Справа № 161/12117/20
Провадження № 2/161/3119/20
18 листопада 2020 року місто Луцьк
Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі :
головуючого - судді Філюк Т.М.,
за участю секретаря судового засідання Денисюка І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом органу опіки та піклування Луцької міської ради в інтересах неповнолітнього ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів,
31 липня 2020 року позивач орган опіки та піклування Луцької міської ради звернувся в суд в інтересах ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів.
Позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_4 та ОСОБА_2 перебували в шлюбі з 15 травня 2005 року, в цьому шлюбі в них народився син ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 серпня 2001 року шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 розірвано. Після розірвання шлюбу за усною домовленістю між батьками дитина ОСОБА_1 залишився проживати з матір'ю. ІНФОРМАЦІЯ_2 матір дитини ОСОБА_4 померла, а неповнолітній ОСОБА_1 залишився проживати з бабусею зі сторони матері ОСОБА_6 , яка забезпечує онука усім необхідним відповідно до вікових потреб. При цьому батько дитини самоусунувся від виховання та утримання сина, не цікавиться його життям, здоров'ям, не шукає з ним зустрічей, не вітає зі святами та днями народження, не надає коштів на придбання необхідних дитині речей. Також позивач зазначає, що місце перебування відповідача не відоме, тому відібрати в нього пояснення щодо участі у вихованні та утриманні сина, а також з'ясувати його думку щодо позбавлення батьківських прав не вдалось. Мати відповідача ОСОБА_7 підтвердила, що її син веде аморальний спосіб життя, з 2010 року не проживає за місцем реєстрації, у вихованні сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , участі не бере.
Враховуючи вищевикладене та з посиланням на норми ст.ст. 164, 165 Сімейного кодексу України, ст. 11 ЗУ «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» позивач просить: позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно неповнолітнього сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; стягнути з ОСОБА_2 аліменти в розмірі 1/4 усіх видів заробітку, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, на утримання неповнолітнього ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , починаючи з дня пред'явлення позову до суду і до досягнення дитиною повноліття.
Ухвалою судді від 14 серпня 2020 року відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.
Станом на 18 листопада 2020 року відповідач ОСОБА_2 відзив на позовну заяву не подав.
Від представника позивача ОСОБА_8 надійшла заява про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує, просить позов задовольнити.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, хоча належним чином повідомлявся судом про дату, час та місце розгляду справи.
За погодженням представника позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає вимогам ст. 280 ЦПК України.
Дослідивши письмові докази у справі, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення з таких підстав.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Стаття 9 Конвенції покладає на держави-учасниці обов'язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.
Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Суд встановив, що ОСОБА_2 та ОСОБА_4 є батьками неповнолітнього ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження останньої серії НОМЕР_1 , виданого відділом реєстрації актів цивільного стану Луцького міського управління юстиції Волинської області 14 листопада 2005 року (а.с.16).
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 померла, що підтверджено копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , виданого Луцьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану ГТУЮ у Волинській області (а.с. 14).
Відповідно до висновку служби у справах дітей Луцької міської ради від 21 липня 2020 року №126, неповнолітній ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , після смерті матері залишився проживати з бабусею зі сторони матері ОСОБА_6 , яка забезпечує онука усім необхідним відповідно до вікових потреб, що підтверджено актом обстеження умов проживання. При цьому батько дитини ОСОБА_2 самоусунувся від виховання та утримання сина, не цікавиться його життям, здоров'ям, не шукає з ним зустрічей, не вітає зі святами, не надає коштів на придбання необхідних дитині речей. Згідно з інформацією КЗ «Луцький НВК №26» від 25 березня 2020 року № 01-14/144 футзального клубу « Любарт », батько дитини не цікавиться успіхами сина, не відвідує батьківські збори, заняття дитини у спортивній секції, не спілкується з вчителями, класним керівником та тренерами ОСОБА_1 . Наразі місце перебування ОСОБА_2 не відоме, тому відібрати в нього пояснення щодо участі у вихованні та утриманні сина, а також з'ясувати його думку щодо позбавлення батьківських прав не вдалось. Наведене підтверджується рапортом старшого інспектора з ювенальної превенції відділу превенції Луцького ВП ГУНП у Волинській області від 10 липня 2020 року.
Служба у справах дітей, враховуючи інтереси дитини, вважає за доцільне позбавити ОСОБА_2 батьківських прав щодо ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.5).
Згідно з актом обстеження умов проживання, складеного працівниками служби у справа дітей Луцької міської ради 12 травня 2020 року, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 з бабусею ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та дідусем ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . За висновками комісії: дитині за місце проживання створені належні умови для виховання та розвитку, стосунки в сім'ї - доброзичливі (а.с.11).
Відповідно до ч. 2,3 ст. 150 СК України батьки зобов'язані піклуватися про стан здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, а також забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України ухилення батьків від виконання своїх обов'язків по вихованню дітей є підставою для позбавлення їх батьківських прав щодо дітей.
Позбавлення батьківських прав є заходом відповідальності батьків за невиконання або неналежне виконання ними своїх батьківських обов'язків. Головною метою такого заходу є захист інтересів малолітніх та неповнолітніх дітей і стимулювання батьків щодо належного виконання своїх обов'язків. Ухилення батьків від виховання дитини, як підстава позбавлення батьківських прав, можлива лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Пунктом 15 Постанови Пленуму Верховного суду України № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» від 30 березня 2007 року позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують , та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
При вирішенні питання щодо позбавлення батьківських прав необхідно впевнитися не лише в невиконанні батьками обов'язків по вихованню, а також встановити, що вони ухиляються від їх виконання свідомо, тобто, що вони систематично, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, продовжують не виконувати свої батьківські обов'язки.
Позбавлення батьківських прав відноситься до крайньої міри відповідальності, а це означає, що застосовується ця міра судом тоді, коли всі інші засоби впливу виявилися безрезультатними.
Позбавлення батьківських прав - це насамперед спосіб захисту прав і інтересів дитини, направлений на позитивний результат у долі неповнолітньої дитини.
Позбавлення батьківських прав допускається тоді, коли змінити ставлення батьків до виховання дитини неможливо (ухвала ВССУ від 01.11.2017 у справі № 211/559/16-ц).
За таких обставин, суд приходить до переконання, що свідоме і тривале нехтування відповідачем своїми батьківськими обов'язками щодо дитини є наслідком винної поведінки відповідача та є підставою для позбавлення його батьківських прав.
З огляду на вищевикладене суд дійшов висновку про обґрунтованість позову в частині вимог про позбавлення батьківських прав відповідача відносно його неповнолітнього сина ОСОБА_1 , оскільки судовим розглядом встановлено факт ухилення ОСОБА_2 від виконання своїх батьківських обов'язків щодо сина.
Також суд зазначає, що у відповідності до вимог ст.169 СК України мати, батько, позбавлені батьківських прав, мають право на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав.
Відповідно до ч. 3 ст. 166 Сімейного кодексу України при задоволенні позову щодо позбавлення батьківських прав суд одночасно приймає рішення про стягнення аліментів на дитину. У разі якщо мати, батько або інші законні представники дитини відмовляються отримувати аліменти від особи, позбавленої батьківських прав, суд приймає рішення про перерахування аліментів на особистий рахунок дитини у відділенні Державного ощадного банку України та зобов'язує матір, батька або інших законних представників дитини відкрити зазначений особистий рахунок у місячний строк з дня набрання законної сили рішенням суду.
Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю Організації Об'єднаних Націй 20 листопада 1959 року, проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння; вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості (принцип 6).
Згідно з вимогами ст.12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Одним із основних прав дитини є право на утримання, яке кореспондується з конституційним обов'язком батьків утримувати дітей до їх повноліття. Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Статтею 181 СК України передбачено, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Відповідно до ч. 2 ст. 182 СК України мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Згідно із Законом України «Про державний бюджет на 2020 рік» з 01 липня 2020 року розмір прожиткового мінімуму для дітей віком від 6 до 18 років становить 2318 гривень.
Положеннями ст. 1 Закону України «Про прожитковий мінімум» поняття прожиткового мінімуму визначено як вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я, набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Відповідно до ч. 2 ст. 182 СК України слідує, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Крім того, за змістом ст. 141 СК України батьки мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незважаючи на розірвання шлюбу чи проживання окремо від дитини.
Частиною 1 ст. 182 СК України передбачені обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів, зокрема: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 , будучи батьком дитини ОСОБА_1 , проживає окремо від сина, участі в його матеріальному утриманні не бере. Фактично дитина перебуває на утриманні бабусі, яка займається його вихованням та розвитком.
Проаналізувавши зібрані і досліджені в судовому засіданні докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що слід стягувати з відповідача на утримання неповнолітнього сина аліменти в розмірі в розмірі 1/4 частки всіх видів її заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, які підлягають стягненню починаючи з дня подання позовної заяви до досягнення дитиною повноліття, на особистий рахунок дитини, відкритий у відділенні Державного ощадного банку України.
Згідно з положеннями ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
У зв'язку з тим, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 3 ч. 1ст. 5 Закону України "Про судовий збір", тому судовий збір в сумі 840,80 грн. слід стягнути з відповідача в дохід держави.
Керуючись ст.ст. 2, 12, 13, 77, 81, 141, 263, 264, 265 ЦПК України, суд, -
Позов задовольнити.
Позбавити ОСОБА_2 батьківських прав щодо неповнолітнього сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Стягувати з ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі ј частини всіх видів заробітку (доходу), щомісячно,але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 31 липня 2020 року до досягнення дитиною повноліття, на особистий рахунок дитини, відкритий у відділенні Державного ощадного банку України.
Рішення суду в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць допустити до обов'язкового негайного виконання.
Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави 840 гривень 80 копійок судового збору.
Заочне рішення може бути переглянуте Луцьким міськрайонним судом Волинської області за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, в разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Позивач: орган опіки та піклування Луцької міської ради (місцезнаходження: м. Луцьк, вул. Богдана Хмельницького, 19; код ЄДРПОУ 04051327);
Відповідач: ОСОБА_2 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ; паспорт серії НОМЕР_3 ).
Дата складання повного тексту заочного рішення 18 листопада 2020 року.
Суддя
Луцького міськрайонного суду Т.М. Філюк