Справа № 756/3534/20 Головуючий у суді першої інстанції: Белоконна І.В. апеляційного провадження: 22-ц/824/10088/2020 Доповідач у суді апеляційної інстанції: Волошина В.М.
30 листопада 2020 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого Волошиної В.М.
Суддів Слюсар Т.А., Кирилюк Г.М.
Секретаря судового засідання Рудик О.Л.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 18 травня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Одинадцятої київської державної нотаріальної контори про зняття арешту з майна.
Заслухавши доповідь судді Волошиної В.М., перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи скарги, колегія суддів,
У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Одинадцятої київської державної нотаріальної контори про зняття арешту з майна, обгрунтовуючи свої вимоги тим, що внаслідок смерті батька ОСОБА_2 відкрилася спадщина, яку він прийняв, звернувшись з відповідною заявою до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Іванченко О.Л.
Зазначав, що при здійснені процедури прийняття спадщини йому стало відомо, що відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна на нерухоме майно ОСОБА_2 накладено арешт, із внесенням запису № 34662356 від 10 лютого 2009 року про обтяження майна ОСОБА_2 . Підставою виникнення обтяження є ухвала Зарічного районного суду міста Суми від 03 лютого 2009 року. Обтяження було накладено Одинадцятою київською державною нотаріальною конторою як реєстратором.
Посилаючись на те, що через наявність арешту, що накладений на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 , він позбавлений можливості оформити свої спадкові права, просив суд зняти арешт, накладений на майно ОСОБА_2 Одинадцятою київською державною нотаріальною конторою Київського міського нотаріального округу 10 лютого 2009 року, реєстраційний номер обтяження 8446674 на підставі ухвали Зарічного районного суду міста Суми від 03 лютого 2009 року, номер запису про обтяження 34662356, дата державної реєстрації 10 лютого 2009 року, а також виключити з Державного реєстру обтяжень рухомого майна запис обтяження № 34662356 від 10 лютого 2009 року, внесений Одинадцятою київською державною нотаріальною конторою Київського міського нотаріального округу.
Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 18 травня 2020 року в позові ОСОБА_1 до Одинадцятої київської державної нотаріальної контори про зняття арешту з майна відмовлено.
Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі порушує питання про скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового судового рішення про задоволення позову ОСОБА_1 , мотивуючи тим, що при прийнятті рішення судом першої інстанції було допущено порушення норм процесуального права та наявна невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначав, що суд першої інстанції позбавив позивача як спадкоємця після смерті батька ОСОБА_2 можливості належним чином захистити право власності та зняти арешт з квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , оскільки вказане майно перебуває під арештом і нотаріус повідомив його про неможливість видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на квартиру.
Також судом першої інстанції не враховано, що відповідно до частини першої статті 158 ЦПК України суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи. При цьому із клопотанням про скасування заходів забезпечення позову (накладення арешту на майно або грошові кошти) може звернутись лише особа, щодо якої такі заходи забезпечення позову вжито, тобто сторона у справі чи третя особа, яка заявила самостійні вимоги щодо предмета спору. Інша особа, яка вважає, що майно, на яке було накладено арешт у порядку забезпечення позову, належить їй, а не стороні у справі, може звернутись до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У рішенні суду про визнання права власності на майно і про зняття з нього арешту суд зазначає про скасування заходів забезпечення позову, які оскаржуються.
У поданому відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача Одинадцятої київської державної нотаріальної контори просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 , посилаючись на те, що Одинадцята КДНК не є юридичною особою, а є тільки структурним підрозділом Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), в зв'язку з чим не може виступати в якості позивача та відповідача, а тільки в якості третьої особи.
Просив суд врахувати, що відповідно до Положення Єдиного реєстру для реєстрації заборон на відчуження об'єктів нерухомого майна реєстраторами арештів, які надходили на виконання до нотаріальної контори на підставі повідомлення судових і слідчих органів про накладення арешту на об'єкт нерухомого майна, до 01 січня 2013 року були тільки нотаріуси. Оскільки нотаріальна контора виступала реєстратором даного обтяження, тому вона не може бути стороною відповідача у даній справі.
Учасники справи в судові засідання, призначене в останнє на 30 листопада 2020 року, не з'явились, про час і місце розгляду справи судом повідомлені у встановленому законом порядку.
Тричі направлена рекомендованим листом на адресу позивача, що зазначена в апеляційній скарзі, судова повістка-повідомлення повернулась без вручення на адресу суду, з відміткою поштового відділення зв'язку про те, що адресат відсутній за вказаною адресою (а.с. 46-47, 51-52, 53-54).
За змістом статей 43, 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
На осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов'язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки. При цьому під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов'язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов'язків в межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборона зловживати наданими правами.
Відповідно до частини першої, третьої статті 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи, про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання без поважних причин.
Як наголошує в своїх рішеннях Європейський суд, позивач як сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки. Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Неявки позивача в судові засідання спричиняє затягування строків розгляду справи, що є порушенням як положень Цивільного процесуального кодексу України, так і п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до якого кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Оскільки позивач, будучи ініціатором даного судового провадження, не скористався правом участі у судових засіданнях в суді апеляційної інстанції та не проявив зацікавленості в розгляді справи за поданою ним апеляційною скаргою на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 18 травня 2020 року, тому колегія суддів вважає можливим слухати справу у його відсутності.
Відповідач подав до суду апеляційної інстанції клопотання про розгляд справи без присутності представника Одинадцятої київської державної нотаріальної контори і таке право учасника справи передбачено статтею 211 ЦПК України (а.с. 42).
Судова колегія, заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що 06 листопада 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Іванченко О.Л. до спадкового реєстру внесено реєстраційний запис про реєстрацію спадкової справи, заведену стосовно спадкодавця ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.7).
Відомості про спадкоємця (ів), який подав заяву до нотаріуса про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 , у витягу про реєстрацію в спадковому реєстрі відсутні.
Документального підтвердження родинних зв'язків між ОСОБА_1 ( позивач у справі) та ОСОБА_2 , а також відомостей про те, що позивач заявив про своє право на спадщину після смерті ОСОБА_2 матеріали справи не містять.
Наведені доводи в обгрунтування вимог позову вказують на те, що позивач претендує на одержання свідоцтва про право на спадщину за законом на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 , що залишилась після смерті батька ОСОБА_2 , а наявність арешту на нерухоме майно, накладеного на підставі ухвали Зарічного суду міста Суми від 03 лютого 2009 року, порушує його права як спадкоємця щодо здійснення спадкових прав.
Відмова нотаріуса в оформленні права ОСОБА_1 на спадщину, у зв'язку з накладенням за життя спадкодавця ОСОБА_2 арешту на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 , в матеріалах справи відсутня.
З актуальної інформації про державну реєстрацію обтяжень, що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна вбачається, що 10 лютого 2009 року Одинадцятою київською державною нотаріальною конторою Київського міського нотаріального округу внесено запис № 34662356 про арешт нерухомого майна, реєстраційний номер обтяження 8446674, до особи, майно/права якої обтяжуються, ОСОБА_2 . Підставою виникнення обтяження є ухвала Зарічного суду міста Суми від 03 лютого 2009 року (суддя Клименко А.Я.), вих.2-215 від 03 лютого 2009 року (а.с. 5-6).
Позов про зняття арешту з майна пред'явлено позивачем до Одинадцятої київської державної нотаріальної контори, як до державного реєстратора, що забезпечував реалізацію державної політики у сфері державної реєстрації обтяжень речових прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна стосовно особи, майно/права якої обтяжуються, ОСОБА_2 , встановлені ухвалою Зарічного суду міста Суми від 03 лютого 2009 року (суддя Клименко А.Я.), вих.2-215 від 03 лютого 2009 року.
Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до абзацу 2 пункту 10 частини 2 статті 16 ЦК України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Спори про право цивільне, пов'язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статті 19 Цивільного процесуального кодексу України розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.
Як передбачено частиною 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.
Відповідно до частини 4 статті 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Отже, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи.
У справі, яка переглядається, судом першої інстанції встановлено, що на виконання ухвали Зарічного районного суду міста Суми (суддя Клименко А.Я., вих. 2-215) від 03 лютого 2009 року Одинадцятою київською державною нотаріальною конторою, як реєстратором реєстру заборони, 10 лютого 2009 року внесено відомості до Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна, з присвоєнням номеру запису про обтяження 34662356, про арешт нерухомого майна до особи, майно/права якої обтяжуються, ОСОБА_2 .
Арешт майна - це накладання заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна. Застосовуються органами суду і прокуратури для забезпечення цивільного позову або виконання вироку про конфіскацію майна.
Положеннями Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 1 липня 2004 року № 1952-IV передбачено, що відомості про обтяження нерухомого майна вносяться до Державного реєстру обтяжень нерухомого майна - стаття 3 Закону.
Процедура проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, перелік документів, необхідних для її проведення, що діяла до 01 січня 2013 року, передбачена Положенням про Єдиний реєстр заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 09 червня 1999 року № 31/5, у редакції наказу Міністерства юстиції України від 18 серпня 2004 року № 85/5 (далі - Положення № 85/5).
Відповідно до пункту 1.5., 2.1. Положення № 85/5 реєстраторами реєстру заборони є, зокрема, державні нотаріальні контори, які на підставі заява про реєстрацію (вилучення) обтяження об'єкта нерухомого майна, що подається, зокрема, судами і слідчими органами - у зв'язку з накладенням ними арешту на об'єкти нерухомого майна (звільненням з-під арешту) вносять до Реєстру заборон відомості про накладення (зняття) заборони та арештів на об'єкти нерухомого майна.
Виходячи з норм Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Положення про Єдиний реєстр заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, державні нотаріальні контори до 01 січня 2013 року були спеціальним суб'єктом, на які покладались функції державного реєстратора для внесення до реєстру заборони відомостей про накладення арешту заборони та арештів на об'єкти нерухомого майна.
Отже, реєстраційні дії здійснювались реєстратором реєстру заборони не за власною ініціативою, а на підставах, встановлених законом, зокрема за повідомленням судових і слідчих органів про накладення арешту на об'єкт нерухомого майна.
З урахуванням змісту зазначених норм матеріального права та встановлених фактичних обставин справи, які свідчать про те, що зазначений у позові відповідач Одинадцята київська державна нотаріальна контора як реєстратор лише вніс до Єдиного реєстру для реєстрації заборон на відчуження об'єктів нерухомого майна запис № 34662356 на виконання ухвали Зарічного районного суду міста Суми від 03 лютого 2009 року, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в позові ОСОБА_1 про зняття арешту з майна, пред'явленого позивачем до Одинадцятої київської державної нотаріальної контори, як до суб'єкта обтяження (реєстратор реєстру заборони), оскільки вказаний суб'єкт не є учасником цивільних правовідносин, пов'язаних з належністю майна, на яке накладено арешт, а отже, не може порушувати цивільні права, які є змістом цих відносин. Відсутня і процесуальна заінтересованість суб'єкта обтяження в предметі спору та реалізації прийнятого рішення.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він відповідає обставинам справи, які встановлені судом першої інстанції відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з наданими роз'ясненнями у постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 червня 2016 року № 5 «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна».
У пункті 2 вказаної постанови судам роз'яснено, що позов про зняття арешту з майна може бути пред'явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно). Відповідачами в справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний орган доходів і зборів, банк та іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення.
Окрім того, доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції позбавив позивача як спадкоємця після смерті батька ОСОБА_2 можливості належним чином захистити право власності та зняти арешт з квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 не заслуговують на увагу, оскільки, навіть, докази на підтвердження факту прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 у складі якої є нерухоме майно - квартира АДРЕСА_3 позивачем до суду не надано.
Інші доводи апеляційної скарги позивача, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до п.2 ч.2 ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов'язані з розглядом апеляційної скарги, не відшкодовуються та покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 18 травня 2020 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. При оголошенні вступної та резолютивної частин судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 07 грудня 2020 року.
Головуючий
Судді: