Провадження № 22-ц/803/8367/20 Справа № 191/2384/19 Суддя у 1-й інстанції - Кухар Д. О. Суддя у 2-й інстанції - Деркач Н. М.
10 листопада 2020 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Деркач Н.М.,
суддів: Каратаєвої Л.О., Ткаченко І.Ю.,
при секретарі Синенко Є.А.,
розглянувши у порядку спрощеного провадження без повідомлення осіб апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк “ПриватБанк” на рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 липня 2020 року у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк “ПриватБанк” до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
У червні 2019 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування позову банк зазначив, що відповідно до укладеного договору б/н від 04.02.2011 року ОСОБА_1 отримав кредит у сумі 3400 грн. 00 коп. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36.00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з "Умовами та правилами надання банківських послуг", "Правилами користування платіжною карткою", затверджених наказом №СП-2010-256 від 06.03.2010 року та "Тарифами Банку", складає між ним та банком договір, що підтверджується підписом у заяві.
Позивач звертає увагу, що законодавством не передбачено вимагати від боржника повернення лише повної суми заборгованості. А кредитодавець на свій розсуд може вимагати від боржника будь-яку частину суми заборгованості за кредитом. Таким чином, заборгованість до стягнення становить 127649,49 грн., яка складається з наступного: 3311,85 грн. - заборгованість за кредитом; 124337,64 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом з 04.02.2011 по 31.07.2018. На даний час відповідач продовжує ухилятись від виконання зобов'язання і заборгованість за договором не погашає, що є порушенням законних прав позивача. Тому позивач просив стягнути з ОСОБА_1 вищезазначену заборгованість, а також судові витрати у розмірі 1921.00 грн.
Рішенням Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 липня 2020 року у задоволенні позову банку відмовлено.
Не погодившись з указаним рішенням суду, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
При цьому банк зазначив, що кредитний договір, укладений з відповідачем, повністю відповідає вимогам закону, ОСОБА_1 власним підписом підтвердив свою згоду з його умовами.
Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Статтею 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам судове рішення у даній справі відповідає не у повній мірі.
Судом встановлено, що відповідно до укладеного договору б/н від 04.02.2011 року ОСОБА_1 отримав кредит у сумі 3400 грн. 00 коп. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36.00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
Як зазначено банком у позові, заборгованість до стягнення становить 127649,49 грн., яка складається з наступного: 3311,85 грн. - заборгованість за кредитом; 124337,64 грн.- заборгованість по процентам за користування кредитом з 04.02.2011 по 31.07.2018 ( а.с.6-8).
Звертаючись до суду з позовом, банк посилався на те, що відповідачем не виконано умови кредитного договору, внаслідок чого виникла заборгованість, яку він просив стягнути з ОСОБА_1 на свою користь.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано будь-яких доказів на підтвердження того, що відповідач виявив бажання отримати кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок з використанням кредитки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», що йому була надана відповідна кредитна картка, які, крім того, мають бути скріплені підписом позичальника.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в частині відмови у стягненні з відповідача на користь позивача заборгованості за відсотками, оскільки такий висновок суду ґрунтується на вимогах закону, відповідає матеріалам справи та правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19).
Вказані обставини правильно встановлені судом першої інстанції під час вирішення питання щодо відсутності правових підстав для стягнення з відповідача на користь АТ КБ «ПриватБанк» відсотків у зв'язку з безпідставністю позовних вимог у цій частині через відсутність передбаченого обов'язку відповідача по їх сплаті позивачу в анкеті-заяві від 04 лютого 2011 року.
Доводи апеляційної скарги банку про те, що судом першої інстанції безпідставно відмовлено у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача на його користь заборгованості по процентам, оскільки зазначені зобов'язання передбачені довідкою про умови кредитування, яку підписав відповідач, не можуть бути прийняті до уваги з огляду на наступне.
Колегія суддів, дослідивши вказану довідку, приходить до висновку, що вона не може бути підставою для стягнення з відповідача ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" заборгованості по процентам, оскільки Кредитний договір, укладений між сторонами, не має присвоєного номеру, хоча у довідці зазначено, що вона відноситься до договору № SAMDN54000040655052, при цьому, згадана довідка містить підпис особи без ініціалізації, не зазначено прізвище, імя та по-батькові підписанта, тому її не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 04 лютого 2011 року шляхом підписання анкети-заяви.
Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді розмір процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
Враховуючи вищевказані обставини, відсутні підстави вважати, що при укладенні з ОСОБА_1 кредитного договору ПАТ КБ «ПриватБанк» дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк, а сторонами не було дотримано форми кредитного договору у частині визначення розміру процентів та неустойки.
Між тим, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за тілом кредиту з наступних підстав.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, тому він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
Матеріалами справи встановлено, що кредитна картка відповідача була відкрита 04.02.2011 року та ще двічі перевипускалася(а.с. 133).
Згідно виписки про рух коштів по картці ОСОБА_1 , він активно користувався кредитними коштами (а.с.62-66).
З урахуванням наведених обставин, беручи до уваги розрахунок банку суми заборгованості відповідача, апеляційний суд вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ КБ “ПриватБанк” заборгованість по тілу кредиту у сумі 3 311,85 грн.
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки суд апеляційної інстанції дійшов висновку про часткове скасування рішення суду першої інстанції, слід змінити розподіл судових витрат, стягнути із ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» пропорційно розміру задоволених позовних вимог витрати зі сплати судового збору, понесені у зв'язку із розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій у розмірі 124,38 грн.
Керуючись ст.ст. 268, 367, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.
Рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 липня 2020 року скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по тілу кредиту та ухвалити у цій частині нове рішення.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 04 лютого 2011 року, а саме - заборгованість по тілу кредиту у розмірі 3 311,85 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» судовий збір у сумі 124,38 грн.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Судді: Н.М. Деркач
Л.О. Каратаєва
І.Ю. Ткаченко