Справа № 265/6396/20
Провадження № 2/265/1696/20
(заочне)
09 грудня 2020 року місто Маріуполь
Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:
головуючого судді - Козлова Д. О.,
при секретарі - Дрьомовій О. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу № 265/6396/20 за позовом Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення суми боргу за кредитним договором, -
Представник позивача звернувся до суду із позовом до відповідача про стягнення суми боргу за кредитним договором, посилаючись на те, що АТ КБ «Приватбанк» уклав із відповідачем кредитний договір 24 вересня 2014 року, за яким відповідач отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку в сумі 500 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі, визначеному умовами кредитування. Відповідач підтвердив свою згоду на прийняття Умов надання банківських послуг, Правил користування платіжною карткою та Тарифів банку, відповідно до яких кредитний ліміт встановлюється за рішенням банку, який може у будь-який момент змінити його, на що погоджується клієнт банку. Порядок нарахування та умови погашення кредиту, відсотків та відповідальність за порушення кредитного договору передбачена положеннями такого договору, за якими банк може змінити відсоткову ставку, зокрема, наданням виписки позичальнику з карткового рахунку. Однак відповідач не виконав своїх зобов'язань, на підставі чого заборгував банку суми з повернення кредиту, відсотків та пені на загальний розмір 117908,94 грн. Враховуючи, що добровільно сплатити суму боргу відповідач не бажає, представник позивача просив стягнути з відповідача заборгованість у вказаному розмірі разом із судовими витратами на користь банку.
Представник позивача, який діє на підставі довіреності, Кіріченко В. М., у судове засідання не з'явився, надавши суду заяву з проханням вирішити спір за його відсутності, наполягаючи при цьому на задоволені позову та не заперечуючи проти ухвалення заочного рішення по справі.
Відповідач у судове засідання не з'явився за невідомих суду причин повторно, будучи повідомленим про час та місце слухання справи належним чином, не надавши суду заяву з проханням вирішити спір у його відсутність.
За ч. 4 ст. 223 ЦПК суд ухвалив заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.
Суд, дослідивши матеріали справи, вважає поданий позов таким, що підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних міркувань.
Згідно із ст. 526 Цивільного кодексу України (далі за текстом рішення - ЦК) зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
На підставі ч. 1, 2 ст. 207 ЦК правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом ст. 626, 628 ЦК договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
На підставі ч. 1 ст. 633 ЦК публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом ст. 634 ЦК договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
За ч. 1, 2 ст. 638 ЦК встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Відповідно до ч. 1 ст. 641 ЦК пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
За ч. 1 ст. 642 ЦК відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.
На підставі ч. 1 ст. 1054 ЦК за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
За ст. 1055 ЦК кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Відповідно до ч. 2 ст. 1054 ЦК до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави ЦК, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
За ст. 1048 ЦК позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
На підставі ч. 2 ст. 1056-1 ЦК розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Згідно із ст. 1049 ЦК позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику в строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 1050 ЦК, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 ЦК.
На підставі ст. 610 ЦК порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Відповідно до ст. 625 ЦК боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
На підставі ст. 549 ЦК неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Згідно із ст. 599 ЦК зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Суд встановив, що 24 вересня 2014 року ОСОБА_1 підписав анкету-заяву з АТ КБ «Приватбанк» про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг. У анкеті-заяві зазначено, що відповідач згоден із тим, що ця заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився в письмовому вигляді та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, погодившись також ознайомлюватися із їх змінами на сайті позивача (а. с. 14).
Суд зауважує, що у анкеті-заяві позичальника від 24 вересня 2014 року ані розмір кредиту, ані строк його надання, ані процентна ставка, ані розмір неустойки не було зазначено.
До заяви-анкети від 24 вересня 2014 року банк додав Витяги з Умов та правил надання банківських послуг АТ БК «Приватбанк» та Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», які не містять ані дати складання таких умов чи тарифів, ані підпису позичальника про ознайомлення із їх змістом (а. с. 15, 16-40, 41).
Також суд звертає увагу на те, що до позову представниками банку не було додано Пам'ятки клієнта, що за анкетою-заявою від 24 вересня 2014 року є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору.
Видача позичальнику кредитної картки 24 вересня 2014 року строком дії до жовтня 2017 року підтверджується інформацією банку (а. с. 13).
Факт встановлення кредитного ліміту банком відповідачу 24 вересня 2014 року в розмірі 500 грн. підтверджується наданими представниками ПАТ «КБ «Приватбанк» відомостями (а. с. 12).
Користування кредитними грошовими коштами відповідачем підтверджується розрахунком заборгованості ОСОБА_1 станом на 31 липня 2020 року, наданим представниками позивача, та випискою з карткового рахунку ОСОБА_1 у КБ «Приватбанк» (а. с. 9-11, 50-52).
Зміна назви юридичної особи позивача на Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» підтверджується випискою з єдиного державного реєстру юридичних осіб та статутом АТ «КБ «Приватбанк» (а. с. 47, 48-49).
Суд зазначає, що за Умовами та правилами надання банківських послуг вбачається, що за п. 1.1.3.2.3 банк має право здійснювати зміну Тарифів, а також інших умов обслуговування рахунків. При цьому банк, за винятком випадків зміни розміру наданого кредитного ліміту, зобов'язаний не менш ніж за 7 днів до введення змін проінформувати клієнта, зокрема у виписці по картрахунку за п. 1.1.3.1.9 цього договору. Якщо протягом 7 днів банк не одержав повідомлення від клієнта про незгоду зі змінами, то вважається, що клієнт приймає нові умови (а. с. 23).
При цьому право зміни розміру наданого на платіжну картку кредитного ліміту банк залишає за собою в однобічному порядку, а за п. 2.1.1.2.4 Умов та правил надання банківських послуг, оглянутих в судовому засіданні з сайту КБ «Приватбанк» (Розділ 2.1.1) в редакції 1 вересня 2014 року, вбачається, що підписання цього договору є прямою і безумовною згодою клієнта щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту, встановленого Банком (а. с. 33).
Натомість наявні у справі документи не містять доказів повідомлень позичальника ані про встановлення розміру відсоткової ставки за користування кредитом, ані про зміну такого розміру відсоткової ставки.
Також матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Тарифи та Умови і правила надання банківських послуг розумів відповідач та ознайомився із ними й погодився на них, підписуючи заяву-анкету 24 вересня 2014 року про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг банку, а також що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів у вересні 2014 року містили умови щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та сплати неустойки у зазначених банком розмірах.
Суд вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до наявних правовідносин положення ч. 1 ст. 634 ЦК, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача змінювалися самим банком з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов та правил у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
Аналогічна правова позиція була викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 3 липня 2019 року по справі № 342/180/17.
За таких встановлених судом обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, неустойки за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов та правил не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Аналогічна правова позиція була викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 3 липня 2019 року по справі № 342/180/17.
Отже, надані представниками позивача Умови та Правила надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана ним і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Таким чином відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
Аналогічна правова позиція була викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 3 липня 2019 року по справі № 342/180/17.
Суд вказує, що в даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг, що вбачається з ч. 1 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», який діяв на момент підписання анкети-заяви від 24 вересня 2014 року відповідачем.
З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, суд зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки останні це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Таким чином у суду відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем 24 вересня 2014 року позивач дотримав вимог, передбачених ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.
Аналогічна правова позиція була викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 3 липня 2019 року по справі № 342/180/17.
Вказані обставини свідчать про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача процентів за користування кредитом та пені за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань через відсутність передбаченого обов'язку відповідача по їх сплаті позивачу в анкеті-заяві від 24 вересня 2014 року.
Суд при цьому зазначає, що вимог про стягнення процентів за користування кредитними коштами відповідачем та інших сум за прострочення виконання грошового зобов'язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема ст. 625, 1048 ЦК, представники позивача до суду не заявляли, внаслідок чого відсутні підстави для стягнення з ОСОБА_1 за користування кредитними коштами відсотків на рівні облікової ставки Національного банку України.
Аналогічна правова позиція була викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 3 липня 2019 року по справі № 342/180/17.
Згідно із наданим банком розрахунком станом на 31 липня 2020 року вбачається, що заборгованість ОСОБА_1 за договором від 24 вересня 2014 року становить 117908,94 грн., яка складається із боргу за тілом кредиту - 499,41 грн., з боргу за процентами за користування кредитом - 115707,71 грн. та з борзу з пені - 1701,82 грн. (а. с. 9-11).
Оскільки укладений між сторонами кредитний договір 24 вересня 2014 року у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить строку повернення кредиту, то враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку позивачу не були повернуті, то виходячи з ч. 2 ст. 530 ЦК, за змістом якої, якщо строк виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, то вказане свідчить про порушення прав банку відповідачем в частині необхідності повернути фактично отримані ОСОБА_1 кредитні кошти.
Таким чином суд вважає, що за матеріалами справи було встановлено факт отримання грошових коштів ОСОБА_1 в кредит у позивача, внаслідок чого наявні підстави для стягнення грошових коштів з відповідача на користь банку в сумі 499,41 грн., отриманих останнім в кредит, що вбачається з наданої суду виписки з карткового рахунку ОСОБА_1 та з розрахунку боргу позичальника за кредитним договором від 24 вересня 2014 року.
Отже, виходячи з наведеного вмотивування та підсумовуючи, суд дійшов висновку, що наявні підстави для задоволення позову АТ КБ «Приватбанк» в частині стягнення з ОСОБА_1 боргу з наданого останньому кредиту в сумі 499,41 грн.
Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постанові від 27 серпня 2020 року по справі № 188/1815/17.
На підставі п. 36 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 10 від 17 жовтня 2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» вимога пропорційності присудження судових витрат при частковому задоволенні позову застосовується незалежно від того, за якою ставкою сплачено судовий збір (навіть, якщо його було сплачено за мінімальною ставкою, визначеною Законом України «Про судовий збір»).
Таким чином за ст. 141 ЦПК на користь позивача з відповідача підлягають стягненню витрати банку по сплаті судового збору відповідно до частки задоволених судом позовних вимог, що дорівнює 8,90 грн. (499,41 / 117908,94 х 2102 = 8,90).
Керуючись ст. 12, 13, 81, 141, 223, 259, 263-265, 280-282 ЦПК, -
Позов Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення суми боргу за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором від 24 вересня 2014 року в сумі 499,41 грн.
У задоволенні решти заявлених позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ «КБ «Приватбанк» витрати по сплаті судового збору в сумі 8,90 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Донецького апеляційного суду через Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Заочне рішення може бути переглянуте відповідачем шляхом подачі письмової заяви протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом 20 (двадцяти) днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Повний текст рішення суду складено та підписано 9 грудня 2020 року.
Позивач: Акціонерне товариство «Комерційний банк «Приватбанк», ЄДРПОУ: 14360570, юридична адреса: вул. Грушевського 1-Д, м. Київ.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрований в АДРЕСА_1 .
Суддя