12 листопада 2020 року місто Київ
єдиний унікальний номер справи: 759/19877/19
номер провадження: № 22-ц/824/12079/2020
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач),
суддів: Мережко М.В., Савченка С.І.,
за участю секретаря - Орел П.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Софійського Сергія Юрійовичана заочне рішення Святошинського районного суду міста Києва від 28 травня 2020 року у складі судді Горбенко Н.О., у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «Вест» про визнання майнового (речового) права на отримання в натурі об'єкта будівництва,
У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «Вест» (далі - ТОВ «Науково-виробнича фірма «Вест») про визнання майнового (речового) права на отримання в натурі об'єкта будівництва.
Позовна заява мотивована тим, що 19 грудня 2003 року між нею та ТОВ «Науково-виробнича фірма «Вест»був укладений договір інвестування будівництва за №19/12-03, відповідно до умов якого відповідач зобов'язався після закінчення будівництва у четвертому кварталі 2004 року та введення в експлуатацію передати позивачу нежитлове приміщення, загальною площею 120 кв.м, у будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , за умови сплати позивачем повної вартості. Вказувала, після укладення договору вона на виконання пункту 2.2 договору сплатила 100% вартості приміщення у розмірі 300 000 грн 00 коп. та стала інвестором з визначеними правами і обов'язками, передбаченими цим договором, про що свідчить платіжне доручення №1092952 від 22 грудня 2003 року. Однак відповідач у порушення умов договору будівництво призупинив, будинок з вини відповідача до здачі не готується, документи про право власності на нежитлове приміщення не оформив та не передав позивачу. Право власності на вказане вище приміщення за позивачем не зареєстровано.
З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просила визнати за нею майнові права на частку в об'єкті незавершеного будівництва у розмірі проінвестованого нежитлового напівпідвального приміщення, загальною площею 120 кв.м, у будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , визнати за нею майнове (речове) права на отримання в натурі об'єкта інвестування: нежитлового напівпідвального приміщення, загальною площею 120 кв.м, у будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .
Заочним рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 28 травня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погоджуючись із заочним рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Софійський С.Ю. подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити у повному обсязі, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин справи, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у позові з тих підстав, що позивачем не надано доказів про те, що відповідач належним чином не виконує взяті на себе зобов'язання, оскільки судом не враховано того, що відповідно до законодавства позивач не позбавлений права витребувати проінвестоване майно в судовому порядку для захисту свого права власності. Тому вважає, що вимога позивача про визнання майнового (речового) права на отримання в натурі об'єкта будівництва є правомірною, оскільки позивач виконала умови договору в повному обсязі. Враховуючи, що відповідач умови договору не виконав, об'єкт інвестування фактично не побудував, не здав його державній комісії та не передав його по акту позивачу, то вважає, що вимоги позивача про визнання за нею майнових прав на частку в об'єкті незавершеного будівництва у розмірі проінвестованого приміщення, а також майнове (речове) право на отримання в натурі вказаного вище об'єкта інвестування підлягають до задоволення.
Відповідач ТОВ «Науково-виробнича фірма «Вест» не скористалося своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направило.
Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з'явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість заочного рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Згідно з вимогами ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає.
Згідно з положеннями ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам заочне рішення суду першої інстанції не відповідає.
У ст.124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до ст.17 Закону України 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно з п.1 ст.6 Конвенції кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних і суспільних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
У ст.19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Можна зробити висновок, що загальні суди не мають чітко визначеної предметної юрисдикції та розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин у всіх випадках, за винятком, якщо розгляд таких справ прямо визначений за правилами іншого судочинства.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне, а по-друге - суб'єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).
При вирішенні питання щодо можливості розгляду справи у порядку цивільного судочинства необхідно керуватися завданнями цивільного судочинства, які передбачено у ст. 2 ЦПК України, і до яких віднесено справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав і інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
При цьому суди повинні керуватися принципом правової визначеності і не допускати наявності провадження, а відтак і судових рішень, ухвалених у спорі між тими ж сторонами, з того самого предмета, але судами у різних юрисдикціях.
Під час апеляційного розгляду справи встановлено, що згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відповідач ТОВ «Науково-виробнича фірма «Вест» (ідентифікаційний код юридичної особи21634238) перебуває у стані припинення https://usr.minjust.gov.ua/content/free-search/person-result.
Встановлено, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 07 квітня 2009 року у справі № 50/280 порушено провадження про банкрутство ТОВ «Науково-виробнича фірма «Вест».
Постановою Господарського суду міста Києва від 23 травня 2017 року визнано боржника ТОВ «Науково-виробнича фірма «Вест» банкрутом, призначено ліквідатором боржника арбітражного керуючого Титаренка М.О.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19 березня 2020 року постановлено розгляд справи № 50/280 про банкрутство ТОВ «Науково-виробнича фірма «Вест» здійснювати за положеннями Кодексу України з процедур банкрутства https://reyestr.court.gov.ua/Review/88303234.
У суді апеляційної інстанції представник ОСОБА_1 - адвокат Софійський С.Ю. вказаних обставин не заперечував.
Відповідно п.п.8, 9 ч.1 ст.20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України; справи за заявами про затвердження планів санації боржника до відкриття провадження у справі про банкрутство.
Згідно з ч.6 ст.12 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом.
Тобто, законодавець указав, що у Законі України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» містяться процесуальні норми, які передбачають особливості розгляду справ указаної категорії.
Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» втратив чинність з 21 жовтня 2019 року, з набранням чинності Кодексу України з процедур банкрутства від 18 жовтня 2018 року № 2597-VIII (далі - Кодекс № 2597-VIII).
У пункті 4 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу № 2597-VIII встановлено, що з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону про банкрутство.
Відповідно до ч.1 ст.7 Кодексу № 2597-VIII спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Згідно з ч.2 ст.7 Кодексу № 2597-VIII господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника. Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення. У разі якщо відповідачем у такому спорі є суб'єкт владних повноважень, суд керується принципом офіційного з'ясування всіх обставин у справі та вживає визначених законом заходів, необхідних для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів, з власної ініціативи.
Відповідно до ч.3 ст.7 Кодексу № 2597-VIII матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо майнових спорів з вимогами до боржника та його майна, провадження в якій відкрито до відкриття провадження у справі про банкрутство, надсилаються до господарського суду, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство, який розглядає спір по суті в межах цієї справи.
Відтак можна зробити висновок, що вказаний Кодекс № 2597-VIII передбачає особливості розгляду справ про банкрутство, що й підтверджено у ст.7 цього Кодексу.
Зі змісту вказаних норм убачається, що законодавець захищає не лише права банкрута, а й права інших осіб, які мають вимоги до банкрута.
Захист таких осіб полягає у тому, що інші суди, незалежно від юрисдикції, які розглядали справи за позовами до відповідача, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство після відкриття провадження в інших справах, не закривають таке провадження, а передають справу до належного суду для розгляду по суті. При цьому таким належним судом є виключно суд господарської юрисдикції, який відкрив справу про банкрутство відповідача.
Таке урегулювання процедури розгляду спорів до відповідача, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство, встановлює зрозумілу і справедливу процедуру закінчення розгляду справи належним судом, дотримання принципу визначення юрисдикції справи та підсудності спорів одному господарському суду, який акумулює усі вимоги до відповідача, щодо якого порушено процедуру банкрутства.
Таким чином, законодавець підкреслив, що розгляд всіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, повинен відбуватися саме і виключно господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи.
За встановлених обставин у цій справі суд першої інстанції повинен був передати справу до Господарського суду міста Києва, на розгляді якого перебуває справа № 50/280 про банкрутство ТОВ «Науково-виробнича фірма «Вест».
Аналогічного правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 січня 2020 року у справі 607/6254/15 (провадження 14-404цс19).
У відповідності до вимог ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Однак суд першої інстанції наведених вище обставин не з'ясував, положень закону та правових висновків Великої Палати Верховного Судуне врахував, внаслідок чого помилково розглянув дану справу в порядку цивільного судочинства.
З наведених вище підстав заочне рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам ст.263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, а тому підлягає скасуванню з направленням справи до Господарського суду міста Києва, на розгляді якого перебуває справа № 50/280 про банкрутство ТОВ «Науково-виробнича фірма «Вест».
Керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Софійського Сергія Юрійовича - задовольнити частково.
Заочне рішення Святошинського районного суду міста Києва від 28 травня 2020 року - скасувати.
Матеріали справи № 759/19877/19 за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «Вест» про визнання майнового (речового) права на отримання в натурі об'єкта будівництвапередати до Господарського суду міста Києва, на розгляді якого перебуває справа № 50/280 про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «Вест».
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий
Судді: