апеляційне провадження №22-ц/824/13894/2020
справа №752/17301/18
26 листопада 2020 року м.Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Поліщук Н.В.
суддів Андрієнко А.М., Соколової В.В.
за участю секретаря судового засідання Голопапи Д.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником Волощуком Володимиром Вікторовичем , на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 20 травня 2020 року, постановлену під головуванням судді Колдіної О.О.
у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , треті особи: Друга Київська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Азарова Наталія Ігорівна про розірвання договору довічного утримання, визнання права власності,-
встановила:
В серпні 2018 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом про розірвання договору довічного утримання (догляду), укладеного 09 жовтня 2010 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , визнання права власності на квартиру АДРЕСА_1 .
Вимоги обґрунтовує тим, що вона є спадкоємицею за законом ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . В травні 2015 року в інтересах ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом про розірвання договору довічного утримання, але у зв'язку із смертю зазначене не було реалізоване.
Вказує, що з моменту укладення договору ОСОБА_1 не виконував своїх обов'язків, сплату комунальних послуг не здійснював та не надавав допомоги.
Протягом всього часу ОСОБА_3 , не будучи обізнаною про зазначений договір, надавала допомогу ОСОБА_4 , забезпечуючи їй покриття побутових витрат та витрат на лікування.
Звернулась до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, але такої не отримала через відсутність документів, які підтверджували б родинні відносини та документів, які підтверджували б право власності спадкодавця на квартиру.
В травні 2020 року ОСОБА_3 звернулась із заявою про накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 .
В обґрунтування заяви вказує, що відсутність арешту на квартиру, яку позивач має намір отримати в порядку спадкування, може зашкодити в реалізації її права в разі позитивного вирішення справи. Зважаючи на те, що є ризик незаконного привласнення майна відповідачем, вказує на необхідність забезпечення позову шляхом накладення арешту на цю квартиру.
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 20 травня 2020 року, з урахуванням ухвали від 01 червня 2020 року про виправлення описки, заяву задоволено, накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 .
Не погодившись з постановленою ухвалою, адвокатом Волощуком В.В. в інтересах ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, у якій просить ухвалу та заходи забезпечення позову скасувати.
В апеляційній скарзі посилається на те, що у зв'язку із укладенням договору став власником квартири, а у зв'язку із смертю ОСОБА_4 договір припинив свою дію.
Позов вважає неправомірним, вказуючи, що ОСОБА_3 не є правонаступником ОСОБА_4 .
Окрім того, зазначає, що з моменту смерті ОСОБА_4 не виявляв намірів продати квартиру і не має натепер, а позивачем не доведено необхідності накладення арешту на квартиру.
Вказує, що заява не містить пропозицій щодо зустрічного забезпечення, які суд був зобов'язаний вимагати від позивача.
Представником позивача адвокатом Репецькою Є.М. подано відзив на апеляційну скаргу, в якій стверджується, що необхідність забезпечення позову полягає у перешкоджанні відчуження майна, яке є предметом спору. Вказує, що існує ризик відчуження майна, оскільки відповідач після смерті ОСОБА_5 , а саме 02 травня 2019 року звернувся до нотаріальної контори із заявою про отримання дублікату договору, а також із заявою про реєстрацію права власності. Окрім того, зазначає, що позивач має на території України зареєстроване місце проживання, нею не вчиняються дії, які призведуть до неможливості виконання рішення суду у випадку відмови в позову, відтак відсутні підстави для застосування зустрічного забезпечення.
В судовому засіданні представник відповідача адвокат Савченко В.І. доводи апеляційної скарги підтримав.
Представник позивача адвокат Репецька Є.М. проти доводів апеляційної скарги заперечувала, посилаючись на законність та обгрунтованість ухвали суду першої інстанції.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Відповідно до статті 372 ЦПК України колегія суддів ухвалила розглянути справу за відсутності осіб, які не з'явились в судове засідання.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого по справі судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Задовольняючи заяву та застосовуючи заходи забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами існує спір щодо розірвання договору довічного утримання та визнання права власності на нерухоме майно, незастосування заходів може призвести до відчуження спірного майна, що може унеможливити виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог.
З такими висновками суд апеляційної інстанції погоджується.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 150 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Як роз'яснено у п.10 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22 грудня 2009 року "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Невжиття заходів забезпечення позову не повинно мати наслідком заподіяння шкоди позивачу, а вжиття таких заходів не повинно мати наслідком заподіяння шкоди заінтересованим особам.
Однією з підстав задоволення заяви про забезпечення позову є спроможна вірогідність повідомлених обставин, що можуть перешкодити виконанню судового рішення.
Тобто, підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом в залежності до конкретного випадку.
При вжитті заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.
Фундаментальними критеріями, які формують висновок про наявність дійсних підстав для забезпечення позову, є логічний та юридичний аналіз обставин справи, на які посилається позивач, та доводи заяви про забезпечення позову. Процесуальні норми лише вказують на порядок вчинення дій.
Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийнято на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод чи інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.
Правова природа арешту майна, вчиненого у зв'язку із провадженням по цивільній справі, полягає у обмеженні права розпорядженні ним (продаж, дарування, відчуження в інший спосіб, укладення інших правочинів чи перероблення майна), при цьому за власником зберігається право користування. Таке обмеження допускається, якщо воно передбачено законом і є обґрунтованим.
Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
Заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвіднесення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони вчиняти певні дії.
Звертаючись із заявою про забезпечення позову, позивач в обґрунтування необхідності цього послалась на ті обставини, що відсутність арешту на квартиру, яку позивач має намір отримати в порядку спадкування, може зашкодити в реалізації її права в разі позитивного вирішення справи.
Доводи апеляційної скарги в частині безпідставності позовних вимог відхиляються колегією суддів, оскільки під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову. Суд повинен лише пересвідчитися, що між сторонами виник спір. Натомість з матеріалів справи убачається, що спосіб забезпечення позову відповідає матеріальним вимогам, які заявлені у цій справі позивачем.
Щодо доводів апеляційної скарги в частині застосування зустрічного забезпечення, суд апеляційної інстанції зазначає про таке.
Відповідно до частин 1-5 статті 154 ЦПК України суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення).
Зустрічне забезпечення застосовується тільки у випадку забезпечення позову.
Суд зобов'язаний застосовувати зустрічне забезпечення, якщо: 1) позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові; або 2) суду надані докази того, що майновий стан позивача або його дії щодо відчуження майна чи інші дії можуть ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду про відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові.
Зустрічне забезпечення, як правило, здійснюється шляхом внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі, визначеному судом. Якщо позивач з поважних причин не має можливості внести відповідну суму, зустрічне забезпечення також може бути здійснено шляхом: 1) надання гарантії банку, поруки або іншого фінансового забезпечення на визначену судом суму та від погодженої судом особи, щодо фінансової спроможності якої суд не має сумнівів; 2) вчинення інших визначених судом дій для усунення потенційних збитків та інших ризиків відповідача, пов'язаних із забезпеченням позову.
Розмір зустрічного забезпечення визначається судом з урахуванням обставин справи. Заходи зустрічного забезпечення позову мають бути співмірними із заходами забезпечення позову, застосованими судом, та розміром збитків, яких може зазнати відповідач у зв'язку із забезпеченням позову.
Тобто, зустрічним забезпеченням є заходи, які вживаються судом з метою гарантування відшкодування збитків, що можуть бути спричинені забезпеченням позову. Зустрічне забезпечення поділяється на обов'язкове та таке, що вживається за ініціативою суду.
Ураховуючи, що, як зазначено вище, відповідач не вказує, яким чином наявність заборони відчуження, з урахуванням його тимчасового характеру, порушує його права і свободи, не визначає, яким чином така заборона спроможна спричини збитки, а також з огляду на те, що відсутні передбачені законом підстави для вирішення питання про обов'язкове зустрічне забезпечення, суд апеляційної інстанції уважає відповідні доводи апеляційної скарги безпідставними та відхиляє їх.
Порушень норм процесуального права, які давали б підстави для скасування ухвали суду першої інстанції, колегією суддів не установлено.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником Волощуком Володимиром Вікторовичем , залишити без задоволення, а ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 20 травня 2020 року без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на постанову може бути подана протягом тридцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до Верховного Суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 07 грудня 2020 року.
Суддя-доповідач Н.В. Поліщук
Судді А.М. Андрієнко
В.В. Соколова