Провадження № 22-ц/803/9135/20 Справа № 212/5348/20 Суддя у 1-й інстанції - Борис О. Н. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П.
18 листопада 2020 року м.Кривий Ріг
Справа № 212/5348/20
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Зубакової В.П.
суддів - Барильської А.П., Бондар Я.М.
секретар судового засідання: Євтодій К.С.
сторони:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач: Приватне акціонерне товариство «Суха Балка»,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного позовного провадження, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу апеляційну скаргу апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Меланчук Ігор Віталійович,на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 вересня 2020 року, яке ухвалене суддею Борис О.Н. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 18 вересня 2020 року,-
У липні 2020 року ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Меланчук І.В., звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Суха Балка» (надалі - ПрАТ «Суха Балка») про стягнення моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я на виробництві, посилаючись на отримання ним виробничої травми, що потягло за собою втрату професійної працездатності. Висновком МСЕК у 1993 році йому було первинно встановлено втрату професійної працездатності в розмірі 50 % з 08.09.1993 року з наступним переоглядом 20 вересня 1994 року та визнано особою з інвалідністю третьої групи.
Висновком МСЕК від 13.10.1994 року, при повторному переогляді, позивачу було зменшено відсоток втрати професійної працездатності з 50 % до 20 %, з наступним переоглядом 01.09.1996 року.
При повторних переоглядах у 1998 - 2004 роках, відсоток втрати професійної працездатності не змінювався та з 01.10.2004 року встановлений на безстроковий термін.
Просив суд стягнути з відповідача на свою користь моральну шкоду у розмірі 236 150,00 грн. без утримання податку з доходу фізичних осіб.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 вересня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з ПрАТ «Суха Балка» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду, завдану в зв'язку з ушкодженням здоров'я, у розмірі 30 000,00 грн. без утримання податку з доходу фізичних осіб.
Стягнуто з ПрАТ «Суха Балка» на користь держави судові витрати у розмірі 840,80 грн.
В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Меланчук І.В., ставить питання про зміну рішення суду в частині розміру моральної шкоди, стягнутої на користь позивача, просить збільшити її розмір до заявленого ним у позові, оскільки він значно занижений та не відповідає глибині моральних страждань позивача та принципу розумності, виваженості і справедливості. Також, просить врахувати, що внаслідок отриманої травми та значної втрати професійної працездатності, позивач не має змоги вести звичне життя. Судом першої інстанції не повністю враховано, що позивач, внаслідок отриманої травми, позбавлений можливості реалізувати свої звички та бажання, змушений залучати додаткові зусилля та ресурси для організації життя, в нього порушення функції слуху, на теперішній час стан його здоров'я не відновлений, негативні зміни у його житті довготривалі.
При цьому, наводить в апеляційній скарзі, як приклад, Постанову Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 року у справі № 210/5258/16-ц, якою з відповідача на користь позивача в рахунок відшкодування моральної шкоди стягнуто 275 000 гривень, за умови, що позивачем втрачено 100 % професійної працездатності.
Також, на постанову Верховного Суду від 14 листопада 2019 року у справі № 522/3388/18, якою визнано розумним, виваженим та справедливим грошове відшкодування моральної шкоди у сумі 233 000 грн., яке стягнуто з відповідача-роботодавця на користь позивача за умови втрати ним 75% професійної працездатності.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Учасники справи, будучи завчасно належним чином повідомленими про час і місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилися, від представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Меланчука І.В., надійшла заява про розгляд справи у відсутність сторони позивача, що (у відповідності до ч.2 ст. 372 ЦПК України) не перешкоджає розглядові справи.
Від представника відповідача ПрАТ «Суха Балка» - адвоката Гарькавого А.Г. до суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату, в зв'язку із значною кількістю справ, які перебувають на розгляді у судах різних інстанцій, стороною в яких виступає відповідач, а також, враховуючи факт, що кілька представників ПрАТ «Суха Балка» захворіли вірусом COVID-19, та знаходяться на лікарняному, яке колегією суддів залишено без задоволення з наступних підстав.
Так, згідно ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Пунктами 10, 11 частини 2 цієї статті визначено, що одними із основних принципів цивільного судочинства є розумність строків розгляду справи судом та неприпустимість зловживання процесуальними правами.
Згідно ч. 1 ст. 371 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів із дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження, а апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції - протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.
Згідно статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду, як джерело права.
Статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Згідно з нормами ст. 17 Конвенції жодне з положень цієї Конвенції не може тлумачитись як таке, що надає будь-якій державі, групі чи особі право займатися будь-якою діяльністю або вчиняти будь-яку дію, спрямовану на скасування будь-яких прав і свобод, визнаних цією Конвенцією, або на їх обмеження в більшому обсязі, ніж це передбачено в Конвенції.
Ратифікуючи зазначену Конвенцію Україна взяла на себе зобов'язання гарантувати кожній особі права та свободи, закріплені в Конвенції, включаючи право на справедливий судовий розгляд протягом розумного строку.
У своєму рішенні у справі «Калашников проти Росії» Європейський суд зазначив, що розумність тривалості провадження визначається залежно від конкретних обставин справи, враховуючи критерії, визначені у прецедентній практиці Суду, зокрема, складність справи, поведінка заявника та поведінка компетентних органів влади.
З аналізу зазначених норм Конвенції та практики Європейського суду вбачається, що питання про порушення ст. 17 Конвенції, яка закріплює один із основоположних принципів Конвенції - принцип неприпустимості зловживання правами, може поставати лише у сукупності з іншою статтею Конвенції, положення якої у конкретному випадку дають підстави для висновку про зловживання особою наданим їй правом.
Вищенаведені положення закону направлені на дотримання розумних строків розгляду справи і на недопущення зловживання своїми процесуальними правами та правами інших осіб, які беруть участь у справі.
Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті.
Колегія суддів враховує, що постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12 березня 2020 року на всій території України встановлено карантин, з подальшими змінами, на всій території України продовжено дію адаптивного карантину до 31 грудня 2020 року.
В той же час колегія суддів звертає увагу на те, що за положеннями статті 129 Конституції України, статті 2 Цивільного процесуального кодексу України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Колегія суддів наголошує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (стаття 223 Цивільного процесуального кодексу України).
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Верховний Суд виходить з того, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.
Із заяви представника відповідача - адвоката Гарькавого А.Г. вбачається, що причиною його неявки до апеляційного суду також є надання переваги участі у розгляді інших справ.
Крім того, ст. 212 ЦПК України після частини третьої доповнено новою частиною такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), учасники справи можуть брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. Підтвердження особи учасника справи здійснюється із застосуванням електронного підпису, а якщо особа не має такого підпису, то у порядку, визначеному Законом України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" або Державною судовою адміністрацією України».
Враховуючи викладене, зважаючи на технічну можливість проведення судового засідання у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою системи EasyCom, з метою дотримання принципу розумності строків розгляду справи, необхідності забезпечення захисту здоров'я учасників судового процесу і співробітників суду, з урахуванням наведених рекомендацій уповноважених суб'єктів щодо запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що учасники справи, можуть брати участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою системи EasyCom.
Виходячи з норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду, вимог п.11 частини 3 статті 2 ЦПК України щодо неприпустимості зловживання сторонами своїми процесуальними правами, статті 371 ЦПК України щодо строку розгляду апеляційної скарги, а також зважаючи на вимоги ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів визнала неявку відповідача, в судове засідання такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 13.02.1992 року з ОСОБА_1 ,під час виконання трудових обов'язків гірничого робітника очисного вибою шахти «Ювілейна» Рудоуправління «ХХ Партз'їзду», правонаступником якого є ПрАТ «Суха Балка», стався нещасний випадок, пов'язаний з виробництвом, а саме шматок породи, який випад зі склепіння рукава з рук ГРОВ ОСОБА_1 вибило металевий лом, який вдарив його в область лівого вуха ( а.с.17-19).
За вказаним фактом було складено Акт № 25 від 11.06.1993 року про нещасний випадок на виробництві за формою Н-1, відповідно до якого причинами настання нещасного випадку є недолік в навчанні безпечним прийомам праці при вивільненні руди з дучки.
В Акті № 25 від 11.06.1993 року про нещасний випадок на виробництві винними особами, було визнано гірничого майстра дільниці № 2 ОСОБА_2 , який порушив п.4.14.1 Положення ГРОЗ.
Висновком МСЕК від 20.09.1993 року ОСОБА_1 було первинно встановлено втрату професійної працездатності в розмірі 50 % з 08.09.1993 року з наступним переоглядом 20 вересня 1994 року та визнано особою з інвалідністю третьої групи ( а.с. 9,9- зворот).
Висновком МСЕК від 13.10.1994 року, при повторному переогляді, позивачу було зменшено відсоток втрати професійної працездатності з 50 % до 20 %, з наступним переоглядом 01.09.1996 року ( а.с.10)
При повторних переоглядах у 1998 - 2004 роках, відсоток втрати професійної працездатності у позивача не змінювався.
Висновком МСЕК від 11.11.2004 року, при повторному переогляді, ОСОБА_1 встановлено відсоток втрати професійної працездатності у розмірі 20% з 01.10.2004 року, безстроково.
Спір виник з приводу відшкодування роботодавцем моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок нещасного випадку на виробництві при виконання трудових обов'язків.
Суд, частково задовольняючи позов, обґрунтовано виходив з того, що між сторонами склалися трудові правовідносини, оскільки травму отримано позивачем під час виконання ним трудових обов'язків, і наявності у зв'язку з цим підстав, передбачених Законом України «Про охорону праці», для відшкодування моральної шкоди.
Колегія суддів погоджується з даним висновком суду з огляду на наступне.
Так, відповідно до ст. 264 ЦПК України, суд під час ухвалення рішення, серед інших питань, вирішує які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Відповідно до вимог ст. 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
Відповідно до роз'яснень, які містяться в пунктах 1 - 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. N 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди", відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров'я від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, провадиться згідно із законодавством про страхування від нещасного випадку. Це законодавство складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, Закону України від 23 вересня 1999 р. N 1105-XIV "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", Закону України від 14 жовтня 1992 р. N 2694-XII "Про охорону праці", КЗпП України, а також законодавчих та інших нормативно-правових актів. Спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.
Оскільки позивачу первинно висновком МСЕК у 1993 році встановлено стійку втрату професійної працездатності у зв'язку з травмою на виробництві у 1992 році, тобто встановлено наявність пошкодження здоров'я на виробництві, що надало йому право на відшкодування моральної шкоди роботодавцем, колегія суддів приходить до висновку, що до правовідносин сторін мають застосовуватися Правила відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затверджені Постановою КМУ №472 від 23.06.1993 року, в редакції, станом на 1993 рік.
У відповідності до положень п.11 цих Правил моральна шкода відшкодовується за заявою потерпілого про характер моральної втрати чи висновком медичних органів у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі, розмір якої визначається в кожному конкретному випадку на підставі: домовленості сторін (власника, профспілкового органу і потерпілого або уповноваженої ним особи); рішення суду. Розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати незалежно від інших будь-яких виплат.
Згідно зі ст. 440-1 ЦК Української РСР, в редакції 1963 року, моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п'яти мінімальних розмірів заробітної плати.
У відповідності до положень п.11 цих Правил моральна шкода відшкодовується за заявою потерпілого про характер моральної втрати чи висновком медичних органів у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі, розмір якої визначається в кожному конкретному випадку на підставі: домовленості сторін (власника, профспілкового органу і потерпілого або уповноваженої ним особи); рішення суду. Розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати незалежно від інших будь-яких виплат.
Згідно зі ст. 440-1 ЦК Української РСР, в редакції 1963 року, моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п'яти мінімальних розмірів заробітної плати.
Таким чином, згідно зі ст. 440-1 ЦК Української РСР, в редакції 1963 року,було встановлено обмеження мінімального розміру відшкодування моральної шкоди - не менше п'яти мінімальних розмірів заробітної плати та максимального розміру відшкодування моральної шкоди, що не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати (п. 11 Правил).
Відповідно до ст. 3 Закону України "Про оплату праці" мінімальна заробітна плата - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт).
Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.
Вищезазначені вимоги закону у поєднанні зі статтями 3 і 8 Конституції України дають підстави для висновку про те, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи, та враховувати засади розумності, виваженості й справедливості.
Такий підхід цілком узгоджується з положенням ст. 83 ЦК Української РСР, в редакції 1963 року, про те, що позовна давність не поширюється, зокрема, на вимоги, які випливають з порушення особистих немайнових прав, крім випадків, передбачених законом.
Аналогічний правовий висновок міститься й у постановах Верховного Суду України № 6-156цс14, № 6-188цс14 та № 6-207цс14від 24 грудня 2014 року.
Згідно статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» мінімальна заробітна плата у місячному розмірі станом на час розгляду справи становить 4 723 00 грн., тобто мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, який відповідає 100% стійкої втрати працездатності, дорівнює 23 615,00 грн., а максимальний - 944 600,00 грн.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди)» з наступними змінами, факт заподіяння моральної шкоди пов'язують не лише зі станом напруженості під впливом сильнодіючого впливу, яким є стрес, а із наявністю втрат фізичного і психічного характеру, які тягнуть за собою порушення нормальних життєвих зв'язків потерпілого, зменшення його суспільної активності, потребують від нього додаткових зусиль для організації життя.
В судовому засіданні встановлено, що у зв'язку з виробничою травмою позивачу заподіяно моральну шкоду, яка полягає в тому, що він, на теперішній час, втратив професійну працездатність у розмірі 20%, безстроково. Після втрати працездатності, у позивача змінилися умови життя.
Виходячи із наведених вище обставин, колегія суддів вважає, що позивачу ОСОБА_1 заподіяно моральну шкоду, і він має право на її відшкодування.
Разом з тим, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги позивача щодо необґрунтованого розміру моральної шкоди, визначеного судом до стягнення з відповідача на користь позивача та вважає, що він визначений без повного урахування роз'яснень п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 р. (з подальшими змінами) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до якого розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин.
Так, в судовому засіданні встановлено, що у зв'язку з виробничою травмою у 1992 році, позивачу заподіяно моральну шкоду, яка полягає в тому, що він втратив первинно у 1993 році професійну працездатність у розмірі 50 %, яка в подальшому зменшилась до 20% та встановлена на безстроковий термін. Після втрати працездатності, у позивача змінилися умови життя, він періодично проходить лікування, незважаючи на постійні курси лікування покращення в стані здоров'я відсутнє, а враховуючи, встановлення ступеню втрати професійної працездатності безстроково,взагалі можливість такого відновлення.
Виходячи з цих обставин, колегія суддів, беручи до уваги характер і тривалість фізичних і моральних страждань позивача, з 1993 року по теперішній час, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках, внаслідок отриманої виробничої травми, характер отриманої травми, відсоток втрати позивачем професійної працездатності, на теперішній час, у розмірі 20%, безстроково, стан здоров'я потерпілого, вважає за необхідне змінити рішення суду в частині визначеного судом розміру моральної шкоди і збільшити її з 30 000,00 грн. до 80 000,00 грн., що не перевищує граничного розміру, встановленого п.11 Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків.
Як видно з матеріалів справи, при зверненні до суду із позовом позивач звільнений від сплати судового збору на підставі положення п.2 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір».
Зі змісту положень п.3 ч. 3 ст. 175, п.1.ч.1 ст. 176 ЦПК України ціна позову визначається сумою грошових коштів, якщо позов підлягає грошовій оцінці.
Позивач подав позов про стягнення моральної шкоди спричиненої ушкодженням здоров'я та визначив її у грошовому вимірі, тому позовна вимога є майновою.
Відповідно до ч.13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Отже, з відповідача ПрАТ «Суха Балка» на користь держави, підлягає стягненню судовий збір 1261,20 грн. за подання позивачем апеляційної скарги (840,00 грн. х 150%).
В іншій частині рішення суду відповідає нормам матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 367, ст. 374, п. 2 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Меланчук Ігор Віталійович - задовольнити частково.
Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 вересня 2020 року змінити, збільшити розмір моральної шкоди, стягнутої з відповідача Приватного акціонерного товариства «Суха Балка» на користь ОСОБА_1 з 30 000,00 гривень до 80 000 (вісімдесят тисяч) гривень 00 (нуль) копійок.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Суха Балка» за подання апеляційної скарги позивача на користь держави судовий збір у розмірі 1261 (одна тисяча двісті шістдесят одна гривень 00 копійок.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повне судове рішення складено 18 листопада 2020 року.
Головуючий:
Судді: