10 листопада 2020 рокуЛьвівСправа № 260/2184/20 пров. № А/857/11415/20
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді: Гудима Л.Я.,
суддів: Довгополова О.М., Святецького В.В.,
за участю секретаря судового засідання: Копанишин Х.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Ужгородського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2020 року, головуючий суддя - Гебеш С.А., ухвалене у м. Ужгороді, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Ужгородського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ), третя особа без самостійних вимог - Товариство з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна", про визнання протиправними та скасування постанов,-
В червні 2020 року позивач - ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Ужгородського МВ ДВС Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ), третя особа - ТзОВ "ОТП Факторинг Україна", в якому просила визнати протиправними та скасувати постанови № 44479934 від 14 травня 2020 року про стягнення виконавчого збору та № 62081345 від 14 травня 2020 року, № 62081152 від 14 травня 2020 року про відкриття виконавчого провадження.
В обґрунтування своїх позовних вимог посилалася на те, що відповідно до статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом. Тобто, підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника коштів є здійснення державним виконавцем дій з фактичного виконання рішення органами державної виконавчої служби, а розмір виконавчого збору обраховується як 10 відсотків від фактично стягнутої суми. Однак, з матеріалів виконавчого провадження видно, що державним виконавцем не було здійснено дій з примусового виконання рішення суду про стягнення з боржника на користь стягувана присуджених сум за виконавчим листом № 2-1211/11. Отже, оскільки фактично за виконавчим листом не стягнуто кошти, у державного виконавця були відсутні підстави для стягнення з боржника виконавчого збору, визначеного у постанові від 14 травня 2020 року про стягнення виконавчого збору у розмірі 60990,26 грн. в межах виконавчого провадження № 44479934, а постанова про стягнення виконавчого збору та постанови про відкриття провадження щодо стягнення виконавчого збору та витрат виконавчого провадження підлягають визнанню протиправними та скасуванню.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2020 року адміністративний позов задоволено; визнано протиправною та скасовано постанову заступника начальника Ужгородського міського відділу державної виконавчої служби південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) від 14 травня 2020 року ВП № 44479934 про стягнення виконавчого збору; визнано протиправною та скасовано постанову заступника начальника Ужгородського міського відділу державної виконавчої служби південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) від 14 травня 2020 року ВП № 62081345 про відкриття виконавчого провадження щодо стягнення виконавчого збору у сумі 60 990,26 грн.; визнано протиправною та скасовано постанову заступника начальника Ужгородського міського відділу державної виконавчої служби південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) від 14 травня 2020 року ВП № 62081152 про відкриття виконавчого провадження щодо стягнення витрат виконавчого провадження у сумі 774,69 грн.
Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, Ужгородський МВ ДВС Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) оскаржив його в апеляційному порядку, який, покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити.
Свою апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що державним виконавцем вживались заходи спрямовані на виконання виконавчого листа, зокрема винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження, винесено постанову про звернення стягнення на доходи боржника. Крім того вказує, що судом невірно застосовано редакції норм законодавства.
Відповідно до ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, у зв'язку з неявкою у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що подана апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 19 вересня 2011 року в цивільній справі № 2-1211/11 задоволено позов ТОВ "ОТР Факторинг Україна" до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про солідарне стягнення заборгованості в розмірі 608082,69 грн., витрат на ІТЗ розгляду справи в розмірі 120 грн. та 1700 грн. державного мита.
21 червня 2013 року Ужгородським міськрайонним судом на підставі вказаного рішення видано виконавчий лист №2-1211/11.
Однак, 14 травня 2020 року, на підставі заяви стягувача від 28 квітня 2020 року заступником начальника Ужгородського міського відділу ДВС Південно-Західного міжрегіонального управління юстиції (м. Івано-Франківськ) Венжегою М.Р. винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу № 44479934.
Разом з тим, 14 травня 2020 року заступником начальника Ужгородського міського відділу ДВС Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Венжегою М.Р. винесено постанову про стягнення з боржника ОСОБА_1 виконавчого збору № 44479934 в розмірі 60 990,26грн. та постанови № 62081345 від 14 травня 2020 року та №62081152 від 14 травня 2020 року про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 60 990,26 грн. та витрат виконавчого провадження у сумі 774,69 грн. на підставі постанови № 44479934 від 14 травня 2020 року.
Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що у державного виконавця не було підстав для стягнення виконавчого збору в тому розмірі, який визначений у спірній постанові, а отже, така постанова не відповідає вимогам статті 27 Закону України "Про виконавче провадження". Відтак доводи позивача про протиправність оскаржуваних постанов № 44479934 від 14 травня 2020 року про стягнення виконавчого збору та № 62081345 від 14 травня 2020 року, № 62081152 від 14 травня 2020 року про відкриття виконавчого провадження, підтверджені належними та допустимими доказами, а тому наявні підстави для скасування таких .
Такі висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закон) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Пунктом 1 частини першої статті 3 Закону визначено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Відповідно до статті 5 Закону примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Пунктом 7 Розділу XIII «ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ» Закону передбачено, що виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.
Матеріалами справи підтверджено, що на момент відкриття виконавчого провадження ВП №44479934 була чинна редакція Закону України «Про виконавче провадження» №606-XIV (далі - Закон №606).
У відповідності до ст. 28 Закону №606 у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню чи поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення, за яким боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавчий збір стягується в розмірі шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі ста двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі виконання рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки та виконання боржником рішення після закінчення строку для самостійного його виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.
Виконавчий збір стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання, передбачених цим Законом.
У разі завершення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 47, пунктами 2 і 8 частини першої статті 49 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня після завершення (закінчення) такого виконавчого провадження відкриває виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору.
Колегія суддів зазначає, що наведеними вище нормами передбачено обов'язок державного виконавця відкрити виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору після завершення виконавчого провадження.
Крім цього, частиною 2 статті 27 Закону №1404-VIII (у редакції, яка діяла на момент винесення оскарженої постанови) встановлено, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
Відтак, сума виконавчого збору не залежить від вчинення державним виконавцем виконавчих дій, а стягується у розмірі 10 відсотків від загальної суми, яка підлягає стягненню за виконавчим документом.
Крім цього, статтею 41 Закону №606 передбачено, що витрати органів державної виконавчої служби, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження.
Про стягнення з боржника витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, державний виконавець виносить постанову, яка затверджується начальником відповідного відділу державної виконавчої служби.
Крім цього, п. 7 ч. 2 ст. 17 Закону №606 встановлено, що постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу підлягають виконанню державною виконавчою службою.
Аналізуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що приймаючи оскаржені постанови № 44479934 від 14 травня 2020 року про стягнення виконавчого збору та № 62081345 від 14 травня 2020 року, № 62081152 від 14 травня 2020 року про відкриття виконавчого провадження відповідач діяв відповідно до закону, в межах повноважень та у спосіб, визначений Конституцією та законами України, через що позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими, відтак задоволенню не підлягають.
З огляду на наведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про безпідставність та необґрунтованість позовних вимог, відтак такі задоволенню не підлягають.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги є суттєвими і складають підстави для висновку про порушення судом норм матеріального і процесуального права, висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, через що судове рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити.
Керуючись ст.ст. 243, 272, 287, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Ужгородського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) задовольнити, Закарпатського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2020 року у справі №260/2184/20 - скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання до Верховного Суду касаційної скарги, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Л. Я. Гудим
судді О. М. Довгополов
В. В. Святецький
Повний текст постанови складено 16.11.2020 року.