Провадження № 22-ц/803/6896/20 Справа № 213/5082/19 Суддя у 1-й інстанції - Алексєєв О. В. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.
04 листопада 2020 року Дніпровський Апеляційний суд у складі:
головуючого - судді Ткаченко І.Ю.
суддів - Деркач Н.М., Каратаєвої Л.О.
розглянувши у спрощеному позовному провадженні в м. Дніпро цивільну справу
за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області про відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я внаслідок виконання трудових обов'язків
за апеляційною скаргою Криворізького відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області
на рішення Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 червня 2020 року, -
У грудні 2018 року представник позивача ОСОБА_2 звернувся до суду з вищезазначеним позовом, та просить стягнути з відповідача - Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області на користь позивача в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження здоров'я у розмірі 292 110,00 грн без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб.
В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , працюючи в умовах впливу шкідливих факторів в Акціонерному товаристві «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» протягом 12 років та 6 місяців, а саме: з січня 1986 року по серпень 1986 року - учнем слюсаря з ремонту рухомого складу і ремонту локомотива цеху по ремонту рухомого складу; з серпня 1986р. по листопад 1986 року - на посаді помічника машиніста локомотива з вивозки гірничої маси цеху рухомого складу; з лютого 1989 року по вересень 1994 року - на посаді помічника машиніста локомотива; з січня 1995 року по січень 1998 року - на посаді слюсаря з ремонту рухомого складу; з січня 1998 року по січень 2001 року - учнем та машиністом бурової установки, через конструктивні недоліки машин, механізмів, обладнання отримав професійне захворювання.
Українським НДІ промислової медицини, позивачу встановлено наступний діагноз: Хронічна радикулопатія Л5 зліва. Причинами виникнення професійного захворювання позивача відповідно до акту від 19 лютого 2001 року є: тривала робота в умовах вібрації, рівень якої складає: 109 дБ при гранично допустимому рівні 101 дБ.
Вказував, що у зв'язку із заподіянням шкоди, позивач вперше 21 травня 2001 року пройшов огляд лікарсько-трудовою експертною комісією, де йому було визначено ступінь втрати професійної працездатності 70% по радикулопатії та встановлено другу групу інвалідності .
28 травня 2002 року, позивач повторно пройшов огляд ЛТЕК, де йому було визначено ступінь втрати професійної працездатності 60% по радикулопатії та встановлено третю групу інвалідності.
10 червня 2003 року, позивач повторно пройшов огляд ЛТЕК, де йому було визначено ступінь втрати професійної працездатності 60% по радикулопатії та встановлено третю групу інвалідності.
21 червня 2004 року, позивач повторно пройшов огляд ЛТЕК, де йому було визначено ступінь втрати професійної працездатності 60% по радикулопатії та встановлено третю групу інвалідності.
09 червня 2005 року, позивач пройшов огляд медико-соціальною експертною комісією, де йому було визначено ступінь втрати професійної працездатності 60% по радикулопатії та встановлено третю групу інвалідності.
19 червня 2007 року, позивач повторно пройшов огляд МСЕК, де йому було визначено ступінь втрати професійної працездатності 60% по радикулопатії та встановлено третю групу інвалідності.
13 липня 2009 року, позивач повторно пройшов огляд МСЕК, де йому було визначено ступінь втрати професійної працездатності 60% по радикулопатії та встановлено третю групу інвалідності.
02 липня 2012 року, позивач повторно пройшов огляд МСЕК, де йому було визначено ступінь втрати професійної працездатності 60% по радикулопатії та встановлено третю групу інвалідності.
22 липня 2013 року, позивач повторно пройшов огляд МСЕК, де йому було визначено ступінь втрати професійної працездатності 30% по радикулопатії та встановлено третю групу інвалідності.
28 квітня 2014 року, позивач повторно пройшов огляд МСЕК, де йому було визначено ступінь втрати професійної працездатності 30% по радикулопатії та встановлено третю групу інвалідності.
17 травня 2016 року, позивач повторно пройшов огляд МСЕК, де йому було визначено ступінь втрати професійної працездатності 30% по радикулопатії та встановлено третю групу інвалідності.
12 червня 2019 року, позивач повторно пройшов огляд МСЕК, де йому було визначено ступінь втрати професійної працездатності 30% по радикулопатії та встановлено третю групу інвалідності з 01 червня 2019 року - безстроково.
Відповідно до висновку про умови та характер праці, позивачу протипоказана важка праця з тривалою ходою, що підтверджується довідкою до акту огляду МСЕК серії 12ААБ №017316.
У зв'язку з вказаним хронічним професійним захворюванням порушено та порушуються нормальні життєві зв'язки позивача, останній позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання, він постійно відчуває больові відчуття, а саме: постійний ниючий біль в попереку, іррадіація в крижову область, що посилюється при ходьбі. Турбує відчуття затерпання по зовнішній поверхні лівого стегна та голені, оніміння рук, запаморочення, хиткість при ходьбі, головний біль.
Тривалий процес лікування, позбавляє позивача можливості вести повноцінний спосіб життя. З моменту отримання хронічних професійних захворювань, позивач постійно відчуває фізичні страждання та біль, обґрунтовані важкістю самопочуття та особливостями лікування. Окрім того, позивач, внаслідок отриманого хронічного професійного захворювання, що супроводжується значною втратою працездатності, систематичною необхідністю отримання медичної допомоги, постійно відчуває психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, вираженої у почуттях розпачу, тривоги, дратівливості, у почуттях страху, поганому сні на фоні сильних больових відчуттів. Все це постійно і негативно позначалося і позначається сьогодні на душевному та фізичному станах позивача, який в тому числі не має можливості приділяти належної уваги своїй родині.
На даний час самопочуття позивача не поліпшується, негативні зміни у його житті є незворотними, усвідомлення чого, завдає позивачу душевного болю та страждань.
Перелічені негативні явища не можуть не викликати переживання, страждання, стрес, депресію. Отже, факт моральних страждань є очевидним і не потребує доказування іншими засобами доказування (а.с.2-7).
Рішенням Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 червня 2020 року позовні вимоги задоволені частково.
Стягнуто з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди, заподіянної ушкодженням здоров'я внаслідок виконання трудових обов'язків, у розмірі 80 000 (вісімдесят тисяч) грн 00 коп. без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнуто з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області на користь держави судовий збір у розмірі 800 (вісімсот) грн 00 коп.(а.с. 92-95).
В апеляційній скарзі Криворізьке відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог (а.с.99-101).
У відзиві на апеляційну скаргу адвокат позивача просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 червня 2020 року без змін.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Судом 1 інстанції встановлено, що відповідно Акту Форми П-4 «Розслідування професійного захворювання (отруєння)» від 19 лютого 2001 року (далі по тексту - Акт) позивач працював в умовах впливу шкідливих факторів в Акціонерному товаристві «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» протягом 12 років та згідно до п. п. 8, 12 акту Форми П-4, Українським НДІ промислової медицини, позивачу встановлено діагноз: Хронічна радикулопатія Л5 зліва. Відповідно до п. п. 11, 15 причиною професійного захворювання позивача є те, що він працював в шкідливих умовах праці, де рівень вібрації складає: 109 дБ при гранично допустимому рівні 101 дБ. Згідно з п.14 Акту професійне захворювання позивача виникло через конструктивні недоліки машин, механізмів, обладнання (а.с.23-24).
21 травня 2001 року, оглядом ЛТЕК позивачу визначено ступінь втрати професійної працездатності 70% по радикулопатії та встановлено другу групу інвалідності, що підтверджується випискою з акта огляду ЛТЕК «Про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги» виданою на ім'я позивача (а.с.10-11).
28 травня 2002 року, позивач повторно пройшов огляд ЛТЕК, де йому було визначено ступінь втрати професійної працездатності 60% по радикулопатії та встановлено третю групу інвалідності, що підтверджується випискою з акта огляду ЛТЕК «Про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги» виданою на ім'я позивача (а.с.10-11).
10 червня 2003 року, позивач повторно пройшов огляд ЛТЕК, де йому було визначено ступінь втрати професійної працездатності 60% по радикулопатії та встановлено третю групу інвалідності, що підтверджується випискою з акта огляду ЛТЕК «Про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги» виданою на ім'я позивача (а.с.10-11).
21 червня 2004 року, позивач повторно пройшов огляд ЛТЕК, де йому було визначено ступінь втрати професійної працездатності 60% по радикулопатії та встановлено третю групу інвалідності, що підтверджується випискою з акта огляду ЛТЕК «Про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги» виданою на ім'я позивача (а.с.12-13).
09 червня 2005 року, позивач пройшов огляд МСЕК, де йому було визначено ступінь втрати професійної працездатності 60% по радикулопатії та встановлено третю групу інвалідності, що підтверджується випискою з акта огляду МСЕК «Про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги» серії ДНА-02 №05226 (а.с.12-13).
19 червня 2007 року, позивач повторно пройшов огляд МСЕК, де йому було визначено ступінь втрати професійної працездатності 60% по радикулопатії та встановлено третю групу інвалідності, що підтверджується випискою з акта огляду МСЕК «Про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги» серії ДНА-02 №017507 (а.с.14-15).
13 липня 2009 року, позивач повторно пройшов огляд МСЕК, де йому було визначено ступінь втрати професійної працездатності 60% по радикулопатії та встановлено третю групу інвалідності, що підтверджується випискою з акта огляду МСЕК «Про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги» серії ДНА-02 №032463 (а.с.14-15).
02 липня 2012 року, позивач повторно пройшов огляд МСЕК, де йому було визначено ступінь втрати професійної працездатності 60% по радикулопатії та встановлено третю групу інвалідності, що підтверджується випискою з акта огляду МСЕК «Про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги» серії 10ААА №076446 (а.с.16-17).
22 липня 2013 року, позивач повторно пройшов огляд МСЕК, де йому було визначено ступінь втрати професійної працездатності 30% по радикулопатії та встановлено третю групу інвалідності, що підтверджується випискою з акта огляду МСЕК «Про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги» серії НОМЕР_1 (а.с.16-17).
28 квітня 2014 року, позивач повторно пройшов огляд МСЕК, де йому було визначено ступінь втрати професійної працездатності 30% по радикулопатії та встановлено третю групу інвалідності, що підтверджується випискою з акта огляду МСЕК «Про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги» серії НОМЕР_2 (а.с.18-19).
17 травня 2016 року, позивач повторно пройшов огляд МСЕК, де йому було визначено ступінь втрати професійної працездатності 30% по радикулопатії та встановлено третю групу інвалідності, що підтверджується випискою з акта огляду МСЕК «Про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги» серії 12ААА №016828 (а.с.18-19).
12 червня 2019 року, позивач повторно пройшов огляд МСЕК, де йому було визначено ступінь втрати професійної працездатності 30% по радикулопатії та встановлено третю групу інвалідності з 01 червня 2019 року - безстроково, що підтверджується випискою з акта огляду МСЕК «Про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги» серії 12ААА №054688 (а.с.20).
Відповідно до висновку про умови та характер праці, позивачу протипоказана важка праця з тривалою ходою, що підтверджується довідкою до акту огляду МСЕК серії 12ААБ №017316 (а.с.21-22).
З виписок з історії хвороби та медичних карток позивача, виписок-епікризів, наданих суду встановлено, що позивач має захворювання, яке за визначенням є професійним, внаслідок чого, неодноразово перебував на лікуванні (а.с.25-36).
Задовольняючи частково позовні вимоги суд 1 інстанції виходив з їх доведеності та обґрунтованості.
Із вказаними висновками суду 1 інстанції погоджується й колегія суддів.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України, суд під час ухвалення рішення, серед інших питань, вирішує які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Статтею 3 Конституції України передбачається, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Частина 4 ст. 43, ч. 1 ст. 46 Конституції України встановлюють, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, є одним із видів загальнообов'язкового державного соціального страхування (стаття 4 Закону України від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР «Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування»), правове регулювання якого здійснювалося, зокрема Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року, який набрав чинності з 01 квітня 2001 року.
Норми вказаного Закону від 23 вересня 1999 року в редакції, чинній з моменту прийняття цього Закону і до внесення змін Законом України від 23 лютого 2007 року № 717-V, передбачали, що: відшкодування моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей є завданням страхування від нещасного випадку (абзац 4 ст. 1); у разі настання страхового випадку Фонд зобов'язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому (підпункт «е» п. 1 ч. 1 ст. 21); за наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому Фондом провадиться страхова виплата за моральну шкоду (ч.3 ст. 28); моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів. Відшкодування здійснюється у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших видів страхових виплат (ч.3 ст. 34).
З огляду на положення ст.21, 28, 30, 34, 35 Закону від 23 вересня 1999 року право на отримання потерпілим страхових виплат у разі настання стійкої втрати працездатності, у тому числі виплати за моральну шкоду, виникає в особи з дня встановлення їй такої стійкої втрати працездатності вперше висновком МСЕК.
Постановою Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» (зі змінами та доповненнями) надано роз'яснення про те, що, оскільки питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з'ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати: якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при такому виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду.
Тобто, спори щодо відшкодування шкоди на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» повинні вирішуватися на підставі законодавства, яке було чинним на момент виникнення в потерпілого права на її відшкодування.
Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.
Таким чином, право на відшкодування моральної шкоди виникає у потерпілого з дня встановлення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності, тобто 21.05.2001 року.
Згідно ч.ч. 1,3 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» в редакції, чинній на час встановлення ОСОБА_1 висновком МСЕК від 21.05.2001 року втрати професійної працездатності, визначено, що страховими виплатами є грошові суми, які згідно зі ст. 21 цього Закону Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку. За наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому провадиться страхова виплата за моральну шкоду. Відповідно до статті 13 зазначеного Закону страховим випадком є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму за обставин, зазначених у статті 14 цього Закону, з настанням яких виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення та/або соціальних послуг.
Відповідно до абзацу 4 ст. 1, підпункту «е» п. 1 ч. 1 ст. 21, ч. 3 ст. 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» завданнями страхування від нещасного випадку є, зокрема відшкодування матеріальної та моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей.
У разі настання страхового випадку Фонд зобов'язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, зокрема, грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому. Моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів. Відшкодування здійснюється у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших видів страхових виплат. Сума страхової виплати за моральну (немайнову) шкоду визначається в судовому порядку.
Статтею 173 КЗпП України визначено за потерпілим право на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків.
Згідно ч. 1 ст. 237-1 цього Кодексу передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
До того ж, відповідно до п. п. «д» п.1.1 Порядку встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров'я, пов'язаного з виконанням трудових обов'язків, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 22 листопада 1995 року №212, який був чинним до 28 вересня 2012 року, МСЕК мала, серед іншого, обов'язок встановлювати факт спричинення моральної шкоди.
Рішенням Конституційного Суду України від 27 січня 2004 №1-рп/2004р. встановлено, що ушкодження здоров'я, заподіяне потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності заподіюють йому моральні й фізичні страждання (п.4.1).
Вказаний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі №210/5258/16-ц (касаційне провадження 14-463цс18). З прийняттям указаної постанови внесена визначеність, зокрема, щодо застосування положень законодавства у відповідній редакції при відшкодуванні моральної шкоди, завданої внаслідок ушкодження здоров'я при виконання трудових обов'язків, у подібних правовідносинах.
Враховуючи вище викладене, колегія суддів вважає, що суд 1 інстанції дійшов вірного висновку, що внаслідок професійного захворювання на виробництві ОСОБА_1 заподіяні фізичні і моральні страждання, що спричинили погіршення реалізації його фізичних і професійних можливостей, призвели до зміни звичайного способу життя, спричинили й інші негативні наслідки морального характеру, що вимагає додаткових зусиль для його організації. Переживання через погіршення стану здоров'я, постійні болі, прийом ліків, тривале перебування на лікуванні змусили позивача терпіти через це моральні страждання.
Судом 1 інстанції також вірно враховано практику Європейського суду з прав людини, яким визнана презумпція моральної шкоди, тобто відповідно до позиції ЄСПЛ, в разі порушення майнових або цивільних прав «середня», «нормально» реагуюча на протиправну щодо неї поведінку людина повинна відчути страждання (моральну шкоду).
Так, рішенням від 27 липня 2004 року по справі "Ромашов проти України" Європейський суд з прав людини присудив заявнику у відшкодуванні моральної шкоди 3000 євро, хоча заявник не представив жодного документа на підтвердження своїх вимог про відшкодування моральної шкоди. У процесі розгляду заяви Суд звернув увагу на те, що згідно з правилом 60 Регламенту Суду будь-яка вимога щодо справедливої сатисфакції має містити перелік претензій і може бути представлено письмово разом з відповідними підтверджуючими документами або свідченнями, «без наявності яких (Суд) може відхилити вимогу повністю або частково». Проте суд врахував той факт, що в результаті виявлених порушень заявник зазнав моральної шкоди, який не може бути відшкодована шляхом лише констатації судом факту порушення.
При вирішенні питання про розмір відшкодування спричиненої моральної шкоди, суд враховує конкретні обставини справи, ступінь втрати професійної працездатності у зв'язку з настанням страхового випадку, тривалість роботи позивача в умовах з перевищенням нормативних показників, характер, обсяг, тривалість та наслідки заподіяних позивачу моральних страждань, стан його здоров'я, істотність вимушених змін в життєвих стосунках.
При цьому суд керується роз'ясненнями Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 травня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до п.3 якої під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати зокрема: в моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушення стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
В п.5 цієї постанови визначено, що обов'язковому з'ясуванню при вирішенні справи про відшкодування моральної шкоди підлягають наступні обставини: чи підтверджується факт заподіяння моральної шкоди чи фізичних страждань немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в який матеріальній формі оцінюється заподіяна моральна шкода.
Згідно з п.9 цієї Постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Таким чином, колегія суддів погоджується із визначеним судом 1 інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, який визначено ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” № 4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховано характер отриманої травми, відсоток втрати позивачем професійної працездатності у розмірі 30%, який встановлений безстроково, що свідчить про неможливість відновлення стану його здоров'я, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках. Після втрати працездатності, у позивача змінилися умови життя, він періодично проходить лікування, у зв'язку з отриманою травмою він постійно відчуває психологічний дискомфорт, фізичний біль, незважаючи на постійні курси лікування, які дають тимчасове полегшення його стану.
Виходячи з встановлених конкретних обставин справи, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, про часткове задоволення позовних вимог та ухвалив обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам закону.
Колегія суддів вважає, що справа розглянута всебічно, встановлені правовідносини, що склалися між сторонами, яким надана вірна правова оцінка, досліджені наявні докази, висновки суду першої інстанції обґрунтовані чинними нормами матеріального права.
Доводи апеляційної скарги, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи є безпідставними, не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо часткового задоволення позову, та зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів, особистим тлумаченням норм матеріального права, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Згідно з ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи, приведені в апеляційній скарзі зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду 1 інстанції, яким у досить повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування чи зміни рішення - не встановлено, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст. 263, 264 ЦПК України, і його слід залишити без змін.
Згідно ст.141 ЦПК України, судові витрати, понесені відповідачем у зв'язку з переглядом судового рішення, розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Криворізького відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області - залишити без задоволення.
Рішення Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 червня 2020 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.
Судді: