Справа № 521/4262/20
Провадження № 2/496/1280/20
30 вересня 2020 року Біляївський районний суд Одеської області у складі:
головуючого - судді Буран В.М.,
за участю:
секретаря - Мединської К.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження матеріали цивільного позову ТОВ «ВЕЛЛФІН» до ОСОБА_1 стягнення заборгованості за договором позики,-
Представник позивача звернувся до Малиновського районного суду м. Одеси з позовом, в якому просить стягнути з відповідача на його користь заборгованість за договором позики № 135857 від 09.02.2017 року та судові витрати по справі.
В обґрунтування своїх позовних вимог зазначено, що 09.02.2017 року між позивачем та ОСОБА_1 укладено договір позики № 135857 в електронній формі. За умовами договору позики, позикодавець надає позичальникові грошові кошти в сумі 1 500 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов'язується повернути позику та сплатити проценти за користування позикою. Позика надавалася строком на 30 днів. Позивачем на картковий рахунок відповідача була перерахована сума позики в розмірі 1 500 грн., що підтверджується повідомленням ТОВ ФК «ВЕЙ ФОР ПЕЙ», яке надає позивачу технічну можливість для проведення операцій, по якій банк-еквайер здійснює зарахування коштів, згідно договору про організацію переказу грошових коштів № ВП-180516-3 від 18.05.2016 року. Загальний розмір заборгованості відповідача станом на 10.03.2020 року становить 64 799,00 грн., з яких: 1 500 грн. основний борг, 32 092,50 грн. заборгованість по відсоткам, 31 206,50 грн. заборгованість за простроченими відсотками, яка до теперішнього часу не погашена, що і стало підставою для звернення ТОВ «ВЕЛЛФІН» з даним позовом до суду.
Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 01.04.2020 року було вирішено справу направити для розгляду по суті до Біляївського районного суду Одеської області.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, вищевказана справа була розподілена на суддю Біляївського районного суду Одеської області Буран В.М.
Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
В матеріалах справи міститься клопотання представника позивача про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, також розгляд справи просив провести без участі представника позивача, не заперечує про заочний розгляд справи (а.с. 5).
Відповідач у судове засідання не з'явилась, про дату, час та місце судового засідання повідомлялась шляхом надіслання ухвал та судових повісток на зареєстроване місце проживання (перебування), однак конверти повернулись до суду не врученими. В установлений ч. 7 ст. 178 ЦПК України строки відповідач подала до суду відзив на позовну заяву, в якій просить застосувати строки позовної давності та відмовити у задоволенні позовних вимог ТОВ «ВЕЛЛФІН».
Відзив обґрунтувала тим, що в порядку ст. 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі, дана форма договору укладається шляхом надіслання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах, однак товариство не направило відповідачці пропозиції, яка містила б істотні умови договору. Частиною 3 ст. 11 ЗУ «Про електронну комерцію» - електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною, а відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (ч. 6 ст. 11 ЗУ «Про електрону комерцію»). В порядку ч. 8 ст. 11 цього Закону, у разі укладення електронного договору, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Інформаційна система суб'єкта електронної комерції, який пропонує укласти електронний договір, має передбачати технічну можливість особи, якій адресована така пропозиція, змінювати зміст наданої інформації до моменту прийняття пропозиції, однак вона стверджує, що такого документу вона не отримувала, не узгоджувала і не підписувала.
Позивач зазначає, що ТОВ «ВЕЛЛФІН» порушено вимоги ст. 1054 ЦК України, відповідно яких грошові кошти (кредит) надається позичальнику у розмірі визначному умовами договору, згідно ст. 1055 ЦК України договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір укладений з недодержанням письмової форми є нікчемним. Також вважає, що такими своїми діями позивач порушує її права як споживача (п. 2 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів»). Окрім того, за матеріалами позову, договір був укладений 09.02.2017 року строком на 30 днів, строком до 11.03.2017 року, загальний строк позовної давності - три роки (ст. 257 ЦПК України), позивач звернувся до Малиновського районного суду м. Одеса 11.03.2020 року, тому відповідач вважає, що порушено строки позовної давності для звернення до суду із відповідним позовом. У відзиві також просила провести розгляд справи за її відсутності (а.с. 2, 51-63).
Згідно із ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України - неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, суд вважає, що в позові слід відмовити з наступних підстав.
Судом встановлено, що між ТОВ «ВЕЛЛФІН» та ОСОБА_1 був укладений договір позики в електронній формі № 135857 від 09.02.2017 року, за умовами п. 1.1 Договору, остання отримала грошові кошти в розмірі 1 500,00 грн. на споживчі цілі (п. 1.7. Договору), зі сплатою процентів за користування грошовими коштами, в розмірі передбаченому п. 1.5. договору. Сторонами договору був визначений строк дії договору - 30 днів, позика повинна була повернутись згідно з Графіком розрахунків до 11.03.2017 року (п.1.3 Договору).
Сторони встановили строк дії договору, - до повного виконання позичальником своїх зобов'язань за договором (п. 1.4 Договору), при цьому строк позики складає 30 днів, та вона має бути повернута згідно графіку до 11.03.2017 року (п. 1.3 Договору).
При цьому відповідно до умов договору позики, у випадку порушення позичальником своїх зобов'язань за договором, позикодавець має право достроково вимагати від позичальника повернення грошових коштів, процентів за його користування (п.п.2.1.1.2, 2.1.1.3 Договору).
Частиною 1 ст. 1055 ЦК України, встановлено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.
Частинами 1, 2 ст. 207 ЦК України встановлено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
До справи надано копію договору № 135857 від 09.02.2017 року, який укладено було в електронній формі, за допомогою веб-сайту позивача (ІНФОРМАЦІЯ_1 ) за умов ідентифікації позичальника та використання електронного цифрового підпису одноразовим ідентифікатором (а.с. 19-24).
Відповідно до ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов'язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.
Згідно зі ст. 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.
Щодо підпису відповідачем договору, то відповідно ст. 12 ЗУ «Про електрону комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. При цьому, електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (а.с. п. 6 ч. 1 ст. 3 ЗУ «Про електрону комерцію»).
Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач здійснила підпис договору, оскільки копія договору містить зразок електронного підпису відповідача, одноразовим ідентифікатором у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, яким вона здійснила підпис договору.
Щодо правил надання грошових коштів у вигляді позики ТОВ «ВЕЛЛФІН», які додані до матеріалів справи, як невід'ємної частини Договору (п. 7.1 Договору), з умовами яких відповідач начебто ознайомлено, то суд приходить до такого висновку. Дані правила додані до позову в формі скан-копії та не містять електронного підпису відповідача, слід також зазначити, що вони не завірені належним чином, що є порушенням вимог ст. 95 ЦПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, а ч. 2 вказаної статті передбачено, що договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Згідно п. 6.9 цих же Правил, заявник підтверджує ознайомлення та згоду з умовами правил з моменту підтвердження кліком - «З умовами договору згодний», у особистому кабінеті «клієнта», за таких обставин, та у відповідності ст. 638 ЦК України, дані правила є невід'ємною частину договору позики та повинні складати частину договору.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Правила розуміла відповідач та ознайомилась і погодився з ними, прийнявши пропозицію (акцепту), а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, щодо нарахування процентів, їх розмірах і порядках нарахування. За таких обставин наданні Правила могли бути наданні до суду у найбільш сприятливій для задоволення позову редакції.
Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з'ясування змісту кредитного договору.
Вищевикладене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19).
Щодо сплати заборгованості за відсотками згідно договору у сумі 32 092,50 грн. та заборгованості за простроченими відсотками у сумі 31 206,50 грн., то відповідно до ст.ст. 526, 615 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись у встановлений термін, відповідно до вимог закону та умов договору.
Згідно ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання не допускається.
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Порушення відповідачем умов договору є цивільним правопорушенням, оскільки ст. 629 ЦК України встановлюється принцип безумовності та обов'язковості виконання договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Як вбачається з графіку розрахунків до договору позики № 135857 від 09.02.2017 року сума кредиту склала 1500 грн., дата погашення - 11.03.2017 року, сума процентів до сплати 856, 50 гривень, разом до сплати 2356,50 гривень (а.с. 24).
На час розгляду справи судом, відповідачем не надано даних, що свідчать про погашення вказаної заборгованості.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 та ч. 1 ст. 1054 ЦК України, кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором.
Припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України, про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Сторони погодили строк дії договору позики 30 днів, а також погодили порядок і строки виконання зобов'язання.
Відтак, у межах строку кредитування відповідач мав, зокрема, повертати позивачеві кредит і сплачувати проценти.
Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Враховуючи викладене, суд вважає, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
Після спливу визначеного договором строку (11.03.2017 р.) кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Вказана правова позиція висловлена у постанові Великої палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, провадження №14-10цс18.
З вимогами про стягнення грошових коштів на підставі ст. 625 ЦК України позивач не звертався.
Велика Палата ВС у постанові від 4 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) висловила думку про те, що фактично відсотки за користування кредитом та відповідальність у формі пені за невчасну оплату по графіку погашення не діють поза межами строку дії договору, оскільки дострокове погашення передбачає повернення усієї наявної суми заборгованості.
За таких обставин, суд вважає заборгованості за відсотками згідно договору у сумі 32 092,50 грн. та заборгованість за простроченими відсотками у сумі 31 206,50 грн., не підлягає стягненню.
Щодо стягнення основної суми боргу у розмірі 1 500,00 грн., то суд прийшов до наступного висновку.
Згідно п. 1.4 умов Договору цей договір укладається з моменту перерахування суми позики на банківський рахунок, вказаний позичальником.
До позову додано роздруківку заявки ОСОБА_1 із сайту позивача, де її банківський рахунок (номер банківської картки) визначено, як - « НОМЕР_1 » (а.с. 16). При цьому, до матеріалів справи надано довідку (лист) ТОВ «ВЕЛЛФІН» за Вих. № 6380-ВП від 08.02.2020 року, за умов якої ТОВ «ФК «ВЕЙ ФОР ПЕЙ» на підставі укладеної між ним та ТОВ «ВЕЛЛФІН» угоди на переказ коштів № ВП-180516-3 від 18.05.2016 р. надає послуги з переказу коштів в національній валюті клієнтів ТОВ «ВЕЛЛФІН», та відповідно довідки, ТОВ «ФК «ВЕЙ ФОР ПЕЙ» 09.02.2017 року здійснив транзакцію коштів у сумі 1 500,00 грн. на маску картки НОМЕР_2 . Також додає до справи копію Договору № ВП-180516-3 від 18.05.2016 р. (а.с. 25-28).
Однак, матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що відповідач була ознайомлена з Договором про організацію переказу грошових коштів № ВП-180516-3 від 18.05.2016 р., умови електронного договору також не містять інформації про начислення їй коштів третьою особою ТОВ «ФК «ВЕЙ ФОР ПЕЙ», правила надання грошових коштів, раніше у рішенні були визнанні, як такі що наданні у найбільш сприятливі для задоволення позову, оскільки з ними відповідач могла бути не ознайомлена. Таке визначення карткових рахунків достовірно не вказує факту отримання коштів саме відповідачко, до того ж довідка не містить ідентифікуючих ініціалів отримувача коштів.
Відповідно ч. 2 ст. 13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
За змістом ч. 7 ст. 81 ЦПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Статтею 84 ЦПК України встановлено, що суд своєю ухвалою витребує відповідні докази. Будь- яка особа, у якої знаходиться доказ, повинна видати його на вимогу суду.
Оскільки позивачем не було надано до матеріалів справи відповідних даних на підтвердження належності даного рахунку відповідачу, та здійснення саме на її рахунок транзакції, також сторона позивача не ініціювала клопотання про витребування такої інформації, в порядку ч. 7 ст. 84 ЦПК України, то суд не має можливості встановити дійсність отримання відповідачем позичкових коштів у сумі 1 500,00 грн. та вважати даний договір в порядку п. 1.4 Договору, укладеним взагалі.
Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у свої сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмету доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Наявність або відсутність обставин та фактів встановлюється на підставі доказів сторін, якими відповідно до ч. 2 ст. 76 ЦПК України є письмові, речові і електронні докази, висновки експертів, показаннями свідків.
Положеннями ст. 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З наданих позивачем доказів, суд не може дійти висновку про правильність і достовірність розрахунку заборгованості відповідача перед товариством.
Окрім того, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК), обов'язок доказування покладається на сторін (ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК) і збирання доказів у цивільних справах за загальним правилом не є обов'язком суду (ч. 2 ст. 12 ЦПК).
Так, відповідно до ч. 3, ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Згідно ч. 1, ч. 7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
За таких обставин суд дійшов висновку, що позов слід залишити без задоволення.
Щодо заявленого відповідачем у відзиві клопотання про застосування строків позовної давності, то суд прийшов до наступного.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.
Зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п'ята статті 261 ЦК України).
Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252-255 ЦК України.
При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, скільки з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).
Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Судом встановлено, що згідно з умовами кредитного договору ОСОБА_1 отримала позику на 30 днів та була зобов'язана здійснити повернення позики в строк до 11.03.2017 р. Відтак, моментом виникнення у ТОВ «ВЕЛІФІН» права на звернення до суду з позовом про стягнення боргу та відсотків слід вважати 12.03.2017 р., у відповідності ст. 257 ЦК України, загальна позовна даність становить 3 роки, тобто позивач має право звернутись до суду у строк до 12.03.2020 року.
Позовна заява підписана представником позивача 11.03.2020 року та направлена засобами поштового зв'язку 11.03.2020 року, тобто в межах трирічного строку позовної давності, що підтверджується матеріалами справи, зокрема відміткою поштового відділення, яка міститься на конверті в якому надійшла позовна заява до суду (а.с. 2, 36).
Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача не підлягає стягненню судовий збір.
Керуючись ст. ст. 207, 252-256, 257, 258, 261, 267, 638, 639, 1050, 1054 ЦК України, ст. ст. 12, 13, 76, 79, 80, 81, 84, 89, 178, 247, 259, 263-265, 273, 352, 354, 355 ЦПК України, суд -
В позові ТОВ «ВЕЛЛФІН» (місце знаходження: 03061, м. Київ, вул. Героїв Севастополя, 48, код ЄДРПОУ 39952398) до ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , ІПН: НОМЕР_3 ) про стягнення заборгованості за договором позики - відмовити повністю.
Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду на протязі 30 днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складено 09.10.2020 року.
Суддя Буран В.М.