ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
07.10.2020Справа № 910/8104/20
Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи
за позовом Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа-Гарант" 01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26
до Акціонерного товариства "Страхова компанія "ІНГО Україна", 01054, місто Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 33
про стягнення 7 087,14 грн. в порядку суброгації
Представники сторін: не викликались
Товариство з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа-Гарант" 10.06.2020 року звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Акціонерна страхова компанія "ІНГО Україна" про стягнення 7087,14 грн. страхового відшкодування в порядку суброгації.
В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві позивач посилається на той факт, що в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну страхувальника позивача завдано матеріальної шкоди, яка відшкодована позивачем в якості страхового відшкодування за Договором добровільного страхування наземного транспорту № 06-TR/АМ-5309988 від 04.09.2018, в зв'язку чим на підставі статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про страхування" до позивача перейшло право вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду. Оскільки, за твердженням позивача, цивільна відповідальність власника/водія транспортного засобу Нonda CR-V, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , з вини водія якого трапилось ДТП, була застрахована в Приватному акціонерному товаристві "Акціонерна страхова компанія "Інго Україна", позивач просить стягнути з останнього в порядку суброгації страхове відшкодування в сумі 7 087,14 грн., включаючи нараховані пеню, втрати від інфляції та проценти річних.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.06.2020 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
Через відділ діловодства суду 23.06.2020 від позивача надійшла заява № 381 від 16.06.2020 про усунення недоліків позовної заяви, розглянувши яку суд встановив, що недоліки позовної заяви, які зумовили залишення її без руху, позивачем усунено.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.06.2020 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/8104/20 та приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, за відсутності клопотань будь - якої із сторін про інше та підстав для розгляду даної справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін з ініціативи суду, господарським судом на підставі частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України вирішено розгляд справи № 910/8104/20 здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Окрім того вказаною ухвалою суду також витребувано у Моторного (транспортного) страхового бюро України (02002, м. Київ-2, а/с 272) інформацію щодо Полісу АМ № 2424676.
На виконання вимог ухвали Господарського суду міста Києва від 30.06.2020 у справі № 910/8104/20 через відділ діловодства суду 13.07.2020 від Моторного (транспортного) страхового бюро надійшла інформація № 9-02/20250 від 08.07.2020 щодо Полісу АМ № 2424676, яка судом долучена до матеріалів справи.
Так, 20.07.2020 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву вих. № 1689 від 16.07.2020, в якому останній заперечує проти позовних вимог, посилаючись на відсутність підстав для стягнення страхового відшкодування з огляду на те, що позивачем не надано повного пакету документів в підтвердження факту настання ДТП та розміру матеріального збитку. Крім того, відповідач заперечує проти нарахованих позивачем пені, втрат від інфляції та проценти річних, посилаючись на те, що взаємовідносини між сторонами є деліктними. Відзив судом долучено до матеріалів справи.
В свою чергу, 27.07.2020 через відділ діловодства суду від позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, відповідно до якої позивач заперечує проти тверджень відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву. Відповідь на відзив судом долучено до матеріалів справи.
Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, окрім наявних в матеріалах справи, сторонами суду не надано.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно визначення статті 1 Закону України "Про страхування" страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
Відповідно до статті 6 Закону України "Про страхування" добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства. В силу пункту 6 частини 4 наведеної статті одним із видів добровільного страхування є страхування наземного транспорту.
Як встановлено судом за матеріалами справи, 04.09.2018 між Товариством з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа-Гарант" (страховик за договором, позивач у справі) та гр. ОСОБА_1 (страхувальник за договором) укладено договір добровільного страхування наземного транспорту "Пряме врегулювання до автоцивілки" № 06-TR\АМ-5309488 (далі - договір страхування), предметом якого є майнові інтереси страхувальника, пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом Chevrolet Lacetti, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , 2006 року випуску. Страхова сума становить 100 000,00 грн.
Строк дії договору страхування згідно з пунктом 5 останнього урахуванням полісу до нього, з 00 год. 00 хв. 06.09.2018 по 24 год. 00 хв. 05.09.2019.
Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором страхування, який підпадає під правове регулювання параграфу 2 глави 35 Господарського кодексу України, глави 67 Цивільного кодексу України та Закону України "Про страхування".
Як передбачено статтею 16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Аналогічні визначення поняття "договір страхування" містяться в статті 354 Господарського кодексу України та статті 979 Цивільного кодексу України.
Відповідно до положень статті 981 Цивільного кодексу України та частини 2 статті 18 Закону України "Про страхування" договір страхування укладається в письмовій формі, а також може укладатись шляхом видачі страховиком страхувальникові страхового свідоцтва (поліса, сертифіката).
За визначенням статті 8 Закону України "Про страхування" страховим ризиком є певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання.
Страховим випадком є подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.
Згідно з пунктом 6 договору страхування страховим випадком є пошкодження транспортного засобу внаслідок дорожньо-транспортної пригоди без вини водія транспортного засобу та виключно за участю двох або більше транспортних засобів за умови, що всі учасники ДТП є встановленими, і, згідно з Законом України Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", виникла цивільно-правова відповідальність іншого/інших учасників зазначеної пригоди.
Надані позивачем матеріали свідчать, що 13 листопада 2018 року о 14 год. 30 хв. в Києві по вулиця Некрасова, сталася ДТП, під час якої водій ОСОБА_2 , керуючи автомобілем марки Нonda CR-V, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , не вибрала безпечної швидкості руху, не дотрималася безпечної дистанції та допустила зіткнення з автомобілем Chevrolet Lacetti, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , внаслідок чого автомобілі отримали механічні ушкодження.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 988 Цивільного кодексу України страховик зобов'язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.
За змістом пункту 3 частини 1 статті 20 Закону України "Про страхування" до обов'язків страховика, зокрема, належить при настанні страхового випадку у передбачений договором строк виплата страхового відшкодування, яке частиною 16 статті 9 даного Закону визначено як страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.
При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.
Згідно з частиною 1 статті 25 Закону України "Про страхування" виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акту (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.
Аналогічні приписи містяться в частинах 1, 2 статті 990 Цивільного кодексу України, згідно яких страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката); страховий акт (аварійний сертифікат) складається страховиком або уповноваженою ним особою у формі, що встановлюється страховиком.
За умовами пункту 12.3 договору страхування негайно, безпосередньо з місця події, що може бути визнана страховим випадком, (у випадки, що не стосується зазначеного в п.12.2. можливо подовження терміну до 24 години з моменту настання такої події або з моменту, коли про таку подію стало відомо), страхувальник (його уповноважена особа) зобов'язаний повідомити страховика за цілодобовим телефоном НОМЕР_3 , та не пізніше 3 (трьох) робочих днів підтвердити це повідомлення у письмовій формі.
Так, страхувальник ОСОБА_1 14.11.2018 звернувся до страховика - Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа-Гарант" із заявою про настання події, копія якої наявна в матеріалах справи.
Згідно з пунктом 15.1 договору страхування страховик не пізніше ніж через 15 (п'ятнадцять) робочих днів з дня отримання від страхувальника останнього з усіх необхідних документів, перелік яких визначено в розділі 16 договору в і розділі 11 Правил, зобов'язаний скласти та затвердити страховий акт або прийняти рішення про відмову, часткову відмову або відстрочку у виплаті страхового відшкодування. Страхове відшкодування виплачується у строк не пізніше ніж через 10 (десять) робочих днів з дати затвердження страхового акту.
Відповідно до пункту 15.3.2 договору страхування при визначенні суми страхового відшкодування, у разі пошкодження транспортного засобу, до уваги беруться наступні чинники: вартість відновлювальних ремонтних робіт, необхідних для відновлення його до стан, який він мав до настання страхового випадку, з урахуванням витрат, пов'язаних з усуненням прихованих пошкоджень та дефектів, вичавлених в процесі ремонту, викликаного цих страховим випадком, і підтверджених документально, в межах страхової суми за договором.
За умовами пункту 15.4 договору страхування під час розрахунку страхового відшкодування від вартості нових запасних частин та деталей, що підлягаю заміні вираховується експлуатаційний знос. Розмір зносу відповідно до рішення сторін за договором розраховується за методикою товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів.
Визначення розміру збитку проводиться на підстави документів рекомендованої СТО. Документом на підставі якого здійснюється розрахунок страхового відшкодування є, за рішенням страховика, деталізована калькуляція щодо вартості відновлювального ремонту транспортного засобу, складена на рекомендованій СТО, якщо інше не узгоджено зі страховиком. Після сплати страхового відшкодування (або його частини), зміна розміру матеріального збитку, пов'язана з подорожчанням вартості деталей, робіт та матеріалів, не проводиться (пункт 15.6. договору страхування).
Згідно з пунктом 15.7 договору страхування страхове відшкодування (в межах страхової суми) виплачується в розмірі збитку за мінусом: безумовної франшизи, експлуатаційного зносу деталей, сум отриманих страхувальником від інших страховиків, сум отриманих страхувальником від третіх осіб, відповідальних за заподіяний збиток, якщо такі суми були одержані до моменту виплату страхового відшкодування на рахунок рекомендованої СТО. При цьому, у разі здійснення страховиком страхових відшкодувань страхова сума за договором зменшується на розмір здійснених витрат.
Як встановлено судом за матеріалами справи, згідно з рахунком на оплату по замовленню № 2943 від 04.12.2018, виставленим Фізичною особою - підприємцем Сайко Тетяною Петрівною Івшину Олегу Євгеновичу, копія якого наявна в матеріалах справи, фактична вартість відновлювального ремонту транспортного засобу Chevrolet Lacetti, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , визначена СТО у розмірі 5 502,00 грн.
У зв'язку зі зверненням страхувальника до позивача з заявою від 14.11.2018 про настання події, копія якої наявна в матеріалах справи, останнім згідно умов договору страхування було визнано вищезазначену дорожньо-транспортну пригоду від 13.11.2018 страховим випадком та прийнято рішення про виплату страхового відшкодування, про що складено відповідний страховий акт № СТ/18/0308 від 08.01.2019, копія якого наявна в матеріалах справи.
Згідно вказаного страхового акту вартість матеріального збитку, завданого застрахованому позивачем транспортному засобу Chevrolet Lacetti, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , склала 5 502,00 грн., яка становить вартість відновлювального ремонту без врахування зносу деталей, що замінюються.
В подальшому позивачем у відповідності до вказаного страхового акту сума страхового відшкодування в розмірі 5 502,00 грн. була виплачена безпосередньому виконавцю відновлювального ремонту пошкодженого колісного транспортного засобу Chevrolet Lacetti, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , - Фізичній особі - підприємцю Сайко Тетяні Петрівні, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення від 08.01.2019 № ID - 113899 на вказану суму.
Заперечень щодо факту здійсненої позивачем виплати страхового відшкодування за Договором добровільного страхування наземного транспорту "Пряме врегулювання до автоцивілки" № 06-TR\АМ-5309488 від 04.09.2018, а також перебування отриманих автомобілем марки Chevrolet Lacetti, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , пошкоджень у причинно-наслідковому зв'язку з дорожньо-транспортною пригодою, що сталася 13.11.2018, відповідачем суду не надано.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що матеріалами справи підтверджується виконання Товариством з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа-Гарант" умов договору страхування, а саме виплати страхового відшкодування в розмірі 5 502,00 грн., у зв'язку із настанням страхового випадку страхувальнику шляхом перерахування вартості запчастин та відновлювального ремонту транспортного засобу марки Chevrolet Lacetti, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , на розрахунковий рахунок Фізичної особи - підприємця Сайко Тетяні Петрівні, якою безпосередньо здійснювався ремонт вказаного пошкодженого транспортного засобу.
При цьому у поданому до суду відзиві на позовну заяву відповідач заперечує щодо розміру здійсненої позивачем виплати страхового відшкодування за договором страхування, посилаючись на непроведення позивачем оцінки матеріального збитку та ненадання акту виконаних ремонтних робіт з відновлення застрахованого позивачем транспортного засобу.
Суд звертає увагу на те, що згідно з пунктом 1.6. Методики товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України № 142/5/2092 від 24.11.2003, відновлювальний ремонт - це комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності колісних транспортних засобів чи його складника (-ів) та відновлення їхніх ресурсів, а вартість відновлювального ремонту дорожнього транспортного засобу, відповідно до пункту 2.3. Методики, це грошові витрати, необхідні для відновлення пошкодженого, розукомплектованого колісного транспортного засобу.
Відповідно до статті 1192 Цивільного кодексу України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Системне тлумачення наведених вище положень чинного законодавства дає підстави вважати, що в разі пошкодження транспортного засобу розмір шкоди, завданої транспортному засобу, що підлягає відшкодуванню страховиком, визначається виходячи з оцінки вартості витрат, які несе власник пошкодженого транспортного засобу при здійсненні його відновлювального ремонту.
Водночас, як зазначено в прийнятих за результатами перегляду справ даної категорії постановах Верховного Суду від 25.07.2018 у справі № 922/4013/17, від 20.03.2018 у справі № 911/482/17, від 03.07.2019 у справі № 910/12722/18, звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу, а реальним підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику є платіжний документ про здійснення такої виплати.
Визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинні виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.
Окрім цього відповідно до пункту 9 частини 2 статті 7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» встановлено, що проведення оцінки майна є обов'язковим для визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом.
Наразі, приписами законодавства щодо відшкодування страховиком саме оціненої шкоди, не встановлено імперативного обов'язку щодо проведення такої оцінки саме суб'єктом оціночної діяльності відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», а отже така оцінка може бути здійснена страховиком на підставі рахунку СТО чи акту виконаних робіт.
Таким чином, за висновками суду, наявність рахунку на оплату по замовленню № 2943 від 04.12.2018 та платіжного доручення від 08.01.2019 № ID - 113899 є достатніми доказами фактично здійснених позивачем витрат по виплаті страхового відшкодування, які виникли внаслідок ДТП, в зв'язку з чим заперечення відповідача проти позову з посиланням на нездійснення оцінки матеріального збитку судом до уваги не приймаються.
В свою чергу викладені у відзиві на позовну заяву доводи відповідача щодо необхідності надання позивачем для підтвердження розміру матеріальної шкоди акту виконаних ремонтних робіт судом також оцінюються критично, оскільки згідно п.15.6 договору страхування визначення розміру страхового відшкодування (збитку) проводиться за рішенням страховика, зокрема, на підставі деталізованої калькуляції щодо вартості відновлювального ремонту, складеної на рекомендованій СТО. Отже прийняття позивачем рішення щодо визначення розміру страхового відшкодування на підставі рахунку СТО не суперечить приписам чинного законодавства та умовам спірного договору страхування.
Зокрема, судом враховано правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 17 травня 2019 року у справі № 910/9814/18, згідно якої господарські суди повинні враховувати, що у разі коли договором страхування передбачено перелік альтернатив у наданні документів, які підтверджують факт виникнення спричиненого збитку, таким доказом може бути "один з документів" цього переліку, тобто у позивача є право вибору щодо надання таких документів.
Як зазначалось судом вище, дорожньо-транспортна пригода, яка відбулась 13.11.2018 за участю застрахованого позивачем транспортного засобу марки Chevrolet Lacetti, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , визначена сторонами як страховий ризик, на випадок якого здійснювалось страхування, та майнова шкода, завдана страхувальникові позивача, була відшкодована позивачем відповідно до умов договору страхування.
При цьому Постановою Шевченківського районного суду м. Києва (суддя Слободяк П.Л.) від 07.12.2018 (справа № 761/45003/18) винним у вказаному ДТП, зокрема, у порушенні пунктів 12.1 та 13.1 Правил дорожнього руху та вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, визнано гр. ОСОБА_2 , яку притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді позбавлення права керування транспортним засобом на строк шість місяців.
За змістом статей 512, 514 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); правонаступництва; виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); виконання обов'язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, установлених законом. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 Цивільного кодексу України передбачено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Отже, з виконанням страховиком на підставі договору добровільного майнового страхування свого обов'язку з відшкодування на користь потерпілого завданої йому внаслідок ДТП шкоди відповідно до приписів статті 512 Цивільного кодексу України відбувається фактична заміна кредитора у таких зобов'язаннях: у деліктному зобов'язанні винуватця; у зобов'язанні страховика за договором (полісом) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснити відшкодування завданої шкоди, адже відповідні права потерпілого як кредитора переходять до страховика за договором добровільного майнового страхування.
Згідно правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 05.06.2018 у справі № 910/7449/17, в такому випадку перехід прав кредитора від потерпілого до страховика за договором добровільного майнового страхування не зумовлює виникнення нових зобов'язань винуватця та страховика за договором (полісом) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, а відбувається виключно заміна кредитора як сторони у вже існуючих правовідносинах (в існуючих зобов'язаннях з відшкодування завданої шкоди: деліктному зобов'язанні винуватця; зобов'язанні страховика за договором (полісом) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів).
Отже, виплативши страхове відшкодування відповідно до умов договору страхування, позивач в силу приписів статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про страхування" набув права вимоги до відповідальної за заподіяні збитки особи.
У відповідності до статті 5 Закону України "Про страхування" страхування може бути добровільним або обов'язковим. Одним із видів обов'язкового страхування, згідно пункту 9 частини 1 статті 7 вказаного Закону, є страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Згідно зі статтею 3 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.
Відповідно до статті 6 вищевказаного Закону страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Судом за матеріалами справи встановлено, що станом на дату вчинення ДТП 13.11.2018 цивільно-правова відповідальність осіб за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу, що користуються транспортним засобом марки Нonda CR-V, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , водій якого вчинив дорожньо-транспортну пригоду, була застрахована в Приватному акціонерному товаристві "Акціонерна страхова компанія "Інго Україна" відповідно до договору (полісу) № АМ/2424676 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - Поліс), з наступними умовами: франшиза - 0 грн 00 коп.; страхова сума за шкоду майну - 100 000 грн 00 коп. Поліс станом на момент скоєння ДТП 13.11.2018 був чинний.
Відповідно до статті 1 статуту Акціонерного товариства "Акціонерна страхова компанія "ІНГО" ідентифікаційний код 16285602, затвердженого загальними зборами акціонерів товариства (протокол № 64 від 19.03.2020), 19.03.2020 рішенням загальних зборів акціонерів назву Приватне акціонерне товариство "Акціонерна страхова компанія "Інго Україна" було змінено на Акціонерне товариство "Страхова компанія "ІНГО". Реорганізація та ліквідація Приватного акціонерного товариства "Акціонерна страхова компанія "Інго Україна" не проводилась.
З огляду на вищевикладене, до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа-Гарант" як страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором страхування, в межах виплаченої суми перейшло право вимоги до відповідача - Акціонерного товариства "Страхова компанія "ІНГО" як до особи, відповідальної за заподіяну винуватцем ДТП шкоду, в межах страхової суми за шкоду майну, визначеному Полісом.
В свою чергу правовідносини, що виникли між позивачем і відповідачем у зв'язку з виплатою першим на користь потерпілої особи страхового відшкодування, засновані на суброгації - переході до позивача права вимоги потерпілої у деліктному зобов'язанні. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №755/18006/15-ц.
Цивільним кодексом України визначено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб (частина 1 статті 1187 Цивільного кодексу України). Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (частина 2 статті 1187 Цивільного кодексу України).
Згідно з частиною 1 статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Таким чином, за змістом вказаної норми, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.
Наразі, вина особи, яка керувала під час скоєння ДТП, транспортним засобом марки Нonda CR-V, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , встановлена у судовому порядку.
Отже, враховуючи норми статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про страхування", якими регулюються правовідносини між сторонами у справі позивач - Товариство з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа-Гарант", виплативши страхове відшкодування потерпілому за договором страхування, отримав від останнього права кредитора до Акціонерного товариства "Страхова компанія "ІНГО", яке застрахувало цивільно-правову відповідальність водія Нonda CR-V, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , перед третіми особами за шкоду, завдану внаслідок експлуатації цього транспортного засобу, та, відповідно, в межах виплаченої суми право вимоги до особи, відповідальної за заподіяну винуватцем ДТП шкоду, в межах ліміту, встановленого Полісом.
При цьому з урахуванням наявності полісу № АМ/2424676 відповідача, договірних зобов'язань між власником транспортного засобу, який є винним у скоєнні ДТП, та страховою компанією відповідача, відповідальною особою є саме Акціонерне товариство "Страхова компанія "ІНГО", до якого правомірно заявлено позов.
Суд зазначає, що правила щодо відшкодування шкоди, заподіяної третій особі, встановлені статтею 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", згідно пунктом 22.1 якої у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відповідно до частини 36.6. статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхувальником або особою, відповідальною за завдані збитки, має бути компенсована сума франшизи, якщо вона була передбачена договором страхування.
Згідно до статті 9 Закону України "Про страхування" франшиза - це частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.
В силу статті 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи. Розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.
Згідно із даними Полісу № АМ/2424676 та договору добровільного страхування наземного транспорту "Пряме врегулювання до автоцивілки" № 06-TR\АМ-5309488 від 04.09.2018 франшиза становить 0 грн 00 коп.
Таким чином, виконання обов'язку з відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" покладено на страховика винної особи у межах, встановлених цим Законом та договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
При цьому страховик відповідальності винної у ДТП особи на підставі спеціальної норми статті 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" здійснює відшкодування витрат, пов'язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.
Згідно з пунктом 36.2 статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його; у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).
Зокрема, позивачем реалізовано своє право кредитора шляхом звернення до Приватного акціонерного товариства "Акціонерна страхова компанія "Інго Україна" із заявою про виплату страхового відшкодування № 03/1114 від 09.04.2019 в сумі 5 502,00 грн., копія якої наявна в матеріалах справи та яка згідно з відмітки відповідача була отримана останнім 10.04.2019.
У відповідь на вказану заяву відповідачем листом № 1821490 від 27.06.2019 року було повідомлено позивача про необхідність надання для подальшого розгляду претензії постанови суду про притягнення водія/страхувальника транспортного засобу Нonda CR-V, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 до адміністративної відповідальності внаслідок скоєння ДТП.
Проте, позивачем дій щодо надання відповідачеві постанови суду про притягнення винної особи до адміністративної відповідальності та/або відмови у наданні таких документів вчинено не було.
Таким чином, оскільки в порушення пункту 36.2 статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" відповідач відшкодування не здійснив, останній звернувся до суду з позовом про стягнення суми страхового відшкодування у розмірі 5 502,00 грн. в порядку суброгації.
За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.
У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства, зокрема, є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Таким чином обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Доказів визнання недійсними чи розірвання договору добровільного страхування наземного транспорту "Пряме врегулювання до автоцивілки" № 06-TR\АМ-5309488 та Полісу № АМ/2424676 та/або їх окремих положень суду не надано.
Суд зазначає, що спеціальні норми Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" обмежують розмір шкоди (збитків), яка підлягає відшкодуванню страховиком особи, яка завдала цю шкоду, і яка застрахувала свою цивільну відповідальність, зокрема: межами ліміту відповідальності (пункт 22.1 статті 22); вартістю відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством (стаття 29); відповідно до пунктів 32.4, 32.7 статті 32 страховик або МТСБУ не відшкодовує шкоду, заподіяну майну, яке знаходилося у забезпеченому транспортному засобі, який спричинив ДТП; шкоду, пов'язану із втратою товарного вигляду транспортного засобу; згідно з пунктом 12.1 статті 12 страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
Так, відповідно до статті 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
Розрахунок коефіцієнту зносу деталей транспортного засобу здійснюється згідно з Методикою товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24.11.2003 № 142/5/2092, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 24 листопада 2003 року за № 1074/8395) (далі - Методика).
Згідно з пунктом 1.6 Методики фізичний знос КТЗ (його складників) - утрата вартості КТЗ (його складників), яка зумовлена частковою або повною втратою первісних технічних та технологічних якостей КТЗ (його складників) порівняно з вартістю нового подібного КТЗ (його складників).
Відновлювальний ремонт (або ремонт) - комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності КТЗ чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів. Ремонт здійснюється методами відновлення чи заміни складових частин.
Відповідно до вимог пункту 8.2 цієї методики вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу транспортного засобу розраховується за формулою:
Сврз = Ср + См + Сс х (1 - ЕЗ), де:
Ср - вартість ремонтно-відновлювальних робіт, грн.;
См - вартість необхідних для ремонту матеріалів, грн.;
Сс - вартість нових складників, що підлягають заміні під час ремонту, грн;
ЕЗ - коефіцієнт фізичного зносу.
Отже, якщо для відновлення пошкодженого в ДТП транспортного засобу ремонт здійснюється методом заміни складових частин, що були пошкоджені, на нові, страховик за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності відшкодовує не повну вартість цих складових частин, а з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу складників аварійно пошкодженого транспортного засобу. Аналогічна правова позиція викладена в постановах ВСУ від 22.03.2017 у справах №№ 910/3650/16, 910/32969/15 та у постановах ВС від 06.02.2018 у справі № 910/3867/16, від 1.02.2018 у справі № 910/22886/16.
Як вбачається з рахунку на оплату по замовленню № 2943 від 04.12.2018, який, за висновками суду, є належним доказом вартості відновлювального ремонту автомобіля, для відновлення пошкодженого в ДТП транспортного засобу ремонт здійснюється без заміни складових частин (кузовні роботи та фарбування), отже розмір збитків (відновлювального ремонту) визначено без врахування зносу.
Крім того, попри твердження відповідача щодо необхідності застосування коефіцієнту фізичного зносу, останнім не надано належних та допустимих доказів визначення розміру коефіцієнта в даному випадку.
В свою чергу суд зазначає, що предметом позову є матеріально - правова вимога про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу до відповідача, що кореспондується зі способами захисту цього права чи інтересу, передбаченими статтею16 Цивільного кодексу України та статтею 20 Господарського кодексу України.
Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Також суд зазначає, що згідно з пунктом 36.1 статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховик, керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв'язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку.
Відповідно до пунктів 37.1.1, 37.1.4 статті 37 вказаного підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є: навмисні дії особи, відповідальність якої застрахована (страхувальника), водія транспортного засобу або потерпілого, спрямовані на настання страхового випадку. Зазначена норма не поширюється на осіб, дії яких пов'язані з виконанням ними громадянського чи службового обов'язку, вчинені у стані необхідної оборони (без перевищення її меж) або під час захисту майна, життя, здоров'я. Кваліфікація дій таких осіб встановлюється відповідно до закону; неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров'ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.
При цьому зазначений у пункті 37.1.4 статті 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" строк є присічним і поновленню не підлягає.
Із аналізу наведених норм спеціального Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" суд приходить до висновку, що підстави для відмови у виплаті страхового відшкодування передбачені у статті 37 вказаного Закону, їх перелік є вичерпним і розширювальному тлумаченню не підлягає.
Зокрема, як встановлено судом за матеріалами справи, страховий випадок (ДТП) стався 13.11.2018, а позов до суду подано в червні 2020 року, тобто в межах установленого законом річного строку.
Разом з тим у Законі України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" прямо не передбачено, що встановлено досудовий порядок урегулювання спору. Не зазначено про обов'язок особи, яка заявляє вимогу про виплату страхового відшкодування, спочатку звернутися до страховика, та не пов'язано дотримання такого порядку з правом чи можливістю цієї особи звернутися до суду з вимогою про стягнення страхового відшкодування.
Тому у контексті вказаних обставин справи суд зазначає, що у Законі України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не передбачено обов'язкового досудового порядку врегулювання питання з приводу виплати страхового відшкодування, особа, яка вимагає такої виплати, за власним розсудом може звернутися із заявою безпосередньо до страховика, з дотриманням вимог, передбачених у статті 35 названого Закону, чи звернутися безпосередньо до суду.
У будь-якому разі строк звернення обмежується щодо стягнення майнової шкоди річним строком.
Інших обмежень щодо порядку звернення із заявою про виплату страхового відшкодування норми Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не містять.
У разі звернення із заявою безпосередньо до суду, страховик з цього моменту має діяти відповідно до статті 36 вказаного Закону, та не позбавлений можливості, у разі відсутності заперечень проти позову, його визнати та сплатити страхове відшкодування або за наявності відповідних підстав відмовити у такій виплаті.
Таким чином, за висновками суду, попереднє досудове звернення позивача з вимогою про виплату страхового відшкодування в порядку суброгації до відповідача ніяким чином не впливає на обов'язок останнього відшкодувати позивачу шкоду у визначеній сумі.
Щодо заперечень відповідача проти позову з посиланням на недолучення позивачем до регресної вимоги копії постанови суду про притягнення винного в ДТП водія до адміністративної відповідальності, що позбавило відповідача вчасно здійснити виплату страхового відшкодування, суд зазначає, що норми статті 35 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не містять вимог щодо надання вказаного документу відповідачу.
При цьому за приписами ст. 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" відмова у здійсненні страхового відшкодування згідно з вимогами статті 37 цього Закону є можливою за наявності виключних підстав, серед яких, зокрема, навмисні дії особи, відповідальність якої застрахована невиконання потерпілим або іншою особою, яка має право на отримання відшкодування, своїх обов'язків, визначених цим Законом, якщо це призвело до неможливості страховика (МТСБУ) встановити факт ДТП, причини та обставини її настання або розмір заподіяної шкоди.
Окрім того, нормами статті 34.1 вказаного закону на відповідача, як на страховика, покладено обов'язок протягом двох робочих днів з дня отримання повідомлення про настання події, що містить ознаки страхового випадку, розпочати її розслідування, у тому числі здійснити запити щодо отримання відомостей, необхідних для своєчасного здійснення страхового відшкодування.
Поряд із цим суд звертає увагу, що відповідачем доказів прийняття рішення про відмову або задоволення вимоги позивача про виплату страхового відшкодування в порушення приписів чинного законодавства, а саме пункту 36.2 статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" станом на час розгляду справи також не надано.
Суд зазначає, враховуючи розподіл обов'язку доказування між сторонами, встановлений статтею 77 Господарського процесуального кодексу України, що саме відповідач, як особа, яка отримала вимогу в порядку суброгації та є відповідальною за заподіяну винуватцем ДТП шкоду, в межах ліміту, встановленого Полісом, повинен довести обґрунтованість причин неможливості прийняття рішення про здійснення страхового відшкодування та його виплату у строк, визначений ст. 36 вищезазначеного Закону, а саме, що зі сторони позивача мало місце не тільки невиконання ним встановлених законом обов'язків, а і що саме це невиконання призвело до неможливості страховика встановити факт дорожньо-транспортної пригоди, причини та обставини її настання або розмір заподіяної шкоди.
Враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем своїх зобов'язань щодо сплати позивачу суми виплаченого страхового відшкодування в добровільному порядку та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості відповідач суду не представив, як і належних та допустимих доказів, що спростовують вищевикладені обставини, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, матеріалами справи підтверджуються та відповідачем не спростовані, а тому вимога позивача про стягнення з відповідача 5 502 грн 00 коп. страхового відшкодування підлягає задоволенню.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.
Згідно з частиною 2 статті 9 названого Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов'язань у зазначеній сфері визначено статями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".
З урахуванням приписів статті 549, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Так, виходячи з положень частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно частини 1 статті 546 та статті 547 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1 статті 548 Цивільного кодексу України).
У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до статті 992 Цивільного кодексу України у разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов'язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом.
Приписами пункту 36.5 статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" встановлено, що за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певних дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За змістом статей 524 та 533 Цивільного кодексу України грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (або грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов'язання зі сплати коштів.
Статтею 979 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі настання страхового випадку страховик зобов'язаний виплатити страхувальнику грошову суму (страхову виплату).
Таким чином, правовідношення, в якому страховик у разі настання страхового випадку зобов'язаний здійснити страхову виплату, є грошовим зобов'язанням, а правовідношення з відшкодування шкоди в порядку регресу, які склалися між сторонами у справі, що розглядається, також є грошовим зобов'язанням.
Cтаття 625 Цивільного кодексу України розміщена в розділі "Загальні положення про зобов'язання" книги 5 Цивільного кодексу України, а тому визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань. Відтак, приписи розділу І книги 5 Цивільного кодексу України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 Цивільного кодексу України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають із підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України.
Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.
Отже, грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки із договірних відносин, а й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема, і факту завдання майнової шкоди іншій особі.
Таким чином, у статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц вказала, що приписи статті 625 Цивільного кодексу України поширюються на всі види грошових зобов'язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 1 червня 2016 року у справі № 3-295гс16, за змістом яких грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема, і з факту завдання шкоди особі.
Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо виплати страхового відшкодування у законодавчо визначений строк, позивачем на підставі п. 36.5 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" нараховано пеню в сумі 1 331,82 грн. за період з 10.07.2019 по 02.06.2020, а також на підставі ст. 625 ЦК України втрати від інфляції в сумі 104,73 грн. за період з липня 2019 року по квітень 2020 року та проценти річних в сумі 148,59 грн. за період з 10.07.2020 по 02.06.2020, які позивач просить суд стягнути з відповідача згідно наданого розрахунку.
З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Суд зазначає, що даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.
При цьому положеннями Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не передбачено іншого (більшого) визначення тривалості періоду нарахування пені, ніж передбачений положеннями ст. 232 Господарського кодексу України, а тому нарахування пені в даному випадку повинно здійснюватись виключно у визначеному господарським законодавством загальному порядку, якому не відповідає розрахунок, здійснений позивачем.
За результатами здійсненої за допомогою системи «ЛІГА» перевірки нарахування позивачем заявленої до стягнення пені судом встановлено, що розмір пені, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства з урахуванням визначеного позивачем початку періоду прострочення (10.07.2019), обмеженого судом згідно приписів ч. 6 ст. 232 ГК України, становить 889,36 грн. пені, а отже є меншим, ніж заявлено до стягнення позивачем, тому позовні вимоги в частині стягнення пені за несвоєчасну сплату страхового відшкодування підлягають частковому задоволенню у розмірах, нарахованих судом, а саме 889,36 грн. пені.
За результатами здійсненої за допомогою інформаційно-правової системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявленої до стягнення процентів річних та втрат від інфляції судом встановлено, що розмір втрат від інфляції та процентів річних, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства та в межах визначеного позивачем періоду прострочення, відповідає вимогам зазначених вище норм законодавства та є арифметично вірним, тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача 148,59 грн. процентів річних та 104,43 грн. втрат від інфляції підлягають задоволенню в сумах, нарахованих позивачем.
Щодо заявлених позивачем до стягнення з відповідача витрат на правову допомогу в сумі 2 400,00 грн. суд зазначає, що відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Статтею 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Тобто, у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 Господарського процесуального кодексу України.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
В свою чергу, з аналізу наведеної норми законодавства вбачається, що витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Таким чином, якщо стороною не буде документально доведено, що нею понесені витрати на правничу допомогу, а саме: не надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для стягнення таких витрат.
Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Суд у позовному провадженні є арбітром, що надає оцінку ти доказами і доводам, що наводяться сторонами у справі, тобто суд не може діяти на корить будь-якої зі сторін, що не відповідатиме основним принципам господарського судочинства.
Таким чином суд може зменшити розмір витрат на правову допомогу, що підлягають розподілу, за клопотанням іншої сторони, яка і зобов'язана довести не співмірність заявлених опонентом витрат.
При цьому заперечень щодо розміру заявлених позивачем до стягнення витрат на професійну правничу допомогу та/або заяв щодо неспівмірності таких витрат станом на час розгляду справи, окрім посилання у поданому відзиві на позовну заяву на частину 6 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відповідачем суду не надано.
Як встановлено судом за результатами розгляду заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, позивачем долучено до матеріалів справи докази на підтвердження понесення ним витрат на професійну правничу допомогу, а саме: витяг з Договору про надання правничої допомоги від 14.05.2019, укладеного між Товариством з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа-Гарант" та Адвокатським Бюро "Грідін і Партнери", завдання - доручення № 48 від 26.05.2020 на надання професійної правничої допомоги, згідно якого встановлено гонорар в сумі 2 400 грн 00 коп., акт прийому - передачі наданої правничої допомоги від 03.06.2020, детальний розрахунок та опис робіт (наданих послуг), виконаних робіт від 03.06.2020, платіжне доручення № ID-140949 від 27.05.2020 на суму 7 800 грн 00 грн., копію посвідчення адвоката № 6203/10 від 06.10.2017 на ім'я Грідіна В.В., свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю КС № 6203/10 від 06.10.2017, ордеру № 1006708 від 17.09.2019.
За твердженням позивача, загальна сума нарахованих останнім до стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу, пов'язаних з розглядом справи № 910/8104/20, склала 2 400,00 грн.
Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Рішенням Європейського суду з прав людини у справі "East/West Alliance Limited" проти України (заява № 19336/04, п. 269) визначено, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Така ж правова позиція випливає з інших рішень Європейського суду з прав людини, зокрема, у пункті 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, пунктах 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, пункті 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, пункті 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.
Враховуючи викладене, дослідивши надані представником позивача докази, в т.ч. опис наданих послуг, приймаючи до уваги принципи співмірності та розумності судових витрат на професійну правничу допомогу, ціну позову, рівень складності, характер спору та юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, а також їх значення для спору, суд приходить до висновку, що заява позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2 400,00 грн. підлягає частковому задоволенню пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Також суд зазначає, що за рішенням загальних зборів акціонерів ПАТ «АСК «ІНГО Україна» від 19.03.2020 року, оформленого протоколом № 64, назву позивача змінено на Акціонерне товариство «Страхова компанія «ІНГО», затверджено нову редакцію Статуту, що підтверджується відповідними даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
За таких обставин, суд дійшов висновку щодо заміни найменування відповідача з Публічне акціонерне товариство "Акціонерна страхова компанія "ІНГО" на Акціонерне товариство "Страхова компанія "ІНГО".
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України , Господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Акціонерного товариства "Страхова компанія "ІНГО" (01054, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, будинок 33, код ЄДРПОУ 16285602) на користь Товариства з додатковою відповідальністю страхової компанії "Альфа-Гарант" (01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, будинок 26, код ЄДРПОУ 32382598) 5 502 (п'ять тисяч п'ятсот дві) грн. 00 коп. страхового відшкодування, 889 (вісімсот вісімдесят дев'ять) грн. 36 коп. пені, 148 (сто сорок вісім) грн. 59 коп. процентів річних, 104 (сто чотири) грн. 73 коп. втрат від інфляції, 1 970 (одна тисяча дев'ятсот сімдесят) грн. 77 коп. судового збору та 1949 (одну тисячу дев'ятсот сорок дев'ять) грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.
3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Повний текст рішення складено та підписано 07 жовтня 2020 року.
Суддя А.М.Селівон