього виду договору не виникають трудові відносини, на які поширюється трудове законодавство.
Суд зазначає, що за цивільно-правовим договором, укладеним між власником і громадянином, останній зобов'язується за винагороду виконувати для підприємця індивідуально визначену роботу. Основною ознакою, що відрізняє цивільно-правові відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес трудової діяльності, її організація. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату. Тому цивільно-правові договори застосовуються, як правило, для виконання разової конкретної роботи, що спрямована на одержання результатів і у разі досягнення цієї мети, договір вважається виконаним і дія його припиняється.
За трудовим договором працівника приймають на роботу (посаду), включену до штату підприємства, для виконання певної роботи (певних функцій) за конкретною кваліфікацією, професією, посадою. Працівникові гарантується заробітна плата, встановлені трудовим законодавством гарантії, пільги, компенсації тощо.
При цьому за цивільно-правовим договором оплачується не процес праці, а її результати, котрі визначають після закінчення роботи і оформляють актами здавання-приймання виконаних робіт (наданих послуг), на підставі яких провадиться їх оплата. Договором також може бути передбачено попередню або поетапну оплату. У трудовій книжці запис про виконання роботи за цивільно-правовими договорами не робиться. Водночас відповідно до п. "а" ч. 3 ст. 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків зараховується до стажу роботи, що дає право на трудову пенсію.
Отже, основною ознакою, яка відрізняє трудові відносини від цивільно-правових є те, що трудове законодавство регулює процес трудової діяльності, її організації, а за цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається поза його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.
З аналізу наведених норм вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. Підрядник, який працює згідно з цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.
Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.
Суд вважає за потрібне зазначити, що у випадку, коли фізичні особи не надавали замовнику трудових книжок, вони не входять до штату підприємства, не підлягають правилам внутрішнього трудового розпорядку, облік їхнього робочого часу замовником не здійснюється, заробіток осіб, з якими укладені договори, залежить виключно від кількісних показників виконання договору-кількості виконаних заявок замовника, а відносини між товариством та виконавцем не передбачають заздалегідь встановлених норм виконання робіт, мінімальної плати за договором, то вказані відносини відповідають ознакам договору про надання послуг.
Виконавець за цивільно-правовим договором на відміну від працівника за трудовим договором не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.
Ще одна відмінність між цивільно-правовим та трудовим договорами полягає в тому, що відповідальність працівника за трудовим договором регулюється лише імперативними нормами Кодексу законів про працю України та інших актів трудового законодавства і не може змінюватися сторонами трудового договору, а відповідальність у цивільно-правових відносинах визначається сторонами у договорі або чинним законодавством України, зокрема нормами Цивільного кодексу України.
Такий висновок суду відповідає правовій позиції Верховного суду, викладеній у постанові від 18.01.2018 у справі № 350/403/16-ц.
Як слідує зі змісту цивільно-правових договорів, метою їх укладання є виконання стороною певного визначеного обсягу робіт. Предметом договору є надання послуг продавця непродовольчих товарів. Отже, громадянами: ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_5 виконувалась індивідуально визначена робота.
Крім того, цивільно-правовими договорами передбачено, що виконавець виконує роботу на свій ризик, самостійно організовує виконання роботи, не підпадає під дію правил внутрішнього трудового розпорядку, не сплачує страхові внески, оплата послуг здійснюється на підставі актів прийому надання послуг.
Отже, вказані договори не передбачають сплату страхових внесків та надання гарантій, пільг, компенсацій, допомоги, характерних для трудового законодавства, та дозволяють виконавцям самостійно організовувати виконання роботи, не підпорядковуватися правилам внутрішнього трудового розпорядку.
Також встановлено, що вказані договори діють протягом одного місяця, що свідчить про строковість та обмеженість в часі надання послуг.
Розділами 3 договорів сторони погодили, що за виконану роботу замовник сплачує виконавцеві винагороду в розмірі 1000 грн за актом, які підписані сторонами. Акт наданих послуг підписується сторонами до першого числа місяця, наступного за календарним місяцем в якому фактично надавалися послуги.
Так, актами про надання послуг продавця непродовольчих товарів за вищевказаними цивільно-правовими договорами встановлено, що виконавцем надані послуги, згідно договорів про надання послуг продавця непродовольчих товарів. Сторони претензій одна до одної не мають.
Отже, в цьому випадку оплачувався не процес праці, а її результати, які визначалися після закінчення робіт і складання актів про надання послуг продавця непродовольчих товарів, на підставі яких проводилася оплата.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що договори, які укладені між ФОП ОСОБА_1 та громадянами ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_5 за своїм змістом є цивільно-правовими договорами, а відносини, що склалися між сторонами цих договорів, - суто цивільно-правовими.
Крім того, судом встановлено, що постановою Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 10.12.2019 по справі №525/1287/19 провадженні по справі про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 41 КУпАП відносно ОСОБА_1 закрите у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.
Вказаною постановою встановлено відсутність доказів, які беззаперечно підтверджували здійснення господарської діяльності ОСОБА_1 з порушенням трудового законодавства.
Враховуючи викладене суд приходить до висновку, що позивачем не було допущено порушення статті 24 Кодексу законів про працю України.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Саме це положення Конституції України на найвищому рівні гарантує дотримання прав особи під час та в результаті вчинення органами державної влади, органами місцевого самоврядування та їх посадовими особами (суб'єктами владних повноважень, владними суб'єктами) відносно неї юридично значущих дій або прийняття рішень.
Згідно ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України одним із критеріїв правомірності рішень чи дій суб'єктів владних повноважень є використання повноважень з метою, з якою це повноваження надано.
Приймаючи до уваги наведене, суд дійшов висновку, що відповідач скористався своїми повноваженнями не з тією метою, з якою йому таке повноваження надано, а лише за формальними підставами. А відтак, оскаржувана постанова про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 08.10.2019 №ПЛ4484/154/АВ/П/ПТ/ТД-ФС є протиправною та підлягає скасуванню.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,
Адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Управління Держпраці у Полтавській області (вул. Пушкіна,119, м. Полтава, 36014, код ЄДРПОУ 39777136) про визнання протиправною та скасування постанови задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати постанову управління Держпраці у Полтавській області про накладення штрафу від 08.10.2019 №ПЛ4484/154/АВ/П/ПТ/ТД-ФС.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань управління Держпраці у Полтавській області на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 3755,70 (три тисячі сімсот п'ятдесят п'ять гривень сімдесят копійок).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя С.С. Бойко