10 листопада 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду в складі:
головуючого судді - ОСОБА_1
суддів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3
за участю секретаря - ОСОБА_4
прокурора - ОСОБА_5
захисників - ОСОБА_6 , ОСОБА_7
обвинувачених - ОСОБА_8 , ОСОБА_9
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду в режимі відеоконференції з ДУ «Київський слідчий ізолятор» апеляційні скарги захисника ОСОБА_6 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 та захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 03 серпня 2020 року, якою обвинуваченим ОСОБА_8 та ОСОБА_9 продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою до 01 жовтня 2020 року включно, -
В провадженні Шевченківського районного суду м. Києва перебуває на розгляді кримінальне провадження №12017100000000177 стосовно ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , обвинувачених у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст. 27, п.п. 6, 11, 12 ч.2 ст. 115, ч.1 ст. 263 КК України.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 03 серпня 2020 року обвинуваченим ОСОБА_8 та ОСОБА_9 продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою до 01 жовтня 2020 року включно.
На вказану ухвалу захисник ОСОБА_6 , діючи в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 , подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 03.08.2020 року та постановити нову ухвалу, якою застосувати до ОСОБА_9 більш м'який запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою, а саме - домашній арешт чи особисте зобов'язання.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на незаконність та необґрунтованість оскаржуваної ухвали, яка постановлена з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, оскільки приймаючи рішення про продовження ОСОБА_9 запобіжного заходу у виді тримання під вартою суд допустив порушення вимог ст.ст. 177, 194 КПК України.
Апелянт вказує, що у даному кримінальному провадженні обґрунтованість підозри ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, з точки зору фактичних підстав і правової кваліфікації інкримінованих ОСОБА_9 діянь, не доведена, а обвинувачення не підтверджено матеріалами кримінального провадження.
Також зазначає, що обвинувачений ОСОБА_9 не вчиняв спроб знищити, сховати або спотворити речі та документи, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, а наявність ризиків того, що ОСОБА_9 може незаконно впливати на свідків, іншим чином перешкоджати кримінальному провадженню не підтверджено жодними доказами. Крім того, відсутні будь-які дані на підтвердження тієї обставини, що будь-хто з підозрюваних знаходиться під впливом або тиском обвинуваченого ОСОБА_9 чи знаходиться в матеріальній або службовій залежності від нього.
Апелянт наголошує, що при вирішенні питання доцільності продовження застосованого до обвинувачених запобіжного заходу у виді тримання під вартою не встановлено і не вказано нових ризиків, які виникли під час тримання обвинувачених під вартою, що є порушенням вимог ч.3 ст. 199 КПК України та п.1 ст. 5 Європейської Конвенції з прав людини.
Крім того, захисник звертає увагу на те, що обвинувачений ОСОБА_9 має постійне місце проживання, міцні соціальні зв'язки, проживає разом із цивільною дружиною, піклується про свою неповнолітню доньку та має на утриманні батьків, характеризується позитивно і раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, що на думку захисника свідчить про можливість застосування до ОСОБА_9 більш м'якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_7 , діючи в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 , просить скасувати ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 03.08.2020 року та постановити нову ухвалу, якою змінити ОСОБА_8 запобіжний захід з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на порушення судом першої інстанції вимог ст.ст. 177, 178, 183 КПК України та положень викладених в судових актах Європейського суду з прав людини, оскільки під час вирішення питання про продовження обвинуваченим строку тримання під вартою, який є винятковим, найсуворішим видом запобіжного заходу, прокурор не навів переконливих доводів щодо наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, які б слугували підставою для продовження обвинуваченому ОСОБА_8 строку тримання під вартою та не обґрунтував своєї позиції щодо неможливості застосування інших заходів для забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого.
Апелянт вказує, що під час вирішення питання про продовження обвинуваченим строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою судом була порушена передбачена законом процедура, оскільки згідно вимог ч.1 ст. 199 КПК України ініціатива щодо продовження строку дії запобіжного заходу належить стороні обвинувачення, а не суду, однак приймаючи оскаржуване рішення, за відсутності будь-якого клопотання прокурора, суд фактично виконав функцію прокурора.
Також зазначає, що висунута ОСОБА_8 підозра у вчиненні кримінального правопорушення є необґрунтованою, а матеріали кримінального провадження не містять беззаперечних доказів вчинення обвинуваченим ОСОБА_8 інкримінованих йому діянь.
На переконання апелянта, суд неповно дослідив матеріали кримінального провадження, не врахував і не взяв до уваги конкретні обставини вчинення кримінального правопорушення, а також те, що ОСОБА_8 має постійне місце проживання, міцні соціальні зв'язки, характеризується позитивно, має сім'ю та двох малолітніх дітей, а також достатній життєвий досвід, щоб дотримуватись встановлених правил поведінки.
Заслухавши доповідь судді, пояснення обвинувачених ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та їх захисників ОСОБА_6 і ОСОБА_7 на підтримку доводів поданих апеляційних скарг; думку прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційних скарг захисників, вказуючи на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції; перевіривши матеріали контрольного провадження №1-кп/761/603/2020 (справа №761/21652/18), які надійшли з суду першої інстанції та апеляційні доводи, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги захисника ОСОБА_6 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 та захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 задоволенню не підлягають з наступних підстав.
Рішенням Конституційного Суду України від 13.06.2019 року №4-р/2019 у справі за конституційною скаргою ОСОБА_10 було вирішено визнати таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення ч. 2 ст. 392 Кримінального процесуального кодексу України щодо унеможливлення окремого апеляційного оскарження ухвали суду про продовження строку тримання під вартою, постановленої під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті.
Таким чином, ухвали суду першої інстанції про продовження строку тримання під вартою, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, можуть бути оскаржені в апеляційному порядку.
Відповідно до ч.3 ст. 331 КПК незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Відповідно до ч. 2 ст. 331 КПК вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Європейський Суд з прав людини у справі «Лабіта проти Італії» зазначив, що продовжуване утримання особи під вартою може бути виправдане у тій чи іншій справі лише за наявності специфічних ознак того, що цього вимагають істинні вимоги публічного інтересу, які, не зважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають правило поваги до особистої свободи.
Таким чином, при позбавленні особи волі та продовженні такого заходу забезпечення кримінального провадження, суд повинен враховувати особливості конкретної справи, в якій необхідне тривале утримання особи під вартою у зв'язку з привалюванням суспільного інтересу та безпеки суспільства над правилом поваги до особистої свободи особи.
Вирішуючи питання доцільності продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно обвинувачених ОСОБА_8 та ОСОБА_9 судом першої інстанції враховано, що останні обвинувачуються у вчиненні особливо тяжкого злочину та наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, а тому суд дійшов висновку, що застосування до обвинувачених більш м'якого запобіжного заходу не зможе забезпечити їх належної процесуальної поведінки.
При цьому, суд обґрунтовано зазначив, що наявність у обвинувачених сімейних зв'язків, постійного місця реєстрації безумовно свідчить про зменшення ризику вчинення дій з метою переховування від суду, однак ці обставини без наявності інших вагомих обставин не мінімізують цей ризик до такого ступеню, щоб повністю виключити його.
Крім того, надаючи оцінку можливості ОСОБА_8 та ОСОБА_9 переховуватись від суду, суд першої інстанції, з урахуванням суворості покарання, яке загрожує обвинуваченим у разі визнання їх винними у вчиненні інкримінованих їм дій, дійшов висновку про існування високої ймовірності вчинення останніми спроб, спрямованих на ухилення від суду.
Переглядаючи рішення суду першої інстанції про продовження тримання під вартою обвинувачених ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , колегія суддів погоджується з висновком суду про те, що підстави, у зв'язку з наявністю яких останнім був обраний запобіжний захід у виді тримання під вартою, не відпали, а ризики, передбачені ст. 177 КПК України, не зменшилися та продовжують існувати.
На думку колегії суддів, суд першої інстанції дійшов правильних висновків про те, що обставини кримінального провадження свідчать про неможливість обрання стосовно обвинувачених ОСОБА_8 та ОСОБА_9 іншого запобіжного заходу, передбаченого ст. 176 КПК України, про що ставиться питання в поданих захисниками апеляційних скаргах, оскільки він не забезпечить належної поведінки останніх під час розгляду даного кримінального провадження.
Враховуючи наведене, доводи сторони захисту про відсутність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду та не можуть бути прийняті до уваги, оскільки не ґрунтуються на матеріалах справи.
Апеляційні твердження апелянтів про наявність у обвинувачених ОСОБА_8 та ОСОБА_9 постійного місця проживання та міцних соціальних зв'язків колегія суддів вважає безпідставними, оскільки вказані доводи в цілому не впливають на правильність висновків суду першої інстанції про необхідність продовження обвинуваченим ОСОБА_8 та ОСОБА_9 строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, а будь-яких інших обставин, які б свідчили про те, що даний захід забезпечення кримінального провадження не виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи обвинувачених, судом першої інстанції не встановлено і стороною захисту не доведено, у зв'язку з чим колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційних скарг захисників ОСОБА_6 і ОСОБА_7 та застосування до обвинувачених більш м'якого запобіжного заходу для запобігання наявним ризикам, аніж тримання під вартою.
Що стосується посилання сторони захисту на те, що у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_8 та ОСОБА_9 відсутня «обґрунтована підозра», то колегія суддів вважає необхідним зазначити, що вимога обґрунтованої підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно зв'язують підозрюваного/обвинуваченого з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення.
Крім того, переглядаючи в апеляційному порядку ухвалу суду першої інстанції про продовження обвинуваченим ОСОБА_8 та ОСОБА_9 строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, постановлену під час судового провадження до ухвалення судового рішення по суті, апеляційний суд не може вдаватися до оцінки обґрунтованості обвинувачення висунутого особі, яке вже є предметом розгляду судом першої інстанції, а також до вирішення питань, пов'язаних з оцінкою доказів з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винуватою чи невинуватою у вчиненні інкримінованих їй злочинів.
Посилання захисника ОСОБА_7 у своїй апеляційній скарзі на ту обставину, що прокурором не подавалось клопотання про продовження обвинуваченим ОСОБА_8 та ОСОБА_9 строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, що є порушенням порядку продовження строку тримання під вартою, передбаченого ст. 199 КПК України, апеляційний суд вважає необґрунтованими, оскільки положення вказаної норми Кримінального процесуального закону розповсюджуються лише на стадію досудового розслідування, а вирішення судом питання щодо запобіжного заходу у кримінальному провадженні, яке вже перебуває на стадії судового розгляду регламентовано статтею 331 КПК України.
За викладеним, ухвала Шевченківського районного суду м. Києва від 03 серпня 2020 року про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно ОСОБА_8 та ОСОБА_9 обвинувачених у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст. 27, п.п. 6, 11, 12 ч.2 ст. 115, ч.1 ст. 263 КК України, винесена з додержанням вимог кримінального процесуального закону, є обґрунтованою, а тому колегія суддів не вбачає підстав для її скасування, про що ставиться питання в апеляційних скаргах захисників.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 404, 407 КПК України колегія суддів,-
Апеляційні скарги захисника ОСОБА_6 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 та захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 - залишити без задоволення, а ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 03 серпня 2020 року, якою обвинуваченим ОСОБА_9 та ОСОБА_8 продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою до 01 жовтня 2020 року включно - без зміни.
Ухвала апеляційного суду оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді: __________________ _________________ __________________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3