Постанова
Іменем України
26 листопада 2020 року
м. Київ
справа № 724/1427/18
провадження № 61-12861св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Чернівецького апеляційного суду від 10 червня 2019 року у складі колегії суддів: Височанської Н. К., Владичана А. І., Лисака І. Н.,
У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу та поділ спільного майна подружжя.
Позов обґрунтований тим, що 27 квітня 2015 року між сторонами зареєстровано шлюб, який розірвано рішенням Хотинського районного суду Чернівецької області від 17 серпня 2017 року. У шлюбі ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народився син ОСОБА_3 .
З 2012 року до дати реєстрації шлюбу сторони проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу. Маючи намір створити сім'ю, вони поїхали на роботу до Російської Федерації, щоб заробити кошти на будинок. Проживали та працювали в м. Сосновий Бор Ленінградської області та, враховуючи те, що місто було закрите, отримали перепустки: відповідачу від 01 жовтня 2013 року № 3132 до 01 січня 2014 року, а позивачу від 12 грудня 2013 року № 4102 до 12 червня 2014 року. Ці обставини також підтверджуються копіями міграційних карт, копією трудової книжки позивача та копіями страхових полісів на ім'я позивача та відповідача.
Також факт проживання однією сім'єю за період з грудня 2014 року до квітня 2015 року підтверджується довідкою Клішковецької сільської ради, копією акта підключення до мережі Інтернет буд. АДРЕСА_1 , накладною № 244 на замовлення дверей в цей будинок.
Проживаючи у фактичних шлюбних відносинах, сторони набули нерухоме майно, що є їх спільною сумісною власністю як подружжя.
27 квітня 2015 року приватний нотаріус Хотинського нотаріального округу Мартинюк В. А. посвідчив договір купівлі-продажу житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , та зареєстрував право власності на цей будинок за відповідачем ОСОБА_2 .
Позивач просила суд: встановити факт проживання однією сім'єю з відповідачем без шлюбу в період часу з січня 2012 року до 27 квітня 2015 року; визнати спільною сумісною власністю подружжя житловий будинок АДРЕСА_1 ; визнати право власності за ОСОБА_1 на 1/2 частину житлового буд. АДРЕСА_1 ; визнати спільною сумісною власністю подружжя земельну ділянку, кадастровий номер 7325083600:05:002:0032, цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, площею 0,25 га; визнати право власності за ОСОБА_1 на 1/2 частину земельної ділянки, кадастровий номер 7325083600:05:002:0032, цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, площею 0,25 га.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Хотинського районного суду Чернівецької області від 04 березня 2019 року у позові відмовлено.
Відмовивши в позові, суд першої інстанції виходив з того, що позов є безпідставним та необґрунтованим, оскільки позивач не довела факту спільного проживання з відповідачем однією сім'єю без реєстрації шлюбу у період з січня 2012 року до 27 квітня 2015 року, зокрема, що вона вела з ним спільне господарство та брала спільну участь у придбанні спірного будинку та земельної ділянки.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Чернівецького апеляційного суду від 10 червня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Хотинського районного суду Чернівецької області від 04 березня 2019 року скасовано. Позов задоволено частково. Встановлено факт проживання однією сім'єю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 без шлюбу в період з грудня 2014 року до 26 квітня 2015 року. Визнано спільною сумісною власністю подружжя житловий будинок літ. А-1 житловою площею 30,00 кв.м., літня кухня літ. Б, сарай літ. В, Г, Д, З, І, К, гараж літ. Ж, вбиральня літ. Л, огорожа № 1-3, замощення літ. ІІ за адресою: АДРЕСА_1 . Визнано право власності за ОСОБА_1 на 1/2 частини житлового будинку літ. А-1, житловою площею 30,00 кв. м, літня кухня літ. Б, сарай літ. В, Г, Д, З, І, К, гараж літ. Ж, вбиральня літ. Л, огорожа № 1-3, замощення літ. ІІ за адресою: АДРЕСА_1 . Визнано спільною сумісною власністю подружжя земельну ділянку, кадастровий номер 7325083600:05:002:0032, цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд площею 0,25 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 . Визнано право власності за ОСОБА_1 на 1/2 земельної ділянки, кадастровий номер 7325083600:05:002:0032, цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд площею 0,25 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 . В іншій частині позову відмовлено. Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 7 628,65 грн.
Суд апеляційної інстанції, задовольнивши позов частково, виходив з того, що позивач надала суду належні та допустимі докази на підтвердження проживання однією сім'єю з відповідачем як подружжя без реєстрації шлюбу з грудня 2014 року до 26 квітня 2015 року. Оскільки статтею 60 СК України встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, набуте ними за час шлюбу, а відповідач не надав суду доказів на спростування вказаної презумпції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що необхідно провести поділ майна подружжя, визнавши за кожним зі сторін право власності на 1/2 частину спірного житлового будинку та земельної ділянки. В іншій частині позову, а саме встановлення факту проживання однією сім'єю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 без шлюбу у період з січня 2012 року до грудня 2014 року відмовлено за недоведеністю.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У липні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Чернівецького апеляційного суду від 10 червня 2019 року, просив скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 25 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.
У серпні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення є незаконним, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.
Суд апеляційної інстанції не встановив усі фактичні обставини справи та не правильно оцінив надані сторонами докази.
Суд апеляційної інстанції не послався на докази, якими підтверджено, що у період з грудня 2014 року до 26 квітня 2015 року сторони мали спільний бюджет, вели спільне господарство та були пов'язані виконанням взаємних прав і обов'язків.
Суд не застосував правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 08 червня 2016 року у справі № 6-2253цс15, згідно з яким факт придбання спірного майна за час шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя. Мають бути встановлені факти створення майна (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов'язків, з'ясуванні часу придбання, джерело набуття спірного майна. Показаннями свідків на стороні відповідача підтверджується той факт, що позивач переїхала у спірний будинок безпосередньо перед реєстрацією шлюбу із ОСОБА_2 за його відсутності, оскільки він тоді перебував за кордоном. Вказане позивачем не оспорювалося.
Суд першої інстанції ухвалив у справі законне й обґрунтоване рішення, яке суд апеляційної інстанції безпідставно скасував.
Аргументи інших учасників справи
Відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу мотивований тим, що оскаржуване рішення є законним, ухвалене з додержанням норм матеріального права і процесуального права.
Доводи касаційної скарги є безпідставними та не спростовують правильних висновків суду апеляційної інстанції.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).
Касаційна скарга у цій справі подана у липні 2019 року, тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 27 квітня 2015 року між сторонами зареєстровано шлюб, який розірвано рішенням Хотинського районного суду Чернівецької області від 17 серпня 2017 року. У шлюбі ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_3 .
На підтвердження факту проживання сторонами однією сім'єю у період з січня 2012 року до 27 квітня 2015 року позивач надала суду такі докази: індивідуальний пропуск від 26 грудня 2013 року № 4324 для в'їзду та перебування у м. Сосновий Бор Ленінградської області з метою працевлаштування, виданий на ім'я ОСОБА_1 , строком дії до 28 вересня 2014 року; індивідуальний пропуск від 05 жовтня 2014 року № 5542 строком дії до 07 липня 2015 року; індивідуальний пропуск від 01 жовтня 2013 року № 3132 строком дії до 01 січня 2014 року з метою перебування «гості»; індивідуальний пропуск від 05 грудня 2013 року № 4102 для в'їзду та перебування у м. Сосновий Бор Ленінградської області з метою працевлаштування, виданий на ім'я ОСОБА_2 строком дії до 05 грудня 2013 року; федеральні міграційні картки, видані на ім'я ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; копію трудової книжки № НОМЕР_1 на ім'я ОСОБА_1 із внесеним записом про те, що 08 листопада 2013 року вона прийнята на роботу продавця-флориста та звільнена з роботи 30 листопада 2014 року; страховий поліс серії СБ78 № 5564882 на ім'я ОСОБА_1 із зазначенням адреси проживання: АДРЕСА_2 ; страховий поліс серії МИ 01957 на ім'я ОСОБА_2 із зазначенням адреси реєстрації: АДРЕСА_3 ; бланки реєстрації про прибуття іноземного громадянина ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Згідно з довідкою Клішковецької сільської ради від 25 квітня 2018 року № 337 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з жовтня 2012 року до квітня 2015 року у с. Млинки не проживали однією сім'єю без шлюбу.
Відповідно до акта факту проживання від 19 квітня 2018 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з грудня 2014 року до квітня 2015 року проживали однією сім'єю без шлюбу у с. Клішківці за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно з довідкою від 17 травня 2018 року № 139 ОСОБА_1 дійсно перебувала на «Д» обліку при АЗПСМ «Клішківці» у зв'язку з вагітністю з 03 квітня 2015 року.
Зі змісту акта підключення до телекомунікаційної мережі від 24 грудня 2014 року ОСОБА_1 , що проживає за адресою: АДРЕСА_1 , підключила Інтернет ТОВ «Інтелект груп».
У накладній № 244 на встановлення металопластикових дверей зазначено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 сплатили завдаток за двері у розмірі 2 800,00 грн.
Суди встановили, що 27 квітня 2015 року між ОСОБА_5 , від імені якої діє ОСОБА_6 , та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу житлового будинку з належними до нього будівлями та спорудами АДРЕСА_1 .
Суд апеляційної інстанції встановив, що оформлюючи договір про підключення до телекомунікаційної мережі від 24 грудня 2014 року ОСОБА_1 , не зважаючи на те, що вона ще не перебувала з відповідачем в зареєстрованому шлюбі, зазначила себе як « ОСОБА_1 », що свідчить про те, що вона себе вже вважала дружиною відповідача.
На час реєстрації шлюбу позивач перебувала на третьому місяці вагітності.
Аналізуючи докази, що знаходяться в матеріалах справи і на які, як на підставу для задоволення позову, посилалася позивач, зокрема, страхові полюси та бланки реєстрації про прибуття іноземного громадянина, в яких зазначені різні місця проживання позивача та відповідача, суд апеляційної інстанції, вважав, що позивач не довела проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу за період з січня 2012 року по грудень 2014 року. Допитані в суді першої інстанції свідки дали показання про спільне проживання сторін в Росії лише зі слів позивача.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Згідно з пунктом 6 Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 до членів сім'ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв'язках. Обов'язковою умовою для визнання їх членами сім'ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т.п.
Відповідно до частин першої, другої статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.
Згідно з частиною першою статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.
Відповідно до статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім'єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов'язків.
Отже, проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною, визначеною законом підставою для виникнення у них прав та обов'язків, зокрема, права спільної сумісної власності на майно.
Відповідно до частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; 4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду"; 5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.
Отже, особам, які проживають однією сім'єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.
Верховний Суд виходить з того, що при застосуванні статті 74 СК України необхідно виходити з того, що вказана норма поширюється на випадки, коли чоловік і жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі та між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю. Для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, з метою вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України потрібно встановити факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно.
Суд апеляційної інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що позивач довела належними та допустимими доказами факт проживання з відповідачем однією сім'єю без шлюбу у період з грудня 2014 року до 26 квітня 2015 року.
Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Тобто статтею 60 СК України встановлено презумцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.
Відповідний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2019 року у справі № 339/116/16-ц, провадження № 61-15462св18.
Презумпція віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов'язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю.
Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім'я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя.
Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована.
Якщо ж заява, одного з подружжя, про те, що річ була куплена на її особисті кошти не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною.
Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільного нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна.
Відповідний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 711/2302/18, провадження № 61-13953св19.
Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Суд апеляційної інстанції встановивши, що відповідач належними, достатніми та допустими доказами не спростував презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя, тобто, що будинок він набув за особисті кошти, дійшов правильного висновку, що житловий будинок АДРЕСА_1 та земельна ділянка, кадастровий номер 7325083600:05:002:0032, цільове призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, площею 0,25 га є спільною сумісною власністю подружжя.
Відповідно до статті 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Згідно зі статтею 68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.
Відповідно до статті 372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.
Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (частина перша статті 69 СК України).
Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Згідно з частинами першою, другою статті 71 СК Українимайно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.
Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції з урахуванням установлених обставин та доказів у матеріалах справи дійшов обгрунтованого висновку, що спірне майно, яке є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, підлягає поділу між ними в рівних частках по 1/2 частині кожному.
Суд апеляційної інстанції перевіривши досліджені судом першої інстанції докази, зокрема, страхові полюси та бланки реєстрації про прибуття іноземного громадянина, в яких зазначені різні місця проживання позивача та відповідача, дійшов обгрунтованого висновку, що позивач не довела проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу за період з січня 2012 року до грудня 2014 року. Допитані в суді першої інстанції свідки дали показання про спільне проживання у цей період сторін в Росії лише зі слів позивача.
Тому доводи касаційної скарги, що суд апеляційної інстанції не послався на докази, якими підтверджено, що у період з грудня 2014 року до 26 квітня 2015 року сторони мали спільний бюджет, вели спільне господарство та були пов'язані виконанням взаємних прав і обов'язків, не заслуговують на увагу.
Посилання в касаційній скарзі на те, що попередній власник будинку отримав кошти за спірний будинок та земельну ділянку від матері відповідача задовго до реєстрації шлюбу не підтверджені належними та допустимими доказами.
Безпідставними є доводи касаційної скарги, що суд апеляційної інстанції не застосував правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 08 червня 2016 року у справі № 6-2253цс15, оскільки у справах різні підстави позову.
Доводи касаційної скарги зводяться до незгодиіз судовим рішенням та необхідності переоцінки доказів у справі, проте встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належить до компетенції суду касаційної інстанції.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки в цій справі оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Постанову Чернівецького апеляційного суду від 10 червня 2019 рокузалишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: А. С. Олійник
С. О. Погрібний
В. В. Яремко