Справа № 344/14474/20
Провадження № 2/344/3573/20
03 листопада 2020 року м. Івано-Франківськ
Суддя Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області Бородовський С.О., вивчивши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до АТ «Прикарпаттяобленерго» про спростування факту безоблікового споживання електричної енергії та скасування рішення засідання комісії у формі протоколу, -
позивач звернувся до відповідача з позовом про спростування факту без облікового споживання електричної енергії та скасування рішення засідання комісії АТ «Прикарпаттяобленерго» від 23/09/2020 у формі протоколу №44.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом.
Поняття «суд, встановлений законом» зводиться не лише до правової основи самого існування суду, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Відповідно до частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Крім цього згідно зі ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання тлумачення ч. 2 ст. 55 Конституції України (пункт 1 резолютивної частини Рішення № 6-зп від 25 листопада 1997 року; пункт 1 резолютивної частини Рішення № 9-зп від 25 грудня 1997 року; та пункт 1 резолютивної частини Рішення № 19-рп/2011 від 14 грудня 2011 року).
У рішенні № 19-рп/2011 від 14 грудня 2011 року Конституційний Суд України зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 2 ст. 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Отже гарантоване ст. 55 Конституції України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди.
Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
В свою чергу юридичні спори виникають внаслідок порушення суб'єктивних прав у результаті протиправних дій, а також у разі невизнання або оспорювання суб'єктивних прав.
Отже, юридичний спір є різновидом конфліктних правовідносин, що виникає між учасниками правовідносин та не може існувати абстрактно, тобто поза межами самих правовідносин. Тому, наявність юридичного спору зумовлена встановленням факту виникнення правових відносин між певними суб'єктами.
Відтак, для формування висновку про існування «юридичного спору», на який поширюється юрисдикція судів, в контексті ч. 3 ст. 124 Конституції України, необхідно надати оцінку чи виникли правові відносини між його суб'єктами. Правовідносини мають свою структуру і включають в себе такі обов'язкові елементи: суб'єкти, об'єкт та зміст правовідносин. У випадку відсутності одного із вказаних елементів, правові відносини не виникають. При цьому, суб'єкти правовідносин - це правоздатні і дієздатні особи, що є носіями юридичних прав і обов'язків. Об'єкт правовідносин - це реальне (матеріальне або нематеріальне) благо, з приводу якого суб'єкти вступають у правовідносини. Зміст правовідносин складають суб'єктивні права і юридичні обов'язки учасників правових відносин. Разом із тим, суб'єктивне право - це передбачена нормою права міра можливої поведінки особи. Зокрема, можливість діяти відповідно до свого бажання, можливість вимагати певних дій від інших суб'єктів, зобов'язаних на це, можливість звернутися до компетентного органу чи посадової особи за захистом свого суб'єктивного права. Юридичний обов'язок - це передбачена нормою права, обов'язок певної поведінки особи. Наприклад, необхідність нести юридичну відповідальність за невиконання чи неналежне виконання передбачених нормою права дій. В будь-яких правовідносинах суб'єктивному праву одного учасника відповідає юридичний обов'язок іншого учасника. Право і відповідний йому обов'язок складають зміст правовідносин.
Отже, відсутність одного із обов'язкових елементів правових відносин (суб'єкти правовідносин, об'єкт правовідносин та зміст правовідносин), свідчить про відсутність правовідносин між суб'єктами в цілому, а відтак і про відсутність юридичного спору, на який може поширюватися юрисдикція (адміністративна, господарська, цивільна) суду.
Як видно із матеріалів позовної заяви, позивачем, заявлено вимогу про спростування факту безоблікового споживання електричної енергії, що за змістом цивільних правовідносин не є юридичним спором, а складає собою фактичну обставину спору щодо стягнення заборгованості за спожиту та не обліковану електричну енергію.
Позивачем сформовано матеріально-правову вимогу щодо спростування факту, до суду, а не до відповідача.
Таким чином позовна заява за формою та змістом не відповідає вимогам процесуального закону, що ставляться до позовних заяв.
В свою чергу рішення комісії, оформлене протоколом не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов'язків для позивача, відтак у конкретному випадку відсутній зміст правовідносин. У зв'язку із відсутністю змісту правовідносин, відсутні правові підстави стверджувати про наявність спірних правовідносин. Водночас, беручи до уваги відсутність спірних правовідносин, відсутній і юридичний спір, як предмету судового розгляду.
Вимога про скасування рішення засідання комісії АТ «Прикарпаттяобленерго» від 23/09/2020 у формі Протоколу №4, не є юридичним спором. Відсутність спору, у свою чергу, виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту. Протокол є засобом фіксування засідання працівників відповідача, щодо вирішення внутрішніх питань організації діяльності відповідача.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Згідно ч. 2 та 3 ст. 186 ЦПК України встановлено про відмову у відкритті провадження у справі постановляється ухвала не пізніше п'яти днів з дня надходження заяви. Така ухвала надсилається заявникові непізніше наступногодня післяїї постановленняв порядку,встановленомустаттею 272 цього Кодексу. До ухвали про відмову у відкритті провадження у справі, що надсилається заявникові, додаються позовні матеріали. Копія позовної заяви залишається в суді.
З огляду на викладене, поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» слід тлумачити в більш широкому значенні, тобто, як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, так і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду.
Практика Європейського суду з прав людини заснована на тому, що реалізуючи п. 1ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження. Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справах "Осман проти Сполученого королівства" від 28.10.98 та "Круз проти Польщі" від 19.06.2001 право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.
У зв'язку з наведеним, відмова в відкритті провадження не є порушенням права на справедливий захист та не може вважатися обмеженням права доступу до суду.
Відповідно до зазначеного суд, -
відмовити у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до АТ «Прикарпаттяобленерго» про спростування факту безоблікового споживання електричної енергії та скасування рішення засідання комісії у формі протоколу
Ухвала може бути оскаржена до Івано-Франківського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Суддя Бородовський С.О.