Справа № 496/4864/19
Провадження № 2/496/69/20
07 жовтня 2020 року Біляївський районний суд Одеської області у складі:
головуючого - судді Буран В.М.,
за участю:
секретаря - Мединської К.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження матеріали цивільного позову Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.,-
Представник позивача звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором б/н від 12.12.2013 року та судові витрати по справі.
Свої вимоги мотивує тим, що 12.12.2013 року до АТ КБ «ПРИВАТБАНК» звернулась відповідач з метою отримання банківських послуг у зв'язку із чим відповідачем було підписано анкету-заяву, згідно умов якої ОСОБА_1 було отримано кредит у розмірі 500,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана ним анкета-заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, а також тарифами банку викладеними на банківському сайті складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Проте, відповідач протягом тривалого часу ухилялась від виконання умов зазначеного кредитного договору, зокрема не сплачувала банку кредитні кошти та інші передбачені кредитним договором платежі, у зв'язку з чим станом на 31.10.2019 року у відповідача перед банком виникла заборгованість у розмірі 43 227,41 грн., яка до теперішнього часу не погашена, що і стало підставою для звернення АТ КБ «ПРИВАТБАНК» з даним позовом до суду.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.12.2019 року, вищевказана справа була розподілена на суддю Біляївського районного суду Одеської області Буран В.М.
Ухвалою суду справу було призначеного до судового розгляду (в порядку спрощеного позовного провадження.
Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
В матеріалах справи міститься клопотання представника позивача про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження та розгляд справи просить провести без участі представника позивача, не заперечує про заочний розгляд справи.
Відповідач у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлялась шляхом надіслання ухвал та судових повісток на зареєстроване місце проживання (перебування), яке також зазначено в матеріалах позову, однак конверт повернувся до суду не врученим, що не дало змогу впевнитись у належному сповіщенні відповідача про дату судового засідання, судом також було здійснено виклик відповідача до суду, шляхом створення оголошення про виклик на офіційному веб-сайті Судової влади. В установлений ч. 7 ст. 178 ЦПК України строки не подала до суду відзив на позовну заяву.
Згідно із ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України - неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Згідно ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
У зв'язку з тим, що відповідач повідомлений належним чином про час та місце слухання справи, відповідач не з'явився в судове засідання без повідомлення причин, відповідач не подав відзив та враховуючи згоду позивача на заочний розгляд справи, суд вважає за необхідне ухвалити рішення про заочний розгляд справи.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню.
В судовому засіданні встановлено, що до АТ КБ «ПРИВАТБАНК» звернувся відповідач з метою отримання банківських послуг у зв'язку із чим відповідачем було підписано анкету-заяву б/н від 12.12.2013 року, згідно умов якої рішенням банку відповідачу було надано кредит у розмірі 500,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.
Частиною 1 ст. 1055 ЦК України, встановлено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.
Частинами 1, 2 ст. 207 ЦК України встановлено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана нею анкета-заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, а також тарифами банку складає між нею та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві.
Згідно ст. 633 ЦК України - публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяв на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
При укладенні договору сторони керувались ч. 1 ст. 634 ЦК України, згідно якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, а ч. 2 вказаної статті передбачено, що договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Згідно положень ч. 2 ст. 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
З матеріалів справи вбачається, що позивач свої зобов'язання за кредитним договором б/н від 12.12.2013 року виконав у повному обсязі, надавши відповідачу кредит.
Однак у встановлений кредитним договором термін відповідач свої зобов'язання не виконувала - не погасила кредит, що призвело до виникнення перед установою банку заборгованості.
З розрахунку заборгованості, складеного позивачем, вбачається, що станом на 31.10.2019 року у відповідача виникла заборгованість у розмірі 43 227,41 грн., яка складається з: заборгованості за кредитом - 219,41 грн., заборгованості за відсотками за користування кредитом - 37 673,36 грн., заборгованості за комісією - 0,00 грн., заборгованості за пенею - 2800,00., а також штраф (фіксована частина) - 500,00 грн. та штраф (процентна складова) - 2034,64 грн.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору неустойка поділяється на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У заяві позичальника від 12.12.2013 року відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
Також, обґрунтовуючи вимоги стягнення усієї суми заборгованості, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 12.12.2013 року, представник позивача посилався на Умови та Правил (або Договір) надання банківських послуг в ПриватБанку та витягу із тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», які виконанні у формі витягу з веб-сайту, як невід'ємні частини спірного договору.
Роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Умови та тарифи розуміла відповідач та ознайомилась і погодилась з ними, підписуючи заяву, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.
Також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені в мережі інтернет (https://privatbank.ua/terms) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (12.12.2013 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (12.12.2019 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
Відсутність доказів про узгодження між сторонами усіх умов договору, є порушенням ст. 628 ЦК України, відповідно якої зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
У даному випадку відповідач є споживачем банківських послуг. Згідно з пунктом 22 ч. 1 ст. 1 ЗУ Про захист прав споживачів - споживач є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.
Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є зокрема - верховенство права.
Згідно ст. 42 Конституції України - Держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у заяві домовленості сторін про сплату пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту та строків повернення (погашення) кредиту, надані банком Умови та Правила не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Щодо стягнення заборгованості в частині нарахованих відсотків у розмірі 37673,36 грн., то судом встановлено, що банк нараховує відсотки за користування кредитом у розмірі, встановленого «Тарифами Банку», що діють на дату нарахування та викладені на банківському сайті, з розрахунку 360 календарних днів на рік, в порядку п. 2.1.1.12.6 Договору.
При цьому судом встановлено, що анкета-заява боржника не містить вимог про встановлений розмір процентної ставки за користування кредитом. Витяг із тарифів обслуговування кредитних карт також не містить підпису боржника про ознайомлення її із умовами нарахування відсотків за користування кредитом, таким чином неможливо встановити на яку процентну ставку погоджувалась ОСОБА_1 підписуючи заяву. Також судом визначено Умови та правила надання банківських послуг, а також тарифи банку, як такі, що могли бути надані в найбільш сприятливій для задоволення позову редакції.
3 липня 2019 року Великою Палатою Верховного Суду в справі №342/180/17 (провадження №14-131цс19) прийнято постанову щодо стягнення грошових коштів по договору приєднання, за змістом якої банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов'язання виконання боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту зазначив, що 12.12.2013 року відповідач підписала заяву, згідно умов якої нею було отримано кредит у розмірі 500,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, при цьому сума заборгованості за кредитом, яку пред'явив позивач до стягнення складає 219,41 грн.
Так, ознайомившись із наданим суду розрахунком заборгованості станом на 31.10.2019 року, суд встановив, що ОСОБА_1 здійснювала витрати кредитних коштів та внесення суми коштів на погашення заборгованості за кредитом, що підтверджує факт користування боржником кредитними коштами. Так, оскільки анкета-заява містить підпис боржника, факт укладання кредитного договору між АТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_1 встановлено, що дає підстави для стягнення заборгованості за кредитом у сумі 219,41 грн..
При цьому, згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у свої сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмету доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Наявність або відсутність обставин та фактів встановлюється на підставі доказів сторін, якими відповідно до ч. 2 ст. 76 ЦПК України є письмові, речові і електронні докази, висновки експертів, показаннями свідків.
Положеннями ст. 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Окрім того, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК), обов'язок доказування покладається на сторін (ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК) і збирання доказів у цивільних справах за загальним правилом не є обов'язком суду (ч. 2 ст. 12 ЦПК).
Так, відповідно до ч. 3, ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Згідно ч. 1, ч. 7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
У суду відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем, позивач дотримав вимоги, передбачені ч. 2 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування», про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими позивач.
Своїми діями позивач поклав на відповідача невиправданий тягар з'ясування змісту кредитного договору.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року № 14-131цс19.
Враховуючи викладене суд вважає, за необхідне стягнути з відповідача суму заборгованості за кредитом у розмірі 219 грн. 41 коп., а в решті позовних вимог слід відмовити оскільки позивачем не доведено законність їх нарахування.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1921 грн.
Керуючись ст. ст. 207, 549, 551, 633, 638, 639, 643, 1050 ЦК України, ст. ст. 12, 13, 76, 79, 80, 81, 89, 178, 247, 259, 263-265, 273, 280-282, 352, 354, 355 ЦПК України, суд -
Позов Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (місце проживання: АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_1 виданий Біляївським РВ від 01.07.2009 р., ІПН НОМЕР_2 ) на користь Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (місце знаходження - 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1-Д, код ЄДРПОУ - 14360570, МФО №305299, р/р № НОМЕР_3 ), заборгованість за кредитним договором у розмірі 219,41 грн. та судовий збір у розмірі 1921,00 грн.
В решті позову - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги до Біляївського районного суду Одеської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Суддя: В.М. Буран