Постанова
Іменем України
28 жовтня 2020 року
м. Київ
справа № 718/1161/16-ц
провадження № 61-20177св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Дьолер Буковина»,
третя особа - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Дьолер Буковина» на рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області у складі судді Масюк Л. О. від 09 липня 2019 року та постанову Чернівецького апеляційного суду у складі колегії суддів: Перепелюк І. Б., Лисака І. Н., Владичана А. І., від 05 листопада 2019 року,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2016 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Дьолер Буковина» (далі - ТОВ «Дьолер Буковина»), третя особа на стороні позивача ОСОБА_2 , про стягнення боргу.
В обґрунтування позову вказала, що 01 жовтня 2013 року між нею та ОСОБА_2 укладено договір про відступлення права вимоги, відповідно до умов якого, вона отримала право вимоги за договорами, укладеними між ОСОБА_2 та товариством з обмеженою відповідальністю «Букофрут» (далі - ТОВ «Букофрут»), правонаступником якого є ТОВ «Дьолер Буковина», а саме: за договорами про надання фінансової безпроцентної допомоги № 6 від 30 жовтня 2012 року, № 8 від 02 листопада 2012 року, № 13 від 24 грудня 2012 року та додатковими угодами від 02 вересня 2013 року.
Також 01 жовтня 2013 року між нею та ОСОБА_3 укладено договір відступлення права вимоги, згідно з яким вона отримала право вимоги за договорами, укладеними між ОСОБА_3 та ТОВ «Букофрут», правонаступником якого є ТОВ «Дьолер Буковина», а саме: за договорами про надання фінансової безпроцентної допомоги № 5 від 30 жовтня 2012 року, № 9 від 05 листопада 2012 року, № 12 від 24 грудня 2012 року та додатковими угодами від 02 вересня 2013 року.
Внаслідок невиконання відповідачем умов вказаних договорів утворилась заборгованість в розмірі 1 150 000 грн, з яких: 140 000 грн - заборгованість за договором № 6 від 30 жовтня 2012 року, 250 000 грн - заборгованість за договором № 8 від 2 листопада 2012 року, 180 000 грн - заборгованість за договором № 13 від 24 грудня 2012 року, 140 000 грн - заборгованість за договором № 5 від 30 жовтня 2012 року, 200 000 грн - заборгованість за договором № 9 від 5 листопада 2012 року, 240 000 грн - заборгованість за договором № 12 від 24 грудня 2012 року.
Додатковими угодами від 02 вересня 2013 року передбачено застосування 50 % штрафу за невиконання умов договорів про надання фінансової безпроцентної допомоги, загальний розмір якого становить 575 000 грн, з яких: 70 000 грн - штраф за договором № 6 від 30 жовтня 2012 року, 125 000 грн - за договором № 8 від 02 листопада 2012 року, 90 000 грн - за договором № 13 від 24 грудня 2012 року, 70 000 грн - за договором № 5 від 30 жовтня 2012 року, 100 000 грн - за договором № 9 від 05 листопада 2012 року, 120 000 грн - за договором № 12 від 24 грудня 2012 року.
У зв'язку з простроченням виконання зобов'язання щодо повернення коштів відповідач зобов'язаний повернути борг з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення та сплатити три проценти річних від простроченої суми.
Враховуючи викладене, позивач просила суд стягнути з відповідача борг в загальній сумі 2 833 826,81 грн, з яких: 1 150 000 грн - основна сума боргу, 575 000 грн - штраф за невиконання умов договорів про надання фінансової безпроцентної допомоги, 1 021 603,32 грн - інфляційні втрати, 87 223,49 грн - три проценти річних.
Короткий зміст судових рішень, ухвалених у справі
Справа судами розглядалась неодноразово.
Рішенням Кіцманського районного суду Чернівецької області від 11 листопада 2016 року, з урахуванням ухвали того ж суду від 05 грудня 2016 року про виправлення описки, яке залишене без змін ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області від 16 січня 2017 року, позов ОСОБА_1 задоволено.
Стягнуто з ТОВ «Дьолер Буковина» на користь ОСОБА_1 загальну суму боргу 2 833 826,81 грн, з яких: 1 150 000 грн - основна сума боргу, 575 000 грн - сума штрафу, 1 021 603,32 грн - сума інфляційних, 87 223,49 грн - сума 3-х відсотків річних.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 серпня 2017 року частково задоволено касаційну скаргу ТОВ «Дьолер Буковина», скасовано рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 11 листопада 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 16 січня 2017 року, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала суду мотивована неповнотою у встановленні судами попередніх інстанцій обставин справи. Суд касаційної інстанції вказав на те, що вирішуючи спір у справі, суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки заявам про прощення боргу, поданих кредиторами, а також не перевірили чи були такі заяви підписані кредиторами до чи після укладення договорів про відступлення прав вимоги.
Рішенням Кіцманського районного суду Чернівецької області від 09 липня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Стягнуто з ТОВ «Дьолер Буковина» на користь ОСОБА_1 борг у розмірі 2 833 826,81 грн, з яких: 1 150 000 грн - основна сума боргу; 575 000 грн - сума штрафу; 1 021 603,32 грн - сума інфляційних втрат; 87 223,49 грн - сума 3 % річних.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем умов договорів про надання фінансової допомоги, з останнього на користь позивача, яка набула право вимоги за цими договорами, слід стягнути заборгованість, яка включає основну суму боргу, суму інфляційних втрат, суму 3 % річних та штраф, передбачений додатковими угодами до вказаних договорів.
При цьому суд надав правову оцінку наданим відповідачем заявам про прощення боргу, пославшись на висновки відповідних експертиз та вказавши, що ці заяви були підписані не кредиторами, а тому не можуть бути визнаними належними та допустимими доказами у справі.
Постановою Чернівецького апеляційного суду від 05 листопада 2019 року залишено без задоволення апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Дьолер Буковина», а рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 09 липня 2019 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог, встановивши обставини правомірності набуття ОСОБА_1 права вимоги за спірними договорами фінансової допомоги та невиконання відповідачем умов цих договорів.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи
У листопаді 2019 року до Верховного Суду ТОВ «Дьолер Буковина» подало касаційну скаргу на рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 09 липня 2019 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 05 листопада 2019 року, у якій просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій під час вирішення справи не взяли до уваги, що зобов'язання ТОВ «Дьолер Буковина» перед ОСОБА_2 та ОСОБА_3 припинилися внаслідок прощення боргу, а отже, у товариства припинився і обов'язок по поверненню боргу позивачу.
Доказом прощення боргу є відповідні заяви від 23 жовтня 2013 року. Суди неправильно оцінили висновки експертиз про те, що підписи у цих заявах не належать боржникам. Зокрема, суди не оцінили показання відповідача про те, що заяви про прощення боргу від 23 жовтня 2013 року підписувалися ОСОБА_4 та ОСОБА_3 одночасно, у зв'язку із чим були допущені технічні помилки щодо їх підписів у цих заявах.
Договори про відступлення права вимоги, датовані 01 жовтня 2013 року, підписані значно пізніше, ніж заяви про прощення боргу від 23 жовтня 2013 року і спрямовані на заволодіння коштами позивача.
Крім того, суди безпідставно не взяли до уваги матеріали досудового розслідування за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 190 КК України, яким встановлено, що колишні посадові особи ТОВ «Дьолер Буковина» шляхом підробки вказаних заяв про прощення боргу заволоділи коштами цього товариства, яке при цьому визнано потерпілою юридичною особою у кримінальному провадженні.
Окрім цього, відповідач не був повідомлений про відступлення права вимоги позивачу.
Відзив на касаційну скаргу не подано.
У травні 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду заяву, в якій просила приєднати до матеріалів справи постанови Верховного Суду у справах №№ 725/3211/16-ц та 725/6580/15-ц.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 13 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та зупинено виконання Кіцманського районного суду Чернівецької області від 09 липня 2019 року до закінчення касаційного провадження у справі.
Ухвалою Верховного Суду від 12 жовтня 2020 року визнано необґрунтованою заяву ОСОБА_1 про відвід судді-доповідача Білоконь О. В. від участі у розгляді цієї справи.
Ухвалою Верховного Суду від 16 жовтня 2020 року відмовлено у задоволенні цієї заяви.
Ухвалою Верховного Суду від 20 жовтня 2020 року справу призначено до розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
30 жовтня 2012 року між ОСОБА_3 та ТОВ «Букофрут» було укладено договір № 5 про надання фінансової безпроцентної допомоги, відповідно до умов якого ОСОБА_3 передав ТОВ «Букофрут» на безпроцентній основі позику в розмірі 200 000 грн, яку останнє зобов'язалось повернути до 30 жовтня 2013 року.
Аналогічні договори про надання фінансової безпроцентної допомоги між ОСОБА_3 та ТОВ «Букофрут» були укладені: 05 листопада 2012 року договір № 9, розмір позики становить 200 000 грн з кінцевим терміном повернення 05 листопада 2013 року; 24 грудня 2012 року договір № 12, розмір позики 240 000 грн, термін повернення 24 грудня 2013 року.
02 вересня 2013 року між ОСОБА_3 та ТОВ «Букофрут» були укладені додаткові угоди №1 до договорів про надання фінансової безпроцентної допомоги № 5 від 30 жовтня 2012 року, № 9 від 05 листопада 2012 року, № 12 від 24 грудня 2012 року, якими встановлено сплату штрафу в розмірі 50 % від суми позики у разі невиконання або неналежного виконання позичальником взятих на себе зобов'язань за цими договорами, інфляційних та 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов'язання.
Факт виконання ОСОБА_3 своїх обов'язків за вказаними договорами про надання фінансової безпроцентної допомоги підтверджується наявними копіями квитанцій до прибуткових касових ордерів № 132 від 01 листопада 2012 року, №137 від 05 листопада 2012 року, № 145 від 26 грудня 2012 року, згідно із якими ТОВ «Букофрут» отримало від ОСОБА_3 грошові кошти на загальну суму 640 000 грн.
Аналогічні договори про надання фінансової безпроцентної допомоги були укладені між ОСОБА_2 та ТОВ «Букофрут», а саме: договір № 6 від 30 жовтня 2012 року про надання позики в сумі 200 000 грн на строк до 30 жовтня 2013 року; договір № 8 від 02 листопада 2012 року про надання позики в розмірі 250 000 грн на строк до 02 листопада 2013 року; договір № 13 від 24 грудня 2012 року про надання позики у розмірі 180 000 грн на строк до 24 грудня 2013 року.
Факт виконання ОСОБА_2 своїх обов'язків за вказаними договорами про надання фінансової безпроцентної допомоги підтверджується наявними копіями квитанцій до прибуткових касових ордерів № 133 від 01 листопада 2012 року, № 136 від 02 листопада 2012 року, №138 від 05 листопада 2012 року, №144 від 26 грудня 2012 року, згідно із якими ТОВ «Букофрут» отримало від ОСОБА_2 грошові кошти на загальну суму 680 000 грн.
Крім того, 02 вересня 2013 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Букофрукт» були укладені додаткові угоди № 1 до вказаних договорів, якими встановлено сплату штрафу в розмірі 50 % від суми позики у разі невиконання або неналежного виконання позичальником взятих на себе зобов'язань за цими договорами, інфляційних та 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов'язання.
01 жовтня 2013 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було укладено договір про відступлення права вимоги, згідно з яким ОСОБА_1 набула право вимоги за договорами про надання фінансової безпроцентної допомоги від 30 жовтня 2012 року № 5, від 05 листопада 2012 року № 9, від 24 грудня 2012 року № 12, та додатковими угодами до цих договорів.
У той же день аналогічний договір був укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , відповідно до умов якого, остання набула права вимоги за договорами про надання фінансової безпроцентної допомоги від 30 жовтня 2012 року № 6, від 02 листопада 2012 року № 8, від 24 грудня 2012 року № 13 та додатковими угодами до цих договорів.
Згідно із нотаріально посвідченими заявами ОСОБА_3 та ОСОБА_2 договори про відступлення права вимоги укладені саме 01 жовтня 2013 року.
Таким чином, 01 жовтня 2013 року ОСОБА_1 набула права вимоги до ТОВ «Букофрут» за договорами про надання фінансової безпроцентної допомоги на загальну суму грошових коштів 1 270 000 грн, за мінусом 120 000 грн, які були повернуті кредиторам ОСОБА_3 та ОСОБА_2 до 01 жовтня 2013 року (1 270 000 - 120 000 = 1 150 000 грн), що не заперечували сторони.
Внаслідок невиконання відповідачем умов вказаних договорів утворилась заборгованість у сумі 2 833 826,81 грн, з яких: 1 150 000 грн - основна сума боргу, 575 000 грн - штраф за невиконання умов договорів про надання фінансової безпроцентної допомоги, 1 021 603,32 грн - інфляційні втрати, 87 223,49 грн - три проценти річних.
Матеріали справи містять датовані 23 жовтня 2013 року заяви від ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про прощення боргу ТОВ «Букофрут» (а.с. 99,100 т.1).
Під час розгляду справи судом була призначена почеркознавча експертиза на вирішення якої ставилось питання: ким, ОСОБА_2 чи іншою особою (особами), виконаний підпис під текстом заяви про прощення боргу від 23 жовтня 2013 року над пунктирною лінією та перед словами « ОСОБА_2 »?
Згідно із висновком експерта №1209-К від 26 жовтня 2018 року підпис в заяві про прощення боргу від імені ОСОБА_2 - виконаний, ймовірно, не ОСОБА_2 , а іншою особою.
Відповідно до висновку експертного почеркознавчого дослідження № 6805/6806 від 29 липня 2016 року підпис у заяві про прощення боргу від імені ОСОБА_3 ТОВ «Букофрут» у розмірі 580 000 грн від 23 жовтня 2013 року виконаний не ОСОБА_3 , цей підпис виконаний ОСОБА_4 .
Правонаступником ТОВ «Букофрут» є ТОВ «Дьолер Буковина».
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Цим вимогам судові рішення першої та апеляційної інстанцій відповідають з таких підстав.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно із статтею 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); правонаступництва; виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); виконання обов'язку боржника третьою особою.
Виходячи із положень, закріплених у статті 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Тобто обсяг прав та обов'язків сторін саме у зобов'язанні залишається незмінним, відбувається виключно заміна одного кредитора на іншого.
Відповідно до частини першої статті 516 ЦПК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Вирішуючи спір та належним чином дослідивши надані сторонами докази, з'ясувавши фактичні обставини справи, суди попередніх інстанцій установили дійсну правову природу правовідносин сторін, факт отримання відповідачем в позику коштів, його зобов'язання повернути кошти, факт набуття позивачем права вимоги за спірними договорами позики та відсутність доказів про повернення ТОВ «Дьолер Буковина» залишку боргу у сумі 1 150 000 грн та дійшли правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог.
При цьому суди, встановивши факт прострочення виконання грошових зобов'язань позичальником, дійшли правильного висновку про стягнення з відповідача суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення виконання зобов'язання, суми 3% річних та передбаченого умовами укладених між сторонами договорів штрафу на підставі наданого позивачем розрахунку, що не спростований відповідачем.
Заперечуючи проти позову і стверджуючи про відсутність обов'язку щодо повернення спірних коштів у зв'язку із поданням кредиторами заяв про прощення боргу, відповідач не надав доказів на підтвердження цих обставин. При цьому суди попередніх інстанцій надали правову оцінку наданим відповідачем заявам про прощення боргу, пославшись на висновки відповідних експертиз та вказавши, що ці заяви були підписані не кредиторами, а тому не можуть бути визнаними належними та допустимими доказами у справі.
Отже, доводи касаційної скарги щодо невиконання судами вимог цивільного процесуального законодавства щодо з'ясування фактичних обставин справи спростовуються встановленими судами обставинами, висновки судів про те, що кредитори ОСОБА_3 та ОСОБА_2 не підписували заяви про прощення боргу не спростовують. Ці посилання заявників зводяться до переоцінки доказів та незгоди з оцінкою, наданою судами щодо недоведеності відповідачем прощення боргу позивачу.
Доводи касаційної скарги про те, що договори про відступлення права вимоги, датовані 01 жовтня 2013 року, підписані значно пізніше, ніж заяви про прощення боргу від 23 жовтня 2013 року і спрямовані на заволодіння коштами позивача, є безпідставними.
Відхиляючи ці аргументи, суд апеляційної інстанції зіслався на нотаріально посвідчені заяви ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про те, що договори про відступлення права вимоги укладені ними з позивачем саме 01 жовтня 2013 року. Доказів на спростування цих обставин та на підтвердження іншої дати укладення договорів про відступлення права вимоги заявником не надано. Обставини щодо дати підписання заяв про прощення боргу відповідач пов'язував з недійсністю договорів про відступлення права вимоги, укладених 01 жовтня 2013 року на користь позивача, у зв'язку із чим звертався до суду із відповідним позовом. Разом із тим постановою Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року відмовлено у задоволенні позову ТОВ «Дьолер Буковина» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги (справа № 725/3211/16-ц).
Безпідставними є також доводи касаційної скарги про те, що відповідач не був повідомлений про відступлення права вимоги ОСОБА_3 позивачу, з огляду на положення частини першої статті 516 ЦПК України, відповідно до яких заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Посилання заявника на матеріали досудового розслідування за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 190 КК України, щодо колишніх посадових осіб ТОВ «Дьолер Буковина» не свідчать про відсутність у відповідача обов'язку з повернення отриманих у позику коштів позивачу та не є преюдиційними за відсутності набравшого силу вироку у вказаному кримінальному провадженні.
Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду судів та додаткового правового аналізу не потребують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками судів, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.
Із урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Ухвалою суду касаційної інстанції від 13 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та зупинено виконання Кіцманського районного суду Чернівецької області від 09 липня 2019 року.
Враховуючи, що колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування цього судового рішення, його виконання підлягає поновленню.
Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Дьолер Буковина» залишити без задоволення, рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 09 липня 2019 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 05 листопада 2019 року - без змін.
Поновити виконання рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 09 липня 2019 року.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта В. В. Шипович