Україна
Донецький окружний адміністративний суд
06 листопада 2020 р. Справа№200/7535/20-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Христофорова А.Б., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -
ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачеві належних сум грошового забезпечення при звільненні;
- стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку з 05 квітня 2016 року по 10 серпня 2020 року у розмірі 377 197,64 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за період служби в Донецькому обласному військовому комісаріаті позивачу не нараховувалась і не виплачувалась індексація грошового забезпечення.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 21 квітня 2020 року у справі № 200/1537/20-а, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 05 серпня 2020 року, частково задоволені позовні вимоги ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , та відповідача зобов'язано провести індексацію грошового забезпечення позивача за період з серпня 2015 року по квітень 2016 року.
Однак, до теперішнього часу присуджені за рішенням суду № 200/1537/20-а кошти позивачу не виплачені, тобто остаточний розрахунок при звільненні з ним не проведений, у зв'язку із чим у відповідача існує обов'язок виплатити на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, а саме за час затримки виплати позивачеві індексації грошового забезпечення та компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення.
У поданому до суду відзиві на позовну заяву, відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог у повному обсязі, зазначивши, що для військовослужбовців, тотожним значенням оплати за військову службу є грошове забезпечення, до якого не входить індексація грошового забезпечення, невиплата якої не може вважатись невчасним розрахунком по заробітній платі.На переконання відповідача сума індексації грошового забезпечення позивача складає 142,17 грн.
Ухвалою суду від 18 серпня 2020 року позовну заяву прийнято до розгляду, провадження у справі відкрито, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження, без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.
Ухвалою суду від 04 вересня 2020 року, відмовлено у задоволенні клопотання позивача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Враховуючи відсутність клопотань сторін щодо розгляду справи у судовому засіданні, справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін.
Заяв від учасників справи про поновлення/продовженняпроцесуальних строків, для вчинення процесуальних дій, у відповідності до положень п. 3 розділу VI "Прикінцеві положення" КАС України, до суду не надходило, отже, враховуючи, що позиція сторін стосовно предмета спору зрозуміла, та в матеріалах справи достатньо документів для розгляду справи по суті,з метою недопущення невиправданого затягування судового процесу, суд проводить розгляд справи у письмовому провадженні за наявними у справі матеріалами. Саме по собі оголошення карантину не зупиняє роботи судів, участь учасників справи в судовому засіданні судом обов'язковою не визнавалась, та сторонами не повідомлено причин, які безпосередньо перешкоджають розгляду даної справи за наявними у ній доказами.
З'ясовуючи те чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги, якими доказами вони підтверджуються, а також чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є громадянином України, про що свідчить паспорт серії НОМЕР_1 , виданий 27 серпня 1999 року, РНОКПП НОМЕР_2 (а.с. 6-7).
Позивач відповідно до посвідчення серії НОМЕР_3 , виданого 13 травня 2016 року має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни-учасників бойових дій (а.с. 8).
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 21 квітня 2020 року у справі № 200/1537/20-а, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 05 серпня 2020 року, позовні вимоги ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності, стягнення суми індексації грошового забезпечення, компенсації за невикористану додаткову відпустку, компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення та стягнення моральної шкоди задоволені частково.
Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_3 провести індексацію грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з серпня 2015 року по квітень 2016 року.
В іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовлено.
У вищевказаному рішенні, яке набрало законної сили,судом встановлено, що на підставі витягу з наказу Іллічівсько-Володарського об'єднаного району військового комісаріату (по строковій службі) від 10 серпня 2015 року № 209, позивача було призвано під час мобілізації, на особливий період з 10 серпня 2015 року стрільцем.
На підставі витягу з наказу Іллічівсько-Володарського об'єднаного району військового комісаріату (по строковій службі) від 05 квітня 2016 року позивача з 05 квітня 2016 року виключено зі списків особового складу Іллічівсько-Володарського об'єднаного району військового комісаріату та всіх видів забезпечення.
Судами встановлено, що матеріалами справи підтверджується, що відповідачем не була нарахована та не виплачувалася індексація грошового забезпечення за період з вересня 2015 року по квітень 2016 року.
Суди дійшли до висновку, що не може визнаватися правомірною відмова відповідача у виплаті спірних сум індексації з підстав відсутності достатнього фінансування Донецького обласного військового комісаріату.
Судами встановлено несвоєчасність та неповноту проведеного розрахунку при звільненні позивача.
Судом зазначено, що з метою повного та реального захисту порушеного права позивача, правильним способом захисту прав буде не стягнення сум, про які він просить, а зобов'язання відповідача провести індексацію грошового забезпечення позивача за період з серпня 2015 року по квітень 2016 року, оскільки здійснення розрахунків щодо грошового забезпечення позивача є виключною компетенцією відповідача.
Судами зазначено, що саме з грудня 2015 року позивач має право на проведення індексації його грошових доходів, виходячи з базового місяця січня 2008 року (а.с. 9-16,17-19).
08 серпня 2020 року позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою в якій з посиланням вищевказане судове рішення у справі № 200/1537/20-а, просив виконати його у добровільному порядку шляхом виплати позивачеві індексації грошового забезпечення, яка за розрахунок позивача складає - 9804,94 грн., а також суми компенсації втрати частини грошового забезпечення у зв'язку з порушенням строків його виплати у сумі - 4490,25 грн. (а.с. 21, 21 з.б.).
Згідно із представленим Донецьким обласним військовим комісаріатом листом № 10/787 від 28 серпня 2020 року, на звернення позивача від 08 серпня 2020 року (вх. № 6156 від 12 серпня 2020 року) відповідачем була надана відповідь про те, що враховуючи, що позивач був прийнятий на військову службу у серпні 2015 року, йому, як новоприйнятому військовослужбовцю був встановлений базовим місяць - серпень 2015 року. Індексація грошового забезпечення за цей місяць не провадилась, обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації розраховується з вересня 2015 року (з місяця прийняття працівника на роботу) до того поки величина індексу споживчих цін перевищить поріг індексації - 101%.
Індекс споживчих цін, обчислений наростаючим підсумком з серпня 2015 року (який було опубліковано в офіційних періодичних виданнях) починаючи з вересня 2015 року до жовтня 2015 року не перевищував поріг індексації 101%. У зв'язку з цим, індексація за серпень - жовтень 2015 року позивачеві не нараховувалась і не виплачувалась.
В листопаді 2015 року індекс споживчих цін перевищував поріг індексації 101% і становив 2,3% - 31,69 грн. (1378*2,3%).
В грудні 2015 року індекс споживчих цін також перевищував поріг індексації 101% і становив 2,3% - 31,69 грн., (1378*2,3%).
В грудні 2015 року позивачу було виплачено індексацію грошового забезпечення в сумі 63,38 грн. за листопад 2015 року - грудень 2015року.
Зазначено, що у зв'язку з тим, що позивача було прийнято на військову службу до внесення змін до Порядку № 1078, які вступили в силу в грудні 2015 року, на думку відповідача слід вважати, що у позивача залишився базовий місяць - серпень 2015 року (відповідно до Порядку № 1078, який діяв до внесення змін та на момент прийняття позивача на військову службу).
У вказаному листі, відповідачем наведений розрахунок індексації грошового забезпечення для виплати, з якого вбачається, що розрахунок індексації грошового забезпечення позивача за період з листопада 2015 року по квітень 2016 року (за 5 днів) проведений виходячи (із застосуванням) базового місяця - серпень 2015 року.
Зазначено, що разом за цей період нарахована сума - 205,55 грн.; виплачено - 63,38 грн.
У підсумку повідомлено, що сума індексації грошового забезпечення позивачу буде виплачена до 10 вересня 2020 року у сумі - 142,17 грн.
Зазначаючи про те, що присуджені за рішенням суду у справі 200/1537/20-а кошти позивачу не виплачені, тобто остаточний розрахунок при звільненні з ним не проведений, позивач звернувся до суду із даним позовом, в якому просить стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку з 05 квітня 2016 року по 10 серпня 2020 року у розмірі 377 197,64 грн.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до положень 1 статті 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
Частиною першою статті другої Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
В силу абзацу 2 частини третьої статті 9 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін (статті 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000 №2017-III).
Статтею 19 цього Закону визначено, що державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Поняття індексації грошових доходів наведене у Законі України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 №1282-XII, де зазначено, що індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Так, згідно із статті 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру: пенсії; стипендії; оплата праці (грошове забезпечення); суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їхніх сімей і пенсій, які індексуються відповідно до закону за цими видами страхування; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, крім суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування; розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі.
Кабінет Міністрів України може встановлювати інші об'єкти індексації, що не передбачені частиною першою цієї статті.
Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів (стаття 9 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення»).
У відповідності до статті 6 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону, грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, що поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003, з наступними змінами та доповненнями (далі - Порядок №1078).
Пунктом 1-1 Порядку №1078 зазначено, що підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 06.02.2003 року №491-IV «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення». Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
Відповідно до пункту 5 Порядку №1078, у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу. Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
Згідно з пунктом 6 Порядку №1078, виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: 1) підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів; 2) підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету; 3) об'єднання громадян підвищують розміри оплати праці за рахунок власних коштів; 4) індексація допомоги по безробіттю, що надається відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, проводиться за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття; 5) індексація стипендій особам, які навчаються, проводиться за рахунок джерел, з яких вони сплачуються; 6) індексація розміру аліментів, визначеного судом у твердій грошовій сумі, проводиться за рахунок коштів платника аліментів; 7) індексація сум відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також сум, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їх сімей, проводиться за рахунок джерел, з яких вони сплачуються.
З аналізу наведених норм вбачається, що індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. За вимогами вказаних нормативно-правових актів проведення індексації, у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) - є обов'язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Суд звертає увагу на правову позицію Європейського Суду з прав людини, викладену у п. 23 справи «Сук проти України» від 10.03.2011 року, заява №10972/05, де зазначено, що держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Враховуючи викладене, суд зазначає, що не нарахування (або нарахування не в повному розмірі) та невиплата позивачу індексації грошового забезпечення у період служби свідчить про порушення відповідачем вимог Закону від 03.07.1991 № 1282-XII та Порядку проведення індексації грошових доходів населення затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078.
Аналогічного змісту викладена позиція у постановах Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі №825/874/17 та від 19 червня 2019 року у справі № 825/1987/17, від 19.07.2019 у справі № 240/4911/18, від 20.11.2019 у справі № 620/1892/19, від 05.02.2020 року по справі № 825/565/17.
Відповідно до п. 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.
Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.
До чергового підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їх сімей, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1цього Порядку.
У разі підвищення грошових доходів населення випереджаючим шляхом з урахуванням прогнозного рівня інфляції під час визначення розміру підвищення грошових доходів у зв'язку з індексацією враховується рівень такого підвищення.
Нарахування сум індексації або проведення чергового підвищення грошових доходів випереджаючим шляхом здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін, на підставі якого нарахована сума індексації перевищить розмір підвищення грошових доходів випереджаючим шляхом.
Отже, місяць підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру, є базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05 лютого 2020 року в справі №825/565/17, від 23 вересня 2020 року в справі № 620/3282/18.
Верховний Суд в постанові від 23 квітня 2020 року у справі №816/1728/16 за результатом аналізу п. 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, також зазначив, що фіксована сума індексації виплачується до наступного підвищення тарифної ставки (окладу), при якому сума збільшення заробітної плати перевищить фіксовану суму індексації.
Отже, є таке поняття як «фіксована сума індексації», яка залишається після підвищення посадових окладів, якщо сума підвищення грошового доходу не перевищила суму індексації, що склалася у місяці підвищення посадових окладів, та виплачується до наступного підвищення посадових окладів (абз. 4 п. 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078).
Відповідно до абз. 3 п. 101 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, в редакції, яка була чинною до грудня 2015 року, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації заробітної плати новоприйнятих працівників здійснюється з місяця прийняття працівника на роботу.
З огляду на наведене обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення до грудня 2015 року проводилося з місяця прийняття військовослужбовця на службу.
01 грудня 2015 року вказану норму виключено, і з цього часу застосовуються загальні положення Порядку, в тому числі п. 102 Порядку в редакції постанови Кабінету Міністрів від 09 грудня 2015 року № 1013.
Відповідно до п. 102 Порядку для працівників, яких переведено на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі або організації, а також переведено на роботу на інше підприємство, в установу або організацію або в іншу місцевість та у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці у разі продовження такими працівниками роботи, для новоприйнятих працівників, а також для працівників, які використали відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустку без збереження заробітної плати, передбачені законодавством про відпустки, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (окладу), за посадою, яку займає працівник.
Згідно з п. 14 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, роз'яснення щодо застосування цього Порядку надає Мінсоцполітики.
Міністерство соціальної політики України в листі від 28 квітня 2016 року № 201/10/1.37-16 надало роз'яснення щодо індексації заробітної плати, яке полягає в наступному: «Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації, починаючи з грудня 2015 року, здійснюється не індивідуально для кожного працівника в залежності від прийняття його на роботу або зростання його доплат та надбавок, а від моменту останнього перегляду тарифної ставки (окладу) за посадою, яку займає працівник.».
Як приклад в цьому листі зазначено: «Враховуючи викладене та наведені у листі дані, для працівника, який працює з лютого 2014 року, обчислення індексу споживчих цін має здійснюватись з місяця підвищення тарифної ставки (окладу) за посадою, яку займає працівник. Якщо останнє підвищення окладу за посадою відбулося у квітні 2012 року, то для визначення суми індексації такому працівнику з грудня 2015 року має застосовуватись індекс споживчих цін, обчислений наростаючим підсумком з травня 2012 року».
Мінсоцполітики в листі від 23 червня 2020 року №76/0/214-20 надало роз'яснення: «Починаючи з грудня 2015 року до чергового підвищення посадових окладів згідно із рішенням Уряду обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації мало здійснюватись з місяця наступного за місяцем підвищення посадового окладу за посадою, яку займає військовослужбовець, а саме з лютого 2008 року.»
Верховний Суд в постанові від 22 липня 2020 року в справі № 400/3017/19 (щодо періоду після з 01 грудня 2015 року) зазначив, що підставою для встановлення базового місяця індексації є підвищення посадових окладів особи. Тобто, початок відліку для обчислення індексу споживчих цін є місяць підвищення посадового окладу. З цього місяця значення індексу споживчих цін приймають за 1 або 100%, а приріст індексу розраховується з наступного місяця. При цьому, нарахування індексації проводиться в місяці, наступному за місяцем, у якому був офіційно опублікований індекс інфляції. При цьому Суд погодився, що зміна розміру доплат, надбавок та премій не впливає на встановлення базового місяця індексації для початку обчислення індексу споживчих цін при нарахуванні індексації.
Відповідно до п. 3 постанови Кабінету Міністрів від 09 грудня 2015 року № 1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів» міністрам, керівникам інших центральних органів виконавчої влади, головам обласних, Київської міської державних адміністрацій та інших державних органів у межах передбачених коштів державного бюджету, місцевих бюджетів та власних коштів наказано вжити заходів для підвищення з 1 грудня 2015 р. розмірів посадових окладів (тарифних ставок, ставок заробітної плати), перегляду розмірів надбавок, доплат, премій, спрямувавши на зазначені цілі всі виплати, пов'язані з сумою індексації, яка склалась у грудні 2015 р., з тим, щоб розмір підвищення всіх складових заробітної плати у сумарному виразі для кожного працівника у грудні 2015 р. перевищив суму індексації, яку йому повинні були виплатити у грудні 2015 року.
01 січня 2008 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу», якою були встановлені підвищені посадові оклади військовослужбовців, які визначені додатком №1 до цієї Постанови. Вказана постанова втратила чинність 01 березня 2018 року.
01 березня 2018 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», якою затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу, а також нові схеми тарифних розрядів та тарифних коефіцієнтів. Згідно з вказаною Постановою відбулося наступне підвищення посадових окладів військовослужбовців.
Отже, січень 2008 року є місяцям підвищення тарифних ставок (посадових окладів), а тому, відповідно до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, січень 2008 року є базовим місяцем для нарахування індексації грошового забезпечення військовослужбовців з 01 грудня 2015 року.
Таким чином, саме з грудня 2015 року позивач має право на проведення індексації його грошових доходів, виходячи з базового місяця січня 2008 року.
Аналогічних висновків суд дійшов у своєму рішенні від 21 квітня 2020 року у справі № 200/1537/20-а, зобов'язавши Донецький обласний військовий комісаріат провести індексацію грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з серпня 2015 року по квітень 2016 року.
Натомість, як встановлено судом в межах розгляду даної справи, індексація грошового забезпечення позивача за період з серпня 2015 року по квітень 2016 року, відповідачем проведена виходячи базового місяця - серпня 2015 року.
Отже, судом встановлено несвоєчасність та неповноту проведення розрахунку при звільненні позивача, оскільки індексація грошового забезпечення позивача розрахована відповідачем невірно, виходячи базового місяця - серпня 2015 року.
Таким чином, до теперішнього часу позивачеві залишається не нарахованим та невиплаченим належний розмір індексації грошового забезпечення.
Звертаючись до суду із даним позовом в обґрунтування позовних вимог позивачем також зазначено, що до теперішнього часу присуджені за рішенням суду № 200/1537/20-а кошти позивачу не виплачені.
Суд зазначає, що спеціальними нормами права, які регулюють питання проходження військової служби та виплати грошового забезпечення таким особам, питання порядку проведення остаточного розрахунку при звільненні та відповідальності роботодавця за затримку розрахунку при звільнені не врегульовані, тому підлягають застосуванню загальні норми трудового законодавства.
Відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Вказаними нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 КЗпП України стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору умисно або з необережності не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).
Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Так як ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені при звільненні, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 травня 2020 року у справі №810/451/17 (провадження №11-1210апп19).
Так, правові позиції Верховного Суду є змінними у часі, а тому при застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в останніх постановах Верховного Суду.
Такими постановами, є постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 та від 13 травня 2020 року у справі №810/451/17.
У судовому рішенні у справі №810/451/17 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що у своєму рішенні від 08 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України» ЄСПЛ не вирішував питання щодо необхідності застосування тієї чи іншої норми права національного законодавства та її тлумачення, а констатував, що застосування процесуальних обмежень у справі заявниці значною мірою залежало від тлумачень матеріальних норм КЗпП України. Звернув увагу на те, що частина друга статті 117 КЗпП України, яка встановлює право на отримання компенсації у випадку постановлення судом рішення щодо суми такої заборгованості та є застосовною у справі заявниці, не передбачає виплати компенсації за період до фактичного розрахунку по заборгованості, на відміну від частини першої статті 117 КЗпП України.
Аналізуючи застосування судами статей 116 та 117 КЗпП України, ЄСПЛ у рішенні «Меньшакова проти України» вказав, що обґрунтуванню, наведеному судами, не вистачає чіткості і ясності, оскільки суди детально не розглянули двояку дію статті 117 КЗпП України, однак це не свідчить про жодні прояви несправедливості чи свавілля, і процесуальні обмеження доступу заявниці до суду не застосовувались непропорційно.
Крім того, у пункті 58 рішення ЄСПЛ вкотре наголосив, що він не є апеляційним судом для оскарження рішень національних судів та, як правило, саме національні суди повинні тлумачити національне законодавство та оцінювати надані їм докази (рішення у справі «WaiteandKennedy v. Germany», заява № 26083/94, пункт 54). Отже, немає жодних підстав вважати, що Європейський суд з прав людини у вказаному вище рішенні надав для застосування на національному рівні тлумачення приписів статті 117 КЗпП всупереч практиці Верховного Суду України (постанова від 15 вересня 2015 року провадження №21-1765а15).
Суд враховує такі висновки Великої Палати Верховного Суду і не вбачає підстав для відступу від такої позиції, вважає за необхідне при розгляді цієї справи застосувати принцип правової визначеності як одного із суттєвих елементів верховенства права, яким повинен керуватися суд згідно статті 6 КАС України.
Враховуючи, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, суд прийшов до висновку про існування у позивача права на отримання відшкодування за затримку виплати розрахунку при звільненні на підставі статті 117 КЗпП України.
Водночас, суд зазначає, що необхідною умовою визначення періоду за який слід сплатити середній заробіток є день фактичного розрахунку. Враховуючи, що станом на день розгляду справи такий остаточний розрахунок не проведений, суд не може встановити дату остаточного розрахунку, а отже вимога про стягнення з Донецького обласного військового комісаріату на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у відповідності до статті 117 Кодексу законів про працю України є передчасною.
Втім, враховуючи встановлені у справі обставини, суд приходить до висновку, що з метою повного та остаточного відновлення порушених прав позивача, найбільш прийнятним способом захисту, та таким, що виключає подальші порушення з боку відповідача, у даному випадку є задоволення позовних вимог шляхом зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату позивачеві індексації грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 05 квітня 2016 року із застосуванням як базового місяця - січня 2008 року, відповідно до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03.07.1991 №1282-XII та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, з урахуванням раніше виплачених сум.
Водночас, як вже зазначалося судом вище, ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені при звільненні, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, та право особи на відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, яке спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Отже, після набрання даним рішенням законної сили та його виконання відповідачем, тобто, проведення повного розрахунку, позивач не позбавлений права звернутись з позовом про виплату компенсації втрати частини доходів та стягнення середнього заробітку за увесь час затримки розрахунку при звільненні.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до положень статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з нормами частини другої зазначеної статті у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Нормами статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За наведених обставин, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог позивача.
За правилами ч. 5 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Враховуючи, що позивач, згідно із пунктом 13 ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір» є звільненим від сплати судового збору, підстави для розподілу судових витрат між сторонами відсутні.
Керуючись, ст.ст. 2-15, 19-21, 72-79, 90, 94, 122, 123, 132,159-161,164,192-194,224-228,241-247, 255,253-263,293-295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ: НОМЕР_5 ) про визнання бездіяльності протиправною, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 належних сум грошового забезпечення при звільненні.
Зобов'язати Донецький обласний військовий комісаріат здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 05 квітня 2016 року із застосуванням як базового місяця - січня 2008 року, відповідно до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03.07.1991 №1282-XII та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, з урахуванням раніше виплачених сум.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Рішення складене у повному обсязі та підписане 11 листопада 2020 року.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, або спрощеного позовного провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя А.Б. Христофоров