іменем України
07 грудня 2020 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 739/18/20
Головуючий у першій інстанції - Іващенко А. І.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1200/20
Колегія суддів Чернігівського апеляційного суду у складі
головуючого - судді: Бечка Є.М.
суддів: Євстафіїва О.К., Шарапової О.Л.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 03 серпня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди,
дата складання повного тексту рішення, місце його ухвалення - 12 серпня 2020 року м.Новгород-Сіверський,
У січні 2020 року ОСОБА_4 та ОСОБА_2 звернулись з позовом до ОСОБА_1 , в якому просили стягнути з відповідача 20000 грн у відшкодування збитків.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачам належала корова «Зорька» породи «Гольштинська». Між власниками великої рогатої худоби, які проживають в с.Лизунівка Новгород-Сіверського р-ну Чернігівської області тривалий час існує усна домовленість спільно випасати корів. Випасання здійснюється почергово власниками худоби в кількості днів, що відповідають кількості наявних голів рогатої худоби. До обов'язків пастуха входить випас худоби в складі череди та пригін її з пасовища. При цьому особа, черга випасання худоби яких підійшла, бере на себе відповідальність за збереження кожної із переданих їм у випас корів.
Позивачі зазначають, що 28 вересня 2019 року належна їм корова « Зорька » не повернулась з пасовища. В цей день згідно з чергою випасав корів ОСОБА_1 , який не зміг пояснити куди поділася належна позивачам корова.
З приводу зникнення корови позивачі наступного дня, 29 вересня 2019 року, звернулися до Новгород-Сіверського відділу поліції ГУНП в Чернігівській області, проте заходи з розшуку корови ні до чого не призвели. Вважають, що зникнення корови під час випасання сталося внаслідок недбалого виконання обов'язків пастуха відповідачем.
Оскільки згідно з паспортом вік корови більше 15 років, тому позивачі її вартість оцінюють у розмірі 25000 грн, проте, з урахуванням отриманої страхової виплати 5000 грн, просять стягнути 20000 грн.
Рішенням Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 03 серпня 2020 року позов ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на їх користь 20000 грн у відшкодування шкоди, судові витрати в сумі 1307 грн 52 коп. за проведення судової експертизи та 840 грн 80 коп., пов'язані зі сплатою судового збору при подачі позову до суду.
Суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 , який згідно з чергою 28 вересня 2019 року повинний випасати худобу, та який передоручив виконання цієї роботи іншій особі, несе обов'язок перед власниками худоби-позивачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за належне виконання робіт по випасу скота та його збереження, оскільки між власниками худоби існувала усна домовленість на черговість її випасання, і обов'язок збереження худоби покладався саме на відповідача ОСОБА_1 , згідно з встановленою чергою.
Не погоджуючись з вказаним рішення представник ОСОБА_1 - адвокат Куролес М.Г. звернувся до суду з апеляційною скаргою в якій, посилаючись на його незаконність, недоведеність обставин справи, порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог позивачів.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що поза увагою суду залишилась та обставина, що позивач ОСОБА_2 надавав пояснення суду, що 28 вересня 2019 року він вигнав своїх трьох корів на пасовище, прогнавши до місця збору корів деяку відстань, зустрів ОСОБА_6 , який йшов допомагати випасати корів, передав йому своїх трьох корів, а сам пішов додому. Однак, як зазначає апелянт, свідок ОСОБА_6 пояснив суду, що він дійсно допомагав випасати корів ОСОБА_7 , проте ОСОБА_2 в той ранок взагалі не бачив. На пашу погнали 35 корів, так як їх всіх перерахували, також додому повернулось 35 корів. Водночас суд про пояснення ОСОБА_2 в рішенні не зазначив.
Відповідач зазначає, що в судовому рішенні спотворені покази свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , які не вказували, що в череді було 36 корів, оскільки не перераховували їх.
Сторона відповідача звертає увагу, що факт пригону корів позивачем до череди не доказано, як і нема жодних доказів, що корова позивача хоч якийсь невеликий проміжок часу знаходилась в череді. Навіть сам позивач стверджує, що корів до череди не передавав.
На думку відповідача судом не встановлено право власності на корову, яка нібито не повернулась зі пасовища, оскільки згідно паспорту корова належала ОСОБА_10 , документів про реєстрацію тварини, книги обліку ідентифікованих тварин, даних ветеринарної картки про стан здоров'я, суду надано не було, тобто позивачами не доведено чи була у них корова взагалі.
Крім того, відповідач не погоджується з вартістю корови та висновком судово-товарознавчої експертизи, оскільки дана експертиза була проведена без врахування віку корови, стан здоров'я, ваги. Суд невірно оцінив даний висновок. Також в рішенні суду не вказано про вину відповідача ОСОБА_7 , в чому саме вона полягала під час випасу корів.
Відзив в письмовій формі на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надійшов.
Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Згідно приписів ч.1 ст.369 ЦПК України, справа за апеляційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 03 серпня 2020 року, розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Учасники справи повідомлені про розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення (виклику) сторін, у встановленому законом порядку.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Відповідно до ст.263 ЦПК України передбачено, що рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Даним вимогам відповідає рішення суду першої інстанції.
Судом встановлено, що ОСОБА_10 належала «голштинська» корова кличка « Зорька » 11 квітня 2002 року народження (а.с.3).
ОСОБА_10 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть (а.с.7).
Позивач ОСОБА_2 був чоловіком померлої ОСОБА_10 (а.с.8).
Позивач ОСОБА_3 після смерті ОСОБА_10 є спадкоємцем за законом, зокрема на земельну ділянку площею 0,6226 га, розміщену на території Печенюгівської сільської ради Новогород-Сіверського району Чернігівської області (а.с.9).
Згідно договору добровільного страхування від 28 вересня 2018 року ОСОБА_2 застрахував будинок та «шведську» корову «Зорька» віком 14 років, тобто 2004 року народження (а.с.4).
З виписки по картці ОСОБА_2 вбачається, що страховим товариством «Гарантія» виплачено 5000 грн. страхового відшкодування (а.с.5).
З повідомлення Новгород-Сіверського відділу поліції ГУНП в Чернігівській обл. від 23 жовтня 2019 року вбачається, що ОСОБА_2 звертався до поліції з заявою про зникнення корови 29 вересня 2019 року, проведені заходи з метою встановлення місця знаходження корови, однак інформації стосовно місця знаходження тварини не отримано (а.с.6).
З роздруківок оголошень з сайту OLX вбачається, що корова породи Голштин коштує 32-35 тис.грн. (а.с.10-13).
Також вбачається, що у справі проводилась товарознавча експертиза за результатами якої надано висновок, що середня ринкова вартість корови породи «Голштинська» станом на 28 вересня 2019 року може складати 32000 грн, а станом на 07 квітня 2020 року складає 30000 грн (а.с.47-52).
Згідно статті 7 ЦК України цивільні відносини можуть регулюватися звичаєм, зокрема звичаєм ділового обороту. Звичаєм є правило поведінки, яке не встановлене актами цивільного законодавства, але є усталеним у певній сфері цивільних відносин. Звичай може бути зафіксований у відповідному документі. Звичай, що суперечить договору або актам цивільного законодавства, у цивільних відносинах не застосовується.
Відповідно ч.1 ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Згідно зі ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту чи інших вимог, що звичайно ставляться.
У ст.614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язань. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Згідно ст.6, ч.1 ст.627, 629 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості; договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55 та 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (статті 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема статтею 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.
Європейський суд з прав людини зауважує, що принцип «процесуальної рівності сторін» передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (DOMBO BEHEER B.V. v. THE NETHERLANDS, № 14448/88, § 33, ЄСПЛ, від 27 жовтня 1993 року).
Згідно ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Частиною 1 статті 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч.ч.1, 2 ст.77 ЦПК України).
У відповідності до ч.ч.1, 2 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У справах про дискримінацію позивач зобов'язаний навести фактичні дані, які підтверджують, що дискримінація мала місце. У разі наведення таких даних доказування їх відсутності покладається на відповідача.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що між власниками великої рогатої худоби села Лизунівка Новгород-Сіверського району Чернігівської області існувала усна домовленість по черговому випасанню худоби, що є звичаєм (усталеним правилом поведінки), тобто виникли зобов'язальні правовідносини щодо спільного (почергового) випасання належної їм худоби, що тягне за собою обов'язок особи, яка здійснює випасання череди корів, по збереженню худоби на час її випасання.
Судом також достовірно встановлено, що 28 вересня 2019 року черга випасати корів була у ОСОБА_7 , як власника домогосподарства в якому перебуває велика рогата худоба. Зокрема, зранку власники худоби виганяли своїх корів на вигін, а ввечері забирали до дому.
У відповідності до ст.9 Закону України «Про захист тварин від жорстокого поводження» особа, яка супроводжує тварину зобов'язана забезпечити безпеку супроводжуваної домашньої тварини. При супроводженні домашніх тварин не допускається залишати їх без нагляду (Постанова Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у цивільній справі №282/1155/16 ).
Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у постанові від 28 лютого 2018 року у справі №650/1223/14-ц, у якій суд зробив висновок, що у аспекті положень ч.1 ст.7, ч.1 ст.11 ЦК України випасання власниками сільськогосподарських тварин (зокрема, великої рогатої худоби) череди цих тварин в порядку черговості на безвідплатній основі є звичаєм, дії осіб щодо безпосередньої реалізації якого за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Таким чином, доказуванню підлягають обставини не лише щодо того хто саме та яким чином випасав корів на що звертає увагу сторона позивачів та суд першої інстанції, а чи виганялись корови до череди, та чи забирались, коли вони повернулися до озера з пасовища.
Відповідач зазначив, що в цей день зранку та вечорі він допоміг випасати корів своїй дружині - ОСОБА_7 та ОСОБА_6 , який за плату допомагав, фактично ж весь день вони вдвох пасли череду.
Також судом достовірно встановлено, що ОСОБА_6 в вечорі допомагав ОСОБА_2 шукати зниклу корову.
За свідченнями свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_6 , вони зранку, на протязі дня та в вечорі, перед тим як пригнати корів до села, рахували корів і їх було 35.
Дійсно, пастухи відповідають за збереження ввіреної їм на час пасіння худоби. За свідченням ОСОБА_11 позивач вигнав з двору трьох корів. Свідок ОСОБА_12 підтвердив, що ОСОБА_2 виганяв три корови, догнав до кінця вулиці, а далі погнав ОСОБА_12 всіх корів на пасовище.
Згідно частин 1 та 6 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доводи апеляційної скарги, що поза увагою суду залишились пояснення позивача ОСОБА_2 , не приймаються апеляційним судом до уваги, оскільки не спростовують факту зникнення корови під час випасання.
Оцінюючи покази свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , апеляційний суд звертає увагу, що дані свідки вказували, що в стаді не було 36 корів, а мало б бути, дані свідки не перераховували корів саме 28 вересня 2019 року, їх кількість знати не могли, оскільки вигнали своїх корів та пішли додому. Вбачається, що судом першої інстанції неоднозначно висвітлені покази ОСОБА_8 та ОСОБА_9 в цій частині, проте дані доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду першої інстанції про зникнення корів та обов'язок пастухів по збереженню худоби на час її випасання.
Спростовуються показами вищезазначених свідків доводи апеляційної скарги, що факт пригону корів позивачем до стада не доказано, як і нема жодних доказів, що зникла корова позивача хоч який невеликий проміжок часу знаходилась в стаді.
Доводи апеляційної скарги щодо оцінки висновку судово-товарознавчої експертизи не заслуговують на увагу, оскільки відповідач не був позбавлений права запропонувати питання, які мають бути поставлені для проведення експертизи в суді першої інстанції.
Також не заслуговують на увагу доводи відповідача, що судом не встановлено право власності на корову, оскільки ґрунтуються на невірному розумінні норм права.
Слід зазначити, що згідно ч.ч.1, 2 ст.180 ЦК України тварини є особливим об'єктом цивільних прав. На них поширюється правовий режим речі, крім випадків, встановлених законом. Правила поводження з тваринами встановлюються законом.
Річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки (ч.1 ст.179 ЦК України). На тварин поширюється правовий режим речі, а сама тварина при цьому є особливим об'єктом цивільних прав. Здійснення права власності на тварину як на особливий об'єкт цивільних прав регулюється окремими законодавчими актами, основними з яких є Закон України «Про захист тварин від жорстокого поводження», Закон України «Про тваринний світ», а також низка галузевих нормативно-правових актів. Закон України «Про ідентифікацію та реєстрацію тварин», передбачає обов'язкову реєстрацію та ідентифікацію сільськогосподарських тварин. Зокрема згідно статті 5 даного Закону юридичні та фізичні особи, що провадять діяльність з розведення та утримання тварин, зобов'язані: подавати для реєстрації дані про ідентифікованих тварин, господарства їх розведення та утримання, переміщення, забій, утилізацію, загибель, падіж тварин; ідентифікувати усіх тварин у господарстві; вести облік усіх тварин у господарстві, в тому числі щодо їх народження, ідентифікаційних номерів, усіх переміщень тварин між господарствами, а також про забій, утилізацію та падіж тварин; зберігати відомості про тварину протягом трьох років після її смерті (забій, падіж, утилізація) або переміщення її з господарства; здійснювати переміщення тварин з ідентифікаційними документами; подавати дані до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері ветеринарної медицини, про усі переміщення тварин, надходження нових тварин у господарство, а також забій, утилізацію, падіж тварин протягом 5 робочих днів з дати таких дій або подій; проводити забій, утилізацію лише ідентифікованих та зареєстрованих тварин.
Хоча позивачами не надано ветеринарної картки до паспорта великої рогатої худоби, проте дана обставина лише унеможливлює встановлення стану здоров'я худоби, проте виходячи з положень ст.ст.179, 180 ЦК України, не вказує на відсутність права власності на об'єкт цивільних прав.
Згідно ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Постановляючи рішення, суд першої інстанції правильно застосував норми права, вірно встановив фактичні обставини справи та дійшов правильного висновку про задоволення позову.
За таких обставин рішення Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 03 серпня 2020 року підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга ОСОБА_7 - без задоволення.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384, 390 ЦПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, рішення Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 03 серпня 2020 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повний текст постанови складено 07 грудня 2020 року.
Головуючий: Судді: