19 листопада 2020 року
м. Київ
справа № 743/859/20
адміністративне провадження № К/9901/18761/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Білак М.В
суддів: Жука А.В., Калашнікової О.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за касаційною скаргою ОСОБА_1 , подану його адвокатом Блохіною Наталією Вікторівною
на рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 3 липня 2020 року (головуючий суддя - Павленко О.В.)
та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2020 року (головуючий суддя - Собків Я.М., судді: Глущенко Я.Б., Черпіцька Л.Т.)
у справі №743/859/20
за позовом Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області
до громадянина Російської Федерації ОСОБА_1
про продовження строку затримання.
I. РУХ СПРАВИ
1. Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області звернулося до суду з вказаним позовом, в якому просило продовжити строк затримання громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 на шість місяців.
2. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідача, згідно з рішенням Печерського районного суду міста Києва від 8 січня 2020 року, затримано з поміщенням його до ПТПІ з метою забезпечення його передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію терміном на шість місяців. Позивачем вживалися заходи щодо виконання рішення суду, в той час, неможливо ініціювати процедуру реадмісії за стандартною процедурою через відсутність співпраці відповідача та неодержання інформації з країни громадянської належності останнього щодо встановлення його особи.
3. Рішенням Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 3 липня 2020 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2020 року, позов задоволено. Продовжено строк затримання громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 на шість місяців.
4. Не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся з касаційною скаргою в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати, і прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.
5. У відзиві на касаційну скаргу позивач, посилаючись на законність рішень судів першої та апеляційної інстанцій, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін.
II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
6. Судами встановлено, що згідно з рішенням Печерського районного суду міста Києва від 8 січня 2020 року, відповідача затримано з поміщенням його до ПТПІ з метою забезпечення його передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію терміном на шість місяців.
7. З листа Чернігівського ПТПІ від 12 лютого 2020 року та заяви відповідача від 5 лютого 2020 року вбачається, що останній виявив бажання у сприянні його повернення до Республіки Грузія за власні кошти.
8. Відповідно до листа Консульського відділу Посольства Грузії в Україні від 8 червня 2020 року, надісланого у відповідь на запит представника позивача від 21 травня 2020 року, вбачається, що ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) не вважається громадянином Грузії.
9. Позивачем 23 січня 2020 року направлялися листи до Департаменту у справах іноземців та осіб без громадянства, а також 10 лютого 2020 року, 21 травня 2020 року, 18 червня 2020 року до Консульського відділу Посольства Російської Федерації в Україні з інформацією про затримання громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 , та проханням у сприянні документуванні його сертифікатом на повернення до РФ.
10. З листа Консульського відділу Посольства Російської Федерації в Україні від 17 березня 2020 року вбачається, що для проведення перевірки про наявність у відповідача громадянства Російської Федерації необхідна його заповнена заява про згоду на обробку персональних даних і запитальний лист.
11. Відповідно до листів Чернігівського ПТПІ від 26 травня 2020 року, 9 червня 2020 року та актів від 29 січня 2020 року, 22 травня 2020 року, 9 червня 2020 року складених представниками Чернігівського ПТПІ, вбачається, що відповідач відмовився заповнювати анкету-заяву, визначену у Додатку №1 до Виконавчого протоколу про порядок реалізації Угоди між КМУ та Урядом РФ для оформлення проїзного документа для виїзду за межі території України з власних міркувань, в зв'язку з небажанням повертатися до Російської Федерації.
12. На час розгляду справи у суді першої інстанції, позивач не отримав інформації про належність відповідача до громадянства Російської Федерації, а також відомостей, котрі ідентифікують його особу.
IIІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
13. Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог враховуючи, що ОСОБА_2 , як особа, яка вчинила порушення законодавства України про правовий статус іноземців не має законних підстав для перебування на території України, свого становища в Україні не легалізував та не співпрацював під час процедури його ідентифікації.
IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
14. У своїй касаційній скарзі, не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій скаржник зазначає, що суди не дослідили чи дійсно розпочато процедуру реадмісії та чи може така процедура бути застосована до відповідача.
15. Скаржник вказує, що апеляційний суд у своєму рішенні констатував, що позивачем не отримано інформації про належність відповідача до Російської Федерації. Належних та допустимих доказів на підтвердження наявності статусу громадянства відповідача позивачем не надано. Позивач, доводячи даний факт посилався на пояснення самого відповідача. Однак, таких пояснень відповідач ніколи не надавав, у судових засіданнях такий факт заперечив. Крім того, позивачем за півроку не було зроблено відповідного запиту до консульства Російської Федерації з метою встановлення громадянства відповідача.
16. Таким чином, у разі відсутності доказів того, що відповідач є громадянином Російської Федерації, виключається можливість застосування до спірних відносин положень Угоди між Кабінетом Міністрів України та Урядом Російської Федерації про реадмісію.
17. Про вказані обставини зазначалось як у суді першої інстанції так і в апеляційній, але суди вказаним обставинам відповідної юридичної оцінки не надали, як і не зазначили мотивів неврахування таких обставин, як доказів, що свідчать на користь відповідача.
18. Окрім цього, вказує на неврахування судами попередніх інстанцій позиції Верховного Суду викладеної у постановах від 7 лютого 2019 року (справа №308/8109/17) та від 19 липня 2019 року (справа №522/23102/17), мотивів відхилення таких пояснень у судовому рішенні не навели.
19. Разом з тим, позивачем не надано суду жодних доказів, які б підтверджували вчинення дій, передбачених Угодою про реадмісію та Виконавчим протоколом до неї, складеного за формою, зазначеною в Додатку №3 до Виконавчого протоколу.
20. Також позивачем не доведено того факту, що відповідач не співпрацював з позивачем. Навпаки, стороною відповідача надані документи, зокрема, заяви самого відповідача, в яких він просить сприяти його видворенню за власний кошт. Також, просив прискорити процедуру його видворення та готовий заповнити будь-яку анкету, але не Російської Федерації, оскільки в цій державі йому загрожує небезпека. Дані обставини залишились судом без належної уваги та мотивів неприйняття таких доводів. Суд незважаючи на те, що громадянство особи не підтверджено, процедура реадмісії нерозпочата, послався на необхідність заповнення відповідачем анкети Російської Федерації, що і було основною підставою для задоволення позовних вимог.
V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
21. Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
22. За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
23. Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України встановлює Закон України від 22 вересня 2011 року №3773-VI «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (далі - Закон №3773-VI).
24. Відповідно до частини першої статті 30 Закону №3773-VI центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органи охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України) або органи Служби безпеки України можуть лише на підставі винесеної за їх позовом постанови адміністративного суду примусово видворити з України іноземця та особу без громадянства, якщо вони не виконали в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення або якщо є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення, крім випадків затримання іноземця або особи без громадянства за незаконне перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України та їх передачі прикордонним органам суміжної держави.
25. Частиною першою статті 289 КАС України встановлено, що за наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якої подано адміністративний позов про примусове видворення, ухилятиметься від виконання рішення про її примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або якщо існує ризик її втечі, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, яка вчинила порушення законодавства України з прикордонних питань або про правовий статус іноземців, документа, що дає право на виїзд з України, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, його територіальним органом чи підрозділом, органом охорони державного кордону або Служби безпеки України подається до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням цих органів (підрозділів) або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, позовна заява про застосування судом до іноземця або особи без громадянства одного з таких заходів:
1) затримання іноземця або особи без громадянства з метою ідентифікації та (або) забезпечення видворення за межі території України;
2) затримання іноземця або особи без громадянства з метою забезпечення її передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію;
3) взяття іноземця або особи без громадянства на поруки підприємства, установи чи організації;
4) зобов'язання іноземця або особи без громадянства внести заставу.
26. За приписами частин одинадцятої та тринадцятої статті 289 КАС України, строк затримання іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, становить шість місяців. За наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, цей строк може бути продовжений, але не більш як на вісімнадцять місяців.
27. Умовами, за яких неможливо ідентифікувати іноземця чи особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи, є:
1) відсутність співпраці з боку іноземця або особи без громадянства під час процедури його ідентифікації;
2) неодержання інформації з країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства чи документів, необхідних для ідентифікації особи.
28. З системного аналізу наведених правових норм слідує, що у випадку відсутності співпраці з боку іноземця або особи без громадянства під час процедури його ідентифікації та неодержання інформації з країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства чи документів, необхідних для ідентифікації особи, строк затримання такої особи може бути продовжено шляхом подання відповідного адміністративного позову, який подається кожні шість місяців.
29. Законом України від 5 червня 2013 року «Про ратифікацію Угоди між Кабінетом Міністрів України та Урядом Російської Федерації про реадмісію» ратифіковано Угоду між Кабінетом Міністрів України та Урядом Російської Федерації про реадмісію, підписану 22 жовтня 2012 року.
30. Вказаною Угодою, а також Інструкцією про порядок реалізації компетентними та уповноваженими органами України міжнародних угод про реадмісію осіб, затвердженої наказом МВС України від 16 лютого 2015 року №158, визначено підстави та порядок реалізації компетентними та уповноваженими органами України положень про реадмісію (приймання-передавання) громадян обох держав, а також порядок їх взаємодії під час здійснення реадмісійних процедур.
31. Відповідно до положень вказаної інструкції, проведення заходів реадмісії з будь-якою договірною стороною передбачає ряд організаційних заходів, які включають процедуру ідентифікації особи, обмін інформацією між сторонами, та сам процес передачі особи від одного компетентного органу до другого компетентного органу.
32. Розділом VІ Інструкції про примусове повернення та примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затвердженої наказом МВС України, Адміністрації ДПС України, СБУ від 23 квітня 2012 року №353/271/150, визначено порядок дій з ідентифікації та документування іноземців.
33. Згідно з пунктом 1 Розділу VІ зазначеної Інструкції передбачено, що якщо іноземець не має документів, що посвідчують особу, орган ДМС, орган охорони державного кордону України або орган СБУ вживають заходів щодо його ідентифікації та документування. З цією метою, до дипломатичних представництв або консульських установ держави походження іноземця надсилаються відповідні запити, до яких долучаються кольорові фотокартки на кожну особу, заповнені анкети визначеного консульською установою зразка та інші відомості про іноземця, які дають змогу встановити особу та підтвердити громадянство.
34. Таким чином, анкета визначеного зразка, заповнена іноземцем, є необхідною складовою для проведення процедури ідентифікації іноземця.
35. Відповідно до частини четвертої статті 30 №3773-VI іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більше як на 18 місяців.
36. Таким чином, громадяни, які не мають законних підстав для перебування на території України, підлягають реадмісії, що в свою чергу виключає можливість застосування до них процедури примусового видворення, а відповідно й затримання з метою поміщення до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні для ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України.
37. Проте у разі відсутності доказів того, що відповідач є громадянином Російської Федерації, виключається можливість застосування до спірних правовідносин положень Угоди.
38. Такого ж правового висновку за аналогічних фактичних обставин справи дійшов Верховний Суд у постанові від 7 лютого 2019 року у справі №308/8109/17 і підстави незастосовувати цей правовий висновок відсутні.
39. Як встановлено судами, будь-які документи, які посвідчують особу відповідача чи підтверджують його громадянську належність до вказаної країни відсутні.
40. З огляду на встановлені судами обставини справи та враховуючи те, що ОСОБА_2 , як особа, яка вчинила порушення законодавства України про правовий статус іноземців не має законних підстав для перебування на території України, свого становища в Україні не легалізував, не співпрацював під час процедури його ідентифікації, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
41. Доводи та аргументи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції і свідчать про незгоду відповідача із правовою оцінкою судом обставин справи, встановлених у процесі її розгляду.
42. Крім того, апеляційний суд в своїй постанові послався на правову позицію викладену в постанові Верховного Суду від 7 лютого 2019 року (справа №308/8109/17), що спростовує доводи касаційної скарги про її не врахування апеляційним судом при прийнятті рішення у справі.
43. Посилання позивача у касаційній скарзі на постанову Верховного Суду від 19 липня 2019 року (справа №522/23102/17) як на судову практику, яку не було враховано судом апеляційної інстанції, є помилковим оскільки правовідносини у даних справах є різними.
44. Інші доводи та аргументи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій і свідчать про незгоду позивача із правовою оцінкою судом обставин справи, встановлених у процесі її розгляду.
45. Колегія суддів наголошує, що до повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об'єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.
46. Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового рішення.
47. Відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
48. З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 345, 350, 356 КАС України, Верховний Суд,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану його адвокатом Блохіною Наталією Вікторівною залишити без задоволення, а рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 3 липня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2020 року у справі №743/859/20 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
Судді М.В. Білак
А.В. Жук
О.В. Калашнікова