18 листопада 2020 р. Справа № 520/3378/2020
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Бершова Г.Є.
суддів: Ральченка І.М. , Катунова В.В.
за участю секретаря судового засідання Патової Д.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 та Головного управління ДПС у Харківській області на додаткове рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.07.2020 (суддя Котеньов О.Г., м. Харків, повний текст складено 23.07.20) по справі № 520/3378/2020
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Харківській області
про скасування вимоги та рішення,
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 24.06.2020 адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Харківській області про скасування вимоги та рішення - задоволено.
Визнано протиправними та скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-00000513306 від 19.12.2019 та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску №00005793306 від 19.12.2019, прийняті Головним управлінням ДПС у Харківській області.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 судовий збір у сумі 1158 (одна тисяча сто п'ятдесят вісім) грн 30 коп.
Додатковим рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 22.07.2020 року клопотання представника позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу - задоволено частково.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області (вул. Пушкінська, буд. 46, м. Харків, 61057, код ЄДРПОУ 43143704) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) суму витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 8700 (вісім тисяч сімсот) грн 00 коп.
Позивач не погодився із таким додатковим рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення в частині відмови скасувати та прийняти нове, яким заяву задовольнити.
Не погоджуючись із прийнятим додатковим рішенням, відповідач також подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволення вимог заяви та ухвалити нове рішення, яким відмовити в її задоволенні, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційних скарг, правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, дослідивши матеріали справи, додаткове рішення суду першої інстанції, приходить до висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, виходячи з такого.
Так, судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що клопотання представника позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у сумі 12500 грн. заявлено до судових дебатів, 30.06.2020 до суду надано акт приймання-передачі наданих послуг до договору про надання правової допомоги №ЗОВ від 26.11.2019.
Представником позивача надано до суду копії договору про надання правової допомоги №ЗОВ від 26.11.2019, рахунку-фактури на оплату №0503 від 05.03.2020 (передплата юридичних послуг), оригінал платіжного доручення про оплату послуг №38 від 11.03.2020 (12500 грн), копію акту приймання-передачі наданих послуг від 25.06.2020 до договору про надання правової допомоги №ЗОВ від 26.11.2019.
Відповідно до п.2.1 договору вартість послуг за цим Договором вказується в Актах виконаних робіт (наданих послуг), які складаються сторонами по мірі необхідності за результатами наданих послуг. Замовник авансує сплату вартості послуг або сплачує вартість послуг впродовж 10 календарних днів після підписання Акту виконаних робіт (наданих послуг), який містить детальний опис, обсяг та вартість наданих послуг (п.5.3).
Судом встановлено, що позивач сплатив авансом своєму адвокату суму 12500 грн.
При цьому у акті приймання-передачі наданих послуг від 25.06.2020 до договору про надання правової допомоги №ЗОВ від 26.11.2019 при розрахунку вартості послуг вартість однієї години роботи адвоката визначена в розмірі 1 500,00 грн. Так, відповідно до акту на підготовку позовної заяви, підготовки доказової бази, аналіз актуальної судової практики адвокатом витрачено 4 години (6000 грн), на правовий аналіз відзиву та підготування відповіді на відзив - 1 год. 20 хв. (2000 грн), складання клопотання про долучення документів та його направлення відповідачу - 1 год. (1500 грн), участь у судових засіданнях (з урахуванням часу на проїзд) 17.06.2020 та 24.06.2020 - по 1 год. (3000 грн).
Суд першої інстанції, частково задовольняючи заяву про ухвалення додаткового рішення, виходив з оцінки рівня витрат позивача на правничу допомогу, критеріїв розумності та пропорційності оплати послуг адвоката, а також з їх співмірністю зі складністю предмета спору.
Колегія суддів погоджується з таким рішенням суду першої інстанції з таких підстав.
Так, відповідно до п.3 ч.1 ст.252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Відповідно до ч.7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Приписами ст.132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч.7 ст.139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Частинами 3-5 статті 134 КАС України визначено, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У пункті 269 Рішення у справі “East/West Alliance Limited” проти України” Європейський суд з прав людини зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі “Іатрідіс проти Греції” (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).
Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04).
У рішенні ЄСПЛ у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Колегією суддів встановлено, що відповідачем з метою реалізації його обов'язку щодо доведення неспівмірності витрат надано аргументовану позицію щодо того, що складання клопотання про надання додаткових доказів не потребувало витрат часу 1 година, оскільки таке клопотання не є складним.
Додатково суд зауважує, що вказаним клопотанням до матеріалів справи долучено докази на підтвердження здійснення оплати за послуги, надані позивачеві ТОВ "Рестар компані", що за своєю суттю є доказовою базою при підготуванні позову та оплачено позивачем у складі витрат 6000 грн. Надання таких доказів окремим клопотанням (не з позовною заявою або відповіддю на відзив) не може слугувати у даному випадку підставою для прийняття рішення про обґрунтованість витрат на правничу допомогу в цій частині, оскільки підготування доказової бази здійснювалось адвокатом під час написання позовної заяви, про що вказано у акті, та оплачено у складі 6000 грн за 4 години роботи.
Щодо участі адвоката у судових засіданнях, колегія суддів зазначає, що судове засідання 17.06.2020 тривало 9 хв., 24.06.2020 - 19 хв., про що свідчать протоколи судових засідань.
Виходячи із розрахунку витраченого адвокатом часу на перебування у судових засіданнях, суд приходить до висновку, що у цій частині підлягають задоволенню вимоги про стягнення витрат у розмірі 700 грн. (вартість 1 хв. часу - 25 грн * 28 хв.).
Загальновідомим є факт того, що проїзд до суду не є юридичною послугою та може відноситись до складу витрат на правничу допомогу, що підлягають стягненню з відповідача.
Суд зазначає, що час на проїзд до приміщення суду не може вважатися правничою допомогою у тому числі ще з урахуванням того, що п.5.4 договору передбачено оплата позивачем інших витрат, що не пов'язані із наданням юридичних послуг (що є предметом договору, визначеному у п.1.1 договору), тобто, у даному випадку витрати часу на проїзд компенсуються позивачем його адвокату як інші витрати.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Щодо аргументів відповідача стосовно наявності спору у справі №520/4467/2020 та їх схожості за предметом спірних правовідносин, суд зазначає, що такі доводи не можуть слугувати підставою для зменшення розміру витрат на правничу допомогу у даному спорі, оскільки з позовною заявою про скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-00000513306 від 19.12.2019 та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску №00005793306 від 19.12.2019, адвокат звернувся до суду 12.03.2020, при цьому позовна заява у справі №520/4467/2020 надійшла до суду 03.04.2020, тобто, надання правничої допомоги позивачу щодо підготування позовної заяви у даній справі передувало наданню саме такого виду правничої допомоги у справі №520/4467/2020, про що свідчить, у тому числі, дата авансової оплати послуг. Правову оцінку розміру витрат на правничу допомогу у справі №520/4467/2020 надано судом у додатковому рішенні від 23.06.2020.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оцінивши рівень витрат позивача на правничу допомогу, а також те, що їх сума була співмірною зі складністю предмета спору, виходячи із критеріїв розумності та пропорційності оплати послуг адвоката, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 8700 грн.
Суд наголошує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі “Серявін та інші проти України” зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі “Трофимчук проти України” ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Деякі аргументи не можуть бути підставою для надання детальної відповіді на такі доводи.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення вимоги про відшкодування витрат на правничу допомогу.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів, переглянувши рішення суду першої інстанції, дійшла висновку, що при прийнятті рішення суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.
Наведені в апеляційних скаргах доводи правильність висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 245, 246, 250, 315, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційні скарги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 та Головного управління ДПС у Харківській області - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.07.2020 по справі № 520/3378/2020 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Г.Є. Бершов
Судді І.М. Ральченко В.В. Катунов
Постанова складена в повному обсязі 30.11.20.