Провадження № 22-ц/803/9237/20 Справа № 2-1001/11 Суддя у 1-й інстанції - Ткаченко Н.В. Суддя у 2-й інстанції - Демченко Е. Л.
03 листопада 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
головуючого - судді Демченко Е.Л.
суддів - Каратаєвої Л.О., Ткаченко І.Ю.
при секретарі - Кругман А.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 12 жовтня 2011 року по справі за позовом акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до товариства з обмеженою відповідальністю “Українське фінансове агентство “Верус”, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, -
У червні 2009 року публічне акціонерне товариство «Приватбанк», найменування якого змінено у відповідності до Статуту, затвердженого 21 травня 2018 року та погодженого 11 червня 2018 року, на акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулось до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю “Українське фінансове агентство “Верус” (далі - ТОВ “УФА Верус”), ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, мотивуючи його тим, що 19 липня 2007 року між банком та ОСОБА_1 укладено договір №183/Р-07, за умовами якого останньою були отримані кредитні кошти у розмірі 200 000 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 14% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 16 липня 2010 року.
З метою забезпечення належного виконання ОСОБА_1 зобов'язань за кредитним договором, 13 липня 2007 року між банком та ОСОБА_2 було укладено договір поруки, відповідно до умов яких поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов'язків за кредитною угодою в тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків.
З тією ж метою, 12 січня 2009 року між банком та ТОВ “УФА Верус” було укладено договір поруки №467.
Посилаючись на те, що ОСОБА_1 зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконує та допустила за ним заборгованість, просили суд ухвалити рішення, яким стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором від 19 липня 2007 року року №183/Р-07 у розмірі 163 562,32 долари США; стягнути солідарно з ТОВ “УФА Верус”, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 заборгованість у розмірі 200 грн.
Рішенням Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 12 жовтня 2011 року позовні вимоги АТ КБ “Приватбанк” задоволені частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь банку заборгованість по кредитній угоді №183/P-07 від 19 липня 2007 року, станом на 20 травня 2009 року, в розмірі 1 304 033,31 грн. Вирішено питання стосовно судових витрат.
В апеляційній скарзі відповідачі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просять рішення суду змінити і стягнути заборгованість у розмірі 787 970,93 грн.
Апеляційна скарга вмотивована тим, що банком надано неповний розрахунок заборгованості оскільки до нього не включені квитанції на суму 516 062,38 грн.
Постановою апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 травня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задоволено. Рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 12 жовтня 2011 року скасовано, у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 29 липня 2020 року постанову апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 травня 2018 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Розглянувши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, з врахуванням висновків Верховного суду, колегія суддів приходить до висновку про наявність передбачених законом підстав для часткового задоволення апеляційної скарги, з огляду на наступне.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України (у редакції закону, чинному на час ухвалення оскаржуваного судового рішення) рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які буди досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1)чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2)чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3)які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4)яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5)чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6)як розподілити між сторонами судові витрати; 7)чи є негайні підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8)чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Однак зазначеним вимогам закону ухвалене у справі рішення суду не відповідає.
Відповідно до ст.11 ЦПК України (у редакції закону, чинному на час ухвалення оскаржуваного судового рішення) суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.
Судом встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що 19 липня 2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», найменування якого змінено у відповідності до Статуту, затвердженого 21 травня 2018 року та погодженого 11 червня 2018 року, на АТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №183/Р-07, за умовами якого відповідач отримала кредит в розмірі 200 000 доларів США у вигляді окремого траншу, зі сплатою 14% річних строком до 18 липня 2012 року.
У забезпечення належного виконання зобов'язань за кредитним договором, 19 липня 2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 був укладений договір поруки без номеру, згідно якого останній прийняв на себе зобов'язання нести повну матеріальну відповідальність перед банком у разі невиконання ОСОБА_1 своїх зобов'язань за кредитною угодою, включаючи сплату кредиту, процентів, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків.
Також 12 січня 2009 року між банком та ТОВ «УФА «Верус» був укладений договір поруки №467 та додаток до нього №1, відповідно до якого товариство прийняло на себе зобов'язання нести майнову відповідальність перед банком у розмірі 200,00 грн у разі невиконання позичальником ОСОБА_1 своїх зобов'язань за кредитним договором.
Станом на 20 травня 2009 року за спірним кредитним договором банком рахується заборгованість у загальному розмірі 163 562,32 долари США, яка складається з наступного: 154 110,86 долари США заборгованість за кредитом; 1 615,26 долари США заборгованість по процентам за користування кредитом; 16,27 доларів США пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором; 32,81 долар США штраф (фіксована частина); 7 787,12 доларів США штраф (процентна складова).
Частково задовольняючи позовні вимоги банку суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі, як солідарні боржники, належним чином не виконують взяті на себе зобов'язання за договорами, заперечень проти позовних вимог не надіслали, а тому наявні підстави для стягнення заборгованості за кредитною угодою в сумі 1 304 033,31 грн.
Колегія суддів не погоджується з рішенням суду у зв'язку з наступним.
Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України, зараз і надалі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
За змістом статей 525 та 526 ЦК України зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору, одностороння відмова від зобов'язання не допускається.
Відповідно до змісту статті 526 ЦК України зобов'язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору й вимогами ЦК України.
За правилом статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов,визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Згідно з пунктами 3 та 4 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків.
Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Отже, для належного виконання зобов'язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків (термінів), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов'язання є його порушенням.
Згідно з частиною першою статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За правилами статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики (частина перша статті 1048 ЦК України).
Судами встановлено і не заперечується сторонами, що відповідач ОСОБА_1 за кредитним договором №183/Р-07 отримала кредитні кошти в розмірі 200 000,00 доларів США на умовах платності та строковості, визначених кредитним договором.
У постанові Верховного Суду від 29 липня 2020 року, крім іншого, зазначено про те, що при новому розгляді апеляційному суду слід врахувати заочне рішення Фрунзенського районного суду м.Харкова від 31 січня 2011 року, ухвалене у справі №2-2107/2011 за позовом ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, звернення стягнення на предмет іпотеки та застави, про виселення (реєстраційний номер рішення 13826643) та рішення Дзержинського районного суду м.Харкова від 09 червня 2011 року, ухвалене у справі №2-1449/2011 за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ТОВ «УФА «Верус»), ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором в розмірі 298 408,44 грн (реєстраційний номер рішення 19369188) та з'ясувати, чи входить спірна сума боргу до складу заборгованості, яка була предметом у вказаних справах. Також апеляційному суду необхідно перевірити, чи виконані вказані рішення, адже з'ясування цих обставин має важливе значення для визначення розміру заборгованості.
Таким чином, колегія суддів звертає увагу на те, що банком, одночасно із даним позовом, було подано аналогічний позов до Дзержинського районного суду м.Харкова.
Рішенням Дзержинського районного суду м.Харкова від 09 червня 2011 року позов АТ КБ “Приватбанк” до ТОВ “УФА Верус”, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 для погашення заборгованості за кредитним договором №183\Р-07 від 19 липня 2007 року заборгованість у розмірі 298 208,44 грн. Стягнуто солідарно з ТОВ “УФА Верус”, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 для погашення заборгованості 200 грн.
З рішення, яке набрало законної сили та не може бути поставлене під сумнів, вбачається, що у зв'язку з зазначеним порушенням зобов'язань за кредитним договором №183\Р-07 від 19 липня 2007 року позичальник ОСОБА_1 , станом на 21 вересня 2010 року, має заборгованість в розмірі 37 787,57 (долар США), яка складається з наступного: 27 881,86 (долар США) - заборгованість за кредитом; 7 837,79 (долар США) - заборгованість по процентам за користування кредитом; 20 67,91 (долар США) - пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором, що за курсом 7,9 відповідно до службового розпорядження НБУ №417\364 від 22 вересня 2010 року, складає 298 408,44 грн.
Тобто, рішенням Дзержинського районного суду м.Харкова від 09 червня 2011 року вже стягнуто заборгованість за кредитним договором №183\Р-07 від 19 липня 2007 року.
Період заборгованості за кредитним договором до стягнення банком на власний розсуд було визначено 21 вересня 2010 року, тобто заборгованість станом на 20 травня 2009 увійшла в суму заборгованості станом на 21 вересня 2010 року, яка стягнута рішенням суду.
Рішенням Фрунзенського районного суду м.Харкова від 31 січня 2011 року у справі №2-217/2011 в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 19 липня 2007 року №183/1-07-01 та за кредитним договором №183/1-07-03 від 13 вересня 2008 року звернуто стягнення на предмет іпотеки.
Тобто предметом вирішення даної справи була заборгованість за іншими кредитними договорами.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що наявні підстави для часткового задоволення позову та стягнення солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь банку заборгованості за кредитним договором №183/P-07 від 19 липня 2007 року, станом на 20 травня 2009 року, у розмірі 1 304 033,31 грн.
На основі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів приходить до висновку про скасування рішення з ухваленням нового про відмову у задоволенні позову.
Згідно з ч.ч.1,13 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Враховуючи результат розгляду даної справи,в порядку розподіл судових витрат, з позивача на користь відповідача ОСОБА_1 слід стягнути судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 1 870 грн.
Керуючись ст.ст.367,374,376,381-383 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 12 жовтня 2011 року скасувати та ухвалити нове рішення.
В задоволенні позову акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до товариства з обмеженою відповідальністю “Українське фінансове агентство “Верус”, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості відмовити.
Стягнути з акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 870 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Головуючий: Демченко Е.Л.
Судді: Каратаєва Л.О.
Ткаченко І.Ю.