11.11.20
22-ц/812/1607/20
Провадження № 22-ц/812/1607/20
11 листопада 2020 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого -Бондаренко Т.З.,
суддів - Крамаренко Т.В., Темнікової В.І.,
із секретарем судового засідання Колосовою О.М.,
за участі: представника позивачки ОСОБА_1 - ОСОБА_2 та представника КП «Спеціалізоване комунальне підприємство «Гуртожиток» - Маляренко Д.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 489/3216/20 за апеляційною скаргою
ОСОБА_1
на рішення Ленінського районного суду м.Миколаєва від 22 квітня 2020 року, ухвалене під головуванням судді Коваленка І.В. в приміщенні того ж суду, за позовом
ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи - Комунальне підприємство «Спеціалізоване комунальне підприємство «Гуртожиток», Миколаївська міська рада, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням,
У червні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням
Позивачка зазначала, що є наймачем кімнати АДРЕСА_2 , в якій разом з нею зареєстрований та проживає її син ОСОБА_2 . Так як відповідачам була надана квартира, то кімнату АДРЕСА_3 було надано їй для користування та проживання. 05 вересня 2006 року між ВАТ «Дормашина» та позивачкою укладено договір найму житла, відповідно до якого в її користування надані кімнати АДРЕСА_3 та АДРЕСА_2, в яких проживає з сином постійно. Відповідачі за вказаною адресою не проживають з 2003 року, комунальні послуги не сплачують, особистих речей не мають та кімнатою не цікавляться. У 2008 році гуртожиток був прийнятий до комунальної власності та переданий на баланс КП СКП «Гуртожиток» для обслуговування. У 2018 році позивачка звернулася до КП СКП «Гуртожиток», де їй повідомили про реєстрацію в кімнаті АДРЕСА_3 відповідачів та для подальшого вирішення свого питання запропонували звернутися до суду. 21 березня 2018 року та 04 лютого 3019 року працівником КП СКП «Гуртожиток» проведено огляд кімнат №№ 4 та 17 в результаті чого складено акти № 13 та № 35 про непроживання відповідачів в кімнаті АДРЕСА_3.
Посилаючись на вказане та положення статей 71, 72 ЖК України позивачка просить визнати відповідачів такими, що втратили права користування кімнатою АДРЕСА_3.
Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 22 квітня 2020 року в задоволенні позову відмовлено.
Вказане рішення, районний суд мотивував тим, що позивачем не надано належних та допустимих доказів заселення позивачки та членів її сім'ї в установленому законом порядку на підставі ордеру, що проживання позивачки в кімнаті АДРЕСА_3 є тимчасовим, а також ненадання відповідних доказів причини непроживання відповідачів в спірній кімнаті.
Не погоджуючись з рішенням суду позивачка подала апеляційну скаргу в якій посилались на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким її позовні вимоги задовольнити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що право проживання позивачки в спірній кімнаті виникло на підставі договору найму де вона та її син проживають постійно тривалий час, утримують кімнату в належному стані, сплачують комунальні послуги, що підтверджується відповідними актами, складеним за участі представника КП СКП «Гуртожиток», а відповідачі з 2003 року не проживають в цій кімнаті, а тому є такими, що втратили право на проживання в ній.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд дійшов наступного.
Згідно ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Відповідно до частин 1,2,5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване судове рішення суду першої інстанції таким вимогам не відповідає.
Статтею 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Ніхто не можу бути позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.
Відповідно до частини четвертої статті 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Із змісту статей 71, 72 ЖК України слідує, що визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, можливе внаслідок відсутності цієї особи в цьому приміщені понад шість місяців без поважних причин. Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймачем, а в разі спору - судом.
З матеріалів справи вбачається і таке встановлено судом першої інстанції, що відповідно до ордеру № 858 від 26 червня 1985 року, виданого виконавчим комітетом Центральної ради народних депутатів м.Миколаєва, ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище позивачки) було надано в користування кімнату АДРЕСА_2 .
Згідно довідки КП СКП «Гуртожиток» від 26 квітня 2018 року № 1474 в кімнаті АДРЕСА_2 зареєстровані позивач ОСОБА_1 , з 18 липня 1985 року та її син ОСОБА_2 з 05 грудня 2006 року.
Згідно розпорядження Управління з використання та розвитку комунальної власності Миколаївської міської ради від 29 жовтня 2008 року № 548 р, гуртожиток за адресою: АДРЕСА_1 передано ВАТ «Дормашина» в комунальну власність та його балансоутримувачем визначено КП СКП «Гуртожиток».
Відповідно до доданої до позовної заяви копії договору найму (оренди) житла від 05 вересня 2006 року, укладеному між ЖКО ВАТ «Дормашина» та ОСОБА_1 , останній надано в користування строком на 1 (один) рік (без зазначення строку дії договору), з можливістю пролонгації, житлове приміщення загальною площею 43,3 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 , кімнати АДРЕСА_2, АДРЕСА_3 (а.с.12).
З акту від 04 лютого 2019 року, складеного за участю представника КП СКП «Гуртожиток» слідує, що в кімнатах АДРЕСА_3 , АДРЕСА_2 зі слів мешканців гуртожитку з кімнат АДРЕСА_4, АДРЕСА_5 , АДРЕСА_6 з 2003 року ОСОБА_3 не проживає, а в цій кімнаті проживає ОСОБА_1 (а.с. 7).
Раніше актом від 21 березня 2018 року встановлено, що в спірних кімнатах вказаного гуртожитку проживає родина ОСОБА_1 , а саме ОСОБА_1 та її син ОСОБА_2 (а.с. 8).
Відповідно до відомостей Відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання УДМС в Миколаївській області та Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради, наданих на запит суду, відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_7 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_3 , відповідно з 17 березня 2008 та 22 вересня 2009 року (а.с.19,20).
Згідно наданої відповідачем ОСОБА_4 довідки з місця служби від 07 вересня 2017 року № 1928, в період з 03 вересня 2015 року по 05 березня 2016 року та з 18 червня 2016 року по 08 липня 2017 року вказаний відповідач безпосередньо приймав участь в антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей.
Постійне місце реєстрації відповідача ОСОБА_7 відповідає відомостям його паспорту, копію якого ним долучено до своєї заяви.
Так, в обґрунтування позовних вимог, позивачка вказує на те, що відповідачі проживали в кімнаті АДРЕСА_3 до 2003 року, а в подальшому їх сім'я отримала квартиру та виселилась с гуртожитку. Понад 16 років відповідачі не проживають в даній кімнаті, не несуть витрати по її утриманню, не сплачують комунальні платежі, проте, як стало відомо в ній значиться їх реєстрація місця проживання.
Відмовляючи в задоволенні позову, районний суд виходив з того, що надані позивачем акти про непроживання не містять відомостей щодо непроживання в кімнаті АДРЕСА_3 відповідача ОСОБА_4 , а щодо іншого відповідача ОСОБА_3 то в акті від 04 лютого 2019 року заначено, що вона не проживає в кімнатах АДРЕСА_3, АДРЕСА_2 з 2003 року, причини непроживання ОСОБА_3 в зазначеному житловому приміщенні в акті не відображені.
Також, районний суд вірно вказав в оскаржуваному рішенні, що ОСОБА_3 зареєстрована тільки з 17 березня 2008 року, а ОСОБА_4 - з 22 вересня 2009 року і зареєстровані вони лише в кімнаті АДРЕСА_3.
В той же час, на обставини виникнення права на житлове приміщення у відповідачів та реєстрація в ньому, відповідно в 2008-2009 роках, а не до 2003 року, як зазначено в позові, позивачка не посилалася.
Крім того, районний суд в оскаржуваному рішенні правильно зазначив, що право постійного користування кімнатою АДРЕСА_2 позивачами підтверджено відповідним ордером № 35 від 26 червня 1985 року на заселення в дану кімнату, що відповідає вимогам ст. 129 ЖК України.
Проте, з матеріалів справи вбачається і про таке зазначив суд, що право постійного користування в установленому законом порядку в кімнаті АДРЕСА_3 гуртожитку у позивачки не виникло.
Так із змісту договору оренди житла, укладеного ЖКО «Дормашина» з ОСОБА_1 05 вересня 2006 року слідує, що кімнати в будинку по АДРЕСА_1 , що є малосімейним гуртожитком, зазначені номери двох кімнат АДРЕСА_2 АДРЕСА_3 , надаються у користування строком на один рік, але у разі його нерозірвання цей строк продовжується на кожний наступний рік.
Таким чином, оскільки компетентним органом не приймалось відповідне рішення та ордер на вселення в кімнату АДРЕСА_3 не видавався, місце проживання позивачки та членів її сім'ї в цій кімнаті не зареєстроване, висновок районного суду, що право постійного проживання у розумінні положень ст. 129 ЖК України та Примірного положення про гуртожитки, затвердженого постановою Ради Міністрів Української РСР від 03 червня 1986 року за № 208 у позивачки не виникло є вірним. Оскільки з позивачкою, фактично укладено цивільно- правовий договір найму (оренди) житла, тому правовідносини щодо прав та обов'язків за цим договором регулюються положеннями Глави 59 ЦК України.
Згідно з вимогами ст. 4 ЦПК України кожна особа в порядку встановленому цим Кодексом, може звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За змістом статей 3, 15, 16 ЦК України правовою підставою для звернення до суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. За результатами розгляду такого спору має бути визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце. З врахуванням викладеного, кожна особа самостійно визначає потребу у судовому захисті.
Згідно зі ст.175 ЦПК України позивач формулює позовні вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.
Так, позивач зазначаючи обґрунтування заявлених позовних вимог щодо непроживання відповідачів в спірній кімнаті АДРЕСА_3 гуртожитку через отримання їх сім'єю іншого житла до 2003 року, не знайшло свого підтвердження в судовому засіданні, оскільки відповідачі в цій квартирі зареєстровані з часу передачі гуртожитку до комунальної власності тобто в 2008 та 2009 роках. Щодо цих обставин, позивачем не наводилось обґрунтування.
Відповідно до частин першої, третьої статті 12 та частин першої, шостої статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно частини другої статті 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Враховуючи наведені обставини, а саме наявне право позивачки на тимчасове проживання в кімнаті АДРЕСА_3 гуртожитку в будинку за АДРЕСА_1 остання не є суб'єктом вимоги щодо визнання відповідачів такими, що втратили право проживання в цій кімнаті, оскільки такі вимоги можуть бути заявлені власником житлових приміщень, наймачем житла з яким укладено відповідний договір на підставі ордеру, члени його сім'ї, в тому числі ті, за якими зберігається право на користування житлом як за тимчасово відсутніми, або ті, що отримали броню (ст. 73 - 75 ЖК), а також наймодавець (житлово-експлуатаційна організація тощо).
В той же час особи, які користуються жилою площею тимчасово, тобто не мають самостійного права на нього (піднаймачі, тимчасові мешканці), не мають права на пред'явлення такого позову.
Проте позивачка, не позбавлена права на захист свого тимчасового права на проживання в спірній кімнату у відповідний спосіб, який би відповідав змісту порушеного права.
Не можна прийняти до уваги і посилання позивачки на порушення саме відповідачами її права на приватизацію спірної кімнати, оскільки на даний час правовий статус позивачки відносно до спірної кімнати не вказує на наявність такого права, а крім того відсутні докази відмови компетентного органу в приватизації із зазначенням відповідних підстав.
Враховуючи викладені обставини, відсутні підстави вважати порушеним права позивачки саме з тих підстав на які вона посилається в позовній заяві, а тому і відсутні підстави для судового захисту в даній справі, в зв'язку з цим висновок районного суду щодо відмови в задоволенні позову є правильним.
Згідно із статтею 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення районного суду, колегія суддів не вбачає підстав для його зміни чи скасування.
Керуючись ст.ст.374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Ленінського районного суду м.Миколаєва від 22 квітня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до вимог ст. 389 ЦПК України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту 16 листопада 2020 року.
Судді: Т.З. Бондаренко
Т.В. Крамаренко
В.І. Темнікова