Справа № 408/5058/19-ц
Провадження № 2/408/389/20
18 листопада 2020 року смт Біловодськ
Біловодський районний суд Луганської області у складі:
Головуючого Соболєва Є.О.,
при секретареві Савенко Т.А.,
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, -
18 листопада 2020 року позивач вдруге підряд не з'явився до суду для участі у розгляді справи, про час і місце судового засідання був повідомлений належним чином, причин неявки суду не повідомив.
Частина перша статті 223 Цивільного процесуального кодексу України передбачає, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Зміст цієї норми закону свідчить про те, що вона є загальною відносно інших частин вказаної статті, де передбачені інші наслідки нез'явлення учасників справи.
Так, згідно частини п'ятої статі 223 Цивільного процесуального кодексу України у разі повторної неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, і його нез'явлення не перешкоджає вирішенню спору.
Наведена норма закону передбачає, що суд може розглядати справу за відсутності позивача або його представника тільки за умови, якщо від нього надійшла відповідна заява, та подання цієї заяви не перешкоджає розгляду справи по суті за відсутності позивача чи його представника.
Згідно п. 6 ч. 2 ст. 43 ЦПК України учасники справи зобов'язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, яка відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною правової системи України, кожна особа має право на справедливий судовий розгляд цивільної справи. Це право включає в себе доступність до правосуддя.
За приписами ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух.
З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду з прав людини у справах «Осман проти Сполученого королівства» від 28.10.1998 року та «Круз проти Польщі» від 19.06.2001. У вказаних Рішеннях зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави. При цьому, Європейський суд з прав людини зазначив, що немає порушення права на доступ до правосуддя, якщо заявники не виявили належної зацікавленості у розгляді їхньої справи.
Таким чином, враховуючи, що позивач двічі підряд про причини неявки не повідомив, заяв про розгляд справи за його відсутності не надходило, суд вважає, що є усі підстави для застосування наслідків неявки позивача до суду, передбачених ч. 5 ст. 223 ЦПК України, тому позовну заяву ОСОБА_1 на підставі п. 3 ч. 1 ст. 257 ЦПК України слід залишити без розгляду.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 223, 257-260 ЦПК України, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу - залишити без розгляду.
Ухвала може бути оскаржена до Луганського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з моменту її ухвалення.
Головуючий: Є.О. Соболєв