Провадження № 22-ц/803/8006/20 Справа № 185/9893/17 Суддя у 1-й інстанції - Гаврилов В. А. Суддя у 2-й інстанції - Куценко Т. Р.
03 листопада 2020 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
головуючого - Куценко Т.Р.,
суддів: Деркач Н.М., Макарова М.О.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу
Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк",
на заочне рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 липня 2020 року у справі за позовом акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
У грудні 2017 року ПАТ КБ “Приватбанк” звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості (а.с. 2-4).
В обгрунтування позову позивач зазначив, що ОСОБА_1 відповідно до укладеного договору № б/н від 03 березня 2007 року отримала кредит у розмірі 1 500 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач своїм підписом підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті, складає між нею та банком договір про надання банківських послуг. У порушення норм закону та умов договору відповідач зобов'язання за вказаним договором не виконала. У зв'язку із зазначеними порушеннями зобов'язань за кредитним договором, відповідач станом на 15 листопада 2017 року має заборгованість по кредиту в розмірі 16 652,03 грн., яка складається з: тіло кредиту - 5 253,55 грн., заборгованості по відсоткам за користування кредитом - 4 395,73 грн., пеня - 5 733,61 грн., а також, штрафи - 500 грн. (фіксована частина), 769,14 грн. (процентна складова).
Просило суд стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором №б/н від 03 березня 2007 року у розмірі 16 652,03 грн. та судовий збір.
Заочним рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 липня 2020 року заявлені позовні вимоги акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором №б/н від 03.03.2007 року у розмірі 5 253,55 грн. (п'ять тисяч двісті п'ятдесят три гривні 55 копійок), що становить тіло вказаного кредиту.
В іншій частині позову відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства комерційного банку Приватбанк судові витрати у розмірі 504 (п'ятсот чотири) гривні 80 копійок (а.с. 97-100).
Не погоджуючись з вказаним рішенням АТ КБ “Приватбанк”, подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати в частині незадоволених позовних вимог щодо стягнення відсотків за користування кредитом та ухвалити в цій частині нове рішення яким в цій частині заявлені позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, посилаючись на те, що судом першої інстанції винесено рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права /а.с. 102-106/.
Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалась.
Частиною 3 статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Суд апеляційної інстанції розглядає апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" на заочне рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 липня 2020 року в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами на підставі пункту 1 частини 4 статті 274 ЦПК України.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг та заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга АТ КБ “Приватбанк” підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Оскільки рішення суду оскаржується лише в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення відсотків, колегія суддів в іншій частині рішення суду не перевіряє.
Розглядаючи позов суд має встановити фактичні обставини справи, виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.
Судом встановлено, що 03 березня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено договір б/н про надання банківських послуг шляхом підписання відповідачем анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг.
За умовами вказаного договору позичальник отримала кредит у розмірі 1 500 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, який в подальшому було збільшено.
Своїм підписом у заяві відповідач підтвердила, що підписана нею анкета-заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua складає договір про надання банківських послуг.
У справі що переглядається, позивач просив стягнути з відповідача 4 395,73 грн. заборгованості по відсоткам за користування кредитом.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У заяві позичальника від 03 березня 2007 року сторони узгодили базову процентну ставку за кредитом на момент підписання договору в розмірі 3 % на місяць на залишок заборгованості.
Вказане не враховано судом першої інстанцій під час вирішення питання щодо наявності правових підстав для стягнення з відповідача на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованості по процентам за користування кредитом, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права.
Так, зазначаючи, що надані позивачем, банком, докази взагалі не містили умов, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, суд у порушення вимог статей 89, 264-265, 382 ЦПК України не звернув уваги на те, що у заяві позичальника від 03 березня 2007 року, яку суду надав банк, процентна ставка зазначена 3 % (а.с. 10 зв.).
Підписавши заяву, яка є складовою частиною кредитного договору, позичальник відповідно до статей 3, 627 ЦК України добровільно погодила такі умови кредитного договору, взяла на себе відповідні зобов'язання.
Отже, оскаржуване судове рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по процентам за користування кредитом з підстав, передбачених статтею 376 ЦПК України, необхідно скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позов АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по процентам за користування кредитом задовольнити частково, виходячи з наступного.
У заяві позичальника від 03 березня 2007 року сторони узгодили базову процентну ставку за кредитом на момент підписання договору в розмірі 3 % на місяць на залишок заборгованості (а.с. 10 зв.).
Як вбачається з наданого банком розрахунку заборгованості (а.с. 5-9), процентна ставка за якою розраховувались відсотки за користування кредитом складала за період з 23.03.2007 року по 31.03.2015 року 36,00%, 30,00%, 34,80%, тобто в межах обумовленої у заяві позичальника від 03 березня 2007 року. Проте, в подальшому вказана процентна ставка була збільшена та складала 43,20%, тобто у розмірі більшому ніж було обумовлено у заяві позичальника від 03 березня 2007 року.
Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна 30 днів пільгового періоду» (а.с. 11) та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанку (а.с. 12-26), що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та їх розміри і порядок нарахування.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розуміла відповідач, ознайомилась і погодилась з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент підписання анкети-заяви містили умови щодо сплати процентів саме у зазначених в цих документах розмірах і порядках нарахування, як про це наголошує позивач у позовній заяві.
Згідно з частиною третьою статті 1056-1 ЦК України фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.
Колегія суддів зауважує, що порядок застосування змінюваної процентної ставки визначений ч. 4-6 ст. 1056-1 ЦК України.
Зокрема, договором має бути врегульовано періодичність збільшення процентної ставки, умови і порядок такого збільшення, порядок розрахунку змінюваної процентної ставки із застосуванням погодженого сторонами індексу, максимальний розмір збільшення процентної ставки. Повідомлення про збільшення відбувається письмово, не пізніше ніж за 15 днів до дати збільшення.
Як убачається, позивачем не було дотримано вказаних вимог закону при укладанні договору з відповідачем, а тому не можна вважати, що сторонами було узгоджено право банку в односторонньому порядку, на свій розсуд, збільшувати процентну ставку.
Як зазначено в правовій позиції, викладеній в постанові Верховного Суду України від 11.10.2017 року у справі № 6-1374цс17, боржник вважається належно повідомленим про збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом в односторонньому порядку в тому разі, якщо банк не лише відправив на адресу такого боржника листа про зміну умов кредитного договору, а й довів факт його вручення адресатові під розписку.
Такої ж позиції притримується Верховний Суд: Постанова від 28 березня 2018 року у справі № 389/3409/16-ц.
Матеріали цивільної справи не містять доказів про вручення відповідачеві під розписку повідомлення про збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом в односторонньому порядку, а тому таке збільшення є незаконним.
Як вбачається з наданого позивачем розрахунку заборгованості (а.с. 5-9), станом на 31.03.2015 року (останній день застосування Банком процентної ставки в межах розміру обумовленого у заяві позичальника від 03 березня 2007 року) заборгованість за процентами з накопичувальним підсумком становила 113,91 грн. (графа 12 “Загальна заборгованість за процентами (накопичувальним підсумком)”).
Таким чином, з урахуванням наведеного, вимоги про стягнення заборгованості за процентами підлягають частковому задоволенню: а тому з ОСОБА_1 слід стягнути на користь Банку проценти за користування кредитними коштами в розмірі 113,91 грн.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.
Тобто, дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Отже, позов АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 в частині стягнення заборгованості по процентам за користування кредитом підлягає частковому задоволенню у розмірі 113,91 грн., в іншій частині вказаних позовних вимог слід відмовити.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Суд першої інстанції крім порушень норм матеріального права, не сприяв всебічному і повному з'ясуванню обставин справи в частині позовних вимог про стягнення заборгованості по процентам за користування кредитом, зробив висновки, які не відповідають обставинам справи, а тому рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення вказаних позовних вимог.
За таких обставин, враховуючи вищевикладене апеляційна скарга АТ КБ “Приватбанк” підлягає частковому задоволенню.
Оскільки оскаржуване судове рішення частково підлягає скасуванню апеляційний суд наводить розрахунок нового розподілу судових витрат.
Судом першої інстанції було стягнуто з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 504,80 грн.
Враховуючи, що рішенням суду було стягнуто заборгованість за тілом кредиту у розмірі 5 253,55 грн., також враховуючи, що рішення суду в частині стягнення заборгованості за відсотками скасовано та в цій частині ухвалено нове рішення про часткове задоволення та стягнення заборгованості по відсоткам у розмірі 113,91 грн., колегія суддів приходить до висновку про необхідність і зміни розподілу судових витрат за подання позову шляхом його збільшення з 504,80 грн. до 515,68 грн.
Позивач при зверненні до суду сплатив 1 600 грн. судового збору за подання позову (а.с. 1).
З урахуванням принципу пропорційності, до задоволення підлягає 32,23% вимог від заявлених: 5 367,46 грн (розмір вимог що підлягають до задоволення), х 100/ 16 652,03 (розмір заявлених вимог) = 32,23%. Тому відповідно з відповідача підлягає стягненню на користь позивача 32,23% понесених ним судових витрат, що становить 515,68 грн.: 1 600 грн. (розмір понесених судових витрат) х 32,23% = 515,68 грн.
Позивач при подачі апеляційної скарги сплатив 2 400 грн. судового збору (а.с. 107).
З урахуванням принципу пропорційності, до задоволення підлягає 2,59% вимог від заявлених: 113,91 грн (розмір вимог що підлягають до задоволення), х 100/ 4 395,73 (розмір заявлених вимог) = 2,59%. Тому відповідно з відповідача підлягає стягненню на користь позивача 2,59% понесених ним судових витрат, що становить 62,16 грн.: 2 400 грн. (розмір понесених судових витрат) х 2,59% = 62,16 грн.
керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" - задовольнити частково.
Заочне рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 липня 2020 року в частині стягнення заборгованості за відсотками - скасувати з ухваленням в цій частині нового рішення про часткове задоволення.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" заборгованість по відсоткам за користування кредитом за кредитним договором № б/н від 03.03.2007 року у розмірі 113,91 грн.
В іншій частині позовних вимог про стягнення заборгованості за відсотками - відмовити.
Судові витрати стягнуті з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" заочним рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 липня 2020 року підлягають зміні шляхом їх збільшення з 504,80 грн. до 515,68 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 62,16 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Головуючий: Т.Р. Куценко
Судді: Н.М. Деркач
М.О. Макаров