Постанова
Іменем України
25 листопада 2020 року
м. Київ
справа № 2-5418/2008
провадження № 61-10852св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Фаловської І. М.
(суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
особи, які звернулися з апеляційною скаргою: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Грецька 45»,
особа, яка звернулася з касаційною скаргою - Акціонерне товариство «Альфа-Банк»,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «Альфа-Банк» на постанову Одеського апеляційного суду від 18 червня 2019 року у складі колегії суддів: Таварткіладзе О. М., Заїкіна А. П., Погорєлової С. О.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2008 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до
ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання права власності на нежиле приміщення горища.
Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 є власником 98/1000 частин квартири АДРЕСА_1 .
Позивач, користуючись частиною приміщення горища вказаного житлового будинку, площа якого складає 499 кв. м, за свій рахунок відремонтувала його, оскільки це горище знаходилося у незадоволеному технічному стані, внаслідок чого відбувалося руйнування належної їй квартири.
ОСОБА_1 пропонувала ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 за спільні кошти зробити ремонт приміщення горища, проте відповідачі відмовилися від вчинення таких дій, натомість запропонували позивачу провести ремонт за власний рахунок та оформити право власності на горище на своє ім'я. Відповідачі дали письмову згоду щодо передачі позивачу цього приміщення у приватну власність.
Таким чином, інші мешканці та власники квартир житлового будинку АДРЕСА_2 , які також є співвласниками усього горища цього ж будинку, не заперечують проти передачі ОСОБА_1 у власність вказаного горища площею 499 кв. м.
Вказувала, що вона не може у позасудовий спосіб оформити право власності на спірне горище, яке знаходиться у спільній сумісній власності мешканців багатоквартирного житлового будинку, які не заперечують щодо передачі одному із співвласників цього будинку - позивачу, тому вона звернулася до суду за захистом своїх прав.
На підставі викладеного ОСОБА_1 просила визнати за нею право власності на нежиле приміщення горища площею 499 кв. м на
АДРЕСА_2 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 22 квітня
2008 року (у складі судді Ільченко Н. А.) позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на приміщення горища площею
499 кв. м на АДРЕСА_2 .
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідачі, які
є співвласниками усього приміщення горища, розташованого у житловому будинку АДРЕСА_2 , не заперечують проти передачі частини приміщення горища площею 499 кв. м, у власність позивача, тому позовні вимоги підлягають задоволенню.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Грецька 45» (далі - ОСББ «Грецька 45») 07 червня 2018 року оскаржили його в апеляційному порядку. В прохальній частині апеляційної скарги скаржники просили поновити строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції.
Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 27 червня 2018 року
(у складі судді Дрішлюка А. І.) поновлено Проніній М. Б., Загорульку В. А., ОСББ «Грецька 45» строк на апеляційне оскарження рішення Приморського районного суду міста Одеси від 22 листопада 2008 року та відкрито апеляційне провадження у справі.
Постановою Одеського апеляційного суду від 18 червня 2019 року рішення Приморського районного суду міста Одеси від 22 квітня 2008 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що горище відноситься до допоміжного приміщення багатоквартирного будинку, тому є спільним майном його мешканців та належить їм на праві спільної сумісної власності, у зв'язку з чим не може бути передано в особисту власність одного
з мешканців будинку.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції не встановив правовий статус горища (нежитлове чи допоміжне тощо). Місцевий суд не дослідив наявності (відсутності) у ньому технічного обладнання (інженерних комунікацій та технічних пристроїв, які необхідні для забезпечення санітарно-гігієнічних умов і безпечної експлуатації квартир тощо), не перевірив, чи можлива експлуатація будинку без доступу до горища або його частини.
Також, суд першої інстанції не перевірив належним чином доводи позивача про те, що відповідачі є власниками квартир у будинку
АДРЕСА_2 та мешкають в указаному будинку, а також, що вони надавали згоду на передачу спірного майна у власність позивачу.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі Акціонерне товариство «Альфа-Банк» (далі -
АТ «Альфа-Банк») просить скасувати постанову апеляційного суду та передати справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що АТ «Альфа-Банк» не було залучено до участі у справі, однак постановою апеляційного суду було вирішено питання про права та інтереси банку, оскільки приміщення горища у будинку АДРЕСА_2 було предметом іпотеки, а судовим рішенням звернуто стягнення на вказане майно та визнано за банком право власності на це приміщення горища.
Крім того, апеляційним судом необґрунтовано та без достатньої правової підстави поновлено особам, які подали апеляційну скаргу, строк на апеляційне оскарження рішення місцевого суду через десть років після набрання ним законної сили, що є порушенням принципу юридичної визначеності. Забезпечення принципу «res judicata» (справа, після остаточного судового провадження, не підлягає перегляду) є однією
з найважливіших засад гарантування державою реалізації права людини на справедливий суд.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники судового процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 11 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження та витребувано цивільну справу.
У жовтні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 13 листопада 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що ОСОБА_1 є власником 98/1000 частин квартири АДРЕСА_1 на підставі договору дарування
від 19 березня 2008 року, укладеного між нею та ОСОБА_8 .
З часу придбання вказаного житла позивач також користується частиною горища площею 499 кв. м, яке є спільною сумісною власністю усіх мешканців та власників квартир житлового будинку АДРЕСА_2 .
Суд першої інстанції встановив, що у зв'язку з незадовільним станом горища, яке знаходиться над квартирою позивача, остання виявила бажання провести ремонт цього приміщення, а також оформити на нього право власності.
Інші співвласники будинку АДРЕСА_2
не заперечували щодо проведення ОСОБА_1 ремонтних робіт та виділення спірного горища у її власність, що підтверджується відповідною письмовою заявою від 19 березня 2008 року, яка завірена директором дільниці № 2 Комунального підприємства «Житлово-комунальний сервіс «Порто-Франківський» (далі - КП «ЖКС «Порто-Франківський»).
Апеляційний суд встановив, що ОСОБА_6 належить 1/5 частка квартири АДРЕСА_3 на підставі договору дарування від 08 серпня 2005 року.
Відповідно до довідки ОСББ «Грецька 45» від 22 лютого 2019 року
ОСОБА_1 не мешкає та не зареєстрована у квартирі АДРЕСА_1 з 30 липня 2008 року. ОСОБА_2 не мешкає та не зареєстрований у квартирі АДРЕСА_4 за вказаною адресою з 30 липня
2008 року. ОСОБА_3 мешкає без реєстрації у квартирі
АДРЕСА_5 . ОСОБА_4 не мешкає та не зареєстрований у квартирі АДРЕСА_6 , а мешкає та зареєстрований у квартирі АДРЕСА_7
з 26 вересня 1972 року. ОСОБА_5 не мешкає та не зареєстрований за вказаною адресою.
Згідно з довідкою ОСББ «Грецька 45» від 23 квітня 2019 року у приміщенні горища, яке розташоване у будинку АДРЕСА_2 , знаходяться мережі загального користування (теплопостачання, водопостачання, димоходи тощо), які потребують постійного доступу співробітників цього об'єднання для здійснення обслуговування та поточного ремонту. Капітальний ремонт у приміщеннях горища не проводився багато років. До довідки додані фотокартки горища
з відображеними трубами тепло-водопостачання та димо-вентиляційних каналів. З наданих фотокарток не вбачається наявність будь-яких ремонтних робіт на горищі.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає задоволенню частково.
Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог
і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції не відповідає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Згідно з пунктом 8 частини третьої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
«Право на суд», одним із аспектів якого є право доступу, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; їх накладення дозволене за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Воловік проти України» від 06 грудня 2007 року).
Встановлено, що 22 квітня 2008 року Приморським районним судом міста Одеси ухвалене у цій справі рішення про задоволення позову.
Таким чином, розгляд справи судом першої інстанції відбувся до набуття чинності Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів».
Так, 15 грудня 2017 набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року
№ 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким Цивільний процесуальний кодекс України викладено у новій редакції.
Відповідно до підпункту 13 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України,
у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Разом з тим, судочинство у судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Отже, судові рішення, що ухвалені до 15 грудня 2017 року, тобто до набрання чинності ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року
№ 2147-VIII, можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, проте розгляд таких скарг здійснюється за правилами, встановленими ЦПК України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року).
Водночас, відповідно до частини першої статті 294 ЦПК України (в редакції, чинній на час ухвалення рішення суду першої інстанції) заяву про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
До суду з апеляційною скаргою ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та
ОСББ «Грецька 45» звернулися 07 червня 2018 року.
Встановлено, що ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСББ «Грецька 45» не брали участі у розгляді справи під час вирішення заявленого позову у суді першої інстанції.
Частиною першою статті 292 ЦПК України (у редакції, чинній на час ухвалення рішення суду першої інстанції) передбачено, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Аналогічна за змістом норма закріплена у частині першій статті 352 ЦПК України (в редакції, чинній на час звернення до суду з апеляційною скаргою).
Заявники вказували, що ОСОБА_6 , ОСОБА_7 є власниками квартир у будинку АДРЕСА_2 та вони випадково дізналися про існування рішення суду першої інстанції, про що повідомили ОСББ «Грецька 45», тому їхні права порушені цим судовим рішенням.
Частиною третьою статті 294 ЦПК України (в редакції, чинній на час набрання законної сили рішенням місцевого суду) визначено, що заява про апеляційне оскарження чи апеляційна скарга, подані після закінчення строків, встановлених цією статтею, залишаються без розгляду, якщо апеляційний суд за заявою особи, яка їх подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.
Згідно з частиною третьою статті 354 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення з апеляційною скаргою) строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Апеляційна скарга зареєстрована судом 07 червня 2018 року, тобто після спливу строку на апеляційне оскарження.
Відповідно до частини першої статті 72 ЦПК України (в редакції, чинній на час набрання законної сили рішенням місцевого суду) право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.
Аналогічна за змістом норма закріплена у частині першій статті 126 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення з апеляційною скаргою).
Якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності.
При цьому складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства ЄСПЛ зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення ЄСПЛ у справі «Дія 97» проти України від 21 жовтня 2010 року).
Подібний за змістом висновок міститься у постанові Верховного Суду
у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року у справі № 361/161/13-ц (провадження № 61-37352сво18).
ЄСПЛ визнає легітимними обмеженнями встановлені державами - членами Ради Європи вимоги щодо строків оскарження судових рішень (рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 2004 року у справі «Нешев проти Болгарії»).
У статтях 127, 357, 358 ЦПК України не визначено конкретного переліку причин, що відносяться до поважних і можуть бути підставою для поновлення пропущеного процесуального строку. Однак, суд апеляційної інстанції, керуючись верховенством права та основними засадами судочинства, повинен надати оцінку наведеним особою, яка не брала участі у справі, обставинам на предмет поважності причин пропуску строку, встановити чи є такий строк значним та чи поновлення такого строку не буде втручанням у принцип юридичної визначеності з врахуванням балансу суспільного та приватного інтересу.
Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду
від 18 березня 2020 року у справі № 348/3678/13-ц (провадження
№ 61-36051св18).
Разом з тим, суд поновлює або продовжує строк, встановлений відповідно законом або судом, за клопотанням сторони або іншої особи у разі його пропущення з поважних причин.
Питання про поновлення чи продовження пропущеного строку вирішує суд, у якому належало вчинити процесуальну дію або до якого потрібно було подати документ чи доказ.
Зазначені висновки викладені у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 204/2113/14-ц (провадження № 61-27658св18).
Разом з тим, в апеляційній скарзі від 07 червня 2018 року, підписаній представником заявників, як підставу поновлення строку на оскарження рішення місцевого суду зазначено те, що ОСОБА_6 та ОСОБА_7 випадково дізналися про існування рішення суду першої інстанції, про що у подальшому повідомили ОСББ «Грецька 45». Разом з тим, в апеляційній скарзі не вказано обставин та часу, коли саме заявники дізналися про рішення місцевого суду, а у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження цих обставин.
Вирішення питання про поновлення строку на оскарження перебуває
в межах дискреційних повноважень судів, однак такі повноваження не
є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави: поважні причини пропуску цього строку.
Якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності.
Таким чином, посилання заявників в апеляційній скарзі на те, що про існування рішення суду першої інстанції вони дізналися випадково, жодним чином не свідчить про поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження, оскільки такі посилання не підтверджені жодними доказами.
Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип «res judicata», особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків (рішення ЄСПЛ у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року).
Отже, якщо національний суд просто обмежився вказівкою на наявність
у відповідача «поважних причин» для поновлення пропущеного строку оскарження, то, відтак, він (суд) не вказав чітких причин такого рішення.
За цих підстав ЄСПЛ постановив, що було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та дійшов висновку, що національні суди, вирішивши поновити пропущений строк оскарження остаточної постанови у справі заявника без наведення відповідних причин та скасувавши в подальшому постанову суду, порушили принцип правової визначеності та право заявника на справедливий судовий розгляд за пунктом 1 статті 6 Конвенції (рішення ЄСПЛ у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року).
При цьому, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 як співвласники спірного майна (мешканці квартир у будинку АДРЕСА_2 ) та ОСББ «Грецька 45» як юридична особа, створена для управління, утримання та використання спільного майна, зобов'язані були цікавитись зазначеним майном. Проте до апеляційної скарги не додано належних та допустимих доказів на підтвердження тих обставин, що до звернення до суду їм (особам, які звернулися з апеляційною скаргою) не було відомо про перехід права власності на вказане вище майно до ОСОБА_1 .
Вирішуючи питання про поновлення строку на апеляційне оскарження, суд повинен у сукупності оцінити всі обставини справи, навести мотиви щодо поважності чи неповажності причин пропуску строків на апеляційне оскарження та зазначити, з яких підстав подане клопотання підлягає або
не підлягає задоволенню.
Лише наявність об'єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження судового рішення в апеляційному порядку у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку апеляційного оскарження з поважних причин.
Поновлюючи строк на апеляційне оскарження рішення Приморського районного суду міста Одеси від 22 квітня 2008 року, апеляційний суд
в ухвалі від 27 червня 2018 року лише вказав, що необхідно поновити строк на оскарження рішення місцевого суду, оскільки заявники не брали участі
у розгляді справи в суді першої інстанції, не навівши будь-яких обґрунтованих мотивів.
При цьому, норми процесуального права не містять виключень щодо обов'язку подання обґрунтованого клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження для осіб, які не брали участі у розгляді справи. Крім того, вказане клопотання повинне бути підтверджене належними та допустимими доказами.
Таким чином, апеляційний суд зазначені обставини залишив поза увагою, всупереч вищенаведеним вимогам цивільного процесуального закону поновив пропущений строк на апеляційне оскарження зі спливом значного періоду часу (10 років) без наведення відповідних підстав, чим порушив принцип правової визначеності, відкрив апеляційне провадження та розглянув по суті апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції, яке набрало законної сили.
Вказане дає Верховному Суду обґрунтовані підстави для направлення справи до апеляційного суду на новий розгляд зі стадії відкриття провадження у справі для вирішення питання про наявність підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження з урахуванням вищезазначеного.
При цьому, щодо права АТ «Альфа-Банк» на касаційне оскарження Верховний Суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Статтями 17, 18 ЦПК України визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Обов'язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі
у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Встановлено, що з 15 жовтня 2019 року АТ «Альфа-Банк» є правонаступником АКІБ «Укрсоцбанк».
Між АКІБ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», та ОСОБА_9 02 вересня 2008 року укладено договір кредиту, відповідно до умов якого останній отримав кредитні кошти у розмірі 310 000 дол. США зі сплатою 15 % річних з кінцевим терміном повернення до 02 вересня
2018 року включно.
На забезпечення виконання умов договору кредиту, 02 вересня 2008 року між банком та ОСОБА_9 укладено іпотечний договір, предметом якого є приміщення горища загальною площею 499 кв. м у будинку АДРЕСА_2 , яке належить на праві приватної власності ОСОБА_9 на підставі договору купівлі-продажу від 15 серпня 2008 року.
Рішенням Приморського районного суд міста Одеси від 26 січня 2016 року
у справі № 522/15895/15-ц позов ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_9 про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки задоволено. У рахунок погашення заборгованості ОСОБА_9 за договором кредиту від 02 вересня 2008 року в розмірі 841 314,60 дол. США, що становить 20 889 841,52 грн, звернуто стягнення на предмет іпотеки - приміщення горища загальною площею 499 кв. м на
АДРЕСА_2 , що належить ОСОБА_9 на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу від 15 серпня 2008 року. Визнано за
ПАТ «Укрсоцбанк» право власності на приміщення горища за вказаною адресою.
Не погоджуючись з постановою Одеського апеляційного суду від 18 червня 2019 року, АТ «Альфа-Банк», яке не брало участі у справі, оскаржило її
в касаційному порядку, посилаючись на те, що судом апеляційної інстанції вирішено питання про право власності на спірне горище, яке належить банку на праві власності, тому апеляційним судом вирішено питання про права особи, яка не брала участі у справі.
Вказані доводи є обґрунтованими та в силу вимог процесуального права перевірені судом касаційної інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Згідно з частиною четвертою статті 406 ЦПК України у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.
Частиною шостою статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
Оскільки суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права, то ухвала Апеляційного суду Одеської області про відкриття апеляційного провадження від 27 червня 2018 року та постанова Одеського апеляційного суду від 18 червня 2019 року, відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України, підлягають скасуванню з направленням справи на розгляд до суду апеляційної інстанції зі стадії відкриття апеляційного провадження у справі.
Керуючись статтями 402, 406, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд
у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Альфа-Банк» задовольнити частково.
Ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 27 червня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 18 червня 2019 року скасувати, справу направити на розгляд до суду апеляційної інстанції зі стадії відкриття апеляційного провадження у справі.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. С. Висоцька
Судді А. І. Грушицький
І. В. Литвиненко
Є. В. Петров
І. М. Фаловська