Україна
Донецький окружний адміністративний суд
19 листопада 2020 р. Справа№200/8525/20-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Грищенка Є.І., при секретарі судового засідання Воліковій О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Покровського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Покровського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (далі - відповідач, управління) про:
- визнання протиправним та скасування рішення про відмову у призначенні пенсії №154 №0581-06-8/5623 від 13 липня 2020 року;
- зобов'язання зарахувати до страхового стажу період и роботи: з 18.05.1979 р. по 31.10.1979 р. шофером 3 класу на Макіївському холодильнику, з 26.11.1981 р. по 03.05.1982 р. шофером-експедитором на Макіївському холодильнику, з 27.05.1982 р. по 26.07.1987 р. водієм 3 класу на автобазі в/о «Макіїввугілля», з 28.10.1987 р. по 05.01.1989 р. електрозварювальником ручного зварювання 4 розряду в Макіївській філії АТЗТ «Макбуд», з 27.03.1991 р. по 20.04.1992 р. водієм 2 класу на Макіївському АТП № 11434, з 01.04.2014 р. по 13.01.2020 р. водієм 2 класу ВП «Автобаза» ДП «Макіїввугілля»;
- зобов'язання повторно розглянути заяву №154 від 14 січня 2020 року про призначення пенсії за віком з урахуванням зарахованих спірних періодів.
В обґрунтування позову зазначено, що у січні 2020 року позивач звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії, однак рішенням управління від 03 березня 2020 року йому було відмовлено у призначенні пенсії.
Не погоджуючись із таким рішенням, позивач звернувся до суду. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 09 червня 2020 року було скасовано рішення управління від 03 березня 2020 року та зобов'язано повторно розглянути заяву про призначення пенсії із врахуванням висновків суду.
На виконання зазначеного рішення відповідач повторно розглянув заяву про призначення пенсії, однак повторно відмовив у її призначенні.
Вважаючи таке рішення управління протиправним, позивач звернувся до суду із даним адміністративним позовом.
Ухвалою суду від 21 вересня 2020 року відкрито провадження у справі та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження, без проведення судових засідань та повідомлення (виклику) учасників справи.
20 жовтня 2020 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог та зазначив, що до страхового стажу позивача не зараховано період роботи з 15 травня 1979 року по 03 травня 1982 року, оскільки цей період роботи перетинається з періодом проходження військової служби з 01 листопада 1979 року по 29 жовтня 1981 року. Періоди роботи з 27 травня 1982 року по 26 липня 1987 року, з 28 жовтня 1987 року по 05 січня 1989 року та з 27 березня 1991 року по 20 квітня 1992 року не зараховано оскільки відтиски печаток нечіткі та назви підприємств не зчитуються.
Ухвалою суду від 21 жовтня 2020 року призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі.
Ухвалою суду від 04 листопада 2020 року закрито підготовче провадження у праві та призначено справу до розгляду по суті.
Позивач та представник відповідача, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, до суду не з'явились.
Згідно з частиною четвертою статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , громадянин України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою від 14 січня 2020 року № 1455-5000254894.
Судом встановлено, що позивач звернувся до Покровського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області із заявою від 14 січня 2020 року про призначення пенсії.
Рішенням від 03 березня 2020 року №154 позивачу було відмолено у призначенні пенсії.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 09 червня 2020 року у справі №200/5110/20-а позовні вимоги ОСОБА_1 до Покровського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні задоволено частково, визнано неправомірним та скасовано рішення Покровського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області № 154 про відмову призначенні пенсії ОСОБА_1 , зобов'язано Покровське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області розглянути повторно заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 14.01.2020 із врахуванням висновків суду, викладених в цьому рішенні. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
На виконання зазначеного рішення суду, управлінням було повторно розглянуто заяву про призначення пенсії та прийнято рішення від 13 липня 2020 року № 154 про відмову у призначенні пенсії відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу.
Відповідно до вказаного рішення до страхового стажу позивача не зараховано період роботи з 15 травня 1979 року по 03 травня 1982 року, оскільки цей період роботи перетинається з періодом проходження строкової служби, періоди з 27 травня 1982 року по 26 липня 1987 року, з 28 жовтня 1987 року по 05 січня 1989 року та з 27 березня 1991 року по 20 квітня 1992 року, оскільки відтиски печатки нечіткі та назви підприємств не зчитуються.
З розрахунку стажу до рішення також вбачається, що до страхового стажу позивача не враховано період роботи з 01 квітня 2014 року по 13 січня 2020 року.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Згідно частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до якої громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).
Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 8 Закону № 1058-ІV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Пунктом 1 частини 1 статті 9 Закону № 1058-ІV визначено, що відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються у т. ч. пенсія за віком.
Частиною 4 статті 24 Закону № 1058-ІV визначено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
У відповідності до абзаців 1 та 2 частини 1 статті 26 Закону № 1058-ІV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років.
Закон України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-XII від 05.11.1991 року (далі - Закон № 1788-XII) відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.
Закон спрямований на те, щоб повніше враховувалася суспільно корисна праця як джерело зростання добробуту народу і кожної людини, встановлює єдність умов і норм пенсійного забезпечення робітників, членів колгоспів та інших категорій трудящих.
Закон гарантує соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а також регулярного перегляду їх розмірів у зв'язку із збільшенням розміру мінімального споживчого бюджету і підвищенням ефективності економіки республіки.
У відповідності до статті 62 Закону № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно з пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 року № 637 (далі - Порядок) , основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
У відповідності до пункту 2 Порядку у разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи (пункт 3 вказаної Постанови).
Пунктом 17 Постанови № 637 передбачено, що за відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливість їх одержання у зв'язку з воєнними діями, стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями стаж роботи, який дає право на пенсію, встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі.
Як вбачається з розрахунку стажу позивача у спірному рішенні, до його страхового стажу не зараховано період роботи з 18 травня 1979 року по 31 жовтня 1979 року та з 26 листопада 1981 року по 03 травня 1982 року, оскільки цей період перетинається з період проходження строкової служби. При цьому період проходження строкової служби з 01 листопада 1979 року по 29 жовтня 1981 року зараховано до страхового стажу позивача.
Щодо вказаних періодів трудова книжка позивача НОМЕР_3 містить наступні записи:
- 15 травня 1979 року прийнятий на підприємстві Макіївський холодильник водієм з класу;
- 03 травня 1982 року звільнений за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України.
Відповідно до військового квитка позивача НОМЕР_4 , останній проходив строкову службу у період з 01 листопада 1979 року по 29 жовтня 1981 року.
Таким чином період проходження строкової служби частково входить до складу роботи позивача на Макіївському холодильнику.
Поряд з цим суд зазначає, що періоди роботи позивача на вказаному підприємстві з 15 травня 1979 року по 31 жовтня 1979 року та з 30 жовтня 1981 року по 03 травня 1982 року не входить до періоду проходження позивачем строкової служби, а тому мають бути зараховані до його страхового стажу.
Зі спірного рішення також вбачається, що періоди роботи з 27 травня 1982 року по 26 липня 1987 року, з 28 жовтня 1987 року по 05 січня 1989 року та з 27 березня 1991 року по 20 квітня 1992 року не зараховані до страхового позивача, оскільки відтиски печатки нечіткі та назви підприємств не зчитуються.
Щодо вказаних періодів трудова книжка позивача містить наступні записи:
- 27 травня 1987 року прийнятий на Автобазу в/о «Макіївугілля» водієм 3 класу;
- 26 липня 1987 року звільнений у зв'язку з керуванням автомобілем в стані алкогольного сп'яніння;
- 28 жовтня 1987 року прийнятий в Макіївській філії АТЗТ «Макбуд» зварювальником ручної зварки;
- 05 січня 1989 року звільнений за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України;
- 27 березня 1991 року прийнятий на Макіївське АТП № 11434 водієм;
- 20 квітня 1992 року звільнений за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України.
Отже, трудова книжка позивача містить записи про періоди роботи на відповідних посадах і у наведений період часу, що є належним доказом роботи позивача, а відповідальність за належне і правильне оформлення документів щодо відомостей про періоди роботи та трудової книжки покладається на керівника підприємства, організації.
Крім того суд звертає увагу відповідача, що порушення порядку заповнення трудової книжки не спростовує наявність у позивача стажу роботи, а отже юридичний факт роботи позивача протягом спірного періоду часу є підтвердженим належними та допустимими доказами.
За даних обставин пенсійний орган фактично переклав відповідальність за належне та правильне оформлення трудової книжки та інших документів щодо відомостей про періоди роботи на позивача, що є непропорційним заявленій легітимній меті (підтвердження періодів роботи позивача).
Крім того, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 "Про трудові книжки працівників", відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 по справі № 677/277/17 провадження № К/9901/1298/17.
З розрахунку стажу позивача, який наведено у спірному рішенні вбачається, що до страхового стажу не враховано період роботи з 01 квітня 2014 року по 13 січня 2020 року. При цьому рішення не містить жодних підстав щодо причин не зарахування до страхового стажу позивача вказаного періоду.
З трудової книжки вбачається, що 06 квітня 1999 року позивач був прийнятий водієм 2 класу на ВАТ Дочірнє підприємство Державної холдінгової компанії «Макіїввугілля» «Автобаза», де працює і на даний час, а тому позивач має право на зарахування періоду роботи з 01 квітня 2014 року по 13 січня 2020 року до його страхового стажу.
Отже, підсумовуючи вищенаведене, суд вважає, що рішення у управління від 13 липня 2020 року про відмову у призначенні пенсії прийнято всупереч вимогам чинного законодавства, а тому підлягає скасуванню.
Позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача зарахувати до його страхового стажу спірні періоди роботи, задоволенню не підлягають, оскільки вказані повноваження відносяться до дискреційних повноважень суб'єкта владних повноважень.
Так, дискреційне повноваження суб'єкта владних повноважень може полягати у виборі діяти, чи без діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору із будь-ким.
Дискреційне повноваження надається у спосіб його закріплення в оціночному понятті, відносно-визначеній нормі, альтернативній нормі, нормі із невизначеною гіпотезою. Для позначення дискреційного повноваження законодавець використовує, зокрема, терміни «може», «має право», «за власної ініціативи», «дбає», «забезпечує», «веде діяльність», «встановлює», «визначає», «на свій розсуд». Однак наявність такого терміну у законі не свідчить автоматично про наявність у суб'єкта владних повноважень дискреційного повноваження.
При реалізації дискреційного повноваження суб'єкт владних повноважень зобов'язаний поважати основоположні права особи, додержуватися: конституційних принципів; принципів реалізації відповідної владної управлінської функції; принципів здійснення дискреційних повноважень; змісту публічного інтересу; положень власної компетенції; вказівок, викладених у інтерпретаційних актах; фахових правил, закріплених у нормативних актах; адміністративної практики; судової практики; процедурних вимог.
Комітетом Міністрів Ради Європи розроблено принципи здійснення дискреційних повноважень, а саме - мета дискреційного повноваження; об'єктивність та неупередженість; рівність перед законом; пропорційність; розумний час; застосування вказівок; відкритість вказівок; відступ від вказівок; характер контролю; утримання правоохоронного органу від дій; повноваження контрольних органів щодо отримання інформації тощо. Ці принципи з огляду на членство України у Раді Європи зобов'язані повною мірою дотримуватися також і вітчизняні суб'єкти публічної адміністрації.
З огляду на вищевказане, суд зазначає, що вчинення відповідачем наведених дій є дискреційним повноваженням. Проте, у будь-якому випадку суб'єкт владних повноважень має діяти керуючись ст. 2 КАС України, а саме справедливо, неупереджено та своєчасно, з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч. 4 ст. 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Отже, на підставі викладеного, з урахуванням вимог частини другої статті 9 КАС України, з метою ефективного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне, задовольнити частково позовні вимоги позивача, шляхом визнання протиправним та скасування рішення Покровського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області № 154 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 та зобов'язання Покровське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 № 154 від 14 січня 2020 року зарахувавши до його страхового періоди роботи 15 травня 1979 року по 31 жовтня 1979 року, 30 жовтня 1981 року по 03 травня 1982 року на підприємстві Макіївський холодильник, з 27 травня 1982 року по 26 липня 1987 року на автобазі в/о «Макіїввугілля», з 28 жовтня 1987 року по 05 січня 1989 року в Макіївській філії АТЗТ «Макбуд», з 27 березня 1991 року по 20 квітня 1992 року на Макіївському АТП № 11434, з 01 квітня 2014 року по 13 січня 2020 року на ВП «Автобаза» ДП «Макіїввугілля».
Відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до вимог частин першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Нормами частини другої зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
За таких обставин, беручи до увагу всі надані сторонами докази в їх сукупності, суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Приймаючи до уваги, що позов задоволено частково, у порядку ст. 139 КАС України судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи те, що позивачем сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн., що підтверджується квитанцією від 10 вересня 2020 року, судові витрати у розмірі 420,40 грн. підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 139, 243 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Покровського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Покровського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області № 154 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Покровське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області (місцезнаходження: Донецька обл., м. Мирноград, вул. Центральна, 13, код ЄДРПОУ 42169323) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) про призначення пенсії № 154 від 14 січня 2020 року зарахувавши до його страхового стажу періоди роботи з 15 травня 1979 року по 31 жовтня 1979 року, з 30 жовтня 1981 року по 03 травня 1982 року на підприємстві Макіївський холодильник, з 27 травня 1982 року по 26 липня 1987 року на автобазі в/о «Макіїввугілля», з 28 жовтня 1987 року по 05 січня 1989 року в Макіївській філії АТЗТ «Макбуд», з 27 березня 1991 року по 20 квітня 1992 року на Макіївському АТП № 11434, з 01 квітня 2014 року по 13 січня 2020 року на ВП «Автобаза» ДП «Макіїввугілля».
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Покровського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (місцезнаходження: Донецька обл., м. Мирноград, вул. Центральна, 13, код ЄДРПОУ 42169323) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) судовий збір у розмірі 420,40 грн.
Вступну та резолютивну частини рішення прийнято, складено та підписано в нарадчій кімнаті 19 листопада 2020 року.
Повний текст рішення складено 27 листопада 2020 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Апеляційна скарга згідно положень статті 297 КАС України подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Донецький окружний адміністративний суд.
Суддя Є.І. Грищенко