Справа № 640/24257/19 Суддя (судді) першої інстанції: Келеберда В.І.
05 жовтня 2020 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Бабенка К.А., суддів: Степанюка А.Г., Чаку Є.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної судової адміністрації України на Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 червня 2020 року за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Житомирського окружного адміністративного суду, за участю Третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні Відповідача - Державної судової адміністрації України, про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
Відповідно до п. 3 частини першої ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 червня 2020 року адміністративний позов задоволено.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, Третьою особою подано апеляційну скаргу, в якій вона просить судове рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а Рішення суду першої інстанції - без змін з наступних підстав.
Указом Президента України «Про призначення суддів» від 12 березня 2012 року №193/2012 Позивача призначено на посаду судді Окружного адміністративного суду міста Севастополя строком на п'ять років.
Указом Президента України «Про переведення суддів» від 23 травня 2013 року №301/2013 суддю Окружного адміністративного суду міста Севастополя ОСОБА_1 переведено на роботу на посаді судді Житомирського окружного адміністративного суду.
Указом Президента України «Про призначення суддів» від 18 вересня 2019 року №704/2019 Позивача призначено на посаду судді Житомирського окружного адміністративного суду.
Наказом Житомирського окружного адміністративного суду «Про призначення суддів» від 18 вересня 2019 року №01-38-ос Позивача призначено з 18 вересня 2019 року на посаду судді Житомирського окружного адміністративного суду.
31 липня 2019 року Позивач звернувся до Відповідача із Заявою про перерахунок та виплату суддівської винагороди за період з 1 січня 2017 року до 4 грудня 2018 року із розрахунку суддівської винагороди у розмірі, встановленому частиною 3 статті 133 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» та із розрахунку розміру мінімальної заробітної плати, встановленої статтею 8 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1801-VIII «Про Державний бюджет України на 2017 рік» і статтею 8 Закону України від 7 грудня 2017 року № 2246-VIII «Про Державний бюджет України на 2018 рік».
Листом Відповідача від 31 липня 2019 року №02-09/23441/19 повідомлено Позивача, що суддівська винагорода за період з 1 січня 2017 року до 4 грудня 2018 року виплачувалась із розрахункової величини, встановленої пунктом 3 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 6 грудня 2016 року №1774- VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України». Крім того, суд може здійснювати виплати лише в межах затвердженого фонду оплати праці для відповідного місцевого суду і не наділений правом самостійно, без правового врегулювання та фінансової можливості, тобто збільшення видатків з Державного бюджету України здійснювати перерахунок розміру суддівської винагороди.
Згідно з частиною першою ст. 130 Конституції України, Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів.
Правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів висловлено, зокрема у Рішеннях Конституційного Суду України, зокрема, рішеннях № 5-рп/2002 від 20.03.2002, №19-рп/2004 від 01.12.2004, № 8-рп/2005 від 11.10.2005, № 10-рп/2008 від 22.05.2008, № 3-рп/2013 від 03.06.2013, № 11-р/2018 від 04.12.2018, в яких зазанчено, що конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя.
Відповідно до положень Європейської хартії про Закон «Про статус суддів» від 1998 року, рівень винагороди за виконання суддями професійних обов'язків має бути таким, щоб захистити їх від тиску, що може спричинити вплив на їхні рішення або взагалі поведінку і, таким чином, вплинути на їхню незалежність та неупередженість.
Згідно з Рекомендації Комітету міністрів Ради Європи № (94)12 від 13.10.1994 та №(2010)12 від 17.11.2010, кожна держава має забезпечити узгодженість між статусом, винагородою суддів і гідністю їхньої професії та відповідальності, яку вони беруть на себе; суддівська винагорода має бути достатньою, щоб захистити суддів від дії стимулів, через які можна впливати на їхні рішення. Тому суддівську винагороду необхідно розглядати і як «запобіжник» вчинення корупційних правопорушень суддями.
Відповідно до частини другої статті 130 Конституції України розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Згідно з частиною першою статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VIII від 02.06.2016 (далі - Закон № 1402-VIII від 02.06.2016) суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII, базовий розмір посадового окладу судді становить судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Згідно з абз. 1 п. 22 Розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 1402-VIII, право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.
Відповідно до пункту 23 Розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 1402-VIII, до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., №№ 41 - 45, ст. 529; 2015 р., №№18 - 20, ст. 132 із наступними змінами).
Отже, посадовий оклад судді, який не пройшов кваліфікаційне оцінювання визначається відповідно до розміру визначено частиною третьою статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 2453-VI від 07.07.2010 (надалі - Закон № 2453-VI від 07.07.2010), в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.
Позивач на час виникнення спірних правовідносин (04.12.2018) не пройшов кваліфікаційного оцінювання суддів відповідно до вимог Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VIII від 02.06.2016.
Рішенням Конституційного Суду України № 11-р/2018 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин третьої, десятої статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 04 грудня 2018 року №1-7/2018(4062/15), визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини третьої статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453-VI у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року №192-VIII. Це положення підлягає застосуванню у його первинній редакції, а саме: «Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2014 року -12 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат».
Як зазначено в Рішенні Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року №1-7/2018(4062/15), системний аналіз положень Конституції України свідчить про те, що ними встановлено обов'язок держави забезпечити належні умови праці та фінансування для суддів, а отже, сформувати та законодавчо закріпити таку систему фінансування, в тому числі розмір винагороди суддів, яка гарантуватиме їх незалежність.
Така позиція Конституційного Суду України збігається з приписами Європейської хартії щодо статусу суддів від 10 липня 1998 року, у підпункті 6.1 пункту 6 якої зазначено, що суддям, які здійснюють суддівські функції на професійній основі, надається винагорода, рівень якої встановлюється з тим, щоб захистити їх від тиску, спрямованого на здійснення впливу на їх рішення, а ще загальніше - на їх поведінку в рамках здійснення правосуддя, тим самим підриваючи їх незалежність і безсторонність.
Тому суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід'ємною складовою його статусу, яка згідно з частиною другою статті 133 Закону № 2453 у редакції Закону №192 складається з посадового окладу та доплат за вислугу років, перебування на адміністративній посаді в суді, науковий ступінь, роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому.
Отже, враховуючи Рішення Конституційного Суду України від 04.12.2018 №11-р/2018, розмір посадового окладу судді місцевого суду, який не пройшов кваліфікаційне оцінювання має становити 15 мінімальних заробітних плат.
Європейський суд з прав людини у Рішенні у справі «Зубко та інші проти України» від 26.04.2006 зазначив, що неспроможність держави вчасно виплачувати суддям їх виплати є несумісною з потребою їх здатності виконувати свої професійні функції неупереджено, щоб не зазнавати тиску і впливу на поведінку; неспроможність держави гарантувати адекватну та своєчасну виплату винагороди національним суддям та невизначеність, у якій вони залишаються, порушує справедливий баланс, що має виникнути між потребами державного інтересу та необхідністю захистити права заявників на мирне володіння своїм майном.
Як вбачається з п.п. 4.1. п. 4 Рішення Конституційного Суду України №4-р/2020 від 11 березня 2020 року у справі № 1-304/2019(7155/19) за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень законів України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII, «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» від 16 жовтня 2019 року №193-IX, «Про Вищу раду правосуддя» від 21 грудня 2016 року №1798-VIII, Конституційний Суд України неодноразово висловлював юридичні позиції щодо незалежності суддів, зокрема їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (Рішення Конституційного Суду України від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 3 червня 2013 року №3-рп/2013, від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013, від 8 червня 2016 року № 4-рп/2016, від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018, від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020).
Конституційний Суд України послідовно вказував: однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід'ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому (перше речення абзацу третього пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, перше речення абзацу шостого підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, друге речення абзацу шостого підпункту 3.2, абзаци двадцять сьомий, тридцять третій, тридцять четвертий підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018).
Відповідно до пункту 62 Висновку Консультативної ради європейських судів для Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів від 1 січня 2001 року №1 (2001) у цілому важливо (особливо стосовно нових демократичних країн) передбачити спеціальні юридичні приписи щодо убезпечення суддів від зменшення винагороди суддів, а також щодо гарантування збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.
Європейська Комісія «За демократію через право» (Венеційська Комісія) наголосила, що зменшення винагороди суддів за своєю суттю не є несумісним із суддівською незалежністю; зменшення винагороди лише для певної категорії суддів, безсумнівно, порушить суддівську незалежність (пункт 77 Висновку щодо внесення змін до законодавства [України], яке регулює діяльність Верховного Суду та органів суддівського врядування, від 9 грудня 2019 року №969/2019 (далі - Висновок).
Гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя (частина перша статті 124 Основного Закону України).
Наведені положення Конституції України, юридичні позиції Конституційного Суду України дають підстави стверджувати, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу.
Більш того, Рішенням Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 у справі № 1-14/2020(230/20) за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень постанови Кабінету Міністрів України «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів», положень частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», абзацу дев'ятого пункту 2 розділу II «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення: частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року № 294-IX зі змінами; абзацу дев'ятого пункту 2 розділу II «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року № 553-IX.
Як вбачається з п. 4.3. мотивувальної частини зазначеного Рішення Конституційного Суду України, обмеження відповідних виплат є допустимим за умов воєнного або надзвичайного стану. Однак такого роду обмеження має запроваджуватися пропорційно, із встановленням чітких часових строків та в жорсткій відповідності до Конституції та законів України.
Таке обмеження також може застосовуватися й до суддів, однак після закінчення терміну його дії втрачені у зв'язку з цим обмеженням кошти необхідно компенсувати відповідними виплатами, оскільки суддівська винагорода є складовим елементом статусу судді, визначеного Конституцією України.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що при визначенні розміру суддівської винагороди Позивача у період з 01.01.2017 по 04.12.2018 у якості розрахункової величини мала застосовуватись мінімальна заробітна плата, розмір якої був встановлений на 01.01.2017 та 01.01.2018.
Згідно зі ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, за таких підстав, апеляційна скарга залишається без задоволення, а Рішення суду першої інстанції - без змін.
Відповідно до частини другої ст. 257 Кодексу адміністративного судочинства України, за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Згідно з частиною четвертою ст. 257 Кодексу адміністративного судочинства України, за правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Дану справу розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
А відповідно до п. 2 частини п'ятої ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім передбачених пп. а) - г) п. 2 частини п'ятої ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України випадків.
Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Державної судової адміністрації України залишити без задоволення, а Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 червня 2020 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та в касаційному порядку оскаржена бути не може, крім передбачених пп. а) - г) п. 2 частини п'ятої ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України випадків.
Постанову складено в повному обсязі 05.10.2020 року.
Головуючий суддя Бабенко К.А.
Судді: Степанюк А.Г.
Чаку Є.В.