Ухвала
07 грудня 2020 року
м. Київ
справа № 310/3542/19
провадження № 61-17870ск20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Литвиненко І. В.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 20 липня
2020 року, додаткове рішення Бердянського міськрайойнного суду Запорізької області від 21 серпня 2020 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 28 жовтня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про захист права власності шляхом зобов'язання вчинити певні дії,
У травні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом
до ОСОБА_1 про захист права власності шляхом зобов'язання вчинити певні дії.
Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 23 жовтня 2012 року належить 1/45 частина житлового будинку АДРЕСА_1 , а на підставі договору купівлі-продажу від 14 листопада 2012 року - 13/90 частини вказаного будинку.
ОСОБА_1 на праві спільної часткової власності належить 3/4 частини житлового будинку АДРЕСА_1 .
У 2018 року, переїхавши для постійного проживання в належний позивачу житловий будинок, ОСОБА_2 виявив, що ОСОБА_1 без погодження з ним розмістив вигрібну яму на відстані приблизно 1 м від стіни житлового будинку, позначеного в технічному паспорті на садибний (індивідуальний) житловий будинок під літ. «А». При цьому, у приміщенні житлового будинку «А» під № «1-3-8» відповідач облаштував санвузол (душ, вмивальник, туалет), обладнав внутрішньодомову каналізацію з відведення побутових стоків у зазначений вигріб.
Позивач зазначав, що розміщення відповідачем вигрібної ями наносить шкоду житловому будинку, у зв'язку з чим на стінах у приміщенні з'явились тріщини, вони руйнуються, є неприємний запах каналізації, а сама вигрібна яма розташована з порушенням державних будівельних та санітарних норм.
Посилаючись на те, що в добровільному порядку відповідач не бажає вчинити певні дії, ОСОБА_2 просив суд захистити його право власності шляхом зобов'язання вчинити певні дії, а саме - зобов'язати ОСОБА_1 демонтувати (розібрати та засипати) вигрібну яму, що знаходиться на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , на відстані приблизно 1 м від стіни житлового будинку з боку АДРЕСА_1 та демонтувати внутрішньодомову каналізацію з відведення побутових стоків у вигріб.
Рішенням Бердянського міськраойнного суду Запорізької області
від 20 липня 2020 року (у складі судді Богомолової Л. В.) позов
ОСОБА_2 задоволено частково.
Зобов'язано ОСОБА_1 демонтувати вигрібну яму, що знаходиться
на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 .
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Додатковим рішенням Бердянського міськраойнного суду Запорізької області від 21 серпня 2020 року (у складі судді Богомолової Л. В.) заяву ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення задоволено.
Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені судові витрати на правничу допомогу в розмірі 2 000 грн, витрати на проведення експертизи - 3 250 грн, а всього - 5 250 грн.
Постановою Запорізького апеляційного суду від 28 жовтня 2020 року
(у складі колегії суддів: Бєлки В. Ю., Онищенко Е. А., Полякова О. З.) рішення Бердянського міськраойнного суду Запорізької області
від 20 липня 2020 року залишено без змін.
27 листопада 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду
з касаційною скаргою на рішення Бердянського міськрайойнного суду Запорізької області від 20 липня 2020 року, додаткове рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 21 серпня
2020 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 28 жовтня
2020 року, в якій заявник просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволених позовних вимог і ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню.
Відповідно до пункту 8 частини статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви.
Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, враховуючи те, що провадження здійснюється судом після розгляду справи судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та
у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України передбачено, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Предметом позову у цій даній справі є вимоги про зобов'язання вчинити дії, а саме - демонтувати (розібрати та засипати) вигрібну яму.
Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитись з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов'язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином
(рішення у справі «Зубац проти Хорватії», заява № 40160/1, від 05 квітня 2018 року).
Отже, справа є незначної складності, тому є малозначною відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.
При цьому, Верховним Судом досліджено та взято до уваги: предмет позову, складність справи, доводи касаційної скарги, а також значення справи для сторін і суспільства, практику розгляду справ з даної категорії.
Касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять посилання на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню.
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК Українисуд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R(95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
З урахуванням наведеного, оскільки касаційну скаргу подано на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.
З наведених обставин не потребує окремого розгляду питання дотримання особою, яка подала касаційну скаргу, вимог статей 390 та 392 ЦПК України.
Одночасно суд роз'яснює вимоги пункту 3 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір», відповідно до якого сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі.
ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 20 липня 2020 року, додаткове рішення Бердянського міськрайойнного суду Запорізької області від 21 серпня
2020 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 28 жовтня
2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про захист права власності шляхом зобов'язання вчинити певні дії відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.
Судді: І. М. Фаловська
В. С. Висоцька
І. В. Литвиненко