01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
06.04.2010 № 37/554
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Ропій Л.М.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача - Чумак В.О. - представник, дов.№ 10-718 від 19.03.2010;
від відповідача - Лебедюк Ю.А. - представник, дов.№ 82/10 від 28.12.2009,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"
на рішення Господарського суду м.Києва від 05.02.2008
у справі № 37/554 ( .....)
за позовом Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Рівнегаз"
до Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"
про стягнення 4693296,96 грн.
Розпорядженнями В.о. голови Київського апеляційного господарського суду від 08.04.2008 № 01-23/1/4, від 22.04.2008 № 01-23/1/4, Голови Київського апеляційного господарського суду від 10.02.2010 № 01-23/1/2 склад колегії суддів змінювався.
На підставі ст.ст.79, 99 ГПК України ухвалою суду від 22.04.2008 апеляційне провадження зупинено, а ухвалою від 10.02.2010 - поновлено.
Відповідно до ст.ст. 77, 99 ГПК України 08.04.2008, 23.03.2010 розгляд апеляційної скарги відкладався на 22.04.2008 та 06.04.2010, відповідно.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.02.2008 у справі № 37/554 позов задоволено повністю; з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 3 800 280,63 грн. інфляційних нарахувань, 893 016,34 грн. 3% річних від простроченої суми, 25 500,00 грн. державного мита, 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Рішення мотивовано тим, що, враховуючи норму ст.35 ГПК України, факти про наявність заборгованості та про термін виконання зобов'язання не потребують нового доведення; також судом встановлено, що вимогу про сплату заборгованості було пред'явлено 12.12.2001 , відповідно і зобов'язання не було виконане до моменту подання позову в 2005р.; чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриттю провадження по примусовому виконанню; оскільки основне зобов'язання не було виконане відповідачем до моменту звернення позивача до суду, суд вважає, що за позивачем збереглося право на нарахування інфляційних витрат та процентів за прострочення виконання зобов'язання; таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню в межах трьохрічного строку позовної давності, що передував моменту звернення до суду із зазначеним позовом (дана правова позиція також підтверджується постановою Вищого господарського суду України від 26.07.2007 у справі № 7/681).
Відповідач в апеляційній скарзі просить рішення Господарського суду міста Києва у справі № 37/554 від 05.02.2008 скасувати з підстав невідповідності висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушення матеріального права і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Підстави апеляційної скарги обгрунтовуються наступними доводами.
Заявник стверджує, що позивачем пропущено строк позовної давності за зверненням про судовий захист права на стягнення 3% річних та інфляційних втрат, передбачених ст.625 ЦК України за договором № 25 КП від 18.04.1995, оскільки з моменту переривання строку позовної давності за договором № 25 КП від 18.04.1995 - звернення з позовом у справі № 35/373, до звернення з позовом у справі № 37/554, минуло 1 128 днів.
На думку заявника, суд помилково ототожнює зобов'язання основні і додаткові; рішенням суду у справі № 35/373 підтверджено обов'язок ДК "Газ України" сплатити основний борг, що ж стосується додаткових зобов'язань з оплати інфляційних та 3% річних спір не розглядався.
Посилаючись на норми ст.ст. 266, 509, 625 ЦК України, скаржник стверджує, що інфляційні та річні є самостійним правовим інститутом, тому строк позовної давності слід обчислювати щодо кожної вимоги за договором окремо, та за таких обставин суд повинен був застосувати строки позовної давності до вимог ВАТ "Рівнегаз" про стягнення інфляційних та річних, а не ототожнювати їх з вимогою про стягнення боргу, спір про яку було вирішено судом у справі № 35/373.
Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, заслухавши представників сторін, враховуючи доводи відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів встановила наступне.
Позивачем подано позов до суду першої інстанції про стягнення з відповідача суми збільшення заборгованості при врахуванні індексу інфляції в розмірі 3 800 280,63 грн., процентів за прострочення виконання зобов'язання в розмірі 893 016,34 грн. та судових витрат.
Як вбачається із розрахунку суми позову, 3 800 280,63 грн. інфляційних втрат позивачем нараховано за прострочення платежу в розмірі 9 922 403,73 грн. за період з листопада 2004р. по вересень 2007р. та 893 016,34 грн. 3% річних - за прострочення платежу у зазначеному розмірі за період з 22.10.2004 до 22.10.2007.
Сума боргу у розмірі 9 922 403,73 грн. була стягнута з відповідача на користь позивача рішенням Господарського суду міста Києва від 24.12.2004 у справі № 35/373, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.12.2006 та постановою Вищого господарського суду від 13.02.2007; у порушенні касаційного провадження з перегляду якої Верховним Судом України 05.04.2007 відмовлено.
Рішенням від 24.12.2004 у справі № 35/373 встановлено, що внаслідок виконання договору № 25 КП від 18.04.1995 за період з 01.05.1995 по 31.12.1995, згідно із актом звіряння рахунків і документів за транспортування природного газу в 1995р. заборгованість, відповідно до правонаступництва, відповідача, перед позивачем, склала по курсу НБУ станом на 10.09.2004 - суму 9 922 403,73 грн.; строк виконання зобов'язань стосовно оплати за надані послуги фактично не був встановлений; 12.12.2001 позивач надіслав відповідачу лист за № 2650 з вимогою відшкодування заборгованості.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.12.2006 у справі № 35/373 встановлено, що початок перебігу строку позовної давності почався після спливу семиденного строку з дня пред'явлення вимоги (грудень), отже, строк позовної давності на дату звернення до суду (21.09.2004), позивачем не був пропущений.
Позивачем у справі № 37/554 позов подано 23.10.2007, згідно із датою поштового штемпеля на конверті.
Відповідно до ст.599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Докази того, що відповідачем сплачено позивачу основний борг у сумі 9 992 403,73 грн., стягнутий рішенням суду у справі № 35/373, або що це рішення виконане, відсутні.
Статтею 35 ГПК України встановлено, що факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Отже, факти, встановлені судами у справі № 35/373, не потребують доведення у справі № 37/554.
Згідно зі ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Статтею 101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу; додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обгрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.
Відповідач у клопотаннях про зупинення апеляційного провадження у зв'язку із порушенням провадження у справі № 42/474 за позовом позивача про визнання недійсним правочину, оформленого заявою № 31/15-5662 посилався на те, що заява № 31/15-5662 від 13.06.07 впливає на суму заборгованості, на яку було здійснено нарахування інфляційних та річних у справі № 37/554.
Постановою Вищого господарського суду України від 17.12.2009 у справі № 42/474-7/17 постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.08.2009 та рішення Господарського суду міста Києва від 16.02.2009 у справі № 42/474-7/17 скасовано та прийнято нове рішення, яким визнано частково недійсним односторонній правочин ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" № 31/15-5662 від 13.06.2007 про зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 6 935 378,09 грн.
Як вбачається із заяви відповідача від 13.06.2007 за № 31/15-5662 про зарахування зустрічних однорідних вимог, зазначена заява була надіслана позивачу та одержана останнім 21.06.2007.
Позов у справі № 37/554 подано, як вже зазначалось, 23.10.2007, однак відповідачем до суду першої інстанції не було надано повідомлення або заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог, шляхом направлення позивачу заяви від 13.06.2007 за № 31/15-5662. Так само про це не повідомлено і позивачем.
Із матеріалів справи не вбачається та відповідачем не надано доказів того, що заява про зарахування зустрічних однорідних вимог від 13.06.2007 за № 31/15-5662 не була подана суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.
Таким чином, відповідно до ст.101 ГПК України апеляційна інстанція не приймає додатково наданий доказ - зазначену заяву від 13.06.2007 за № 31/15-5662, надану відповідачем після прийняття оскаржуваного рішення у процесі перегляду справи апеляційним господарським судом.
Оскільки відповідно до ст.101 ГПК України апеляційний господарський суд повторно розглядає справу та не зв'язаний доводами апеляційної скарги (подання) перевіряє законність і обгрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі, а на час прийняття оскаржуваного рішення постанова Вищого господарського суду України від 17.12.2009 у справі № 42/474-7/17 не була прийнята, то факти, встановлені цією постановою Вищого господарського суду України, не можуть застосовуватись у процесі перегляду оскаржуваного рішення.
Із доводами апеляційної скарги немає підстав погодитись, як із такими, що не грунтуються на нормах права, враховуючи таке.
У відзиві на позовну заяву відповідач на підставі ст.267 ЦК України наполягав на застосуванні до вимог позивача про стягнення 3% річних та інфляційних втрат строків позовної давності, та просив відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.
Як вже зазначалось, судом у справі № 35/373 встановлено, що прострочка зобов'язання сплатити суму заборгованості у розмірі 9 922 403,73 грн. настала у грудні 2001р. Також судом встановлено, що у справі № 35/373 позов про стягнення основного боргу пред'явлено у межах строку позовної давності.
Відповідно до ч.2 ст.264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного чи кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.
Отже, позовна давність за вимогами про стягнення основного боргу перервалась пред'явленням позову про її стягнення.
У справі № 35/373 позовні вимоги про стягнення річних та інфляційних втрат не пред'являлись, також вимоги про стягнення інфляційних втрат і річних є окремими самостійними вимогами, отже, немає підстав пов'язувати переривання строку позовної давності за вимогою про стягнення основного боргу зі строком позовної давності за вимогами про стягнення інфляційних втрат та річних.
Згідно із ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Про прострочення платежу основного боргу позивач міг дізнатись після закінчення конкретного періоду.
Відповідно до ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Як вже зазначалось, позов у справі № 37/554 пред'явлено 23.10.2007, тобто до спливу встановленого трьохрічного строку позовної давності.
Оскільки у справі № 37/554 не пред'являлась позовна вимога про стягнення основного боргу, та перебіг позовної давності за вимогою про стягнення основного боргу перервався пред'явленням позову у справі № 35/373, то відсутні підстави для тверджень про сплив позовної давності по основній вимозі та застосування норми ст.266 ЦК України.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Рішення Господарського суду міста Києва від 05.02.2008 у справі №37/554 залишити без змін, а скаргу без задоволення.
2. Справу № 37/554 повернути до Господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя
Судді
28.04.10 (відправлено)